Мандрівки серця

Суворий вчитель,

розум невблаганний,

немов дитину, серце научає.

Оцінки ставить.

Вписує догани.

Найменших помилок не вибачає.

Терпляче викликає на довіру,

читає надто правильні моралі:

  — Ти вже доросле.

  Мусиш знати міру.

  Себе в руках тримати.

  І так далі.

  Ти знову закохалось, як шалене.

  Затіяло нерівний поєдинок.

  Раніш поради не спитало в мене,

  аніж зробити необачний вчинок.

  Ось почекай, візьму тебе за вухо,

  бо вже терпіння, далебі, немає...

А серце робить вигляд, ніби слуха.

І, як школяр, на вікна поглядає.