«Коли у тузі вічної розлуки...»


Коли у тузі вічної розлуки

супутник людям голос подає, —

я думаю —

   у точності науки

яке мистецтво і натхнення є!

Ані строфи сумнівної, ні слова,

ані одного зайвого рядка...

А скільки в нас поезій випадкових

з нічого й ні для чого виника!

Байдужих фраз металу нетривкого,

думок затертих

і порожніх слів...

Зроби супутник із добра такого, —

напевно,

   вище носа б не злетів.

Загрузка...