Коли у тузі вічної розлуки
супутник людям голос подає, —
я думаю —
у точності науки
яке мистецтво і натхнення є!
Ані строфи сумнівної, ні слова,
ані одного зайвого рядка...
А скільки в нас поезій випадкових
з нічого й ні для чого виника!
Байдужих фраз металу нетривкого,
думок затертих
і порожніх слів...
Зроби супутник із добра такого, —
напевно,
вище носа б не злетів.