Мандрівки серця

Варшаво,

я знала, що ти вродлива.

Варшаво,

я чула, що ти пісенна.

Померхло давнє біблійне диво

перед дивом твого воскресення.

Воскреснуть з мертвих — то ще не штука.

А ти не з мертвих, а ти не з хворих —

вже й тіло були розклювали круки,

вже й серце Шопена украв твій ворог.

Була — як поле, камінням засіяне.

Вродило поле нові кам’яниці.

Була — як попіл, вітрами розвіяна.

І знову стоїш. І знову — столиця!

Ще біль не пройшов.

Ще руїни — як шрами.

Але на обличчі — веселий спокій...

Гояться довго глибокі рани.

А рани воїнів—завжди глибокі.