Мандрівки серця

Смиренно молитвою

Серце втішай —

Господь недолюблює скарг...

У людських грудях буває душа.

У грудях храмів — олтар.

У грудях храмів —

        святая святих,

олтар, пристановище віри.

Тут люди благали рятунку від лих,

приносили срібні офіри.

І раптом зірвалася бомба з-за хмар,

ударила в груди храму.

Спустошила душу.

Спалила олтар.

На тілі залишила рану.

Метався вогонь, і клубочився дим.

Тріщали і падали стіни...

То добре, що Якуб не був живим,

а був святим і камінним.

А може, і камінь його болить.

Болить його камінь суворий...

Удень крізь рани видно блакить.

А ввечері видно зорі.

І ми, атеїсти, проходимо вдвох,

боїмося тишу порушить —

крізь рани Яку́ба

дивиться бог

в його спустошену душу.