Мандрівки серця

Геніальний художнику!

Ти,

що бачиш не тільки

співвідношення барв,

точну форму,

світло і тінь.

Ти,

що вгадуєш суть.

Ти,

що знаєш джерела й причини.

Ти,

що маєш натхненний

і виснажливий дар прозрінь.

Коли б ти захотів

змалювати мене в цю хвилину, —

пензель твій мимоволі

оточив би сяйвом мене.

    Променіли б вуста.

    Променіли б очі і руки.

    Стало б німбом сліпучим

    волосся моє осяйне.

Не від святості, ні!

О, яка у грішної святість?

Я кохаю.

Я марю

в озарінному морі ночей...

Я сповідую віру,

у якій оточують німбом

не святих,

не пророків,

а просто щасливих людей.