Мандрівки серця

Колосисті поля в золотому безсонні.

Колосисті поля в колисанках вітрів...

Де не йду я тепер, —

         бродить пам’ять моя

              босоніж

по росі, по траві, по стерні незабутніх

               полів.

Тут зростала моя неспокійна дитяча мрія.

І диханням простору навік пройнялась.

     І на білім крилі паперового змія

     в синє небо уперше вона

              піднялась.

Над полями вночі мерехтіли Стожари.

Недосяжні волошки у небі цвіли...

Пролітали роки,

наче звихрені хмари, —

випадали дощем і громами гули.

І мужніла душа.

Вище зір підіймалася мрія.

І проходило серце крізь бурю й вогонь.

     ...Тільки біле крило паперового

              змія

     ще і досі летить над полями

         дитинства мого.