Мандрівки серця

Мій милий,

мандрівнику гордий!

В яких ти блукаєш краях?

Вітрами далеких фіордів

листівка пропахла твоя.

Зеленою вогкістю молу,

вугільним пилом портів...

Пройшла зачароване коло

печатей і штемпелів.

На марках — то біла мева,

то в сяйві древніх короп —

якась молода королева,

якийсь допотопний король.

Далекого рейсу прикмети...

Як довго листівка йде!

Я завжди вгадую — де ти.

Ніколи не знаю — де.

Чи в морі,

чи десь у таверні.

що мов скаламучене дно, —

туманний міраж повернень

ти бачиш крізь дим і вино.

А може, вдивляєшся марно

в пітьму штормових примар,

а сонце, мов краб янтарний,

сховалося в брили хмар.

І хвилі — гора за горою,

надходить ніч грозова...

І може, я стану вдовою...

І може, я вже вдова!

Листівка пече мені руки.

Листівка нічого не зна.

Крізь тисячі миль розлуки

до мене ішла вона.

Така безтурботна й легенька!

Страшна в безтурботності цій...

А наша донька маленька

малює квітку на ній.