Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг

22. На гірках

Минали дні. Загалом, у палаці було цікаво: краса неперевершена, з якою Марічку щодня знайомив Принц; а на обід давали різноманітне морозиво, горіхи, сушені фрукти і багато всього смачного. Не вистачало лише чогось гарячого, іноді так хотілося звичайного чаю!

Біля палацу росли сосни та ялини, а трохи далі були високі й круті гірки. Марічка, вперше їх побачивши, відмовилася з’їхати навіть на санчатах, що вже й казати про лижі! І лише спостерігала, як весело катався Принц. Їй дуже хотілося приєднатися, але було страшно.

Одного дня, коли після прогулянки діти їли лимонні тістечка, сидячи в Маріччиній кімнаті, туди зазирнув Мороз. Раніше він ніколи не відвідував Марічку.

— Де були сьогодні? — запитав він серйозно, але досить привітно.

— Ми ходили на гірки, тату. Було так чудово! Удвох набагато веселіше! — повідомив Принц. Король поцікавився:

— А тобі, Марічко, сподобалися наші гірки?

— Так. Дуже. Але я не наважилася поки що з’їхати, вони такі височенні!

— То ти боягузка? — суворо запитав Мороз. Марічка пожалкувала, що зізналася. Вона спохмурніла:

— Я просто не хочу покалічитися!

Король якусь мить дивився на неї мовчки, а потім засміявся:

— Ти боїшся кататися з гори зі Снігом? Сину, ти хоч пропонував дівчинці з’їхати разом на санчатах?

— Я не хотів бути набридливим, батьку, — відповів Принц. — Тому, коли Марічка відмовилася підкоряти гірки, я не наважився…

— Ну от що, — Король поглянув на хлопчину, потім на дівчинку, — ти її покатаєш. Можете не звітувати мені, що з цього вийде.

Він коротко усміхнувся і вийшов з кімнати.

— Я боюся! — пискнула Марічка.

— Ти ж будеш зі мною! — відповів Сніг. Його блакитні очі сяяли. — Ти навіть не уявляєш, як це класно! Завтра ми кататимемося разом. А зараз я піду, маю ще справи. Я розбуджу тебе вранці.

Він поцілував Маріччину руку і швиденько пішов. Дівчинка сиділа і дивилася йому вслід, зачарована: Принц так несподівано змінився! Цей хлопчик завжди поводився так делікатно, що іноді здавався нерішучим. Він часто вибачався, завжди перепитував Маріччиної згоди, коли мав якусь ідею, що стосувалася їх обох. Щоразу його ідеї були чудовими, і врешті-решт Марічка вирішила погоджуватися, куди б він не запросив її, що б не запропонував. Адже все було весело: і ковзанка, і крижані ґроти та лабіринти, і різні снігові ігри, і знайомство з феями-сніжинками, і прогулянки на собачих упряжках. Проте Сніг щоразу хвилювався, що дівчинці може бути нецікаво. А це — на тобі! «Завтра ми кататимемося разом!» І ніяких «чи ти хочеш?», «чи ти згодна?» Марічка лежала під ковдрою і думала про це, аж поки заснула. Взагалі, тут вона часто спала подовгу. Спочатку це її тривожило, але потім вирішила, що в Білому Палаці все по-іншому і не варто хвилюватися через такі дрібниці. Тут і час іде ніби повільніше.

Та цього ранку спати довго не довелось. У двері постукали, і сонна Марічка побачила Принца. Він зазирнув до кімнати і нагадав про сьогоднішні плани.

— Досить спати! Погода чудова! — гукнув він. — Я чекаю на тебе надворі.

І Марічці нічого не лишалося, як підвестися, вдягтися і йти зі Снігом на гірки.

Першого разу, поки санчата несли їх з гори, Марічка несамовито верещала. Санчата зупинилися, і ще з півхвилини вона не наважувалася розплющити очі. А коли поглянула навколо і вгору, то ледь повірила побаченому.

— Це аж звідти ми злетіли? — запитала вона в Снігу, котрий озирався на неї трохи збентежено:

— Ти дуже налякалася? — запитав він.

— Я хочу ще! — несподівано для себе самої весело й рішуче відповіла Марічка. Принц підхопився з санчат, схопив на руки дівчинку і закружляв її. Обоє дзвінко сміялися. Потім Сніг схилив голову і торкнувся Маріччиних вуст. Дівчинка здригнулась і спробувала звільнитися. І справа не в тім, що вуста Принца виявилися холодними, навпаки, такий холод ніби обпікав… Просто думки наплинули хвилею і змусили пригадати, для чого вона в цьому краї.

— Скажи мені, Сніг, як довго я вже живу тут?

Принц дивився на неї сумно і мовчав. Дівчинка смикнула його за комір:

— Чому мовчиш? Адже ми стали старшими, ми — обоє! Чи не так? Тут немає жодного календаря і плин часу не відчувається. А твій батько досі не відповів, чи допоможе мені дістатися додому.

— Король не зробить цього, — відповів Принц. Його голос був приглушеним.

— Ти знав це з самого початку! — вигукнула дівчинка зі сльозами. Їй захотілося боляче вдарити Принца, але вона просто обійшла його і швидко, як лише могла, подерлася вгору. Скільки часу вона тут втратила? Чому так сліпо вірила цьому хлопцеві? Що може відчувати його холодне серце?

Її обігнав сніговий вихор — і Принц опинився перед нею.

— Я не знав спочатку. Спочатку я думав, що батько випробовує тебе, щоб вирішити, чи ти варта його допомоги, але потім…

— Потім ти все зрозумів, але вирішив не говорити мені? Я думала, ти — мій друг, а ти — зрадник!

— Може, я і зрадник! Звинувачувати завжди легко! — гаряче відповів хлопець. — Та чому ти все бачиш лише з одного боку? Що б ти робила на моєму місці, кого б зрадила: батька чи кохану людину? А може, себе? Король хоче, щоб ти лишилась, і скажу тобі відверто, він береже тебе для мене. Я зрозумію, якщо ти відмовиш мені. Але сам я не міг відмовитися від тебе.

Марічка сіла в сніг.

— Що вам усім потрібно від мене? — запитала вона тихо тремтячим голосом.

Принц сів поруч:

— Мені потрібна лише ти. Але розумієш, річ у тім, що ти — дівчинка з Реальності.

Він помовчав і сказав:

— Напевне, колись ти побажала чогось такого, що привело тебе сюди, в наш світ. І тепер твоя мрія здійснюється. Лише ти, здається, більше не хочеш, щоб вона здійснилася, бо так рвешся назад. Скажи мені, Марічко, що такого ти загадала?

— Не знаю.

Але вона знала. Все справджується. Вона у казці, прекрасний Принц хоче, щоб вона стала його дружиною… Можливо, казка не та, або Принц не такий прекрасний? Ні, все тут неймовірно цікаве, а Сніг — гарніший з усіх хлопців, яких Марічка будь-коли зустрічала. Але вона не могла відмовитися від бажання повернутися додому. Лише той світ для неї справжній, а цей — ніби довгий сон. Хоч і цікавий, але сон…

Марічка та Сніг посиділи так іще трохи, потім Принц підвівся і подав дівчинці руку. Тієї ж миті їх підхопив білий вихор — і вони опинилися на вершині гори, разом із санчатами. Марічка сіла на них, так просто посидіти, але раптом відштовхнулась і помчала з гори з шаленою швидкістю. А наступної секунди світ навколо перекинувся, вона відчула різкий біль і зомліла.

Марічка опритомніла у своєму ліжку і зрозуміла, що лежить нерухомо вже давно. Принц сидів поруч і тримав її за руку. Він дивився вгору і не бачив, як вона розплющила очі. Вона ледь поворухнула пальцями — і Сніг стрепенувся, поглянув на неї. Він рвучко схилився і поцілував її руку, потім промовив:

— Нарешті! А то якби ти не прокинулась, батько прогнав би мене з замку!

В його очах бриніли сльози і читалися зовсім інші слова. Слова, які він не наважувався сказати. Він зітхнув:

— Ну навіщо ти поїхала з тієї гірки сама? Зі мною була б у безпеці.

Марічка хотіла запитати, що з нею сталося, але говорити було важко. Отже, тепер їй довго лежати ось так — майже нерухомо.

І дійсно, вона одужувала дуже повільно. Принц майже не відходив від неї, підтримував її, коли вона ледь-ледь ходила по кімнаті, і виносив на свіже повітря. Він запевняв її, що вона обов’язково скоро знову рухатиметься так само вправно, як і раніше. І дівчина вірила йому. За ці тижні Принц став їй майже братом, але не став коханим. З невідомих причин кохання оминало Марічку.

У той довгий і такий важкий період вона багато думала. Іноді дуже не хотілося навіть думати, але змушувала себе не забувати про свою мету. І будувала плани. Потім подумки руйнувала їх і вигадувала нові.