Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг

28. Відплата

А тим часом, як Марічка знову жила у володіннях Вогню, її друзі працювали на тяжкій роботі за обіцянку отримати теплий одяг та харчі на дорогу. Вони збиралися йти на північ, туди, де у Долині Білих Каменів люди шукають відповіді на свої питання.

Однак уже сплинув місяць, а господар не поспішав віддавати хлопцям зароблене.

— Попрацюйте ще трохи! Тут годують і спати є де! — з поблажливою посмішкою повторював він. — Теплий одяг дорого коштує, а вам хочеться задарма!

— А як же наша домовленість? — стримуючи гнів, запитав Пашко.

— Я що, відмовлявся від своїх слів? — роздратовано промовив господар. — Буде вам усе, що просили. Але треба ще попрацювати.

Так минали дні й тижні. Якось Пашко, Денис і Макс зібрались увечері за клунею, щоб вирішити, як діяти далі.

— Може, пожалітися на нього сільському голові або ще комусь? — запропонував Макс.

— І кому повірять, нам — чужинцям, чи заможному односельцю? — відповів Пашко.

Макс зітхнув:

— Я не знаю, але сидіти тут довше безглуздо! Домовлялися ж про місяць!

Денис кивнув і додав:

— Таке враження, що нам взагалі не збираються платити. Я ж казав, він не просто так час тягне! До нього ж купці часто навідуються та інші різні люди, може, хтось Пашка впізнав.

Макс похитав головою:

— Денисе, ти краще більше думай, а менше говори!

Раптом друзі почули приглушені голоси на подвір’ї.

— А я й думаю, якісь вони підозрілі! — напівпошепки промовив господар.

— Зараз підійдуть мої хлопці і будемо брати! — сказав хтось. — Нам ще винагороду за них дадуть!

Більше не було чутно жодного слова, але шарудіння кроків підказувало, що господар з незнайомцем пішли з подвір’я.

— Це про нас! — зі страхом промовив Денис.

— То що, тікаймо? — Макс поглянув на Пашка.

— Атож, — відповів хлопець. — І замерзнемо в снігах, не дійшовши до Долини Каменів. Хутко йдіть лісом до ставка, що за селом, сховайтесь у верболозі й чекайте на мене. Візьму зароблене і прийду.

Денис схопив Макса і побіг до ставка. Поки вони сиділи в кущах, Денис тремтів від холоду й хвилювання. Стара робоча куртка не гріла, грів тільки кіт, але ж він маленький!

Почувся звук кінських копит. Денис сіпнувся вийти зі схованки, але завмер. А що як то не Пашко? На вершнику був довгий плащ і капелюх.

— Ну де ви там? Поїхали вже, — сказав вершник. Пашко!

Вже дорогою Денис вдягнув старого, але теплого кожуха. Тепер мандрівка здавалася не надто важкою.