Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг

40. Несподіванки не скінчилися

Дорогою до лісу Денис не промовив ані слова. Пашко й Макс тихо розмовляли, здебільшого згадували події цих трьох років. Іринка поглядала на них, ніби хотіла сказати щось важливе, але не наважувалась. Коли підійшли до лісу, Денис обійняв Пашка, як рідного брата, подякував за все і скомандував:

— Приготуйтесь і візьміться за руки. Нам більше нічого робити в цьому світі.

— Зачекай, — наважилася нарешті взяти слово Іринка. — Марічка зараз має з’явитися. Запали цього сірника.

Денис із подивом подивився на дівчину:

— Чому ти думаєш, що вона має з’явитися, вона ж відмовилася?

— Марічка прошепотіла мені на вухо: «Я з вами. Зайдете в ліс — запаліть сірника, і я з’явлюся».

— Справді? — Денисові навіть стало ніяково, що він погано думав про Марічку. — Ну то коли всі готові, запалюю.

І він чиркнув сірником. З цієї трісочки зірвалося таке полум’я, ніби запалили смолоскип. Майже відразу поруч із Денисом виникла Марічка. Вона дмухнула на сірник, щоб згас, і схвильовано мовила:

— Мерщій тікаймо додому!

Але тепер усіх здивувала Іринка:

— Вирушайте, я лишаюсь.

Друзі подивилися на неї, вражені цими словами.

— Розумієте, я мала допомогти вам. Я зробила, що могла, а тепер я залишу вас. Це мій світ, іншого я не пам’ятаю. Пашку, можна я піду з тобою?

Пашко кивнув. Денис заперечливо похитав головою:

— Е ні! Ти не розумієш! Ми маємо повернутися всі разом. Навіть якщо доведеться забрати тебе силою. Інакше що ми скажемо твоїм батькам?

— Я не знаю. Я не хочу повертатися, боюся.

Пашко хотів сказати, що не дозволить забрати Іринку силою. Йому було б боляче розлучитися з нею, він волів би краще ходити за красунею слідом, як вірний пес, усе своє життя. Однак, коли Денис говорив про Іринчиних батьків, він згадав про своїх, які зараз невідомо де, і зрозумів, що мусить переконати дівчину повертатися додому. Він підійшов, ніжно взяв її за руки і, зазираючи в очі, тихо промовив:

— Іринко, думаю, тобі не варто відмовлятися. Коли б я мав можливість повернутися в дитинство, щоб лишитися зі своїми рідними, я б обов’язково повернувся.

Марічка знову попрохала:

— Хутчій, будь ласка, Король може з’явитися будь-якої миті.

— Мені жаль тебе засмучувати, та я вже тут! Ти добре навчилася мандрувати за допомогою вогню, люба моя.

Всі озирнулися. Король з’явився, як завжди, ефектно, сяючи рудим полум’ям. За мить він знову був схожим на звичайну людину. Денис з’єднав «Скіфське сонце», схопив за руки Марічку й Іринку і гукнув:

— Максе, давай лапи.

Макс зреагував миттєво, однак перенесення не відбулося, бо посеред кола друзів спалахнуло полум’я і миттю зникло, а разом з ним зник і амулет. Марічка озирнулася, з благанням поглянула на Короля:

— Відпусти мене! Ну як ти не розумієш? Я не можу жити щасливо тут!

Вогонь відповів:

— А що коли там ти не зможеш жити взагалі? Або я не зможу жити тут без тебе?

— Що ти знову вигадуєш!? Ти просто не хочеш відпускати мене!

Раптом стало холоднішати, сірий туман поплив над травою. Король промовив дещо напружено:

— Так близько біля мого замку вони ще ніколи не з’являлися. Вогненна брама пропустила сьогодні багатьох!

— Чорні! — видихнув Пашко. Іринка притулилася до нього і тремтіла. Між деревами вже було видно темні постаті. Марічка схопила Короля за руку:

— Віддай моїм друзям амулет, Вогонь. Вони мають повернутися додому!

Король відповів похмуро:

— Я б не радив користуватися амулетом зараз. Можуть потягнути за собою когось із цих, — він кивнув у бік темних постатей, що наближалися.

— Тоді повертаймося в замок усі разом, адже там будемо в безпеці!

— Ні, не в безпеці. Їх забагато. Я маю прийняти бій. Чорна Королева вже близько.

Король був таким зосередженим і похмурим, що Марічка злякалася. Вона зрозуміла, що набагато легше було б бачити його зараз спокійним, навіть трохи легковажним, яким він здавався зазвичай. Пашко, Денис, Ірина та Макс збилися в купку і навіть не мали сил тікати, невідомий страх ніби вдягнув їм кайдани на ноги. А чорні повільно наближалися. Марічка закричала:

— Врятуй їх! Лише ти можеш їх врятувати, тобто ми разом — ти і я!

Король не поворухнувся. Марічка прошепотіла:

— Будь ласка! Благаю тебе, врятуй їх!

Король сів на землю. Його повіки опустилися, ніби він дрімав. Навколо маленького гурту почала рости стіна з вогню. Чорні заверещали і побігли, щоб напасти на людей, поки ще є можливість проскочити. Марічка створювала вогненні кулі і жбурляла їх у чорні постаті. Вони відступали, але їх було забагато. Нарешті, стіна з полум’я навколо гурту друзів стала досить високою.

Пашко трохи переборов заціпеніння, яке буває при нападі слуг Чорної Королеви, і запитав:

— Що нам робити тепер? Ми ж не можемо так ховатися довіку! І… хочу подякувати вам, ваша величносте! Коли б не ви, ми б усі вже загинули.

Марічка присіла біля Короля і тихо повторила:

— Що нам робити тепер? Як я можу допомогти тобі?

Він повільно підняв повіки і поглянув на Марічку:

— Пройди Перетворюючий Грот, щоб стати Дівою Вогню. Лише так ти зможеш мені допомогти.

— Перетворюючий Грот? А що коли я не зможу? Він спалить мене? — Її голос ледь чутно тремтів.

— Ти зможеш. Йди, я чекатиму на твоє повернення, — відповів Король і знов опустив повіки.

Марічка подивилася на друзів.

— Вам необхідно протриматися, поки я повернуся. Сподіваюся, це буде скоро.

І вона зникла. Минали години, і вогненна стіна стала трохи нижчою. Макс ходив по колу туди-сюди, коли раптом саме біля нього в стіні з’явилася дірка. Чорні побачили це і кинулися в напад. Вони мало не застрибнули в коло, Макс зі страху метнувся до друзів, і що ж трапилося? Чорні зупинилися раптово, так і не наважилися зайти до кола. Макс здивовано поглянув на друзів. Стіна вогню відновилася. Король прохрипів:

— Я потроху втрачаю силу, тому захист може частково руйнуватися. Максе, ти можеш врятувати… Потрібно вчасно перебігати уздовж розриву полум’я, від одного краю до іншого. Вони бояться…

— Чого бояться? — здивувався Макс. Але Король мовчав. Денис здогадався:

— Вони забобонні! Бояться, коли чорний кіт дорогу перейде.

Макс згадав напис на білому камені про те, що потрібно «Вчасно перейти на інший бік». Отже, тепер, коли вогненна стіна рвалася, Макс біг до дірки, щоб перейти дорогу чорним, поки Король подбає про відновлення огорожі. Що далі, то важче їм було — і Максові, й Королю. Пашко і Денис тяжко переживали власну безпорадність, але не могли нічого вдіяти, щоб допомогти.