Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

1

Архів колишнього З’їзду мирових суддів, в якому зберігалися справи Міністерства юстиції УНР, 21 листопада 1923 р. був переданий до Рукописного відділу Всеукраїнської наукової бібліотеки при ВУАН. У 1930-х рр. справи опинилися у партархіві УСРР і зберігалися у режимі секретності. У 1946 р. у відповідності до «Положення про державні архівні фонди» вони були передані до Центрального державного архіву Жовтневої революції УРСР (зараз Центральний державний архів вищих органів влади України).

2

Посилання у тексті: Архів С. Цапа (Інститут літератури НАНУ) та Архів С. Цапа (СГД).

3

У документах, а також історичних дослідженнях трапляються різні варіанти написання прізвища Петра Болбочана — Болбочан, Балбачан, Балабачан та Болбачан. В офіційних документах, зокрема, в послужному списку капітана 38-го Тобольського пішого полку прізвище згадується також у двох варіантах: Болбочан та Балбачан. Таке розходження у правописі до певної міри можна пояснити особистим підписом П. Болбочана, в якому літери «о» й «а» схожі — це й могло стати причиною різного написання.

4

У витязі з послужного списку II. Болбочана, який зберігається у особистому фонді Григорія Калістратовича Степури (ф. 760) Центрального державного історичного архіву у м. Львові, подано інше місце народження Петра Болбочана — с. Маршинці Хотинського повіту Бессарабської губернії. У праці П. Брицького і Є. Юрійчук «Жертва української революції: трагічна доля полковника П. Болбочана» (Чернівці, 2005. — С. 12) зазначається, що він народився у с. Гижці (молдавська назва — с. Гіджеу) колишнього Хотинського повіту (нині — с. Ярівка Хотинського району Чернівецької обл.).

5

Атрибути та дата заснування полку подані за примітками, зробленими С. Цапом до етапі М. Середи «Отаман Болбочан». — Архів С. Цапа (СГД).

6

В інших джерелах подаються такі назви полку: 1-й Український народно-республіканський полк (ЦДІАЛ. — Ф.760, оп.1, спр.32. — Арк.25), Республіканський піший полк (Дорошенко Д. Історія України. — т.1. Доба Центральної ради. — К., 2002. — С.236) та полк Української Республіки (Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — Київ-Філадельфія, 1995. — С.344).

7

У літературі трапляється також інша назва — Республіканський курінь під командуванням П. Болбочана.

8

Запорізька дивізія підлягала Міністерству військових справ УНР. В офіційних звідомленнях цього Міністерства і на сторінках тогочасної преси вона часто згадується під назвою «Бригада Натієва» (Див. Монкевич Б. Вказ. праця. — С.36, 42). В літературі трапляється також інша назва — Республіканський курінь під командуванням П. Болбочана.

9

Не плутати з Інформаційним бюро (ІНФІБРО) — одним з підрозділів військової спецслужби, який був переведений у травні 1920 р. з Корпусу військової жандармерії у підпорядкування розвідочної управи Генштабу Армії УНР з метою удосконалення структури центрального апарату військової розвідки.

10

Сотник С. Цап доклав чимало зусиль, аби з’ясувати подальшу долю першого командира Запорізького корпусу генерала З. Натієва. Згідно з його версією, генерал разом з іншими особами, які перебували під слідством, що проводила Надзвичайна слідча комісія Директорії по розслідуванню діяльності уряду П. Скоропадського, утримувався в будинку Педагогічного музею. С. Цап стверджує, що З. Натієв загинув від вибуху в приміщенні музею на різдвяні свята в січні 1919 р. (Док. № 65).

11

Нагадаємо, що в листопаді 1917 р. полк називався 1-й Український республіканський піший полк, тому ця назва паралельно вживається в історичній літературі для визначення 2-го Запорізького пішого полку під командуванням П. Болбочана. Після антигетьманського повстання полк став називатися 2-й Запорізький піший полк ім. П. Болбочана.

12

19 липня 1919 р. у відповідності до закону Директорії УНР одноосібне командування Дієвою армією повністю перейшло до компетенції Головного отамана (на правах верховного головнокомандувача), який досі здійснював лише «догляд» за нею. Тоді ж реорганізовувався Штаб Дієвої армії, начальнику якого передавалися певні функції Наказного отамана, та створювалася Військова Рада на чолі з Головним отаманом військ УНР в складі: міністра військових справ, начальника Штабу Дієвої армії, державного інспектора та представника від Ради народних міністрів. Для ліквідації розформованого штабу Наказного отамана була створена спеціальна комісія на чолі з комендантом Штабу Дієвої Армії осавулом А. Климом. Наказний отаман О. Осецький після скасування його посади був відряджений до Головного управління Генерального штабу (Вісник державних законів для всіх земель Української Народньої Республіки. — 1919. — Вип. 27. — Ч. 362.)

13

Політичний департамент МВС був створений у січні 1919 р. для виявлення і припинення підривної діяльності з боку політичних противників УНР, боротьби зі шпигунством, вивчення стану військ і тилу ворога. Він також займався розвідувальною роботою щодо країн — потенційних союзників і противників. За напрямками діяльності був поділений на 7 відділів. Восени 1919 р. перейменований на Департамент політичної інформації.

14

Після відступу Запорізького корпусу з-під Харкова та Полтави наприкінці січня 1919 р. його частини опинились невдовзі на території Румунії, де були обеззброєні та фактично пограбовані, а згодом — переправлені до Галичини. Корпус було реорганізовано в Запорізьку групу, що складалася з 6-ї, 7-ї та 8-ї дивізій, Гайдамацької бригади та технічних частин. Колишній 2-й Запорізький республіканський полк, яким командував П. Болбочан, входив до складу 7-ї Запорізької дивізії. Після реорганізації командувачем Запорізької групи було призначено отамана В. Сальського (Див.: Коновалець Є. Причинки до історії української революції // Історія Січових Стрільців. — К., 1992. — С. 328–329; Штендера Я. Засуджений до розстрілу. — Львів, 1995. — С.233).

15

Ще в травні була затверджена інструкція для делегації, на яких умовах мали проводитися переговори в справі евакуації українських військовополонених з Італії.

16

Наводимо повний текст документа, люб’язно переданого авторам пр. В.Сергійчуком:

«УНР

Головний Отаман

українських республіканських військ

5 червня 1919

№ 2344

До Пана Начальника Головного Управління Генерального Штабу Отамана Шабле Наказую Вам в одержанням цього негайно відправити Полковника БАЛБАЧАНА в розпорядження Української Торговельної Місії до Італії.

В разі згоди Італійського Королівського Правительства на формування з Українських полонених військових частин, Полковник БАЛАБАЧАН, має взяти участь у формуванні військ з полонених згідно вказівкам і інструкціям даних місій. Головний Отамана С.Петлюра (підпис)

Начальник Канцелярії Сотник Бутенко (підпис)»

17

У статуті було наведено 12 статей, запозичених із військового карного статуту Російської імперії 1869 р. Ці статті були введені і в закон «Про надзвичайні військові суди» Директорії УНР, прийнятий 26 січня 1919 р. Дисциплінарний статут перераховував військові злочини та покарання за них, серед яких зокрема були: невиконання бойового наказу, дезертирство, підбурювання до дезертирства або ухилення від бою, навмисне розповсюдження панічних чуток, здача до полону та інші, які передбачали смертну кару через розстріл. Не виключено, що поява наказу від 24 травня 1919 р. була невипадковою, оскільки він був прийнятий після виступу В. Оскілка.

18

С. Цап подає скорочення прізвища, очевидно передбачаючи якісь можливі закиди цій особі у зрадництві тощо.

19

Сотня з повстанців м. Глодоси, яка входила до Дорошенківського полку і мала здійснити арешт.

20

У документах згадується також як Бербецький.

21

Це положення в незмінному вигляді перейшло у нову редакції закону від 4 серпня 1920 р. Там воно виглядало ще більш казуїстичним — якщо в січні 1919 р. С. Петлюра, як Головний отаман, був лише одним із членів Директорії, то в серпні 1920 р., залишаючись військовим лідером і головою Директорії, він фактично усунув від влади інших її членів.

22

§ 9 наказу Головної команди військ УНР ч.75 від 24 травня 1919 р. — За навмисне розповсюдження серед війська чуток. які можуть викликати боязність або непорядок у війську (cm. 246-1.В.У. про кари) накладається кара на смерть.

23

Принагідно зазначимо, що активна гетьманська акція розпочалася лише навесні 1920 р., коли консервативні сили українського суспільно-політичного руху повністю розчарувалися у діях республіканського табору і втратили надію знайти з ним порозуміння.

24

Пошуки в архівах Росії та України особової справи М. Гавришка як агента НКВС або ж військовослужбовця Червоної армії, на чому наголошував зокрема І. Мазепа, не дали жодних результатів.

25

Документ скопійовано полковником О. Шаповалом з оригіналу. На першій сторінці примітка: «Із розмови видно, що Петлюра говорив із Вінниці, коли туди перебралась Директорія, а де був Болбочан? На якійсь (чи не Кременчузі?) стан[ції] Лівоб[ережжя]. Ол. ІЩаповал]».

26

Примітка зроблена особою, яка розшифровувала текст переговорів по прямому дроту

27

Примітка зроблена особою, яка розшифровувала текст переговорів по прямому дроту

28

Примітка редакції «Українського слова».

29

Друкарська помилка — до кого би.

30

Примітка С. Цапа: «Начальник Контррозвідки Осадного [корпусу] — Чайківський був хорий на нерви і то дуже тяжко, хоча не відразу се показалося. Тому те, що робив той чоловік, не може йти на рахунок СС. Чайківський помер в умовім замраченні. Ред. «Н.З.»

31

У часопису «Українське слово» ((Берлін). - 1921. - 1 липня) наведено дві телеграми військового міністра О. Шаповала полковнику П. Болбочану:

1) «Копія, ч. 674.

17.11.1919.

6.-30.1547. Станиславів готель Австрія,

Отаманові Болбочанові З одержанням цього Вам належить вирушити через штаб фронту в Підволочиськ до мене до Винниці в моє розпорядження.

4.129. 17–11.1919. Тарнопіль Міністр військових справ

Отаман Шаповал.»

2) «Телеграма Болбочану від Шаповала Станиславів, готель Австрія,

Отаманові Болбочанові.

Копія Ходорів Державному секр[етарю] полковнику Курмановичу⁵⁵⁷ із штаба фронту

ч. 1041. Подана 18.11. 1 ч. 21 м.

Пильно.

Телеграму мою черга 129. про приїзд ваш до Винниці одміняю крапка прохаю вас подати мені рапорт і документи для ознайомлення з вашим ділом крапка черга 131 лютого 18.1919. Військовий міністр отаман Шаповал»

32

Примітка редакції «Українського слова».

33

Так у тексті.

34

Печатка: «Державний Секретаріат військових справ».

На звороті документа — штамп реєстрації документа в Тернополі 27.5.1919 р. і печатка: «Команда міста Тернопіль».

35

Листівка видрукувана в друкарні «Комісаріату».

36

Печатка: «Державний інспектор Запорожської групи М. Гавришко.

7. VI.1919 року.»

37

Документ скопійовано з оригіналу рукою М. Гавришка.

38

На бланку: «Службова записка начальника канцелярії Інспектора Республіканських військ по національно-політичних справах».

39

Так у тексті.

40

На документі стоїть штамп: «Штаб Дієвої Армії. Одержано 10.VI.1919 р. Вх. 4.84».

41

У тексті зустрічається і як Бербецький.

42

Печатка: «Штаб Дієвої Армії».

43

С.В.П. - тут і далі вживається російська абревіатура «Свод законов о воинской повинности».

44

На тексті листа резолюція: «Негайно Шт[аб] а[рмії] Дієв[ої]. Представити на догляд п. Головному Отаману прох[ання] от[амана] Балбачана. От[аман] Осецький. 11.VI.1919 р.

45

Резолюції:

1. Негайно. Щачальник] шт[абу! а[рмії1 ДієвГоїІ. Представити на поклад п. Головному Отаману військ У.Н.Р. прохання от[амана] Балбачана. Наказ[ний] Отам[ан] Осецький. 11/VI 1919.

2. З боку державного інспектору до затвердження вироку суду перешкод не зустрічається. 12/VI-19 — Головний Інспектор Кедровський.

3. Докладено особисто. От[аман] Ос[ецький]. 12/VI. На підставі арт. 25 і 27 закону про Надзвичайні Військові Суди 26 січня 1919 р., вирок суду затверджую. Наказ[ний] От[аман] Ос[ецький]. 13/VI.

46

Резолюції:

1. «Д. Негайно»

2. «Одержано в 5. й годині з огляду на те, що справа Отамана Балбачана може мати тісний зв'язок з справою Оскілка, прохаю п. заступника Голови Державної Слідчої Комісії В. В. Лихопоя негайно допитати Балбачана». 5. й год. 11 червня 1919 р. Міністр юстиції А. Лівицький.

47

Штампи на рапорті: «Штаб Дієвої Армії. 28.VI.19p. Ч.1256»; «Управління Штабу Дієвої Армії. 28 червня 1919 р. 4.887.

48

Резолюція: «Представить Наказному Отаману з докладом, що п. Головний Отаман був зацікавлений ролью Кобзи в Болбочан[івській] авантюри. 12.VI.» Підпис: «Сальський».

49

Текст обривається через пошкодження паперу.

50

Приписка члена Державної слідчої комісії Лихничого.

51

Кожний розворот сторінок протоколу підписано «Петро Болбочан».

52

Примітка редакції «Українського слова».

53

Резолюція на документі: «Хай почека[є]. От[аман] Осецький. 19/VI.19 р.»

54

Приписка на документі «Замісць себе уповноважую вислухати Балбачана Голову Ради Міністрів Б. Мартоса. Макаренко.

55

На документі стоять печатки: 1) 1 Управління] Шт[абу] Д[ієвої] Армій]. 4.878. Одержано 28.VI. 1919 р.; 2) «Шт[аб] Д[ієвої] А[армії]. Одержано 28.VI.19 р. 4.1250. Балін.

56

На звороті цього документа: Д[уже] Негайно До п. Начальника Штабу Дієвої Армії.

Згідно резолюції Наказного Отамана

Додаток: 1) Рапорт Голови Надзвичайного Суду при Штабі Дієвої Армії від 10 червня 1919 р. ч.І. з резолюціями; 2) Вирок суду по ділу Петра Балбачана; 3) Припис члена Діректорії п. Макаренка від 22 червня ч.І 179;

4) Копія відношення Наказного Отамана від 26/VI.19 р. (26 червня)

4.284/ п.ш. до Начальника Канцелярії Головного Отамана (Відповідь Начальника Канцелярії Головного Отамана від 26 червня 1919 р. 4.2439 на звороті сього)».

Отаман для доручень при Наказному Отамані Отаман Греченко

28 червня 1919 року 4.288/ п.ш.

57

Резолюція на документі: «На[чальник1 шт[абу1 а[рмії] ДГієвої]. Наказую негайно виконати вирок суду по ділу Петра Балбачана від 10 червня 1919 року, маючи на увазі, що два прохання Балбачана до п. Головного Отамана лишились без відповіді. По виконанні все діло надіслати до Штабового суду при Штабі Дієвої Армії. Наказний Отаман Осецький. Ч.287/п.ш. 28/VI. 1919 р.

58

Резолюція на документі: «Одержано Сл[ідчою] Ком[ісією] 12/VII-19 р. 4.138».

59

Тут і далі всі підкреслення зроблені Військовим слідчим Ложкіним.

60

Йдеться про Зельницького.

61

Кожний розворот сторінок протоколу підписано: «Володимир Сальський».

62

У.У.С. - тут і далі російська абревіатура «Устав уголовного судопроизводства».

63

Відповідь на звороті документа:

ДО ПАНА ВІЙСЬКОВОГО СЛІДЧОГО БРАЗОЛЯ.

Повідомляю, що Ст. Лейтенант БІЛІНСЬКИЙ, як Начальник Дівізії Морської піхоти, весь час перебуває на фронті, а по відомостям за останні часи знаходився на ст. Матейки, біля Жмерінки.

Міністерству нічого не відомо, коли він може повернутися до Кам’янця. Директор Канцелярії

Військовий старшина (нерозбірливий підпис)

4.543.

14 вересня 1919 р.

Діловод (нерозбірливий підпис).

64

Підкреслення зроблені рукою слідчого Мещерського.

65

Так у тексті.

66

Так у тексті.

67

Так у тексті.

68

Між рядками в дужках зроблено приписку: «Нарешті після докладу Сальського Гол[овному] От[аману] до Проскурова прибули Голови[ий] Держ[авний] Інспектор Кедровський.»

69

Так у тексті.

70

Над рядком приписка: «Из Волочиська Балб[очан] виїхав…».

71

Закінчення тексту відсутнє.

72

Примітка редакції «Літопису «Червоної Калини»: «Редакторові Черв[оної] Калини довелось літом 1920 р. побувати в Балині. Він шукав за могилою Болбочана і випадково довідався, де вона. Біля будки залізничної на оболоні був ледве знак, що там когось закопали. Стояв похилений хрестик з дощини, на якій була бляшка з видрукуваним числом.»

73

Так у тексті.

74

Частина 2 «Доба Директорії УНРеспубліки» рукопису «Тернистими шляхами во ім’я державності» писалася С. Цапом протягом травня 1930 — лютого 1938 рр.

75

С. Цап помилково називає сотника Івана Коржа Миколою або ж Николою.

76

У тексті помилка. Правильно — Василя.

77

С. Цап у своїй праці «Тернистими шляхами во ім’я державності датує перший арешт П. Болбочана 24 січня 1919 р.

78

Ймовірно, тут помилка. Йдеться про М. Чеботаріва, який дійсно в 1920 р. обіймав посаду начальника охорони Головного отамана, а в червні 1919 р. був начальником контррозвідочної частини розвідвідділу Штабу Дієвої армії УНР.

79

Витримки з листа сотника І. Барила були зроблені сотником С. Цапом з оригіналу, який зберігається в архіві Б. Монкевича. На початку документа — примітка С. Цапа: «ВІДПИС З ЛИСТА СТАРшини 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької Дивізії, VI Харківського Армійського Корпусу, потім осаула/ адютанта Штабу Лівобережного протибольшевицького фронту і Штабу 1-го Запорізького Корпусу, комкора і Командарма Генерала Михайла Омеляновича-Павленка СОТНИКА ІВАНА БАРИЛА з приводу кн[иги] Ом[еляновича] Павленка «Зимовий Похід». З дня 12 серпня 1934 р.

Цей лист зберігається в архіві сотника 4 Запорізького ім. Гет[ьманаJ Б. Хмельницького полку Запорізького корпусу Бориса МОНКЕВИЧА.

Сотник І. Барило жив на еміграції в Лодзі. По другій світовій війні доля його не відома».

80

Тут і далі примітки, виділені курсивом, належать С. Цапу.

81

Так у тексті.

82

Так у тексті.

83

Так у тексті. С. Цап помилково вважає 24 січня днем арешту П. Болбочана, хоча полковник був заарештований вранці 22 січня, а 24 січня був доставлений в Київ, де протягом тижня перебував під арештом в готелі «Континенталь».

84

Так у тексті.

85

Текст обривається.