Щоденник

Друге серпня

Між ногами Місті — легеньке сіпання, а потім — легеньке смикання всередині її тіла: то Теббі стягує пластиковий кульок з кінця вставленого в Місті катетера і несе його по коридору до туалету. Вона виливає вміст кулька в унітаз і змиває його. А потім приносить його назад і знову чіпляє до довгої пластмасової трубки.

Вона робить усе це для того, щоб Місті могла і далі працювати в повній темряві. Сліпа. Із заклеєними очима.

Тільки чути сонячне тепло, яке йде від вікна. Як тільки пензлик зупиняється, Місті каже: «Готово».

І Теббі знімає малюнок з мольберта і прикріплює новий аркуш. Коли видно, що олівець затупився, вона бере гострий і дає його Місті. Теббі тримає в руках тацю з пастельними олівцями, і Місті наосліп намацує їх, ці масні кольорові клавіші, і вибирає один з них.

Між іншим, кожен колір, що його вибирає Місті, кожна позначка, яку вона робить, — усі вони ідеальні, бо Місті перестала перейматися. Їй стало байдуже.

На сніданок Полет привозить тацю для обслуговування номерів, і Теббі нарізає всю їжу так, щоб кожен її шматочок повністю поміщався в рот, На один укус. Поки Місті працює, Теббі годує матір, вставляючи їй у рот виделку. Із заклеєними очима Місті тільки й лишилося, що рота розкривати. Достатньо широко, щоб наслинити кінчик пензля. Щоб себе отруїти. Працюючи, Місті не відчуває смаку їжі. Місті не відчуває її запаху. Кілька шматочків — і вона вже наїлася.

У кімнаті тихо, тільки олівець скрипить по паперу. А надворі, п’ять поверхів униз, океанські хвилі сичать і вибухають.

На обід Полет привозить іще їжі, але Місті не їсть. Нога в гіпсі вже стала досить вільно соватися, бо Місті втратила багато ваги. Надмір твердої їжі значить, що доведеться зайвий раз іти до туалету. А це значить перерву в роботі. На гіпсовій нозі майже не лишилося білого місця, бо Теббі замалювала її всю численними квітами та пташками. Тканина робочої сорочки Місті зашкарубла від пролитого поту. Зашкарубла і прилипає до її рук та грудей. Її руки вкриті кіркою засохлої фарби. Отруєні.

Її плечі болять і потріскують, а кисть — хрустить як незмазана. Пальці її навколо вугільного олівця оніміли. Її шию корчать судоми, які віддаються по обидва боки хребта. В її шиї такі відчуття, які мають бути в шиї Пітера — вигнута дугою так, що голова ледь не торкається сідниць. В її зап’ястях такі відчуття) які мають бути в зап’ястях Пітера — вузлуватих та скрючених — судячи з їхнього вигляду.

Її очі міцно заклеєні, а її обличчя настільки розслаблене, що вона не може здолати опір двох стрічок клейкої плівки, що йдуть від лоба через очі, а потім — по щоках через щелепу і до шиї. Ця стрічка тримає м’яз orbicularis oculi довкола очей, великий щелепний м’яз у куточку її рота — вона тримає всі її лицеві м’язи розслабленими. Через цю плівку Місті здатна розкрити рота тільки на щілину. Вона може розмовляти лише пошепки.

Теббі встромляє питну соломинку їй у рот, і Місті смокче воду. Голос Теббі каже:

— Що б не сталося, ти мусиш творити.

Теббі витирає їй навколо рота і каже:

— Мені вже скоро треба йти. Будь ласка, не зупиняйся, хоч як би ти за мною не скучила. Ти обіцяєш?

І Місті, не відриваючись від роботи, шепоче:

— Так.

— Хоч як би довго мене не було? — питає Теббі.

І Місті шепоче:

— Обіцяю.