Щоденник

П’ятнадцяте серпня

Між іншим, одна з проблем мистецького коледжу та, що він робить тебе менш романтичною. Уся ота маячня про художників та мансарди щезає під тягарем програми з хімії, геометрії та анатомії. Твоя освіта робить усе таким чепурним — акуратним.

Таким визначеним та розумним.

Увесь час, що вона зустрічалася з Пітером Вілмотом, Місті знала, що не його вона кохала. Жінка лише шукає найліпшу фізичну особину, яка б стала батьком її дітей. Здорова жінка запрограмована вишукувати трикутник гладенького м’яза під розстебнутим комірцем, як у Пітера, бо в результаті еволюції люди стали безволосими, щоб пітніти й охолоджуватися, ганяючись за якимось розпаленим та виснаженим різновидом волохатого носія тваринних протеїнів. Чоловіки з меншою кількістю волосся напевне матимуть менше вошей, бліх та кліщів.

А коли вони ще тільки починали зустрічатися, вона знала: Пітер візьме її картину. Потім оснастить її підкладкою та рамкою. А зі зворотного боку рамки приліпить дві стрічки надміцної клейкої плівки. Остерігаючись липкої плівки, він засуне картину під свій мішкуватий светр.

Усякій жінці сподобалося б те, як він гладив рукою її волосся. Така проста наука. Фізичний дотик імітує початкову практику виховання дітей. Він стимулює викид гормону росту та ферментів орнітіндекарбоксилаза. З іншого боку, коли Пітер гладитиме їй шию, то це, цілком природно, знизить її рівень гормонів стресу. Це було доведено в лабораторії, коли маленьких щуренят гладили пензликом.

Якщо ти знаєш свою біологію, то вже не підеш у неї на повідку.

Коли вони зустрічалися, Пітер і Місті, то ходили до мистецьких музеїв та галерей. Тільки вони удвох, ходили й розмовляли. Пітер наче вагітний, з її картиною під светром.

Нічого особливого у світі немає. Нічого магічного. Просто фізика.

Усілякі ідіоти на кшталт Ангела Делапорте, які вишукують надприродні причини цілком ординарних подій, — такі люди доводять Місті до сказу.

Походжаючи галереями і вишукуючи вільне місце на стіні, Пітер здавався живим прикладом золотого перетину — формули, використовуваної древніми грецькими скульпторами для отримання ідеальних пропорцій. Його ноги були в 1,6 раза довшими за тулуб. А тулуб був в 1,6 раза довшим за голову.

Поглянь на свої пальці — перший суглоб довший за другий, а другий — довший за кінцевий. Це співвідношення зветься «фі» — за ім’ям скульптора Фідія.

Твоя пропорція.

Коли вони гуляли вдвох, Місті розповідала Пітеру про хімію живопису. Про те, як фізична краса виявляється просто хімією, геометрією та анатомією. Мистецтво — це насправді наука. Якщо дізнатися, чому людям щось подобається, тоді можна буде відтворити те, що їм подобається. Скопіювати. У «створенні» справжньої усмішки ховається парадокс. Безкінечне повторення спонтанного моменту перетворюється на жах. На те, що має невимушений та швидкоплинний вигляд, проливаються ріки поту і витрачається маса нудних зусиль.

Коли люди дивляться на стелю Сікстинської капели, то їм слід знати, що вугільно-чорна фарба — це сажа з природного газу. Барвник рожевий мареновий видобувається з кореня рослини марена. Смарагдовий зелений — це ацетоарсеніт міді, який також називається «паризька зелень» і використовується як інсектицид. Отрута. Тірійський пурпур виготовляється з молюсків.

А Пітер узяв і потайки витягнув картину з-під светра. Коли вони були в галереї самі, і ніхто їх не бачив, він узяв картину з кам’яним будинком за білим штахетником і сильно притиснув до стіни. А на ньому — підпис Місті-Мері Кляйнман. 1 Пітер сказав:

— Я ж обіцяв тобі, що колись твоя картина висітиме в музеї.

Mofo очі — єгипетський коричневий, фарба, що вироблялася з перемелених мумій, кісткового попелу та асфальту і використовувалася до дев’ятнадцятого сторіччя, коли художники дізналися огидну й лячну правду. Після того, як роками слинили пензлі між своїми губами.

Коли Пітер поцілував її в потилицю, Місті сказала, що коли дивишся на Мону Лізу, то слід пам’ятати, що палена сіена — це просто глей, підфарбований залізом та марганцем і випалений у печі. Сепія коричнева — це чорнильні мішечки каракатиці. Голландський рожевий — це подрібнені плоди подорожника.

Ідеальний язик Пітера лизнув у Місті за вухом. Щось напружилося і затверділо під його одежею, але то була не картина.

А Місті прошепотіла:

— Індіанський жовтий — це сеча корів, яких годували манговим листям.

Пітер огорнув її однією рукою за плечі. А другою рукою натиснув їй ногу під коліном, і вона зігнулася. Він опустив її на мармурову підлогу галереї і сказав:

— Te amo, Місті.

До речі, це прозвучало досить несподівано.

Налігши на неї своєю вагою, Пітер сказав:

— Ти страх як багато знаєш… — і поцілував її.

Мистецтво, натхнення, кохання — їх так просто препарувати. Пояснити до краю і вичерпно.

Райдужно-зелений барвник та «зелена крушина» — це сік квітів. Фарба «капагська коричнева» — це ґрунт з Ірландії, шепотіла Місті. Кіновар — це яскраво-червона руда, яку збивають стрілами з високих іспанських круч. Бістр — це жовта сажа спаленого бука. Кожен шедевр — це просто ґрунт і попіл, змішані якимось ідеальним чином.

Попіл до попелу. Пил до пилу.

Навіть коли ви цілувалися, ти заплющував очі.

А Місті свої не заплющувала, але на тебе не дивилася, а дивилася на твою сережку. Срібло, потьмяніле майже до коричневого кольору, з шишечкою прямокутних скляних діамантів, які мерехтіли в темному волоссі, що спадало тобі на плечі, — і це Місті дуже подобалося.

Того першого разу Місті безупинно казала тобі: «Фарба «Деві сіра» — порошковий сланець. «Бременська блакитна» — це гідроксид міді та карбонат міді, смертельна отрута». Місті казала: ««Блискуча яскраво-червона» — це йод і ртуть. Фарба «кістяна сажа» — це перепалені кості…»