Щоденник

Двадцяте серпня — Місяць на три чверті

У темряві звучить голос Ґрейс, і він каже Місті:

— Робота, яку ти робиш, купить свободу твоїй родині. — І додає: — Відпочивальники тепер не з’являтимуться тут десятиліттями.

Якщо одного дня не прокинеться Пітер, Ґрейс та Місті — останні з Вілмотів.

Якщо ти не прокинешся, то нових Вілмотів уже не буде.

Чути, як Ґрейс щось нарізає ножицями.

Три покоління аристократів. Немає сенсу наново накопичувати статки родини. Нехай будинок відходить католицькій церкві. Нехай відпочивальники влітку заюрмлюють острів. Тепер, коли Теббі мертва, у Вілмотів не лишилося акцій у майбутті. Не лишилося капіталовкладень у майбутнє.

Ґрейс каже:

— Твоя творчість — це подарунок майбутньому, і кожного, хто спробує тебе зупинити, прокляне історія.

Поки Місті малює, руки Ґрейс обхоплюють чимось її талію, потім передпліччя, потім — шию. Чимось, що легенько і м’яко тре шкіру.

— Місті, люба, у тебе талія — сімнадцять дюймів, — каже Ґрейс.

То у неї мірна стрічка.

Щось гладеньке прослизає поміж її губами, і голос Ґрейс мовить:

— Час прийняти ще одну пігулку.

Питна соломинка встромляється їй в рот, і Місті відсмоктує достатньо води, щоб проковтнути капсулу.

У 1819 році Теодор Жеріко написав шедевр «Пліт Медузи». На ньому зображено десятеро жертв корабельної катастрофи, які вціліли через два тижні зі ста сорока семи людей, що висадилися на пліт після того, як їхній корабель потонув. У той час Жеріко саме покинув свою вагітну коханку. Щоб покарати себе, він поголив голову. Майже два роки він не бачився з друзями, ніколи не з'являвся на публіці. Йому було двадцять сім, і він жив усамітнено та малював. Оточений умирущими й трупами, він студіював їх для свого шедевра. Після кількох спроб самогубства він помер у віці тридцяти двох років.

Ґрейс каже:

— Ми всі смертні. Мета — не жити вічно, мета — створити щось таке, що житиме вічно.

Вона вимірює стрічкбю довжину ніг Місті. Щось холодне та гладеньке ковзає по щоці Місті, і голос Ґрейс повідомляє:

— Помацай. Це — атлас. Я шию тобі сукню на презентацію.

Та замість «сукня» Місті чується «саван».

На дотик Місті відчуває, що атлас — білий. Ґрейс ушиває весільне плаття Місті. Переробляє його. Забезпечує йому безсмертя. Воскресіння. Відродження. Місті і досі відчуває на ньому духи «Пісня вітру».

Ґрейс каже:

— Ми запросили всіх. Усіх відпочивальників. Твоя презентація стане найбільшою суспільною подією сторіччя.

Так само, як і її весілля.

Наше весілля.

Та замість «презентації» Місті чується «кремація».

Ґрейс каже:

— Ти майже скінчила. До завершення лишилося ще вісімнадцять малюнків.

Щоб стало рівно сто.

Та замість «скінчила» Місті чується «померла».