Щоденник

Двадцять шосте червня

З материка, з Оушн-Парку зателефонував якийсь чоловік і поскаржився, що в нього зникла кухня.

Це цілком нормально, коли спершу чогось не помічаєш. Коли досить довго поживеш в одному місці — в будинку, квартирі чи країні, — то воно здається тобі надто малим.

Оушн-Парк, Ойстервіль, Лонґ-Біч — усе це материкові міста. Жінка з пропалою шафою. Чоловік з пропалим клозетом. Ці люди, усі вони — повідомлення, залишені на автовідповідачеві, і в цих людей у місцях, де вони відпочивають, були здійснені якісь переробки. Материкові місцинки, дачні відпочивальники. Коли ти маєш будинок з дев’ятьма спальнями і бачиш цей будинок лише два тижні на рік, то може знадобитися кілька літніх сезонів, щоб помітити зниклу річ. Більшість із цієї публіки має принаймні з півдюжини будинків. Насправді це не помешкання. Це — капіталовкладення. Вони мають багатоквартирні будинки та кооперативні квартири. Мають квартири в Лондоні та Гонконгу. У кожному часовому поясі — своя зубна щітка. На кожному континенті — своя купа брудної білизни.

Отой голос, що скаржиться з Пітерового автовідповідача, каже, що на його кухні була газова плита. Подвійна духовка, вмонтована в стіну. І великий двокамерний холодильник.

Слухаючи його занудливі скарги, твоя дружина, Місті-Мері, теж ствердно киває головою: так, тут, на острові, теж багато чого було не так, як тепер.

Раніше можна було встигнути на пором у ту ж мить, коли ти з’явишся на пристані. Він ходить ще півгодини, на материк та назад. Ще півгодини. А тепер треба в чергу ставати. Терпляче чекати, поки твоя черга підійде. Сидіти на стоянці з купою незнайомців у їхніх блискучих спортивних авто, які не смердять сцяками. Пором зробить три або чотири ходки, поки тобі не звільниться місце на борту. І весь цей час доводиться сидіти під пекучим сонцем та нюхати отой сморід.

На те, щоб просто поїхати з острова, йде весь ранок.

Раніше можна було зайти до готелю «Чекайленд» і без проблем зняти столик біля вікна. Раніше на острові Чекайленд не було сміття. І автомобільних заторів. І татуювань. Не було на острові людей із пірсингом у носі. Не було шприців на пляжі. Не було використаних презервативів, рекламних щитів та корпоративних етикеток.

Отой чоловік з Оушн-Парку сказав, що стіна в його їдальні тепер не що інше, як просто гладенька дубова панель та шпалери з блакитними стрічками. Плінтуси, багети та побілка тягнуться з кутка в куток неторкані і без жодного стику. Він стукав по стіні — вона була солідна, гіпсокартон міцно тримався на дерев’яній рамі. Клявся, що саме посередині цієї бездоганної стіни і були колись двері на кухню.

Чоловік з Оушн-Парку каже по телефону: «Може, я й помиляюся, але ж у будинку мусить бути кухня, еге ж? Хіба ж це не вказано в будівельних нормах, чи як їх там?»

А пані з Сів’ю, так та взагалі помітила зникнення шафи лише тоді, коли не змогла знайти чистого рушника.

Отой чоловік з Оушн-Парку каже, що взяв із буфета в їдальні коркотяг і просвердлив дірочку там, де, як йому пам’ятається, були кухонні двері. Потім взяв із того ж буфета кухонного ножа та цю дірочку трохи розширив. На його ланцюжкові для ключів був маленький ліхтарик, тож він притиснув щоку до стіни і підсвітив, щоб придивитися в продірявлений отвір. Примружившись, він примудрився побачити в темряві кімнату з якимись написами на стіні. Ще більше примружившись і призвичаївши очі до темряви, чоловік зміг дещо прочитати, але лише уривки: «…зійди на острів — і ти помреш…». Отаке там було написано, «…тікай звідси щодуху. Вони повбивають усіх Божих дітей заради спасіння власних…»

А ще в його колишній кухні було написано: «…усіх вас заб’ють, як худобу…»

Той чоловік з Оушн-Парку каже: «Ви б приїхали та подивилися, що я знайшов». Його голос на автовідповідач каже: «Варто приїхати через самий лише почерк».