Щоденник

Двадцять сьоме серпня… і три чверті

Біля готелю «Чекайленд» уже чергують машини швидкої допомоги. Бригада новинарів-телевізійників монтує тарілку трансляційної антени на даху свого мікроавтобуса. Дві поліцейські машини стоять упритул до парадних сходів готелю.

Відпочивальники протискуються крізь припарковані авто. Шкіряні штани та маленькі чорні сукенки. Темні окуляри та шовкові сорочки. Золоті прикраси. А над ними — вивіски та логотипи корпорацій.

Графіті Пітера: «…ваша кров — то наше золото…»

Поміж Місті та натовпом стоїть перед камерою репортер. Позаду нього юрмиться натовп, люди піднімаються готельними сходами і входять до вестибюлю; репортер питає:

— Ми в ефірі? — Потім приставляє два пальці однієї руки до вуха і, не дивлячись в камеру, каже: — Я готовий.

Детектив Стілтон сидйть за кермом свого авто, а поруч із ним — Місті. Обидва спостерігають, як Ґрейс та Гарроу Вілмот піднімаються парадними сходами, причому Ґрейс підняла і притримує своє довге плаття кінчиками пальців однієї руки. Гарроу тримає її за другу руку.

Місті дивиться на них. Камери теж дивляться на них.

І детектив Стілтон каже:

— Вони не стануть щось учиняти. При такому напливі народу.

Найстарше покоління кожної родини — Бертони, Гайленди та Петерсени — аристократія острова Чекайленд, разом із натовпом глядачів вони входять, високо піднявши голови, до готелю.

Застереження, що його залишив Пітер: «…ми повбиваємо всіх Божих дітей, щоб урятувати своїх…»

Репортер перед камерою піднімає мікрофон до рота і каже:

— Поліція та начальство округа дали добро на вечірній прийом сьогодні на острові.

Натовп зникає в тьмяно-зеленому вельветовому ландшафті вестибюлю, наповнивши лісову галявину посеред полірованих та лакованих дерев. Потужні стовпи світла врізаються в морок, важкі, як кришталеві люстри. Дивани у формі валунів, порослих мохом. Табірне вогнище, таке схоже на камін.

Детектив Стілтон питає:

— Хочете увійти?

Місті каже, що ні. Там — небезпечно. Вона не збирається повторювати помилку, яку вона завжди робила. Якою б та помилка не була.

Зі слів Гарроу Вілмота.

Репортер каже:

— Сьогодні увечері сюди прибудуть усі великі та маленькі цабе.

Раптом з’являється дівчинка. Незнайомка. Чиясь донька з коротким темним волоссям; вона піднімається сходами до готельного вестибюлю. Блищить її перстень із перидотом. Куплений на гроші, що їх Місті заначила з чайових.

Це Теббі. Ясна річ, Теббі. Подарунок майбуттю від Місті. Спосіб Пітера втримати свою дружину на острові. Приманка, щоб заманити її в пастку. Миттєвий зелений спалах — і Теббі зникає всередині готелю.