Щоденник

Сьоме серпня

Якось у мистецькому коледжі Пітер попросив Місті назвати колір. Який завгодно.

Він сказав їй заплющити очі і стояти непорушно. Чути було, як він підступив до неї — дуже близько. Вона відчувала його жар і збудження. Відчувала запах його дірчастого светра, запах, що йшов від його шкіри, — напівсо-лодкий запах шоколаду в кондитерській. Його власний автопортрет. Він пом’яв руками тканину її сорочки, і холодна шпилька дряпнула її шкіру під низом. Пітер сказав:

— Не ворушися, щоб я тебе ненароком не вколов.

І Місті затримала віддих.

Ти це відчуваєш?

Кожного разу, коли вони зустрічалися, Пітер дарував їй іще одну прикрасу з фальшивих коштовностей. Брошки, браслети, персні й намиста.

Чекаючи із заплющеними очима, Місті сказала:

— Золото. Золотистий колір.

Проштрикуючи пальцями шпильку крізь тканину сорочки, Пітер попросив:

— А тепер скажи мені три слова, які б характеризували золото.

Це — давній спосіб психоаналізу, пояснив він їй. Винайдений Карлом Юнґом. Спосіб, що ґрунтується на універсальних архетипах. Щось на кшталт командної гри на проникливість. Карл Юнґ. Архетипи. Велика спільна підсвідомість усього людства. Джайністи, йоги та аскети — на цій культурі виховувався Пітер на острові Чекайленд.

Місті каже із заплющеними очима:

— Блискуче. Коштовне. М’яке. — Оце три її слова, що характеризують золото.

Пітер клацнув маленькою защіпкою брошки, і його голос каже:

— Добре.

У тому попередньому житті, в мистецькій школі, Пітер попросив її назвати тварину. Яку завгодно.

Між іншим, та брошка являла собою позолочену черепаху з великим потрісканим панциром із зеленого самоцвіту. Голова та лапки черепахи рухалися, але однієї лапки бракувало. Метал так окислився і потемнів, що залишав чорні смуги на її сорочці.

І Місті витягла брошку із сорочки, поглянула на неї — прикраса подобалася їй, але чому, вона й сама не знала — і сказала:

— Голуб.

Пітер відступив убік і махнув їй рукою іти за ним. Вони пішли через студмістечко, між цегляними будинками, що волохатилися плющем, і Пітер сказав:

— А тепер назви мені три ознаки, що характеризують голуба.

Ідучи поруч, Місті спробувала взяти його за руку, але Пітер швидко склав їх за спиною.

І Місті сказала на ходу:

— Брудний. — А потім додала: — Дурний. Бридкий.

Ото були три її слова, що характеризували голуба.

А Пітер поглянув на неї, затиснувши нижню губу зубами і зсунувши брови зморщувальним м’язом.

У тому попередньому житті, в мистецькому коледжі, Пітер попросив її назвати якийсь водний об’єкт.

Ідучи поруч із ним, Місті сказала:

— Канал Святого Лаврентія.

Пітер повернувся і поглянув на неї. Він навіть зупинився.

— А тепер назви три прикметники, що. його. характеризують, — сказав він.

І Місті підкотила очі й сказала:

— Жвавий. Швидкий та переповнений.

І Пітерів м'яз верхньої губи витворив на його обличчі іронічну посмішку.

Коли вони ступали поруч, Пітер поставив їй оте останнє питання. Він попросив її уявити, що вона — в кімнаті. Усі стіни кімнати білі, і в ній немає ні вікон, ні дверей. Він попросив Місті:

— Розкажи трьома словами свої відчуття в тій кімнаті.

Місті ніколи так довго ні з ким не зустрічалася. Тож, наскільки вона здогадувалася, це було щось на кшталт прихованого способу взаємного опитування, до якого вдавалися закохані. Способу, завдяки якому Місті дізналася, що найбільше Пітер любив морозиво зі смаком гарбузового пирога, тому й не надала особливого значення питанням, що їх ставив Пітер.

Місті відповіла:

— Тимчасовість. Скороминущість. — Трохи подумала і додала: — Сум’яття.

Оце були ті три слова, якими вона схарактеризувала закупорену білу кімнату.

В її попередньому житті, коли вони йшли, не тримаючись за руки, Пітер розповів їй, як працює тест Карла Юнга. Кожне питання було свідомою спробою добратися до підсвідомого.

Колір. Тварина. Водний об’єкт. Суцільно-біла кімната.

Усе це — архетипи за Карлом Юнґом, пояснив Пітер. Кожен образ представляв якийсь аспект особистості.

Золотий колір, який назвала Місті, — це так вона бачила себе саму.

Тварина — це так вона бачила інших людей.

Вона бачила їх «Брудними. Дурними. Бридкими», сказав Пітер.

Жвавий. Швидкий. Переповнений.

Усе, що ми кажемо, свідчить про нашу руку. Наш щоденник.

Не дивлячись на неї, Пітер резюмував:

— Я був не в захваті від твоєї відповіді.

Стосовно ж свого останнього запитання, про суцільно-білу кімнату, він сказав, що кімната без вікон та дверей означала смерть.

Значить, її смерть буде тимчасовою, скороминущою та сповненою сум’яття.