Томек у країні кенгуру

_{З ТОМЕКОМ ВІЛЬМОВСЬКИМ — ПО ВСЬОМУ СВІТУ…}

_{Тільки-но вийшла в світ повість Альфреда Шклярського «Томек у країні кенгуру» (1957 рік), як тисячі польських хлопчаків (і дівчаток теж) прочитали її не переводячи подиху. Їх заполонив своєю відвагою та кмітливістю головний герой Томек Вільмовський, якому випало зазнати в Австралії таких небезпечних пригод, що в них, юних читачів, не раз аж серце завмирало в грудях.}

_{Томекові пригоди жваво обговорювали і в школах, і в родинах, а дехто з відчайдушних підлітків ладен був утекти з дому, аби й собі пережити подібне.}

_{Ще більше захоплення викликав Томек у юних читачів, коли наступного року вони познайомились із новими його пригодами в повісті Альфреда Шклярського «Пригоди Томска на Чорному континенті» (в Кенії, Конго, Уганді), а ще через рік вони зустріли свого улюбленого героя у Північній Америці — в повісті того ж автора — «Томек на воєнній стежці» (Арізона, прикордоння Мексики).}

_{Минав час, і через кожні рік-два Альфред Шклярський виряджав Томека в усе нові й нові подорожі по різних континентах: «Томек шукає сліди Снігової людини» (Індія, Кашмір, Памір, Тибет…), «Томекова таємнича експедиція» (Уссурійський край, Приамур’я, Якутія…), «Томек серед мисливців за людськими головами» (Великі Коралові Рифи, Нова Гвінея), «Томек біля витоків Амазонки» (Бразилія, Перу) і зрештою — «Томек у Гран-Чако» (Чилі, Болівія).}

_{Так упродовж одного десятиріччя (1957–1967), коли світ побачили вісім повістей про подорожі Томека на різні континенти, Альфред Шклярський зажив у себе на батьківщині слави одного з найпопулярніших авторів, які пишуть для дітей та юнацтва. Неодноразово його пригодницькі твори перевидавалися в Польщі, а видавництво «Шльонск» не гаючись випустило їх у перекладі російською мовою.}

_{Чим же була викликана серед юних читачів така широка зацікавленість письменником та його творами?}

_{Передусім тим, що в Альфреда Шклярського — непересічна біографія: поляк з походження, народився 1912 року в Чикаго (США), з чотирнадцяти літ живе в Польщі, де закінчив дипломатично-консульський факультет Політичної Академії Наук; брав активну участь у Варшавському повстанні проти гітлерівських окупантів, був солдатом Армії Крайової; одразу ж по війні видав свою першу прозову книжку, після якої на сторінках його другого твору вперше з’явилося ім’я Томека — у повісті, що витримала два видання (1948 і 1949 роки) під назвою «Томек у скрутному становищі».}

_{З другого боку, ця зацікавленість пояснюється, очевидно, й тим, що важко знайти в світі людину, яка б у юному віці не захоплювалась пригодницькими творами, не мріяла б здійснити бодай одну, хоч невелику, подорож за межі рідного краю. А твори Альфреда Шклярського відкривали перед підлітками незнані, широкі обрії, вабили в мандри до екзотичних країн, де лише небагатьом може випасти щастя колись побувати. То чому б не скористатися з такої нагоди, запропонованої автором, і хоча б подумки зазнати разом з Томеком найнеймовірніших пригод на реально змальованих континентах, не порадіти з його успіхів, не поспівчувати його невдачам?}

_{Окрім того, що кожна з вісьмох повістей написана за всіма класичними законами пригодницького жанру, — загадковість і стрімкий розвиток сюжету, небезпечні пригоди, напади хижих звірів, сутички з розбійниками, золотошукачами тощо, — на їх сторінках читач знаходить для себе багатий краєзнавчий, історичний і природознавчий матеріал, збагачується енциклопедичними відомостями.}

_{Тим-то непересічна особа самого письменника, прагнення до подорожей і незвичайних пригод, притаманне людині від раннього дитинства, а також бажання побачити якнайбільше небаченого, пізнати незнаного, розгадати таїну навколишнього світу — все це, підсилене захопливо-інтригуючим сюжетом, високоморальною чистотою і шляхетністю героїв, власне, й забезпечило повістям Альфреда Шклярського небувалий успіх у юного читача. Тож не випадково після тривалого «творчого перепочинку» по завершенні восьмитомного пригодницько-подорожнього циклу письменник нещодавно написав ще дві повісті: в одній, під назвою «Томек у гробницях фараонів», він оповідає про мандри і пригоди свого героя в Єгипті й Сахарі, а в другій, завершальній, урешті-решт повертає його з кругосвітніх мандрів на батьківщину.}

_{Перегорнемо ж, любі друзі, сторінки першої повісті «Томек у країні кенгуру» й познайомимося з Томеком Вільмовським, учнем четвертого класу варшавської гімназії.}

_{…1902 рік. Значна частина Польщі, як і України, перебуває у складі Російської імперії, тож директор гімназії запопадливо старається у справі русифікації польських гімназистів. Російською мовою ведеться не тільки викладання усіх предметів, а й взагалі учням заборонено розмовляти між собою по-польському.}

_{Патріотично настроєні поляки, у тому числі й Томеків батько, рішуче виступали проти утисків царату, обстоювали незалежність Польщі, її мови й культури. Рятуючись від переслідувань царських сатрапів, Вільмовський-батько, аби уникнути сибірської каторги, був змушений таємно покинути вітчизну.}

_{Його дружина, також переслідувана російською охранкою, лишилася з малолітнім сином на руках. Однак вона все робить для того, аби розтлумачити Томекові, що його батько — не злочинець, а борець за незалежність рідного краю. І хоч після її смерті Томекова тітка, яка забрала сироту до себе, часто звинувачувала його батька у «безглуздому вчинку», через який, певна річ, передчасно померла й мати, батько все одно залишився для Томека незаперечним авторитетом. У хлопця поступово визріває бажання поєднати своє життя з батьковим, бути завжди поруч із ним. І він задумує помститися гімназійному начальству і втекти за кордон, до батька.}

_{На диво, ця важко здійсненна хлопчача мрія несподівано стає реальністю: до Варшави приїздить відомий звіролов Смуга з дорученням забрати Томека до батька, який очолює експедицію до Австралії за рідкісними тваринами для європейських зоопарків, заповідників та цирків і вирішив узяти з собою й сина.}

_{Томек був одним з найздібніших учнів гімназії, поглиблено вивчав усесвітню історію, географію, іноземну мову, тож набуті знання мали стати неабиякою підмогою для юного звіролова. Не бракувало хлопцеві й сміливості, відваги.}

_{Однак Смуга й боцман Новицький, такі ж вигнанці з Польщі, як і Томеків батько, добре розуміли делікатне становище хлопця: він міг наочно проявити свої знання, але незугарний був прикласти їх до багатьох практичних справ. Тим-то віддані друзі Вільмовського-старшого ще під час плавби по морю заходилися ненав’язливо готувати Томека до нелегкої, небезпечної експедиції в Австралії, долання екстремальних умов життя ловців, до всіляких несподіванок. Вони навчали його багатьох необхідних для звіролова речей: влучно стріляти з рушниці й револьвера, орудувати й захищатися ножем, орієнтуватися за небесними світилами тощо. Тямущий і кмітливий від природи, Томек не тільки швидко опановує нову для нього науку, а й ще на кораблі здійснює свій перший подвиг — застрелює тигра, який вирвався з клітки й, напавши на Смугу, мало не розшматував його.}

_{На Австралійський континент юний Томек ступив уже з певними навичками, з авторитетом відважного приборкувача тигра, а невдовзі ще й виявив своє, не за віком, зріле уміння контактувати з аборигенами, які взагалі насторожено, часом навіть вороже ставились до білих мисливців. Його щирість у дружбі, бажання допомогти кожному, хто цього потребує, починають визнавати всі, хто зустрічається хлопчині на життєвій дорозі.}

_{Мужність під час ловів диких тварин, самовідданість і зважений ризик у пошуках дівчинки Саллі Аллан, що заблудилася в лісі, витримка і хоробрість у сутичці з розбійниками та золотошукачами — таким Томек постає зримо перед читачем и сторінок повісті. Його безкорисливість і шляхетність у взаєминах з іншими, — членами експедиції, аборигенами га золотошукачами, — викликає в душі кожного з них почуття ніжної вдячності турботливому хлопчині. Так, чарівна Саллі дарує своєму рятівникові улюбленого собаку Динго, а старий золотошукач за порядність і людяність юного героя обдаровує його великим самородком золота, який зможе забезпечити Вільмовському-старшому спорядження чергової експедиції до Африки.}

_{Отже, далі — Африка. Повість про Томекові подорожі по Чорному континенту автор насичує надзвичайно багатим пізнавальним матеріалом з флори і фауни, історії, народонаселення, звичаїв та побуту різних племен. А небезпечні лови горили, лева, леопарда, зіткнення з носорогом, крокодилом чи роздратованими слонами письменник вдало пов’язує з мимовільними сутичками своїх героїв, непримиренних до будь-якої дискримінації людини, з хижими работоргівцями.}

_{Для юного Томека й досвідченого звіролова Смуги експедиція до Африки мало не закінчилася трагічно: після нападу носорога Томек завис над проваллям, а Смуга ледве одужав від ран, яких йому завдав бандит отруєним стилетом…}

_{У наступній повісті ми бачимо Томека вже в Північній Америці. Там він зустрічається з Саллі, яка приїхала на канікули до свого дядька-шерифа. Згодом Саллі, Томек і боцман Новицький, котрий супроводжує хлопця, мимохіть потрапляють у вир боротьби, що її ведуть мужні й горді червоношкірі індіяни з білими колонізаторами. Герої повісті, особливо Томек, розуміють тяжке становище поки що нескорених індіян і щиро сприяють їм у боротьбі за людські права. За це вдячні індіяни називають Томека своїм білим братом, допомагають урятуватися Саллі, коли її викрадають вороги, а донька вождя Чорна Блискавка, ризикуючи власним життям, рятує в нерівному бою боцмана Новицького…}

_{Дві повісті присвячено змалюванню експедиції Вільмовського-старшого, що вирушила до країн Азії. Бувалі звіролови вражені чарівною природою, своєрідними звичаями народів Індії, а також суворим і непривітним Паміром, тибетськими різноманітними представниками флори й фауни, таємничою Сніговою людиною. Долаючи численні труднощі й небезпеки, експедиція поспішає на допомогу смертельно хворому братові Смуги…}

_{Згодом звіролови вирушають в експедицію на Далекий Схід Росії; звідти, рухаючись на захід, опиняються в Сибіру, де за антицарські виступи під час революції 1905 року відбуває каторгу гімназист Збишек Карський, який доводиться двоюрідним братом Томекові. За допомогою простих сибіряків звіроловам вдається викрасти Збишека і щасливо перейти кордон Росії.}

_{… Швидко спливає час, одна за одною з-під пера Альфреда Шклярського виходять книжки, герої його зріють фізично й духовно, загартовуються, набувають життєвого й професійного досвіду. В останніх повістях ми вже бачимо Томека Вільмовського членом Королівського Географічного Товариства в Лондоні, разом з батьком, хоробрими звіроловами Смугою, боцманом Новицьким, Збишеком Карським і своєю нареченою Саллі він продовжує сповнені небезпек і пригод подорожі — ще раз по Австралії, потім по Новій Гвінеї, Південній Америці, збираючи цікавий матеріал для своєї наукової праці…}

_{Як і старші звіролови та його друзі-ровесники, Томек жадібно пізнає незнаний йому світ екзотичної флори і фауни, знайомиться з історією, життям, побутом і звичаями багатьох народів і племен. Завдяки своїй врівноваженій поведінці та розсудливому ставленню до аборигенів і простих людей, жителів країн, де йому довелося побувати, він здобув собі серед них авторитет гуманної, сердечної, доброзичливої, щирої й шляхетної людини. Як і його старші й молодші побратими, Томек хоробро, послідовно, а іноді навіть відчайдушно захищає скривджених колонізаторами жителів багатьох поневолених країн, всією душею протестує проти нищення збайдужілими ловцями-мисливцями унікальних видів живої природи, чимало з яких уже занесено до Червоної книги.}

_{Всі десять томів згаданих повістей Альфреда Шклярського гідно поповнюють «світову бібліотеку» подорожньо-пригодницьких творів. Ознайомившись бодай з однією із них, — а кожна має викінчений сюжет і пов’язана з іншими лише образом Томека та його друзів, — уважний читач мимохіть помітить, що герої в багатьох випадках потрапляють до тих далеких країн, опиняються на тих звивистих стежках в непролазних хащах, переправляються через ті озера й бурхливі річки з грізними порогами й водоспадами, де за сотню років перед цим діяли герої славнозвісних творів Жуля Верна, Фенімора Купера, Густава Емара, Майна Ріда чи Луї Буссенара. А за своїм юним віком, жагучою допитливістю і прагненням познайомитися з незвіданими землями, їх корінними мешканцями, захистити їх від ворогів та стихійних лих, герої повістей Альфреда Шклярського нагадують таких же хлопчаків і дівчат із творів наших майстрів подорожньо-пригодницького жанру Миколи Трублаїні, Леоніда Тендюка.}

_{Отож кожному підлітку, що з дитинства мріє про далекі захоплюючі подорожі, навряд чи вдасться утриматись, аби не відгукнутись на порив заманливого вітру мандрів і при першій-ліпшій нагоді полинути у світ романтичних пригод. Вони захочуть помандрувати бодай в уяві на далекі материки й континенти і порівняти, що ж змінилося там за останній час і якщо змінилося, то як — на краще чи на гірше?..}

_{Повісті Альфреда Шклярського дадуть багатьом із них відповідь на поставлені запитання, задовольнять їхню цікавість.}

_{Світ, звісно, змінюється, розширюються обрії наших знань, сучасна диво-техніка виносить людину в космос, опускає її в підводні й підземні глибини, і все це давно вже стало об’єктом художнього відображення в красному письменстві. І ніхто не візьме на себе сміливість ствердити, що через дивовижні відкриття у близьких і далеких позаземних світах ми забудемо свою стареньку матінку Землю, засумніватися, що ми перестанемо й далі мандрувати незвіданими земними материками й континентами, морями й океанами, річками й озерами, опускатися на їхнє дно, сходити на найвищі гірські вершини разом з героями нових творів пригодницького жанру.}

_{Тож пройдімо, любий читачу, услід за Томеком Вільмовським, його старшими й молодшими друзями стежками й дорогами, де на нас чекають численні захоплюючі пригоди, небезпеки і перемоги, які випало їм пережити. Це буде приємна й корисна, хоч іноді, може, трохи й моторошна мандрівка…}

_{До цього заохочує нас пропонований переклад першої з десятитомного циклу пригодницьких повістей — повісті «Томек у країні кенгуру». Будемо сподіватися, що слідом за нею «Веселка» видасть переклади й усіх інших.}

_{У листі до видавництва Альфред Шклярський так і написав: «Я був би дуже радий, якби українська молодь мала змогу прочитати мої книжки своєю рідною мовою».}

_{Богдан ЧАЙКОВСЬКИЙ,}

_{заслужений працівник культури Польщі}