Томек у країні кенгуру

VI ЦЕЙЛОНСЬКИЙ СЛОН І БЕНГАЛЬСЬКИЙ ТИГР

Томек із нетерпінням дивився на смугу суходолу, що виринала на обрії з неспокійних хвиль океану. Це був острів Цейлон[14] — країна перлів, білих сапфірів, гарних пальм і рідкісних рослин.

«Алігатор» повільно пройшов у широкі ворота порту, утворені двома хвилерізами, й опинився у великій, затишній пристані столиці Цейлону Коломбо.

— Я збираюся з паном Смугою на берег. Якщо бажаєш, можеш піти з нами, — сказав Томекові батько, коли з борту корабля спустили трап на причал. — Нам треба отримати дозвіл для довантаження на корабель тварин.

— Ти маєш на увазі слона й тигра? — запитав Томек.

— Так, саме звідси ми повинні перевезти їх до Австралії, — підтвердив Вільмовський.

— О, та це ж чудово! Мені ще не доводилося бачити ні живого слона, ні тигра. А цей слон приручений?

— Думаю, що він дресирований. Я візьму з собою фотоапарат. Адже ти повинен послати тітці й дядькові своє фото з далекої подорожі.

— Звичайно. Я дуже хотів би…

— Ти хотів би проїхатися на слоні?

— Так!

— Побачимо, — сказав Вільмовський. — Швидко приготуйся до сходження на берег.

Через кільканадцять хвилин Томек повернувся на палубу, де його вже чекав батько з великим футляром, у якому був фотоапарат. Вузеньким, хитким мостиком вони зійшли на пристань і незабаром опинилися на великій площі.

Томек поправив на голові корковий шолом, щоб захистити очі від яскравого сонця, й роззирнувся навколо. Поблизу стояло кілька двоколісних гарб, боки яких і горішня частина були обтягнені матами. У гарби були запряжені рогаті азійські зебу, які походили, очевидно, від степового тура[15]. Томек довідався від батька, що степову худобу, подібну до тура, можна зустріти також в Африці в багатьох негритянських племен. Деякі види зебу, які африканці називають вагума чи ватусі, відзначаються величезними рогами; інші породи зебу носять на плечах більш або менш великий горб, утворений жировими відкладеннями. Особливо розвинений цей горб в азійських зебу. Томек був дуже здивований, що в Індії зебу вважають священною твариною, тримають їх у храмах і за вбивство цієї тварини винуватця засуджують до смерті. Тут, на Цейлоні, зебу використовують як тяглову силу. Вони стояли під палючим промінням сонця з абсолютно байдужим виглядом. Трохи віддалік Томек помітив ряд рикш, двоколісних візків із сидіннями між високими колесами. Біля кожного візка стояв бронзовотілий сингалець[16].

Побачивши білих мандрівників, які виходили з порту, троє тубільців підбігли до них, тягнучи за собою одномісні візки. Мандрівники посідали в них і поїхали до міста прямими, широкими вулицями.

У порту та й у самому місті панував пожвавлений рух. Серединою вулиць, тупотячи босими ногами, пробігали послужливі кулі, з надзвичайною спритністю маневруючи своїми двокілками серед різнокольорового натовпу перехожих. Томек із захопленням дивився на струнких сингальців, які замість штанів носили короткі суконки, а довге чорне волосся скріплювали на потилиці черепашачими гребінцями. Їхні жовті, зелені й червоні запаски змішувалися з білими й голубими сарі індійців. Час від часу Томек помічав у барвистому натовпі брамінів, одягнених у жовті довгі шати. Жінки — сингалки й тамілки — були щедро прикрашені блискучими сережками та браслетами. Багато перехожих захищало голови від пекучого сонця кольоровими парасольками.

Після короткого, але швидкого бігу рикші, які везли наших мандрівників, зупинилися біля мурованої будівлі. Тут розмістилася транспортна контора. Виявилося, що слона й тигра можна повантажити на корабель будь-коли. Тому необхідні формальності було швидко залагоджено, й наші мандрівники, супроводжувані високим, худим англійцем, службовцем контори, вийшли, щоб отримати тварин. Тварини перебували в заміському маєтку англійського купця. Великий парк маєтку був огороджений низьким муром. Будинок стояв у глибині парку. Кулі, не зменшуючи швидкості, описали півколо й через широкі, оздоблені орнаментом, залізні ворота вбігли в паркову алею. Обабіч алеї височіли стрункі стовбури пальм. Їхнє довге зелене пушисте листя кидало густу, живодайну тінь. За пальмами в глибині парку буйно росла найрізноманітніша тропічна зелень. Серед розкиданих де-не-де хлібних, корицевих, гвоздикових, магнолієвих і чудових ебенових дерев виднілися незліченні кущі й деревця: оливкові, цитринові, помаранчеві, бананові з величезним листям, з-поміж якого звисали грона стиглих плодів.

Рикші зупинилися біля одноповерхового, мурованого білого будинку з глибокою затіненою верандою. Англієць висів перший і запросив мандрівників у дім на короткий відпочинок. Як тільки гості розсілися в глибоких зручних бамбукових кріслах, молодий індієць поставив перед ними величезні таці зі східними солодощами, овочами та холодними, освіжними напоями.

Під час розмови батька й Смуги з англійцем Томек з’їв кілька соковитих плодів, раз у раз з нетерпінням поглядаючи в глибину парку. Судячи з усього, там знаходився слон, якого вони мали взяти із собою до Австралії Досі Томекові не доводилося бачити екзотичних тварин. У той час у Варшаві ще не було зоологічного парку, де можна було б побачити найрозмаїтіші зразки світової фауни. Тому нічого дивного, що поряд із цікавістю Томек відчував легкий неспокій. Адже справжній живий слон — це зовсім не те, що розмальована картинка чи навіть фотографія.

Після короткої розмови чоловіки підвелися з крісел. Разом із Томеком вони вийшли до парку. У самому кінці алеї була галявина з ретельно підстриженою травою. У тіні столітнього, величезного баобаба[17] стояв слон. Він повільно ворушив великими вухами й, хапаючи довгим хоботом із годівниці оберемки сіна, вкладав їх собі в рот.

Подорожні підійшли зовсім близько до слона. Томек помітив на одній із задніх ніг тварини широке залізне кільце, за яке вона з допомогою довгого ланцюга була прикута до стовбура баобаба. Побачивши незнайомців, з-за дерева вийшов індієць і зупинився в очікуванні.

— Це опікун, погонич слона, — сказав англієць, показуючи на індійця.

Слон повільно повернув голову в бік Томека, який тримав у руці соковиту помаранчу. Він витягнув хобот, але Томек, не впевнений у своїй безпеці, завбачливо сховався за Смугу, що стояв поряд.

— Не бійся, слон хоче лише поласувати чимось солодким, — заспокоїв Томека англієць.

— А він не схопить мене за руку? — з недовір’ям запитав Томек.

Слон, немовби зрозумів його побоювання, ще раз витягнув хобот, широко роззявивши пащу. Хобот непорушно завмер у такому положенні.

— Бачиш, він не має наміру зробити тобі кривду, — сказав англієць.

Посміливішавши, Томек підійшов до слона й простяг йому помаранчу. Слон повільним рухом підніс кінчик хобота з помаранчею до рота й проковтнув смачний плід. Індієць підійшов до слона й ласкаво погладив його по хоботу.

— Він дуже любить дітей, — пояснив він.

Вільменський, пам’ятаючи розмову з Томеком на кораблі, промовив:

— Мій син хотів би послати своїм родичам пам’ятну фотографію з подорожі. Мені здається, що ми могли б зробити чудовий знімок.

— Посади хлопця на слона, — звернувся англієць до індійця.

Томек подолав свій страх і підійшов до величезної тварини. Рука його мимоволі торкнулася довгого хобота. Індієць проказав декілька слів незнайомою Томекові мовою; слон ніжно обхопив Томеків стан своїм хоботом. Мить — і Томек опинився високо в повітрі, поруч із величезною головою слона. Томек міцно вхопився за велике вухо тварини й легко всівся на його хребті.

Вільмовський установив фотоапарат на штатив. Зробив декілька знімків, після чого Томек, за порадою англійця, зліз, опустившись по хоботу слона на землю.

— Ти задоволений? — запитав його батько.

— Дуже задоволений, таточку. Цю фотокартку я пошлю всім моїм знайомим у Варшаві, — заявив Томек, подумки шкодуючи, що в нього не було на плечах чудового штуцера.

Далі англієць запропонував оглянути тигра. У тіні стрімкого, вкритого матами даху, який підтримували грубі стовпи, стояла бамбукова клітка. У глибині клітки ховався великий, надзвичайно рухливий смугастий тулуб бенгальського тигра. Побачивши людей, тигр наблизив голову до бамбукових ґрат клітки й гнівно примружив повіки. М’язи морди затремтіли, грізно оголюючи великі, гострі ікла. Тигр уривчасто й коротко загарчав. Б’ючи хвостом по боках тулуба, він витяг передні лапи, притиснувся до підлоги клітки.

— З ним треба бути дуже обережним, — попередив англієць. — Його спіймали лише два місяці тому, і він дуже важко переносить неволю.

Жовті очі тигра грізно блищали, він роззявив жахливу пащу й диким риком погрожував надокучливим відвідувачам.

Томек підійшов до Смуги, який з усіх боків оглядав тигра, й запитав:

— Скажіть, будь ласка, чи це правда, що тигр, перш ніж атакувати жертву, пригинається до землі й б’є себе по боках хвостом?

— Так, правда, Томеку. Такий уже в тигрів звичай виявляти свої недружні почуття. Якби не грубі прути клітки, ми, мабуть, не могли б тут так безтурботно стояти.

— Ви, певне, вже полювали на тигрів? — розпитував Томек.

— Так, полював в Індії.

— А куди треба цілитися, щоб укласти тигра наповал?

— Тигри виходять на лови вночі. У темряві найкраща ціль — його очі, які світяться. Якщо з першого пострілу влучиш між очей звіра, то вкладеш його наповал.

— А якщо не влучу?

— Тоді, звичайно, прокинешся в іншому, кращому світі, — усміхнувшись, відповів Смуга.

«Виявляється, боцман Новицький чудово знає Смугу! — подумав Томек, пригадуючи все те, що веселий моряк оповідав йому про мисливські здібності великого ловця. — Він і справді стріляє тільки між очі!»

Вони повільно поверталися до рикш. Вільмовський погоджував з англійцем подробиці повантажений тварин на борт «Алігатора». Дорогою Томек, який ішов за ними поруч зі Смугою, знову звернувся до мисливця:

— Скажіть, цього слона й тигра спіймали на Цейлоні?

— НІ, тигр походить із Бенгалії, що в північно-східній частині півострова Індостан, а слон — корінний мешканець Цейлону.

— Які ще тварини водяться на Цейлоні?

— Можна з певністю сказати, що найвередливіший мисливець знайде тут тварину на свій смак. Окрім слонів, на Цейлоні водяться ведмеді, леопарди, гієни, дикі кішки, буйволи, олені, індійські дики, крокодили, алігатори, величезні очкові змії, розмаїті види мавп і птахів, від найменших і до найбільших.

— Звідки ви все це знаєте?

— Декілька років тому я з друзями полював на Цейлоні, — відповів Смуга.

— А де ви полювали в Індії?

— На батьківщині нашого тигра, в Бенгалії. Ми там ловили для Гаґенбека бенгальських тигрів.

— У вас є про що згадати. Я вам щиро заздрю.

— Не всі спогади приємні, — відповів Смуга. — Саме в Бенгалії мені довелося пережити дуже неприємну пригоду.

— Розкажіть, будь ласка, мені про неї.

— Це сумна історія, Томеку. Там, де ми полювали на тигрів, один із них дуже непокоїв тубільців. Не було такої ночі, щоб він не викрав бодай одну голову худоби з загорожі. Не допомагали пастки на грізного розбійника. Селяни викопували ями, на дні яких забивали гострі палі. Усі спроби вбити хижака закінчувалися трагічно для мисливців. Нарешті у відчаї вони звернулися до мене з проханням убити цього тигра. Якось уночі я зробив на нього засідку поблизу загорожі.

— Чому, крім вас, більше ніхто не взяв участі в цьому небезпечному полюванні?

— Мене супроводжував тільки провідник, індієць. Тубільці не мали доброї зброї, а тигр, на якого ми полювали, був досвідченим розбійником. Він підкрадався до нас у повній тиші. Якби не хвилювання худоби в загорожі, ми б його зовсім не помітили. Грізний блиск очей тигра я побачив лише тоді, коли він підійшов до мене на відстань не більше п’яти метрів. Вражений несподіваною появою тигра, я вистрілив надто поспішно. Після пострілу запанувала тиша. Провідник, знаючи, як влучно я стріляю, почав шукати вбитого звіра, хоча я попередив його, що не певен, чи влучив у тигра. Він, однак, стверджував, що, якби я схибив, тигр уже кинувся б на нас. На його думку, тиша свідчила, що тигр убитий. Він розмірковував цілком логічно, але переконати мене не міг. Я радив зачекати. На жаль, індієць мене не послухав і рушив на пошуки.

Через кілька секунд я почув жахливий крик індійця, від якого в мене аж мурашки пробігли по шкірі, і жахливе ревіння тигра. Я кинувся на допомогу, тримаючи напоготові заряджений карабін. Минуло лише кілька секунд, але коли я прибіг на місце трагедії, тигр буквально шматував мого провідника. Я побачив лютий блиск очей цієї бестії. Я вистрілив, і хоча цього разу був цілком упевнений у влучності пострілу, тигр не випустив із пазурів своєї жертви. Побачивши, що тигр вищирив ікла й схилився над тілом сердешного провідника, я всадив приклад карабіна в його роззявлену пащу. Тигр скочив на мене. Я впав під вагою його тіла. Але, на щастя, це були останні секунди його життя. Лежачи на мені, тигр здригався в передсмертних корчах. Нарешті він затих назавжди.

— І з вами нічого не трапилося? — запитав Томек, захоплено дивлячись на Смугу.

— Власне кажучи, нічого в порівнянні з трагічним випадком, що трапився з моїм провідником.

— Але ж ви були поранені!

— Тигр розірвав мені пазурами ліве передпліччя. Я пролежав у гарячці майже два місяці, мені загрожувало зараження крові. Поглянь! — Смуга закотив короткий рукав сорочки.

Томек побачив глибокий, нерівний шрам від плеча аж до самого ліктя.

— Але ж це жахливо! — прошепотів він.

— Жахливою була тільки смерть мого провідника. На жаль, він був необережний. Ми знали, що бенгальські тигри дуже небезпечні. Виявилося, що моя перша куля попала йому в череп трохи вище очей. Якби ми терпляче зачекали до ранку, нещастя не спіткало би провідника.

Томек важко зітхнув. Він подумав, що треба мати велику відвагу, аби полювати на таких кровожерливих бестій. Через хвилину він знову звернувся до Смуги.

— Мені здається, що в Австралії немає тигрів.

— Єдиний хижак, який зустрічається в Австралії, — це дикий собака динго. Тільки тому батько відважився взяти тебе в експедицію. Проте не журись, Томеку, ти чудово проведеш свої канікули.

— Я такий радий, такий радий! — вигукнув Томек. — Я був би ще більше радий, якби ви пообіцяли взяти мене колись із собою пополювати на… тигрів.

— Коли виростеш, я візьму тебе обов’язково.

— Ви справді обіцяєте це мені?

Смуга ласкаво погладив Томека по голові й сказав цілком серйозно:

— Обіцяю це тобі, Томеку!

Мандрівники повернулися на борт «Алігатора». Тварин повантажили без усяких пригод. Слона перев’язали широкими пасами, після чого за допомогою корабельного крана його було перенесено на корабель і поміщено в загорожу поруч із верблюдами; клітку з тигром поставили в окремому відсіку, щоб він своєю неспокійною поведінкою не дратував інших тварин.

Після обіду поповнення запасів вугілля було закінчено, але «Алігатор» знявся з якоря й покинув затишну пристань у порту Коломбо лише при срібному світлі місяця.