Томек у країні кенгуру

VII МІЖ ЦИКЛОНОМ ТА ІКЛАМИ ТИГРА

«Алігатор» на всіх парах плив на південь у напрямку до екватора. Спека ставала нестерпною, в каютах було неймовірно душно, тому наші мандрівники охоче проводили вечори на палубі.

Томек уважно стежив за зірками Південної півкулі. Особливо його увагу привернули п’ять зірок, що яскраво сяяли на небі. Батько пояснив йому, що це сузір’я має назву Південного Хреста й у Південній півкулі відіграє в мореплавців таку саму роль, що й Полярна зірка, розташована в сузір’ї Малої Ведмедиці, — в Північній півкулі, тобто вказує їм шлях.

Третього дня після відплиття з Коломбо гарна до цього часу погода почала змінюватися. На горизонті з’явилася маленька, чорна, неначе смола, хмарка. У повітрі запанувала дивна тиша, а поверхня океану здибилася короткими, злими хвилями.

Капітан Мак-Дугал перший помітив хмару, яка швидко росла на горизонті. Він негайно почав давати відповідні накази. Пролунала команда: «Всім бути напоготові!» Свистки офіцерів і тупіт ніг матросів, що бігли на свої місця, стривожили Томека. Він вискочив на палубу й підійшов до батька.

— Що трапилося? Чому всі так метушаться? — стурбовано запитав.

— Капітан попередив, що наближається буря, — відповів Вільмовський. — Смуга пішов перевірити, як прив’язані тварини, тому можемо помилуватися початком танців на морі. Мені здається, що нам не вдасться уникнути циклону.

— Що таке циклон? Наскільки я пам’ятаю, це поняття якось пов’язане з тиском повітря? — почав пригадувати Томек.

— Циклонами називаємо центр ядра низького тиску, що виникає під впливом гарячого повітря, куди з усіх боків дмуть вітри. Швидкість циклонів незвичайна. У цих географічних широтах вони викликають сильні зливи, а часто навіть бурі, — пояснив Вільмовський.

І справді, незабаром важкі, грозові хмари вкрили все небо. Перші великі краплі дощу відразу обернулися в суцільні потоки води, що полилися з неба. Різкий порив вітру сильно скаламутив усю поверхню моря. Вдарила буря. Дощ лив безперестанку. Вільмовський із Томеком сховалися в кают-компанії й через ілюмінатор спостерігали боротьбу стихій. Море скаженіло в божевільному танці. Величезні хвилі, з верхівок яких сильний вихор зривав пластівці білої піни, кидали кораблем на всі боки. Хвилі підіймалися спереду, ззаду, з лівого й правого борту, змішувалися в якомусь дивному хаосі, люто крутилися, утворюючи величезні, пінисті вири.

«Алігатор» тремтів під ударами вихору, іноді занурювався у хвилі, здавалося, по самі вершечки щогл, важко боровся за своє існування. Він перетинав величезні хвилі, які виростали перед ним, лопастями гвинта, лягав то на правий, то на лівий борт, скрипів усіма снастями, важко підіймаючись на гребені водяних валів, і важко спадав у провалля, що розкривалося між хвилями, але не піддавався страшній стихії.

Здавалося, що суцільна стіна дощу цілком з’єднала чорні хмари, які вкривали небо, з поверхнею океану, що бризкав піною. Хоча був полудень, на морі запанувала темрява, й на кораблі засвітилися вогні.

Томек судорожно тримався за бильце дивана, прикріпленого до стінки, й зі страхом дивився через ілюмінатор на палубу, на яку раз по раз обрушувалися тонни води. Вільмовський обійняв сина й притис до себе, бо корабель перевалювався по хвилях, мов м’ячик, займаючи найнесподіваніші положення в просторі. Йому загрожувала загибель.

Вільмовський уважно стежив за поведінкою сина. Він бачив, що Томек зусиллям волі намагається подолати страх. Різкі стрибки корабля й сильна хитавиця викликали в хлопця запаморочення й нудоту. Він сильно зблід.

— Томеку! — вигукнув Вільмовський, намагаючись перекричати ревіння бурі. — Тобі треба негайно лягти. Ти ще не звик до такої хитавиці. У каюті тобі, безперечно, стане краще.

— Добре. А що буде зі мною, якщо ми раптом почнемо тонути? — голосно відповів Томек, відчуваючи, що його охоплює щораз більша слабкість.

— Нічого не бійся! Хоча «Алігатор» і не новий корабель, така буря нічим йому не загрожує. Він уже не раз переживав циклони, урагани, тайфуни, це його давні знайомі. Можеш спати спокійно, поки кораблем керує такий досвідчений морський вовк, як капітан Мак-Дугал. Немає жодної небезпеки, а сидячи тут, ти тільки змучишся від цієї шаленої хитавиці.

Вони ледве пробилися вузьким коридором. Обережно спустилися трапом і, нарешті, опинилися в каюті Томека. Вільмовський турботливо допоміг синові роздягнутися, поклав його в ліжко, накрив ковдрою й застебнув пояси безпеки, щоб під час сну хлопець не впав на підлогу.

Незабаром Томек відчув полегкість. Блідість поступово сходила з його обличчя.

— Ну як, тобі краще? — запитав батько, помітивши рум'янець на щоках сина.

— Краще, значно краще, — підтвердив Томек.

— Постарайся заснути. Коли прокинешся, бурі вже не буде.

Не встиг Вільмовський закінчити фразу, як до каюти, немов бомба, влетів боцман Новицький. Він хотів щось сказати, але, кинувши погляд на Томека, стримався. Лише хвильку подумавши, він вигукнув:

— Ну й гойдалка! Цілком як на каруселі в Біланах!

— Циклон, жахливий циклон! — вигукнув Томек.

— Який там циклон, — розсміявся боцман. — Це кити танцюють на канаті, який оперізує землю вздовж екватора, й розгойдали море, тільки й усього.

Томек відразу повеселішав. Він зрозумів, що боцман жартує. Адже на екваторі немає жодного каната. Томек уже знав, що в моряків є звичай «хрестити» новачків, які вперше проходять через екватор, тобто влаштовувати різні жарти, розігрувати їх. Тому Томек відразу забув про циклон.

— Напевно, саме зараз проходимо через екватор! — вигукнув Томек, радіючи приходу свого дотепного друга.

— Тримайся, братику, міцно за своє ліжко, «Алігатор» ось-ось зариється носом у воду, щоб пролізти під канатом на екваторі. Аби лишень який-небудь розшалілий кит не вперіщив нас хвостом! Ото була б комедія! — відповів боцман.

— Щодо кита, то це лише жарт, — посміхнувся Томек.

— Ти диви, який мудрий! Тоді знай, що такий «жарт» важить близько двох тонн!

— Ви, звичайно, не бачили китів, які танцюють на канаті, — сміявся Томек.

— Лише тому, що на дворі стало так чорно, як у негра… під сорочкою!

— Я знав, що ви жартуєте, — весело констатував Томек.

— Смійся, недовірку, смійся! А я ж прибіг по тебе, Анджею, щоб ти допоміг нам підняти канат, а то корабель може зачепити його щоглами, — закінчив боцман, жартівливо погрожуючи Томекові пальцем.

— Спробуй тепер заснути, Томеку. Я швидко повернуся, — сказав Вільмовський і спокійно вийшов із каюти.

Та тільки-но вони опинилися в коридорі, Вільмовський відразу з тривогою запитав:

— Що трапилось, боцмане?

— У приміщенні, де ми помістили тигра, хвилі пошкодили ілюмінатор, — офіційним тоном повідомив боцман. — Вода потоком ллється в середину корабля. Тигр кидається, мов скажений. Його треба негайно перевести в інше місце.

Не гаючи часу на з’ясування подробиць, вони побігли до приміщення із тваринами, перестрибуючи по кілька сходинок відразу. Становище було досить грізне. У приміщенні, де був тигр, набралося вже багато води, яка при кожному крені корабля обливала знервовану тварину. Двоє матросів намагалися заткати ілюмінатор мішками. Переконавшись у марності їхніх зусиль, Вільмовський наказав:

— Залиште ілюмінатор! Просуньте через клітку жердини. Спробуємо спочатку перенести клітку з тигром в інше місце, а потім полагодимо пошкодження.

Смуга й двоє матросів просунули через клітку з тигром міцні бамбукові жердини, а Вільмовський ножем перерізав линви, якими клітка була прив’язана до кілець у підлозі. У цей момент вода з подвійною силою ринула у відкритий ілюмінатор. Тигр із гнівним риком рвав кігтями бамбукове пруття клітки, намагаючись вибратися з води, що заливала її. З великими зусиллями матроси перенесли клітку з тигром до іншого приміщення, відтак зайнялися лагодженням пошкодженого ілюмінатора. Відтоді, як Вільмовський вийшов із каюти Томека, минуло щонайменше дві години. На превелику свою радість, Вільмовський застав сина в обіймах міцного сну.

Буря почала стихати тільки вранці. Щоправда, хвилі ще перекочувалися через корабель, а вітер час від часу вдаряв у борти, немов тараном, але безпосередня небезпека минула. Лише тепер частина екіпажу й Вільмовський змогли трохи відпочити.

Томек прокинувся й з подивом помітив, що вже настав день. Промені сонця весело заглядали в каюту через ілюмінатор. Хитавиця зменшилася, на підставі чого можна було зробити висновок, що буря вщухла ще вночі. Томек розстебнув пояс безпеки й сів на ліжку.

«Буря минула, — із задоволенням відзначив він, — піду, мабуть, трохи постріляю. Швидше перестане боліти голова…»

Незважаючи на те, що Томек почував себе ще не зовсім добре, він ретельно вмився й одягнувся. У кишеню штанів поклав дві пригорщі патронів і зі штуцером під пахвою вийшов у коридор. На кораблі панувала тиша, яку порушував лише глухий стукіт машин, що долинав із котельні. Томек зрозумів, що ще дуже рано.

«Тим краще, — зрадів він. — Ніхто не буде мені заважати, а сніданок… мені все одно ще не хочеться їсти».

Він спустився до трюму. Проходячи поблизу приміщень для тварин, Томек почув чи, можливо, йому здалося, що десь поруч грюкнули двері.

Він зупинився в очікуванні. Проте, крім рівномірного стукоту машин, нічого не було чути.

«Мабуть, мені здалося», — подумав Томек і попрямував до свого тиру. Опинившись у поперечному коридорі, він раптом помітив, що двері до приміщення з тигром відчинені. Раз по раз під час сильного коливання корабля стулка дверей грюкала об одвірок.

— Ось у чому річ, — пробурмотів Томек.

Він з обуренням подумав про недбалість корабельної вахти. Як можна залишати відчиненими двері у вольєр тигра?!

«Треба зачинити двері або повідомити про це батька й Смугу», — вирішив Томек.

Хлопець нерішуче зупинився. Він боявся заглянути до бенгальського тигра, хоча й знав, що звір перебуває в клітці. Одначе, якщо він піде скаржитись батькові на недогляд матросів, перш ніж сам виправить їхню помилку, то його легко можуть звинуватити в боягузтві.

«І так погано, і так недобре, — задумався Томек. — Зрештою, туди можна й не заглядати. Варто зачекати моменту, коли двері самі зачиняться, тоді можна буде взяти їх на засув. А потім розповім про все татові».

Томек зітхнув із полегкістю. Це був правильній вихід із становища. Він підійшов до дверей і, вибравши момент, ухопився за скобу й засунув засув.

«Ось і все», — зраділо подумав Томек. Він вирішив: «Оскільки наслідки недогляду усунено, потреба негайно будити й непокоїти батька відпала. Розповім йому про це згодом, коли вийду з тиру».

Томек вирішив погратися в полювання на тигрів. План гри він склав моментально: «Він, Томек, став славним звіроловом Яном Смугою. Мешканці бенгальського села благають його застрелити тигра, який уже давно не дає їм спокою. Звичайно, йдучи на полювання, він нікому не дозволяє супроводжувати його, тому що таке полювання дуже небезпечне. Загорожа, куди навідується хижак, — у тирі, а тигра буде зображати бляшанка, підвішена, як звичайно, до стелі; кружечки, намальовані на ній крейдою, — це очі кровожерливої бестії».

Томек швидко зарядив штуцер і підбіг до дверей. Одним стрибком він опинився в тирі, зачинив за собою двері й притулився до них спиною. Глянув, намагаючись знайти ціль і вистрілити в неї, як раптом… на чолі в нього виступив холодний піт. Широко розплющеними очима він дивився на жахливе видовище, від якого холонула кров у жилах і крик завмирав на вустах. У протилежному кутку приміщення стояв блідий, як стіна, Смуга, а за два чи три кроки від нього причаївся готовий до стрибка найсправжнісінький бенгальський тигр, грізно вишкіривши гострі білі ікла.

Томекові потемніло в очах. Ноги підломилися під ним. Він швидко заплющив очі, гадаючи, що це жахливий сон. Лише за хвилю, що здалася йому вічністю, почув голос Смуги, який тихо, але твердо сказав:

— Спокійно, тільки спокійно, не треба хвилюватися…

У відповідь почулося глухе, грізне гарчання тигра.

Раптом Томека осяяла ідея.

Адже Смуга не дозволить скривдити його. Він розплющив очі… Тигр змінив положення. Він повернувся до Смуги боком і люто дивився на обох ворогів. На загривку розлюченого звіра шерсть стала сторчма. Він грізно роззявив пащу, вищиряючи білі як сніг ікла.

Томек зрозумів, що трапилося щось непередбачене, якщо тигр перебуває в приміщенні тиру, а не там, де стояла його клітка! Лише тепер він помітив, що бамбукова клітка знаходиться в глибині приміщення, але що за диво?! Дверцята клітки були замкнені. Яким чином тигр вибрався з клітки? Томек хотів запитати Смугу, що це все означає, але не зміг вимовити жодного слова. Смуга помітив, що діється з Томеком, і знову застеріг його:

— Якщо він стрибне на тебе, стріляй! І відразу відскоч убік. Потім біжи до батька за порятунком; а зараз візьми себе в руки й дій спокійно…

Слово «порятунок» відразу протверезило Томека. До нього повернулося цілковите самовладання. Він поглянув на Смугу. Той був без зброї. Долоні Томека сильніше стисли штуцер.

Тигр нетерпляче здригнувся й став бити хвостом об підлогу. Його гарчання ставало щораз грізнішим і голоснішим.

«Це лише бляшанка, велика, дуже велика бляшанка», — переконував себе Томек, прагнучи цілком опанувати себе в цю драматичну хвилину.

Смуга притиснувся спиною до стінки й непомітно посувався в бік хлопця, безперервно заспокоюючи його тихим голосом. Він вирішив будь-що врятувати Томека. Як тільки Томек вистрілить, він стрибне між тигра й хлопця. Таким чином, йому вдасться бодай на коротку мить затримати розлюченого звіра й полегшити Томекові втечу.

Тигр, Мабуть, помітив маневр Смуги. Він подався назад, немовби хотів збільшити собі шлях для розгону, потім притиснувся до підлоги, декілька разів ударив об неї хвостом й зі скаженим гарчанням став напружувати м’язи для стрибка.

Навіть недосвідчений у таких справах Томек не мав жодного сумніву, що бестія готується до стрибка на Смугу. Перед обличчям смертельної небезпеки Томек раптом заспокоївся. Він уже знав, що треба робити. Блискавично звів штуцер. І як тільки мушка опинилась між очима звіра, що аж палали люттю, натиснув курок.

Постріл і гуркіт падіння на підлогу двох важких тіл злилися в один звук. Бо як тільки Томек вистрілив, безстрашний Смуга кинувся всім тілом на тигра. Тепер людина й звір, схопившись у смертельних обіймах, становили жахливе видовище. Декілька секунд вони з запаморочливою швидкістю качалися по підлозі, інколи бронзовий смугастий тулуб тигра притискав людину до підлоги, а інколи над ним з’являлась світла сорочка Смуги.

Томек автоматично перезарядив штуцер. Вистрілити вдруге він не міг, оскільки тигр і Смуга надто швидко переверталися. Томек дуже хотів допомогти Смузі, але якась непереборна сила скувала його руки й ноги. Широко відкритими очима Томек спостерігав за боротьбою не на життя, а на смерть, що розігралась перед ним.

Раптом клубок тіл, що качався на підлозі, знерухомів. Величезне тіло тигра, розпластане на Смузі, який обома руками стискав горло звіра біля самої пащі, тіпалось у конвульсіях. Розляглося ще одне хрипке гарчання, після чого тигр остаточно завмер. Смуга все ще лежав горілиць, притиснутий тілом мертвого тигра до підлоги, на якій навколо їхніх голів червоніли плями крові…

Томек не міг вимовити жодного слова. Його охопила якась дивна слабкість. Стінки каюти захиталися йому перед очима. Він знепритомнів.

Прийшовши до тями, побачив схиленого над собою Смугу, який сидів біля нього на підлозі й тримав на колінах його голову.

— Уже все гаразд, Томеку, — почув він голос звіролова. — Як ти себе почуваєш?

Томек глянув на величезний тулуб розпластаного на підлозі тигра, і… Його занудило. Тільки через деякий час він відчув себе трохи краще. Обличчя поступово стало набувати нормального виразу.

Вони сиділи, прихилившись до стінки. Смуга міцно обійняв Томека.

— Ніколи б не подумав, що ти так добре стріляєш, — промовив Смуга. — Хто навчив тебе так влучно стріляти?

— Боцман Новицький, — відповів Томек. — Саме тут ми влаштували собі тир.

— Я чув, що ти вчишся стріляти, але зовсім не чекав, що за такий короткий час станеш майстром у цій справі! Тато, певне, буде пишатися тобою!

— Я не зовсім у цьому впевнений, — відповів Томек. — Якби не ви, я помер би зі страху. Звідки тут узявся тигр і навіщо ви випустили його з клітки?

— Буря пошкодила ілюмінатор у приміщенні, де стояла клітка з тигром, і вода стала його заливати. Нам довелось винести звідти клітку.

— Це було тоді, коли боцман приходив уночі до батька?

— Так, я послав по нього, тому що самому мені важко було впоратися зі становищем.

— А боцман мені нічого не сказав, — обурився Томек. — Розповідав лише анекдоти про екватор і про китів.

— Мабуть, не хотів тебе лякати. Він же твій великий друг.

— Ну й що ж було потім?

— Ми помістили тигра в іншому приміщенні, а потім відремонтували ілюмінатор. Під час перенесення клітки хтось ненароком відсунув засув на дверцятах клітки, й тому сталася ця прикра подія. На світанку я вирішив перевірити, чи тигр уже заспокоївся. Увійшовши сюди, я переконався, що дверці клітки взяті на засув. Очевидно, засув засунувся автоматично від хитавиці. Тому я й попав у пастку. Я стояв уже біля клітки, коли раптом побачив, що тигр підкрадається до мене. Він був сильно збуджений і надзвичайно роздратований. Я намагався заспокоїти звіра словами, як це звичайно роблять дресирувальники. Одночасно я почав обережно задкувати, аж доки опинився в кутку, де ти мене й застав.

— Ви не боялися?! — спитав Томек, захоплено поглядаючи на звіролова.

— Боявся, Томеку. Пам’ятаєш, що я тобі розповідав про свою пригоду в Бенгалії? Відтоді я дуже не люблю тигрів. Він, мабуть, відчув це, тому що ставав усе лютішим. У цей момент ти вбіг до каюти, і я тоді злякався ще більше. Я був упевнений, що ми загинемо обидва. Але ти повівся дуже мужньо! Врятував і себе, і мене!

— Чому після пострілу ви кинулися на тигра?

— Я не знав, що ти так влучно стріляєш. Я боявся за тебе. Це виявилося зайвим: ти влучив бестії точно межи очі. Коли я кинувся до нього, тигр уже перебував в агонії.

— Отже, ви хотіли мене захистити! — прошепотів глибоко схвильований Томек.

— Правду кажучи, я дуже боявся за тебе. Хіба я міг передбачити, що ти поведешся так мужньо?

— Я зробив це тільки завдяки вам. Я прямо-таки помирав зі страху, — тихо признався Томек.

— Ми мимохіть уполювали разом тигра, — посміхаючись, сказав Смуга. — Цей кумедний дідок із Порт-Саїда, мабуть, і гадки не мав, що його віщування здійсниться так швидко. Ходімо тепер і розкажемо про все твоєму батькові й капітанові Мак-Дугалу.