У злиднях Парижа і Лондона

Розділ З

Я жив у кварталі вулиці дю Кок д'Ор уже десь півтора року. Одного дня влітку я виявив, що в мене залишилося всього чотириста п'ятдесят франків, а заробляв я лише тридцять шість франків на тиждень викладанням англійської. До цього я не думав про майбутнє, але тепер зрозумів, що терміново маю діяти. Я вирішив почати шукати роботу і — як виявилося, дуже вчасно, — завбачливо заплатив дві сотні франків оренди за кімнату на місяць наперед. З тими двомастами п'ятдесятьма франками, що залишилися, не рахуючи уроків англійської, я міг жити місяць, і за цей час можна було б знайти роботу. Я вирішив стати гідом в одній з туристичних компаній чи, може, перекладачем. Утім, нещасливий випадок не дав цьому здійснитися.

Одного дня у готелі з'явився молодий італієць, який назвався набірником. Він виглядав дуже сумнівно, оскільки носив бакенбарди, які могли означати належність як до апашів[28], так і до освічених людей, і ніхто не міг з упевненістю сказати, ким він є насправді. Мадам Ф. він не сподобався, тож вона змусила його заплатити за тиждень наперед. Італієць заплатив і шість ночей залишався в готелі. За цей час він зумів зробити копії з багатьох ключів і останньої ночі пограбував дюжину кімнат, серед них і мою. На щастя, він не знайшов грошей у мене в кишені, тож я не залишився без копійки. Я мав сорок сім франків — сім шилінгів і десять пенсів.

Це поклало край моїм планам шукати роботу. Тепер мій бюджет складав шість франків на день, і це вже від початку було непросто, аби думати про щось інше. Саме тоді й почався мій досвід життя у злиднях: хоча шість франків на день може ще й не справжні злидні, але це вже близько до їх межі. Шість франків — це один шилінг, і за шилінґ на день у Парижі прожити можна, якщо знаєш як, але справа ця нелегка.

Загалом це цікаво — твоє перше знайомство зі злиднями. Ти так багато думав про них — це те, чого ти боявся все життя, те, що, як ти знав, рано чи пізно з тобою станеться, але насправді все виявляється цілковито й буденно інакшим. Ти думав, що це буде просто, але це надзвичайно складно. Ти думав, що це буде жахливо, але це лише жалюгідно й нудно. Першою відкривається особлива ницість злиднів, зміни, які вона в тобі спричиняє, своєрідні дріб'язковість і жадібність.

Ти відкриваєш, наприклад, потаємність, що супроводжує злидні. Раптовий удар залишає тебе з шістьома франками на день. Але, звісно, ти не можеш цього визнати, — ти маєш вдавати, що живеш, як завжди. Від самого початку тебе затягує в плетиво брехні, і навіть брехнею ти заледве даєш цьому раду. Ти перестаєш відносити речі до пральні, власниця пральні перестріває тебе на вулиці й запитує чому. Ти щось бубниш, і вона, вважаючи, що ти почав прати одяг деінде, стає твоїм ворогом на все життя. У тютюновій крамниці допитуються, чому ти став менше курити. Надходять листи, на які ти б хотів відповісти, але не можеш, бо марки надто дорогі. І ще їжа — їжа є найбільшою проблемою. Щодня ти виходиш начебто в ресторан і тиняєшся годину Люксембурзьким садом[29], спостерігаючи за голубами. Потім ти проносиш їжу додому в кишенях. Твоя їжа — хліб з маргарином чи хліб з вином, і навіть її вибір визначається потребою брехати. Ти мусиш купувати житній хліб замість домашнього, бо буханці житнього хоча й дорожчі, зате круглі і їх можна пронести в кишенях. Це ще один франк на день. Іноді для правдоподібності тобі доводиться витрачати шістдесят сантимів на напій, і відповідно на таку ж суму ти менше їси. Твоя білизна стає брудною, закінчуються мило й леза для гоління. Волосся вже час стригти, тож ти намагаєшся зробити це сам, але з таким жахливим результатом, що зрештою доводиться йти до перукаря й витрачати суму, що дорівнює твоєму денному раціонові. Увесь день ти вдаєшся до обману, і це дорогий обман.

Ти вже збагнув надзвичайну ненадійність твоїх шести франків на день. Спіткає жорстока невдача — залишаєшся без їжі. Ти віддав останні вісімдесят сантимів за півлітра молока й кип'ятиш його над спиртівкою. Доки воно кипить, клоп пробігає по твоєму передпліччю. Ти нігтем даєш йому щигля, й він падає — бульк! — просто в молоко. Не залишається нічого, окрім як усе вилити й сидіти голодним.

Ти йдеш до пекарні купити фунт[30] хліба й чекаєш, доки дівчина відкрає фунт для іншого покупця. Вона незграбна й відрізає більше. «Pardon, monsieur[31], — каже вона, — сподіваюсь, ви не проти заплатити на два су[32] більше?» Хліб коштує по франку за фунт, і в тебе є рівно один франк. Коли ти думаєш, що тебе теж можуть попросити доплатити ще два су й доведеться зізнатися, що в тебе їх немає, то панічно втікаєш. Минуть години, перш ніж ти наважишся зазирнути до пекарні знову.

Ти йдеш до овочевої крамниці купити за франк кілограм картоплі, але одна з монет виявляється бельгійською, і крамар відмовляється її приймати. Ти вислизаєш з крамниці й більше ніколи туди не ходиш.

Ти випадково опиняєшся в респектабельному кварталі й бачиш свого заможного приятеля. Щоб уникнути зустрічі, прожогом кидаєшся до найближчої кав'ярні. У кав'ярні доводиться щось купувати, тож ти витрачаєш останні п'ятдесят сантимів на склянку чорної кави з дохлою мухою. Можна нарахувати сотні таких неприємностей. Вони — частина процесу перебування в скруті.

Ти пізнаєш, що означає бути голодним. Зі шматком хліба з маргарином у шлунку, ти виходиш і зазираєш у вітрини крамниць. Усюди їжа, що знущається над тобою у величезних, марнотратних купах: свинячі туші, кошики гарячих буханців, великі жовті цеглини масла, мотузки сосисок, гори картоплі, масивні, як жорна, сири «Грюєр[34]». Від такої кількості їжі тебе охоплює плаксивий жаль до себе. Ти роздумуєш над тим, щоб схопити буханець і втекти, проковтнувши його до того, як тебе схоплять, але звичайний страх не дає цього зробити.

Ти відкриваєш нудьгу, нерозлучну зі злиднями, час, коли тобі немає чого робити, і, напівголодний, ти нічим не можеш себе зацікавити. Півдня ти вилежуєшся в ліжку, почуваючись як jeune squelette[35] з вірша Бодлера. Лише їжа може тебе пробудити. Ти відкриваєш, що людина, яка всього лише тиждень сидить на хлібові з маргарином, уже більше не людина, а лише черево з кількома допоміжними органами.

Можна було б описати це все детальніше, але розповідь продовжувалася б у тому ж дусі. Ось таке життя на шість франків на день. У Парижі так живуть тисячі людей: митці й студенти у скруті, повії, коли їм перестає таланити, всілякі безробітні. Це нетрі злиднів як вони є.

Я прожив так ще близько трьох тижнів. Сорок сім франків швидко закінчилися, і я мав задовольнятися тридцятьма шістьма франками на тиждень з уроків англійської. Недосвідчений, я погано обходився з грошима, тож іноді цілий день залишався без їжі. Коли так траплялося, я продавав частину свого одягу: виносив його з готелю в невеликих пакунках й віддавав у крамницю вживаного одягу на вулиці де ля Монтань Сен-Женев'єв. Крамар був рудоволосим євреєм, навдивовижу неприємним чоловіком, який скаженів від самого лише вигляду клієнта. З його поведінки можна було припустити, що ми завдавали йому болю своєю появою. «Merde[33]! — кричав він, — знову ти? Ти гадаєш, тут безкоштовна їдальня?» Платив він надзвичайно мало. За капелюх, який я придбав за двадцять п'ять шилінгів і тільки трохи зносив, він дав п'ять франків; за хорошу пару взуття — п'ять франків; за сорочки — по франку за кожну. Він завжди намагався не купувати речі, а обмінювати, й тицяв до рук якийсь непотріб, а потім удавав, що покупець його прийняв. Якось я бачив, як він забрав у старої жінки чудове пальто, дав їй дві більярдні кулі й швидко виштовхав за двері, доки вона не почала протестувати. Я б з величезним задоволенням натовк цьому єврею пику, якби це можна було собі дозволити.

Ці три тижні були вбогими й незручними, й очевидно попереду чекало ще гірше, бо строк оренди мого помешкання закінчувався. Втім, ситуація була навіть на чверть не такою поганою, як я очікував. Адже коли ти наближаєшся до злиднів, то робиш відкриття, яке переважує деякі з негараздів. Ти пізнаєш нудьгу, жорстокі труднощі й зародки голоду, але ти також відкриваєш і їхню велику визвольну особливість: той факт, що злидні знищують майбутнє. До певної міри це справді так: що менше грошей ти маєш, то менше ти хвилюєшся. Коли у тебе цілих сто франків, ти схильний до найлегкодухішої паніки. Коли в тебе є лише три франки, ти цілком байдужий, бо три франки прогодують тебе до завтра, а зазирати далі тобі не до снаги. Тобі нудно, але не страшно. Ти невиразно усвідомлюєш: «За день чи два я голодуватиму — жахливо, правда?», — а потім думка скочується до інших тем. Дієта з хліба й маргарину до певної міри сама забезпечує знеболювальним.

Є ще одне відчуття, яке дає велику втіху в злиднях. Гадаю, кожен, хто перебував у скруті, його переживав. Це відчуття полегшення, майже задоволення, від усвідомлення, що ти нарешті, по-справжньому в злиднях. Ти так часто говорив, що йдеш на дно, і ось воно, дно, ти його досягнув і можеш на ньому стояти. Це дуже заспокоює.