Українські билини (збірка)

БІЙ ІЛЛІ МУРОМЦЯ З СИНОМ 1

Не на горбах крутих — на горах високих біле шатро стояло, а в тім шатрі — відважні добрі молодці: перший — старий Ілля Муромець, другий — молодий Добриня Микитич і третій — Олексій Попович 2. Була тут у них застава міцна, стерегли-берегли вони красний Київ-град, стояли за віру християнську, за Божі церкви, за чесні монастирі.

Рано-вранці на зорі вийшов старий Ілля з білого шатра, подивився на чотири боки в трубу далекоглядну 3 і молодця незнайомого помітив. Іде відважний добрий молодець до красного Києва-града, заставу міцну оминаючи. Іде молодець та розважається: підкидає однією рукою гострий спис до піднебесся, а другою рукою підхоплює. Біжать поперед нього двоє собак мисливських, на правому плечі в нього ясний сокіл сидить, а на лівому — білий кречет.

Зайшов Ілля до шатра і до товаришів загукав:

— Що ж ви спите та що ж ви собі думаєте?! Онде в полі з’явився супостат великий, добрий молодець. На заставу нашу не звертає, просто в красний Київ-град прямує.

Від сну богатирі попрокидалися, джерельною водою вмилися, білим рушником утерлися, Господу Богу помолилися. І послали в поле Олексія Поповича.

Вийшов Олексій із білого шатра, свиснув, кличучи коня, — біжить його кінь, аж земля дрижить. Осідлав-загнуздав Олексій коня: накладав сідельце черкаське, лаштував вуздечку із тасьми та дванадцятьох попруг із шовку білого шамахинського 4, клав тринадцяту попругу на хребетну кість — задля міцності богатирської та поїздки молодецької. Тільки скочив він на коня, а вже в полі курява знялась і слід його захолов. Як забачив молодця незнайомого, заревів Олексій по-звіриному, засвистів по-солов’їному, зашипів по-зміїному 5. Іде собі молодець, не озирнувся навіть.

Повернув Олексій назад, до білого шатра, і промовив до Іллі Муромця:

— Богатир той — не рівня мені, не зваживсь я змагатися з ним.

Мусив Добриня Микитич у погоню збиратися. Наладнав він так само свого коня, і вже в полі чистому курява знялась і слід його захолов. Наздогнавши молодця, наперед Добриня заїхав, із коня зіскочив, шапку із землі грецької 6 сорока пудів скинув, низько молодцю вклоняється:

— Здоров будь, відважний добрий молодче! Ти з якого міста, з якої землі, яких батька та матері? Куди їдеш, куди шлях твій пролягає?

Не повідав добрий молодець, якого він роду-племені та з якої землі походить.

— Іду просто я, — сказав, — у красний Київ-град, хочу стольний град у полон узяти, Володимира-князя живцем схопити, а княгиню Опраксію собі за дружину взяти.

Наклав Добриня шапку сорокапудову, швидко скочив на доброго коня, до білого шатра поїхав, до Іллі Муромця промовив:

— Богатир той — не рівня мені, не зваживсь я змагатися з ним 7. Київ-град у полон хоче він захопити, Володимира-князя живцем узяти, а княгиню Опраксію собі за дружину мати.

Закалатало завзяте серце в Іллі Муромця, закипіла в старого гаряча кров, розпросталися могутні плечі. Сідлав-гнуздав собі доброго коня і в чисте поле виїжджав. Як до молодця

Ілля наблизився, заревів він по-звіриному, засвистів по-солов’їному, зашипів по-зміїному. А молодець їде собі, не озирається, такі слова кажучи:

— Гей, собаки мої мисливські! Біжіть тепер у темні ліси, бо не до вас мені стало: наїжджає на мене супротивник, добрий молодець відважний. Летіть у темні ліси і ви, ясний соколе та білий кречете, бо не до вас тепер мені.

Не дві гори докупи зіткнулися, не дві хмари разом з’єдналися — це старий Ілля Муромець з Підсокольником 8 з’їжджалися. Палицями бойовими билися, аж руків’я в них відстали, та не поранили один одного тим боєм. Удруге зійшовшись, сіклися шаблями гострими, аж пощербилися ті шаблі, але й цим боєм один одного не поранили. Зіткнулися у третій раз, гострими списами кололися, але й утретє один одного не поранили.

Зіскочили тоді з коней богатирі і зійшлися в бою рукопашному. Як крикне Підсокольник — аж земля дрижить; а як крикне старий Ілля — аж ліси ламаються. Та щастя було в Підсокольника, а лиха доля — в Іллі Муромця: задерев’яніла його права рука, посковзнулася ліва нога — і на сиру землю він упав. Притис Підсокольник Іллю до землі, кольчужні лати йому розстібував, кинджальний ніж із чохла виймав, щоб пробити Іллі білі груди. І вирвалася тут молитва в Іллі:

— Спасе милостивий, пресвята Мати Божа, Богородице! Чи не боровся я за віру християнську, за Божі церкви та чесні монастирі?

Зразу ж у нього сили вдвоє прибуло, змахнув він Підсокольника з білих грудей, притис його до землі, кольчужні лати йому розстібував, кинджальний ніж із чохла виймав, білі груди Підсокольнику пробити зібрався. Та схаменувся старий, що ні роду-племені, ні імені супротивника не знає. Запитав тоді він:

— Розкажи мені, добрий молодче, із якого міста ти, з якої землі та хто в тебе батько й мати. І яким тебе йменням називають?

Відповів відважний добрий молодець:

— Як сидів я у тебе на білих грудях, то не питав ні про твій рід-плем’я, ні про твоє ймення, зразу хотів я тебе заколоти.

Вдруге своє запитання проказав Ілля, і добрий молодець відповів:

— Я такої землі і такого племені: від моря я від синього та від того каменя Латиря, син я баби Салигорки 9, Підсокольник, по всьому світу я наїзник.

Підхопився старий Ілля на прудкі ноги, в уста його цілував, сином своїм улюбленим називав. А як із сином своїм побратався, спочити захотів після бою богатирського.

Поїхав старий у чисте поле, до шатра полотняного. Дві доби у шатрі він спить, не прокидається. А Підсокольника тим часом досада розбирає, що поборов, принизив його старий. І вирішив він Іллю Муромця списом заколоти 10.

Підкрався Підсокольник до білого шатра і ткнув старого Іллю списом. Та був в Іллі на грудях дивний хрест Господній, не малий, не великий — у півтора пуда, і сковзнув убік Підсокольників спис. Тут від сну Ілля пробудився, схопив Підсокольника в білі руки, підкинув його вище лісу, нижче хмари. Впав Підсокольник на сиру землю і розбився на крихти 11.

1 Билина певною мірою повторює мотив із поеми Фірдоусі «Шах-наме», але вона значно затерлася і втратила подібність до свого першоджерела. Водночас в українській билині «Ілля Мурин» цей мотив розроблено логічніше й докладніше.

2 Йдеться про так звану «богатирську заставу» біля Києва: за часів Володимира біля Києва було побудовано ряд фортець, що стерегли підступи до столиці. Олексій Попович хоч часто й виступає як ростовський богатир, але діє і як богатир київський. Врешті для оборони Києва часто прикликалися війська і з удільних князівств.

3 Труба далекоглядна — підзорна труба, реалія пізніших часів.

4 Шовк шамахинський (шемахинський) — тобто з Шемахи на Кавказі.

5 Образ запозичено із билини про Іллю Муромця та Солов’я-розбійника, там так кричить, свистить і шипить Соловей-розбійник.

6 Шапку із землі грецької — тобто шапку-ковпак, зроблену у Греції, що підкреслює: Ілля Муромець християнського, грецького, обряду.

7 Тут підкреслюється, що Добриня та Олексій Попович були богатирі, менші від Іллі Муромця, отже, й меншої сили.

8 Підсокольник, Сокольник (Соловник), в інших варіантах татарча-бусурманча — представник темної сили, сили степу; з сином Іллі Муромця його зв’язала, очевидно, подібність воєнного змагання з Іллею. Знову маємо той випадок, коли билина наклалася на билину, бо й справді Підсокольник на сина мало подобає.

9 Салигорка, в інших варіантах — Латигорка, Латимирка (від Латир-гори), Лисогірка (тобто відьма з Лисої Гори), Горининка (пов’язана зі Змієм Гориничем) — Баба Яга, богатирка царства пітьми.

10 Порівняймо це місце із зведеним варіантом билини про Іллю Мурина (буде далі), там ідеться про змагання з недобрим богатирем. Див. також про це в билині «Бій Дуная з Добринею».

11 В українському варіанті билини «Ілля Мурин» розправи над сином немає, вони пізнають один одного й щасливо повертаються додому, що й вірогідніше. Там син їде шукати батька, щоб розправитися із ним за те, що той покинув матір.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.