ЗОЛОТІ КИЇВСЬКІ ВОРОТА 1

Як лихоліття було, то прийшов чужоземець-татарин 2 і то вже на Вишгород б’є, а далі вже й під Київ підступає.

А тут Михайлик-лицар був 3, та як зайшов на башту, та пустив з лука стрілу, то стріла і впала у миску тому татарину. Той скоро сів біля лавки обідати, тільки що поблагословивсь їсти 4, аж та стріла так і встромилась у печеню.

— Е, — каже, — се ж тут є сильний лицар! Подайте мені, — каже до киян, — подайте мені того Михайлика, то я одступлю!

От кияне: «Шунту, шунту», — радяться:

— А що ж? Оддаймо. А Михайлик і каже:

— Як оддасте ви мене, то в останній раз будете бачить Золотії ворота.

Та, сівши на коня, обернувсь до них та й промовив:

— Ой кияне, кияне, панове громада! Погана ваша рада! Якби ви Михайлика не оддавали, Поки світ сонця вороги б Києва не достали!

Та взяв на ратище ворота, так-от як сніп святого жита візьмеш, та й поїхав у Цареград через татарське військо, а татари його й не бачать. От як одкрив ворота, то чужоземці ввалились у Київ та й пішли потоптом.

А лицар Михайлик і досі живе в Цареграді; перед ним стоїть скляниця води й проскура лежить — більш нічого не їсть 5. І Золотії ворота стоять у Цареграді, і буде, кажуть, колись такий час, що Михайлик вернеться в Київ і поставить ворота на своє місце.

І як, ідучи хто мимо, скаже:

— О Золотії, Золотії ворота! Стоять вам ізнов там, де й стояли! — то золото так і засяє. А як же не скаже так або подумає:

«Ні, вже не буть вам у Києві!» — то золото так і померкне 6.


1 Перед нами два різні оповідання про билинного Михайла, причому друге вбирає в себе перше, правда, незначною мірою. Обидва зберегли уривки колись поетичної структури. Це були билини української традиції, але вже розклались у казку. В даному випадку йдеться про билину, якої немає в російській традиції.

2 У билинах татари згадуються як загальна назва кочівників українського степу. Тут же йдеться справді про татар, про їхню облогу Києва в 1240 році.

3 Михайлик тут не подається як княжий син. Зрештою, тоді в Києві князя не було, а був тільки галицько-волинський намісник.

4 Татарин не міг благословитись їсти, бо він не був християнином. Маємо пізнішу вставку оповідача.

5 Тобто Михайлик відбуває покуту або ж став ченцем.

6 Із падінням Києва в 1240 році завершився й розпад Київської Русі із центром у Києві. Тут подано сподівання про її відновлення. Цікаво відзначити, що Золоті ворота були відбудовані в наш час і в цей-таки час український народ знову виборов свою державність, як і пророкувала ця легенда.

ЗОЛОТІ КИЇВСЬКІ ВОРОТА Друкується за виданням: Украинские народные предания. Собрал Кулиш П. — Кн. I — М., 1847. — С. 1. Зап. в Києві.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.

Загрузка...