Українські билини (збірка)

ЄРУСЛАН ЛАЗАРЕВИЧ 1

Далеко звідси, за океаном-морем, жив-був князь Кардаус 2. У нього було дванадцять богатирів. Старший з них звався Лазар Лазаревич 3. Богатирі охороняли державу.

У Лазаря Лазаревича народився син, і дали йому ім’я Єруслан. І ріс він не по днях, а по годинах. Коли йому виповнилося три роки, то був він такий сильний, що діти боялися з ним гратися, бо як за що вхопить, то так і вирве. Вхопить за руку — руку вирве, вхопить за голову — голову відірве.

Побачили це богатирі і пішли скаржитися до князя Кардауса:

— Або нас відправляй, або Лазаря, бо його син Єруслан калічить наших дітей.

Сказали це Лазарю. Він сів і задумався. А Єруслан побачив це й питає: «Чого ти так зажурився? Лазар каже:

«Синку, у людей діти з ранніх літ на утішеніє,

А на старість на прокормленіє, А ти мені велику скорботу приносиш».

— Чого?

— Бо ти ж калічиш чужих дітей. Государ сказав, щоб ти йому на очі не попадався, і я не знаю, як мені тепер бути.

А син йому говорить:

«Батьку, це не біда.

Я давно хотів світ повидать

І себе показать.

Біда в тім, що для мене

В тебе коня немає».

Лазар Лазаревич

— У нас стільки табунів. То невже не виберемо коня?

— Ні, не виберемо. Як я кладу на котрого руку, то він гнеться 4.

Тоді Лазар Лазаревич каже:

«Слухай, Єруслан,

Є в мене на сході табун,

Пасе його Івашка,

Біла рубашка,

Сорочинська шапка 5.

У тім табуні є кінь,

Я думаю, що він тобі підійде».

Збирається Єруслан у путь,

Бере з собою сідельце турецьке,

Вуздечку ремінну, нагайку тасьмову

І повстину пояркову.

Мати плаче, не пускає,

Цілує його і ридає.

Іде він день, їде ніч.

Котре небо мочило,

Те його й сушило.

Це ще не казка.

Це приказка.

Казка буде після обіду,

Коли поїмо м’якого хліба,

Та ще поїмо пирога,

Та потягнем бичка за рога 6.

Зайшов Єруслан у лісові пущі, перейшов їх і вийшов на велику дорогу. А дорога збита кінськими копитами. Став він і прислухається. Коли чує гул. Показався табун коней. І їде той самий пастух Івашка — на білому коні.

— Здрастуй, Єруслан Лазаревич! — каже Івашка. — Яким вітром тебе занесло?

«Не силою вітру мене занесло. І не з примусу, а по охоті, Щоб людей повидать І себе показать.

Але скажи: звідки ти мене знаєш?»

— А я три роки тому давав твоєму батькові звіт про табуни і бачив, як ти в колисці гойдався. От я тебе і впізнав.

— У мене великий клопіт: я не можу коня собі знайти. Батько говорив, що в тебе є такий кінь.

«Так, є в мене кінь —

Усім коням кінь.

Але як же ти його спіймаєш?

Чистого вітра в полі не спіймаєш,

Так і його не візьмеш у руки». Ідуть вони обидва за табуном, а табун поспішає на водопій. Підійшли до озера, а Єруслан Лазаревич

— Ось він, це справді всім коням кінь. Як форкне, листя з дерев падає. Але як його спіймати?

Кінь увійшов у воду по черево і п’є. А Єруслан підійшов ззаду І вдарив його під вухо. Кінь на коліна,

А Єруслан попону пояркову на нього, Турецьке сідельце зверху,

Вуздечку ремінну на морду — І сів на нього. Та й говорить: «Івашка, він уже мій. А тепер скажи, як його звать».

— Я звав його Кінь Вихор, а ти називай, як хочеш.

— Мені не подобається ім’я Вихор, я хочу звати його О лон Віщий.

Попрощався Єруслан Лазаревич з Івашкою і поїхав. А мета в нього була така: знайти найсильнішого в світі богатиря і перемогти його 7. І взять собі за жінку найкращу дівчину 8. Чув він, що десь далеко є Іван, руський богатир 9. А найбільша красуня — дочка царя Вахрамея 10.

Дуже довго їхав Єруслан Лазаревич і побачив поле битви. Кругом лежать побиті люди й коні 11. З купи мерців піднявся один поранений.

— Чия це рать і хто її побив? — питає Єруслан.

— Це рать царя Вахрамея Змійовида, а побив її Іван, руський богатир, за те, що не хотів Вахрамей віддати за нього свою дочку, прекрасну Роксану, кращої за яку на світі нема.

— А де ж можна знайти того Івана, руського богатиря? — спитав Єруслан Лазаревич.

— А ти обійди ратне поле і побачиш його коня слід.

— Та тут же їх багато, тих слідів.

— А його коня слід не такий, як усі 12.

І справді. Обійшов Єруслан ратне поле і знайшов слід копит дуже великого коня. Поїхав по тому сліду. їхав чи день чи півтора та й попав знову на таку саму рать побиту.

— Є тут хтось живий?! — крикнув Єруслан.

І знову із купи мерців піднявся один поранений воїн.

— Чого тобі треба? — спитав поранений.

— Чиє це військо і хто його побив?

— Це військо царя Вахрамея Змійовида. А побив його Іван, руський богатир. І за те побив, що не хотів цар віддати за нього свою дочку Роксану, за яку прекраснішої на світі нема.

— А де мені можна знайти того Івана, руського богатиря?

— А ти обійди ратне поле і побачиш його коня слід.

— Та тут же їх багато, тих слідів.

— А його коня слід не такий, як усі.

Об’їхав Єруслан Лазаревич поле битви, напав на той кінський слід і поїхав по ньому. їхав він, їхав і бачить білий намет, а коло намету кінь їсть білояру пшеницю, висипану на біле як сніг полотно. Єруслан Лазаревич пустив і свого О лона Віщого їсти пшеницю. А той кінь налякався, відійшов набік і щипає травку-муравку. Заходить Єруслан Лазаревич до намету, а там богатир спить богатирським сном. Ліг Єруслан Лазаревич коло того богатиря і заснув.

Пробудився Іван, руський богатир, і бачить: спить коло нього озброєний молодий юнак. Вийшов, дивиться — його кінь щипає травку-муравку, а чужий їсть пшеницю. Розсердився Іван, руський богатир, і подумав: «Порубаю я його на дрібні шматочки». Але обдумався: «Яка мені честь буде — сонного зарубати 13. Бо ж сонний все одно що мертвий. Розбуджу його, розпитаю, а тоді голову зітну».

— Ей ти, зухвальцю, вставай! Як ти смів мого коня прогнать, а свого нагодувать?! І розлігся спати, як у себе вдома!

А Єруслан Лазаревич підвівся і каже:

— Слухай, Іван, руський богатир, я хочу пить. Дай мені води.

Скипів Іван, руський богатир:

— Я князь у князях 14 і богатир у богатирях і не збираюся служити ніякому бобилю або козаку безрідному 15.

— А я не бобиль і не козак безрідний. Я роду чесного й походження хорошого. Я — син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича, а звуть мене Єрусланом. Якщо ти не даси пити, то рознесу по всіх царствах і державах погану славу про те, що ти забув святе правило гостинності: голодного нагодувати, спраглого напоїти, подорожнього в дім прийняти. А що ти князь у князях і богатир у богатирях, то ще бабка ворожила та надвоє положила.

Думає Іван, руський богатир: «Що це за зухвалець і звідки він узявся?» Однак бере свій золотий келих, набирає води і подає незваному гостю.

— Отепер я попив, — сказав Єруслан. — А як ти хочеш знать, хто з нас князь у князях і богатир у богатирях, то давай поміряємось силою.

— Давай!

— На чім будемо битися: на мечах чи на списах?

— Давай на мечах, — каже Іван, руський богатир.

То не гора з горою сходяться, То не сокіл з соколом злітаються. То два богатирі б’ються. Як з’їхалися вони, Як ударилися мечами, Єруслана Лазаревича меч тільки трошки погнувся, А Івана, руського богатиря, На три частки розлетівся.

— Ого, брат, ти здорово б’єшся. Давай ще на списах! — крикнув Іван, руський богатир.

Як роз’їхалися вони,

Як понеслися один на одного,

Як ударили.

В Єруслана Лазаревича

Тільки трошки спис загнувся.

А в Івана, руського богатиря,

На три частки розлетівся.

І впав Іван, руський богатир, на землю,

Як вівсяний сніп.

Олон Віщий скочив йому на груди І притиснув до сирої землі. Єруслан Лазаревич направив йому списа гострим кінцем у груди і каже:

— Ну, Іван, руський богатир, життя чи смерті хочеш?

— Давай, брат, мені життя. Будеш моїм старшим братом не по роках, а по силі.

Допоміг йому Єруслан встати. Зайшли вони разом у намет, поїли-попили, поговорили. Єруслан Лазаревич питає:

— Слухай, Іван, руський богатир, я їхав сюди і бачив два побоїща. Що то за війська побиті?

— То два війська царя Вахрамея. Я хотів узяти за жінку його дочку, красуню Роксану, й він не хоче віддать. Я побив його війська, а завтра поб’ю третє і його самого вб’ю, а дочку його візьму.

Єруслан Лазаревич і каже:

— Нащо так робить? Давай миром поведемо діло, почнемо переговори. А не захоче Вахрамей оддать дочку, то будемо воювать.

Погодився Іван, руський богатир.

Ідуть вони, дивляться — назустріч їм військо йде. Викинули вони прапор на перемир’я. Цар спинив військо, повели переговори. І погодився цар віддати дочку за Івана, руського богатиря. Поїхали вони в царство Вахрамея, гуляли весілля тиждень чи два. І хоче Єруслан знати, де є ще сильніший богатир і ще, май, краща дівчина. Питає він прекрасну Роксану:

«Скажи, Роксано,

Чи є на світі краща за тебе?» —

«Хіба я гарна? У царя Будігора

Є три дочки: Теодора,

Леодора і Продора 16.

Сама, май, красива Продора.

Але й найстарша, май, красива за мене».

— Але чи не чула ти, хто з богатирів сильніший за Івана, руського богатиря?

— Чула я, що є богатир Івашка 17. Він такий сильний, що навіть птахи бояться перелітати через його володіння. Але хто з вас, май, сильний, не можу сказать, бо ви ще не билися.

І поїхав Єруслан. їде він і думає: «Куди ж перше їхати? Чи шукати сили непомірної, чи краси неописаної?»

А назустріч їде дідусь. Знімає шапку, вклоняється і спиняє його. Став Єруслан Лазаревич і питає:

— Що таке?

— Єруслан Лазаревич, біда, напали на нас татари, розбили князя Кардауса, а столицю взяли в облогу 18. Я шукаю тебе, щоб ти прийшов і допоміг розбити ворога.

Як почув це Єруслан, спалахнула в ньому кров богатирська. Забув і про богатиря сили непомірної, і про дівчину краси неописанної. Поспішив він до рідної землі.

Сумне видовище постало перед його очима: всюди трупи людські і кінські. Татари підвели під столицю стінобитні машини і хочуть брати її штурмом. Єруслан Лазаревич затрубив у ріжок і викликає ворога на битву.

Всі татари скочили на коней і напали на нього. Але за дві години всі нападники без голів були, а головного хана Ахмед-Булата Єруслан у полон узяв.

А в столиці вже дізналися, що якийсь юнак побив усіх татар і визволив столицю. Князь Кардаус і дванадцять богатирів виходять із хлібом-сіллю. Єруслан Лазаревич під’їхав, зійшов із коня, впав на коліна і сказав:

— Государ, прости великодушно, що я, вигнаний із твоєї держави, насмілився повернутися.

А князь каже:

— Не прощення ти заслуговуєш у мене. Казна моя для тебе відкрита, бери, скільки хочеш. Одне місце тобі коло мене, а друге — яке сам вибереш 19.

Вийшли батько й мати, цілують його, радіють, грає музика. Почали його батьки просити, щоб він уже нікуди не їхав, та Єруслан каже:

— Душа моя рветься в дорогу, хочу світ повидать і себе показать.

І поїхав він знову.

Чи довго, чи недовго їхав,

Скоро казка говориться,

Та нескоро діло робиться.

Котре небо його мочило,

Те його й сушило 20".

Іде він та й думає: «Куди мені перше їхати: чи до богатиря, чи до дівчат?» І вирішив їхати перше до тих красивих дівчат. Заїхав у ту державу 21, почав розпитувати, де дівчата, а йому сказали, що на такому-то горбі розкинуто три намети: в першому — старша, в другому — середня, а в третьому — найменша сестра. Під’їхав він туди, познайомився з ними всіма. Бачить, що найменша сама, май, красива. Але цікаво йому знати, чи нема ще, май, кращої. І питає він її:

— Скажи, Продоро, чи нема на світі кращої за тебе?

— Хіба я красива? — каже Продора. — У царя Далмата є дочка Настасія 22, то в неї й служниці кращі за мене.

— А чи не чула ти, щоб був богатир сильніший за мене?

— Знаю. У Перськім царстві Івашка такий сильний, що через те царство ні звір не проходить, ні птах не пролітає.

Через два-три дні збирається він у похід і каже:

— Я поїду воювати з Івашкою. їде від довго чи скоро. Скоро казка кажеться, а нескоро діло робиться. Іде він та й думає: «Знайду я красу неописанну, то, може, й женитися прийдеться, а благословення у батька й матері я не просив. Треба вернутись і взять благословення».

Задумав — зробив. Повернув свого Олона Віщого і через два дні був уже в рідному краї. Жахливе видовище постало перед ним. Через три чи штири місяці після його від’їзду татари напали знов, розбили військо князя Кардауса, його сім’ю і дванадцять богатирів узяли в полон, посадили в темницю і викололи їм очі 23.

Поїхав Єруслан до тюрми. Була якраз обідня перерва 24. Дав він вартовим грошей і попросив: «Дозвольте мені дати милостиню тим, що в тюрмі сидять». Варта пропустила його.

— Здрастуйте, князь Кардаус зі своїми богатирями. І ви, найдорожчі батьки!

А князь говорить:

— Голос твій чую, і він мені здається знайомий. Але по причині сліпоти не знаю, хто ти.

А мама й тато пізнали сина та й у плач.

— Якби ти був з нами, цього б не сталося. Ми ж тебе просили, щоб ти не йшов.

— Я зітну голову Ахмет-Булату за те, що він дав клятву і порушив її, — сказав Єруслан.

Батько каже:

— Що з того, що його покараєш? Але ж ми світу не видимо?

Питає Єруслан князя Кардауса. чи не чув він, де є жива вода.

— Чув я, що в індійського царя, який зветься Вогняний Щит — полум’яний Спис 25, є таке джерело. Але чи зумієш ти туди дійти? Це дуже нелегко.

— Будь вона на краю світу — я дійду туди і дістану.

Вийшов він і сів на коня. А тут уже дізналися, що хтось заходив. Татари — на коней — та й за ним. А він обернувся та й питає:

— За ким женетеся, молодці?

— За Єрусланом Лазаревичем.

— Я — Єруслан Лазаревич. Вам не догнати мене, як буйного вітру.

Та вдарив нагайкою Олона Віщого і зник. їхав він довго чи скоро. Скоро казка кажеться, Та нескоро діло робиться. Виїхав він на широке поле, А там велика рать побита. Бачить — серед поля Лежить щось таке велике, Як стіг сіна, і хропе. Кінь злякався і впав на коліна.

Єруслан взяв коня за повід, Підвів ближче, а той стіг питає: «Хто ти і чого тобі треба?» А то не стіг сіна був, А голова непомірно велика 26. Подивився Єруслан на ту голову і сказав:

— Я — син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича. Звати мене Єруслан Лазаревич. Я їду в Індійське царство шукати живої води, бо мої батьки не мають очей — злочинна рука їх виколола. А ти хто будеш?

— Мене звать Росланій 27. Друже, тобі не дістати тої води. Той цар дуже злий, він тобі води не дасть. Через нього я страждаю тут.

Бачиш, яка моя голова?

А нижче лежить моє тіло.

Нога три сажня, а рука — два.

У того царя був меч-кладенець 28.

І він мені відрубав тим мечем голову.

А його самого ніякий меч не бере,

Лиш той, яким відрубана моя голова.

Він лежить у мене під головою.

У одної матері неоднакові діти.

Я он який вигнався,

А брат мій малий, як нігтик, але сильний.

Коли той цар відрубав мені голову, Брат підскочив, вихопив меч з його рук, Кинув під мою голову і сказав: «Пропадає мій брат, то хай пропадає І меч, від якого він загинув». Я бачу, твоя рука достойна цього меча.

Візьми його.

А як дістанеш живої води,

Не забудь і мене, нещасного.

Але знай одне:

Як удариш цим мечем царя,

То другий раз не бий.

Бо він зцілиться.

Стане в десять разів сильніший

І вб’є тебе».

Узяв Єруслан меч, попрощався з Росланієм, сів на коня і поїхав, їхав він скоро чи довго. Скоро казка кажеться, Та нескоро діло робиться. Іде він день, їде ніч. Котре небо його мочило, Те його й сушило. Це ще не казка,

Це приказка.

Казка буде після обіду.

Коли поїмо м’якого хліба

Та ще поїмо пирога,

То потягнем бичка за рога 29.

Показалося й Індійське царство. Цар Вогняний Щит побачив його й палить, пече вогнем. Єруслан виставив білий прапор: «Я їду не воювать, а вести переговори». Перестав цар пекти, а лише трохи гріє. Під’їжджає він зі своїм військом до Єруслана. Єруслан

— Здрастуй государ, індійський цар. Я не воювать прийшов, а просить тебе, щоб ти мені дав живої води.

Цар вислухав та й каже:

— У мене є жива вода. Але в мене такий звичай, що перше треба воювати зі мною. Побідиш — усе візьмеш, а не побідиш — голову зніму і кінці в воду.

— Я б не хотів воювати, але як ти, царю, наполягаєш, то будемо воювати. На чім будемо воювати? — питає Єруслан.

— На мечах.

Роз’їхалися вони і почали зближатися. І як дав Єруслан з лівого плеча, То так і розрубав царя надвоє. А воїни індійського царя кричать: «Так йому й треба! Дай йому ще разок!» 30

А Єруслан каже:

«Я не такий богатир, щоб з мертвими воювати».

Стали вони з ним битися, а він їх, як курей, перебив.

Під’їжджає Єруслан до города, а весь город зляканий — убили царя. Спитав він, де джерело живої води. Йому показали. Набрав він води у золотий кубок, закрив його і поїхав.

Приїхав Єруслан до Росланія, притягнув тіло до голови, покропив живою водою — і все зрослося. Став Росланій на ноги. Погостювалися вони, і Росланій сказав:

— Ти мій старший брат. Не по росту, а по силі й хоробрості.

Сів Єруслан на коня і поїхав. Чи довго, чи скоро їхав, під’їжджає до тої тюрми. Дав грошей вартовому, зайшов усередину і каже:

— Здрастуйте, князь Кардаус з усіма богатирями і мої батьки. Я приніс вам живу воду.

Усі дуже зраділи, а він каже:

— Радійте, та не дуже. Ви іще в полоні.

Підійшов він до батька, до матері, покропив їх живою водою, і вони уздріли. Тоді підійшов до князя і богатирів і всіх покропив, і всі стали ви діти. А Єруслан каже: «Сидіть тут, а я піду з ворогом розправлюся».

Вийшов він, сів на коня, затрубив у свій золотий ріжок. Татарва схопилася, посідала на коней, кинулася в бій.

А він як махне мечем-кладенцем,

Направо — п’ять голів злітають.

Махне наліво — десять голів злітають.

Не минуло й півгодини, а вже вся татарва без голів була. Самого хана Ахмет-Булата в полон узяв і голову йому стяв. А тоді вивів батька, матір, князя і дванадцять богатирів надвір і відправилися вони додому.

Прийшли вони в свій город, пожив там Єруслан Лазаревич чи то місяць, чи то два — не сидиться йому. Каже:

— Отець і мати, як собі хочете, а душа моя рветься на простір. Хочу женитися. Прошу у вас благословення.

Благословили вони сина, сів він на коня і поїхав.

Їде Єруслан і думає: «Чи шукати силу непомірну, чи красу неописанну? Як я перше женюся, то мені ще треба буде йти шукати того Івашку. Може, він мене уб’є. То нащо моїй жінці лишатися вдовою? Поїду шукати Івашку». І поїхав він до Перського царства.

Під’їхав Єруслан Лазаревич до границі. Де ж Івашка? А-а-а, он він стоїть на горі, обперся об спис і дрімає. Єруслан під’їхав тихенько і вдарив його нагайкою по голові. Страшно розсердився Івашка.

— Чого тобі треба? Я богатир з богатирів, а ти хто?

— Хто богатир з богатирів, то ми ще побачимо. Хороші сторожі можуть і лежачи виспатися, а не так, як ти, стоячи дрімаєш.

Роз’їхалися вони,

І як ударив Єруслан списом,

То так Івашка й повалився на землю,

Як вівсяний сніп.

Кінь Олон Віщий наступив йому на груди,

А Єруслан приставив списа і сказав:

«Життя хочеш чи смерті?» —

«Даруй, брате, життя».

Єруслан спитав Івашку:

«А нема, май, сильнішого від тебе?» —

«Ні, не чув я такого, нема».

І розійшлися вони.

Відправився Єруслан у державу, де жила прекрасна Настасія. А в тому царстві виходив із моря Змій. Щодня виходив, брав у столичнім городі одного чоловіка і поїдав його 31. Цар оголосив: хто переможе Змія, тому дасть півцарства, як він буде жонатий; а як нежонатий, то віддасть за нього свою дочку Настасію.

Єруслан під’їхав і вчув це. І не йде вже до царя, а розпитав людей, де те місце, з якого виходить Змій, поїхав туди, сів і жде.

0 дванадцятій годині море заклекотіло і показалося морське чудовисько з трьома головами. І кожна голова така, як великий мідний котел. Чудовисько зразу кинулося на Єруслана, хап за ногу й потягнуло у воду. Бачить Єруслан, що ноги його вже у воді, та як махне мечем, то так дві голови й злетіли. Змій каже:

— Досить, не рубай більше, лиши мені цю голову. Я тобі дорого заплачу за неї. У мене на дні морському є самоцвітний камінь, якому ціни нема 32.

— Ну, йди. Тільки знай, що як обманеш, то порубаю тебе на дрібні шматочки.

— Ні, не обману.

1 пішов Змій. А через якийсь час море зачало шуміти, клекотіти і знову з’явився той Змій і подає самоцвітний камінь. Єруслан камінь узяв, а другою рукою Змію голову зрубав, бо міг Змій ще багато біди людям наробити.

А в городі швидко дізналися про це. Зібрався народ, цар із царицею і музикою полковою 33, щоб з хлібом-сіллю стрічати переможця. Єруслан став перед ними й каже:

— Мене звати Єруслан. Я син могутнього богатиря Лазаря Лазаревича з князівства Кардауса. Я почув, що тут Змій забирає людей, і вирішив визволити вас із біди.

Цар каже:

— Я видав наказ: хто побідить Змія, тому даю півцарства, якщо він жонатий, а як нежонатий, то даю за нього свою дочку, і стане він після мене царем.

І зробили велике весілля.

Прожили молоді після весілля три-чотири місяці, а Єруслану не сидиться. Надумав він поїхати до своїх батьків. Дав жінці самоцвітний камінь і сказав:

— Як народиш сина, то вклади цей камінь у медальйон і почепи йому на груди, а як дочку, то вклади у перстень і хай носить на пальці.

Та й поїхав Єруслан.

Іде він, їде і приїжджає до красивого парку 34. Бродить Єруслан по тому парку, а назустріч — красуня. Він за нею, і зайшли вони в дім. Йому здалося, що вона в сто раз краща за його жінку.

А то була русалка. І він залишився із тою русалкою жити. Одного разу заходить вона в хату та й каже:

— Якийсь волоцюга ходить по клумбах і всі квіти потолочив. Піди розправся з ним.

Прибіг Єруслан, вихопив меча, ударив хлопця тупим боком, і той упав. Єруслан приставив меч до його грудей, аж тут у очі впав самоцвітний камінь 35.

— Хто ти такий? — питає Єруслан.

— Єруслан.

— А батько твій хто?

— У мене немає батька. Мама сказала, що батька теж звали Єрусланом, але він десь поїхав.

Єруслан питає:

— А що мати робить?

— Сидить та плаче.

Узяв Єруслан хлопця, посадив на коня і поїхав.

Приїхали вони додому, Єруслан попросив у жінки вибачення і дав слово, що більше не поїде нікуди.

І настав такий час, що Єруслан послав сина до своїх батьків, а до його діда й бабки. Підібрав собі Єруслан Єрусланович коня, сів і поїхав. Іде він, стільки їде, аж тут звідки не візьмись маленький, худенький дідок 36. Як мощі. І з пражинкою 37 в руках. Молодий Єруслан їде, а той пражинкою помежи дуби перегороджує йому дорогу. Єруслан хотів об’їхати його, а той перебігає і знов перегороджує. Єруслан довго не думає, вихопив меч і того дідка мечем. Лиш ударив, і вийшла з нього самого вся сила. Впав з коня і став як мале дитя. Дідок підходить до нього й каже:

— Маєш щастя, що ти син славного богатиря Єруслана Лазаревича, а то б я тебе на дрібні шматочки порубав. Щоб ти більше на слабких і беззахисних не нападав, бо буває, що й вони сильно мстяться.

Підняв дідок Єруслана 1 каже.

— Сідай на коня і їдь.

Той подякував дідкові, сів і поїхав, їхав він, стільки їхав, допитався до того царства, допитався до Лазаря Лазаревича.

Сказав, що він онук, і подав листи від батьків 38. Дід і баба були дуже раді. Погостював він у них, узяв для батьків листи, подарунки.

Привіз він додому листи й подарунки й розказав про того діда. Єруслан Лазаревич каже:

— Дуже вдячний я тому дідові, що навчив тебе святого правила — на слабких і беззахисних не нападати.

І на цім казка скінчилася.

1 Єруслан Лазаревич — герой, який не входить у число билинних, а виступає в окремому епічному творі у формі сказання, російський варіант якого опублікував Микола Костомаров у «Памятниках старинной русской литературы». — В. II. — СПБ, 1860. З другого боку, сказання має багато спільного з епосом про Іллю Муромця, і ти, юний літературознавцю, порівнявши тексти, можеш у тому переконатися й побачити, як ці два епоси поміж себе з’єдналися. Саме сказання в російській традиції уже розклалося із віршового на прозаїчну казку, але ще значною мірою зберігає поетичну структуру, як і в нашому випадку, тільки в нас ритмічних місць уже зовсім не багато. В основі сказання лежить тюркська (татарська) переробка епізодів іранського епосу про Рустема та його пригоди. Про російське походження української казки свідчить те, що дід оповідача чув її від росіянина-старообрядця, є тут і русизми. На жаль, казку надруковано не в автентичному, тобто непереробленому записі, а в сучасній редакції, що, певна річ, попсувало її первісний вигляд. Для нас же цікавий тут не тільки тісний зв’язок сказання із епосом про Іллю Муромця (чи Мурина), а й факт, що деякі російські билини чи подібні до них твори могли засвоюватися в Україні і в такий спосіб: через захожих сюди росіян, а не тільки через збережену місцеву традицію. Саме ім’я героя Єруслан (Уруслан) означає — лев.

2 Цар Кардаус відповідає перському царю Кей-Каусу з епосу про Рустема.

3 Батьком Єруслана, за перським епосом, був Залазар, перетворений у Лазаря.

4 Вибір коня є складовою билинного епосу, зокрема про Іллю Муромця.

5 Сорочинська шапка — реалія билинної традиції, яка пояснювалася вище.

6 Маємо рефреновану (повторювальну) жартівливу вставку, подібну до тієї, яка зустрічалася в українському зведеному епосі про Іллю Мурина.

7 Свідчення, що богатирі не тільки служили царю (князю), а й не раз вирушали на самостійні промисли і в походи, живучи, як мандрівні герої. Таким, до речі, був і Олег (Вольх). Цей же мотив узято з епосу про Рустема, але він наявний і в оповідках про Іллю Муромця.

8 Мотив узято з епосу про Рустема, ввійшов він також в епос про Іллю Муромця, зокрема до зведеного українського.

9 Те, що Єруслан змагався з Іваном, руським богатирем, свідчить, що він не був із числа руських богатирів, отже походив з іншого краю, насправді перського, про що свідчать реалії того походу. Ймення ж Іван не раз прикладалося до богатирів, що відбито і в нашому виданні.

10 Цар Вахрамей далі розшифровується, як цар Змій. У сказанні про Єруслана, в пам’ятці із XVII ст., — Вартоломей.

11 Мотив розроблено в епосі про Іллю Муромця, водночас змагання Єруслана із Вахрамеєм Змійовидом є відгомоном змієборчого епосу, який має з’єднання із епосом про Іллю Муромця.

12 Свідчення того, що Іван, руський богатир, був велетень, як і його кінь.

13 Мотив розроблено і в епосі про Іллю Муромця; відбиває кодекс рицарської честі.

14 Свідчення, що богатир діє не від імені якогось володаря, а самостійно.

15 Бобиль — неодружений чоловік. Цікаве порівняння богатиря з «козаком безрідним» — героєм українських дум. Коли це не вставка сучасного записувача, то свідчить: народний оповідач по-своєму зв’язував епос козацький із билинним.

16 Імена дочок Будігора — грецькі. Згадаймо Святогора. Можливо, тут маємо відгук ірансько-візантійських змагань.

17 Богатир Івашка — форма імені російська, але за описом це богатир перський.

18 Свідчення, що йдеться про часи татарського завойовництва, отже, маємо тут відгук татарської переробки епосу про Рустема. Згадані далі стінобитні машини і справді були на озброєнні татар.

19 Відгук билинної традиції: князь садив улюбленого героя біля себе, але той вільний вибирати собі місце за столом сам, як незалежний воїн, що було в рицарському етикеті особливою милістю князя.

20 Знову віршовий рефрен, що свідчить: первісна основа тексту — поетична.

21 Натяк, що герой заїхав у Дівоче царство, але мотив не розроблено. Про Дівоче царство прямо говориться у сказанні про Єруслана у записі XVII століття.

22 Тут виступає билинна героїня Настасія, про яку говорилося раніше в цій книзі, але мотив не розроблено. Більше про Настасію оповідається у сказанні про Єруслана з варіанту XVII ст.

23 Мотив про осліплення батьків богатиря перейшов у епос про Іллю Муромця, зокрема у зведений варіант про «Іллю Мурина».

24 Обідня перерва — реалія нашого часу, вставлена чи оповідачем, чи записувачем.

25 Відгук про перських сонцепоклонників, але тут — індійських, через що цар подається в образі Сонця.

26 Непомірно велика голова, яка говорить, — мотив, який перейшов в епос про Іллю Муромця, зокрема в зведений варіант «Ілля Мурин».

27 Богатир зветься Росланій, тобто так само «лев», що рівняє поміж себе богатирів.

28 Меч-кладенець — реалія билинного епосу.

29 Ще одне свідчення, що розповідь розбивалася повтореними ритмовими рядами, що складало поетику епічної творчості, звідси вона й перейшла у казки.

30 Мотив увійшов в епос про Іллю Муромця, зокрема у зведений український варіант «Ілля Мурин».

31 Реалія змієборчого епосу, зокрема про Кирила Кожум’яку.

32 Ще одна реалія змієборчого епосу, яка проходить у казках про Змія та героя, що його долає.

33 Полкова музика — реалія російська з пізнього часу.

34 Реалія сучасна. Можливо, це відбиток «Дербія-града» зі сказання про Єруслана у варіанті з XVII ст.

35 Напад Єруслана на сина є відгомоном епізоду епосу про Рустема, де подається бій Рустема із Сохрабом, його сином. Змагання із сином стало частиною епосу про Іллю Муромця.

36 Тут використано мотив казки про Оха, але по-своєму видозмінений.

37 Пражинка — жердина.

38 Реалія нового часу.

ЄРУСЛАН ЛАЗАРЕВИЧ Друкується за виданням: Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. — Ужгород, 1986. — С. 111–122. Зап. 20.Х1 1979 р. М. Зінчук в с. Романівцях Сокирянського району Чернівецької області від Андрія Зайця. Казку він перейняв від свого батька Трохима, а той від росіянина-старообрядця з с. Грубної того ж району.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.