Українські билини (збірка)

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР

Якось у чистому полі з одного боку курява піднялася, а з другого боку пилюка стовпом здійнялася — це виїхав погуляти дужий Святогор-богатир. Кінь у нього, мов лютий звір, а в самого богатиря сила в широких плечах грає, та ні з ким тією силою помірятись. Іде він полем, розважається, підкидає палицю булатну вище лісу стоячого, нижче хмари ходячої. Аж під небеса палиця залітає, а як додолу опускається, однією рукою Святогор її підхоплює.

Тут наїхав Святогор-богатир на торбину скоморошу. З коня він не сходить, хоче пужалном торбину підняти, а торбина й не ворухнеться. Зійшов Святогор з доброго коня, торкнув торбину однією рукою, а торбина — ні з місця. Тоді схопив її обома руками, напружився всією силою богатирською, до колін у сиру землю вгруз — торбина не піднялася. Мовив Святогор тоді сам до себе:

— Багато світом я мандрував, а такого дива ще не бачив, — щоб маленька торбина не зворухнулася, не піднялася, богатирській силі не піддалася. Може, це знак такий, що до мене, Святогора, смерть прийшла.

І змолився він до свого коня:

— Виручай же свого господаря, вірний коню богатирський!

Схопився він за срібну вуздечку, за підпругу золочену та за срібне стремено, піднатужився тоді богатирський кінь і висмикнув Святогора з сирої землі. Сів Святогор на коня і поїхав чистим полем до гір Араратських 1. Стомився він, ізнеміг з цією торбиною скоморошою та й заснув на коні міцним сном.

А в цей час із далини, із-за обрію, виїжджав у чисте поле Ілля Муромець.

Він і помітив Святогора. «Що за диво, — думає, — у чистому полі бачу? Іде кудись богатир, під богатирем кінь, мов лютий звір, а сам богатир спить мертвим сном». Та й закричав гучним голосом:

— Гей, відважний добрий молодче! Чи ти спиш, чи прикидаєшся, чи не до мене, старого, підкрадаєшся? Коли так, можу й відповідь дати.

Не вимовив богатир ані слова. Ще сильніше закричав Ілля, але відповіді так само не було.

Закалатало серце в Іллі Муромця, бере він палицю булатну, б’є богатиря в білі груди, а той спить, не прокидається. Розпалився тут Ілля Муромець, відступає він у чисте поле і з наїзду ще сильніше вдаряє богатиря палицею булатною. А богатир спить, не прокидається. Зовсім розлютився старий Ілля Муромець, бере він шалапугу 2 подорожню, та не малу — у сорок пудів, і з наїзду так богатиря в білі груди вдарив, аж праву руку собі відбив. Тут богатир на коні прокидається і таке мовить слово:

— Ну й болюче тутешні мухи кусаються!

А як праворуч позирнув — Іллю Муромця побачив. Підняв його за жовті кучері, разом із конем до себе в кишеню поклав і далі поїхав 3. Два дні їхав він без спочинку, а на третій день богатирський його кінь спотикатися почав. Запитав Святогор коня:

— Ти чого, коню, спотикаєшся? Чи не можеш везти мене, чи не хочеш?

Відповів вірний кінь людським голосом:

— Не гнівайся на мене, господарю, а дозволь слово мовити. Третій день не спочиваючи везу я двох богатирів дужих разом із конем богатирським.

Схаменувся тут Святогор-богатир, що в його кишені вага чимала. Бере він Іллю за жовті кучері і разом з конем на сиру землю ставить, а тоді починає розпитувати та вивідувати:

— Розкажи, добрий молодче, звідкіля ти, з якої землі? Якщо ти богатир святоруський, то давай у чистому полі силою поміряємось.

Відповів Ілля:

— Бачу я силу твою велику — не мені з тобою змагатися, хочу я з тобою побрататися.

Погодився на це Святогор-богатир і з доброго коня зліз. Розкинули вони біле шатро, а коней стриножили і в зелений луг пустили. Зайшли обоє в шатро, обмінялися хрестами золотими, один з одним побраталися, обнялися, поцілувалися. Став Святогор-богатир старшим братом, а Ілля Муромець — меншим братом. Хліба-солі вони поїли і в шатрі на спочинок лягли.

Довго-недовго вони спали — аж три доби, а на четверту прокинулися та в дорогу рушили. Осідлали добрих коней і поїхали по святих горах Араратських. А як на Єлеонську гору 4 прискакали, побачили там диво дивне: дубова труна на горі Єлеонській стоїть.

Богатирі з коней посходили, труні тій уклонилися, а тоді сказав Святогор:

— А кому із нас у цій труні лежати судилося? Ану ляж, менший брате, в труну, та поміряємо, чи підходить вона тобі.

Послухав Ілля Муромець свого брата старшого і в труну дубову ліг. Не прийшлася вона Іллі в міру — в довжину довга була, в ширину широка 5. Як підвівся він із труни, ліг туди Святогор-богатир. В міру труна Святогорові прийшлася, і сказав він Іллі:

— Накрий мене, менший брате, цим віком дубовим, аби знав я, як у труні лежати.

Як накрив Ілля труну віком дубовим, почав Святогор прохати:

— Важко щось у труні цій лежати, нічим стало мені тут дихати. Підніми ж це віко дубове, свіжого повітря напусти.

Але віко не піднімалося, навіть щілиночка не відкривалася. Тоді просить Іллю Святогор:

— Розбий, брате, це віко шаблею гострою.

Послухався Ілля, взяв гостру шаблю, по труні вдаряє. Та куди не вдарить шабля, там залізний обруч з’являється.

— Видно, тут мені, — каже Святогор, — і померти судилося. Поховай мене в сиру землю і забери коня мого богатирського. А тепер нахились до труни, щоб удихнув я в тебе свій дух і сили тобі додав 6.

Відповів Ілля Муромець братові:

— Досить з мене і власної сили.

Бо як зайвої сили додати, не носитиме мене сира земля. І коня твого я не хочу. Служить мені вірою-правдою старенький кінь мій кошлатий.

Тут брати і розпрощалися. Святогор лишивсь у сирій землі, а Ілля поїхав по святій Русі до Києва, до ласкавого князя Володимира. Розповів там про диво дивне — як ховав він Святогора-богатиря на горі тій Єлеонській.

З того часу Святогорові від людей слава, а Іллі Муромцю — хвала.

1 Гори Араратські, як відомо, знаходяться у Вірменії (тепер на території Туреччини). Отже, виходить, що зустріч Святогора з Іллею відбулася далеко від рідної землі, — очевидно, тут маємо якесь інтернаціональне запозичення. В окремих варіантах билини Ілля зустрічається зі Святогором ще до того, як приїхав у Київ, тобто перед зустріччю із Солов’єм-розбійником. Ще в інших варіантах говориться про те, що це було після виїзду з Києва, через що кладемо билину в цьому місці. У билині також є мотив із візантійської повісті про Анику-воїна, зокрема про торбу. Торба така важка, бо там, крім землі, були святі мощі. Загалом місце зустрічі невиразне.

2 Шалапуга — батіг із металевим, здебільшого свинцевим, наконечником.

3 Тут маємо порівняння старшого й молодшого богатирів. Удари Іллі для Святогора як укус мухи, Ілля вміщається в кишені велетня.

4 Єлеонська гора — в інших варіантах — Святі гори. Назва фантастична.

5 Ще одне порівняння старших і молодший богатирів.

6 В інших варіантах Святогор таки передає меча, силу й коня Іллі Муромцю. В цьому, зрештою, суть билини, головна її думка: старший передає свою силу молодшому. Тут билина від часу втратила свій смисловий стрижень через пропуск у тексті. Пропонуємо це місце в переказі з варіанта, що його подав В. Авенаріус:

«— Бери-но ти, — каже Святогор, — мого славного богатирського меча і розрубай віко гострим мечем.

Узявся Ілля за того славного Святогорового меча, але не зміг із землі його підняти.

— Ти послухай-но, менший мій брате, нахилися до віка, припади до малої щілини, дмухну на тебе я богатирським духом.

Ілля нахилився до віка, припав до малої щілини, Святогор дихнув на нього тим богатирським духом, і почув Ілля, що в нього сили додалося втроє супроти колишньої. Ілля хотів розрубати домовину, але натомість на неї наскочили залізні обручі».

Святогор пропонує ще раз дихнути на Іллю, і вже тоді той відмовляється.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.