Українські билини (збірка)

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ В ЦАРГРАДІ

Надумав сильний та могутній старець Іванище іти в місто Єрусалим Господу Богу помолитися, в Йордані-річці скупатися, під кипарисовим деревцем осушитися, до Гробу Господнього прикластися 1. А в того Іванища в постолах із семи шовків каміння коштовне було заплетене, і мав він костур у сорок пудів.

Добрався він до міста Єрусалима, Господу Богу там помолився, в Йордані-річці скупався, під кипарисовим деревом осушився, до Гробу Господнього приклався. А йдучи назад, мимо Царграда проходив, а той Царград здолали якраз татари з Ідолищем своїм поганим. Святі образи покололи та в чорне болото затоптали, а в Божих церквах коней стали годувати 2. Схопив Іванище першого татарина, витяг поганина в чисте поле й випитувати почав:

— Розкажи, татарине, не втаївши, що то у вас за Ідолище погане, чи великий зріст має?

Відповів татарин:

— Ідолище наше в довжину дві сажені 3 має і сажень у ширину, голова в нього з пащею лютою, очі — як чаші пивні, а ніс — із лікоть у довжину.

Схопив Іванище татарина за руку, кинув його в чисте поле, і розлетілись у татарина всі кісточки 4.

Знову Іванище дорогою рушив, коли це назустріч йому старий Ілля Муромець виходить і його вітає:

— Здоров був, сильний та могутній Іванище! Звідкіля ідеш-бредеш?

— Іду я від міста Єрусалима. Богу там помолився, в річці Йордані скупався, під кипарисовим деревцем осушився, до Гробу Господнього приклався. А повертаючись, мимо Царграда пройшов.

— Чи ж усе в Царграді тому по-старому?

— Все нині в Царграді змінилося. Здолали його татари разом із Ідолищем поганим, покололи вони святі образи, у чорне болото затоптали, а в Божих церквах коней годують.

— Ну й дурень же ти, сильний та могутній Іванище! Сили в тебе вдвоє більше, ніж у мене 5, а сміливості й половини моєї не набереться. Чого царя Константина Боголюбича 6 ти не виручив? Скидай же з ніг постоли свої, із семи шовків сплетені, та взувай мої черевики сап’янові, а я переберуся калікою убогим.

Перебрався Ілля убогим калікою і коня свого доброго Іванищу віддає:

— Бери мого доброго коня, придатне місце собі відшукай і живи, поки я назад не повернуся. Та віддай іще свого костура сорокапудового.

Прийшов Ілля до Царграда, схопив там першого татарина, витяг його в чисте поле і допитувати почав:

— Розкажи, татарине, не втаївши, що то у вас за Ідолище погане?

Відповів татарин:

— Є в нас погане Ідолище у дві сажені зростом і сажень у ширину, голова в нього з пащею лютою, очі — як чаші пивні, а ніс — із лікоть завдовжки.

Схопив Ілля татарина за руку, кинув його в чисте поле, і розлетілись у татарина всі кісточки.

Знову зайшов Ілля до Царграда і закричав на повен голос:

— Гей ти, царю Константине Боголюбичу! Подай мені, каліці убогому, золота, милостиню спасенну 7.

Порадів цар Константин Боголюбич, бо від крику того тереми скрізь захиталися, кришталеві віконця посипалися, а в Ідолища поганого аж серце вжахнулося, і сказав він цареві Константину:

— Звідки цей каліка перехожий?

— Це, — відповів цар, — із Русі каліка навідався.

— То візьми до себе каліку, нагодуй та напій його і золотом-сріблом обдаруй.

Закликав цар Константин Боголюбич каліку до себе в світлицю потайну, годував та поїв із радістю, а тоді сказав йому:

— Ніби красне сонечко пригріло, світлий місяць засяяв — це ж прийшов до нас Ілля Муромець і від біди та від смерті нас виручить.

Тут закликав каліку Ідолище поганий і допитувати почав:

— Розкажи, каліко, по правді, що це на Русі у вас за богатир Ілля Муромець? Чи великий на зріст, чи багато хліба їсть, зеленого вина випиває?

Почав тут каліка виказувати:

— Є в нас, у Києві, Ілля Муромець, а зростом він такий же, як і я; хліба їсть за раз три калачики зернисті, а зеленого вина за раз випиває на три п’ятачки мідяні.

— Що ж це у вас за богатирі такі? Коли 6 він зараз переді мною постав, то я б його на долоню поклав, а другою рукою згори притиснув би, щоб млинець із нього зробився, і здмухнув би я його в чисте поле. От мені на раз у трьох печах хліб печуть, зеленого вина за раз три відра випиваю, а юшки цілу корчагу 8 висьорбую.

Відповів йому на те Ілля:

— У нашого попа ростовського 9 корова була ненажерлива, їла й пила багато, аж поки не лопнула. Так і з тобою, поганим, буде.

Не сподобалася Ідолищу ця мова, схопив він ножище з дубового стола, та як кине в Іллю Муромця! Та не сидів на місці Ілля, від ножа відскочив, шапкою його відкинув. Пролетів ніж мимо і в дубові двері влучив. Вискочили двері разом з одвірком і в сінях усіх татар забили. Підбіг Ілля до Ідолища, костуром по голові вдарив, аж заскавчав той. Схопив Ілля поганого за ноги, почав ним татарву бити, за три години усіх побив, нікого на розплід не лишив.

Дякує цар Константин Боголюбич Іллі Муромцю:

— Виручив ти нині нас, передчасну смерть відвернув. Призначу я тебе воєводою 10, тільки зостанься у нас жити.

— Спасибі тобі, царю, — відказав Ілля Муромець. — Три години всього я тобі прослужив, а вже хліб-сіль ти мені даєш і привітним словом наділяєш. А як був я у князя Володимира цілих тридцять літ, не вислужив ані хліба-солі, ані слова привітного 11. Та не можу я в тебе лишитися, бо чекає мене товариш мій на дорозі.

Насипав йому цар Константин Боголюбич по чаші щирого золота, відбірних перлів та чистого срібла. Висипав Ілля дарунки в кишеню, цареві Константину Боголюбичу подякував. Розпрощався із царем і в дорогу вирушив.

Дійшов до місця умовленого, а там на нього Іванище чекає. Поскидав Ілля з себе одежу калічу та постоли, із семи шовків сплетені, взувся в чобітки сап’янові, вбрався у свій одяг барвистий. Сів на доброго коня свого, а до Іванища звернувся:

— Ніколи більше татарів не лякайся, захищай Русь від поганих.

І поїхав Ілля Муромець до Києва.

1 Тут ідеться про так зване паломництво до Єрусалима, яке виразно фіксується в часи Київської Русі. Паломники, що мандрували, аби вклонитися Гробу Ісуса Христа (Гріб Господній), ходили до Єрусалима з усіх кінців Європи. В літературі Київської Руси-України збереглося так зване «Ходіння Данила-паломника», яке описує таку подорож. Сам Данило-паломник був ігуменом якогось, можливо, Чернігівського, монастиря, в 1106–1108 роках здійснив подорож до Палестини і 1113 року описав її.

2 Ясна річ, що татари ніколи не завойовували Царграда. Деякі дослідники вважають, що тут ідеться про захоплення Константинополя турками, що сталось у середині XV століття, власне 1453 року, тобто що це билина пізня. Може, й так, але нам здається, билина відбиває вельми давні події, принаймні той час, коли візантійські імператори запрошували в своє військо русів (до Володимира Великого), які допомагали їм відбивати ворожі напади. Візантія, незважаючи на свою могутність, не раз бувала утиснена ворогами.

3 Сажень — очевидно, тут мається на увазі косовий сажень — відстань між кінцем ноги і піднятою рукою. Отже, богатир, за цими мірками, був не вельми високий.

4 Тут, імовірно, пропуск; після того як Іванище розправився з татарами, мав би бути епізод з боротьбою із самим Ідолищем, якого Іванище перемогти не зумів, навіть злякався його, про що свідчить закінчення цієї билини, де Ілля каже: «Ніколи більше татарів не лякайся!»

5 Свідчення, що Ілля Муромець був із молодших богатирів, а Іванище — із старших.

6 Цар Константин Боголюбич — ідеться про котрогось із дванадцятьох візантійських імператорів. Можливо, про Константина Багрянородного, який правив у 945–959 роках. Саме цей Константин приймав у себе княгиню Ольгу і вмовив її прийняти християнську віру (через це й Боголюбич). Знаємо також те, що Володимир посилав до Візантії в допомогу шість тисяч своїх вояків. Отож, може, йдеться тут про Константина IX, що правив у 975—1028 роках, спершу разом із Василем Другим, а потім самостійно. Може бути, що це узагальнена назва царя.

7 Тут відбито реалії досить давнього часу, коли дружини русів наймалися за гроші на службу до візантійських імператорів. Серед українських колядок збереглася одна, що відбиває ці події і звичаї. Наводимо її тут, з’єднавши мотиви різних варіантів:

Ой під вербою, під зеленою,

Стояла рада — хлопців громада;

Радили ж вони добрую раду:

«Ой, ходімо ж ми до ковальчика,

До ковальчика, до золотника,

Покуймо ж собі мідяні човни,

Мідяні човни, золотії весла.

Ой пустимо ж ся на тихий Дунай,

Долів Дунаєм під Царгород,

Ой чуємо ж там доброго пана,

Що платить добре за служеньку.

Ой дає на рік по сто червоних,

По сто червоних, по коникові,

По коникові та по шабельці,

Та й по шабельці, по парі сукон,

По парі сукон та й по шапочці…

8 Корчага — глиняний посуд для напоїв із вузьким горлечком.

9 Піп ростовський — запозичення з билини ростовського епосу про Олексія Поповича. Ідеться про Левонтія Ростовського.

10 Тут маємо запозичення з билини про Іллю Муромця та Солов’я-розбійника з епізоду про облогу Чернігова.

11 В билині відбито мотив незгоди Іллі Муромця з князем Володимиром. її пояснити можна так: Володимир був самодержавним князем й упосліджував київське віче, а Ілля Муромець являв собою образ землі Київської.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.