Українські билини (збірка)

ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВІЯ 1

Гей, у славному та у городі у Муромлі, Та у тому селі та Карачаєві 2, Гей, то не старий дуб к землі нагинається,

Ой то добрий молодець Ілля Муромець Батьку-матері уклоняється: «Благослови, батьку та матер рідна, У славний город Київ з’їздити, Сонечку стольнокиївському Князю Володимиру служити, Віри християнської та боронити!» Сам на доброго коня сідав, У чисте поле виїжджав, Озера-річки перепливав, Ліс ламав,

Під город, під Чернігів під’їжджав.

Під городом, під Черніговом,

Не ворон чорний небо укриває,

Не туман налягає,

Стоїть сила-силенная,

Днем від куряви сонця красного,

Ніччю місяця ясного

Не видати.

Стоять три царевичі,

Мурзи погані, татарове 3,

З коршем 4 сили до сорока тисяч,

Хочуть город Чернігів узяти,

Всіх упень рубати,

Церкви Божії скидом пускати.

Тоді ж то старий козак 5

Ілля Муромець добре дбав,

Меча в руки брав,

Почав він гуляти,

Поганих мурзів-татарів наїжджати

Куди їде —

Туди вулиця,

Куди верне —

Туди провулок.

Не стільки сам бив,

Скільки конем топтав,

Не один мурза, ні татарин

Не міг втекти і спастися.

Трьох царевичів живими впіймав,

Словами промовляв:

«Ей ви, царевиці та царенята, Чи мені вас у полон брати, Чи мені вам буйні голови з пліч зняти? А то краще їдьте в свої царства, Та по всьому світу розкажіть, Що свята Русь не пуста стоїть, Що святу Русь могутні богатирі бережуть».

Тут відкриваються ворота

У Чернігів-город,

Виходять чернігівці,

Низько вклоняються,

До козака Іллі Муромця

Словами промовляють:

«Живи-то у нашому городі

Чернігові воєводою 6,

Суди суди всі по-правильному,

Всі тобі повинуватись будемо».

Старий козак такеє промовляє:

«Не хочу я жить у вас воєводою,

Покажіть мені пряму дорогу

У славний стольний Київ-город».

Тоді ж то чернігівці словами промовляють: «Ой тото пряма дорога у славен город Київ Заросла лісами Бринськими 7, Уже тридцять літ простою дорогою В Київ не їжджено. Сидить Соловій-розбійник На семи дубах 8, На миль тридцять Ні кінному, ні пішому Пропуску немає.

Як засвистить Соловій по-солов’їному,

Як закричить він по-звіриному,

Як зашипить по-зміїному,

Так усі трави-мурави в’януть,

Усі квіти обсипаються,

А хто близько з людей,

Так всі мертві лежать.

Простою дорогою — п’ятсот верств,

А дальшою дорогою — ціла тисяча» 9.

Поклонивсь їм Ілля Муромець

Та поїхав лісами Бринськими,

Простою дорогою в славний город Київ.

Їдною рукою коня тримав,

Другою рукою дуба рве.

Дуби рве самі коренистії

Та мости мостить,

Шлях укладає та все прямоїжджий.

Як під’їхав він до річки

До Самородний,

Як побачив його Соловій-розбійник, Як засвище він по-солов’їному, Як закричить по-звіриному, Як зашипить по-зміїному — Всі трави-мурави в’януть, Усі квіти обсипаються. Там під муром [тим Ілля Муромець зітхає,

До коня мовляє] 10:

«Невже ж ти, коню мій богатирський,

По темних лісах зо мною не з’їжджав,

Пташиного посвисту не чував?»

Бере ярий лук 11,

Бере стрілу калену,

Натягнув тятиву шовкову,

Сам до стріли словами промовляє:

«Лети, моя стріло калена,

Вище лісу стоящого,

Нижче облака ходящого,

Та попади, стріло,

Соловію в праве око!»

Як вилетіла стріла вище лісу стоящого,

Нижче облака ходящого,

А попала Соловію в праве око,

А вилетіла стріла лівим вухом.

Упав Соловій

Зо семи дубів,

Та Ілля Муромець того придбав,

Соловія стрімко в кайдани кував 12,

А до булатного стременя в’язав,

Сам простою дорогою

У город Київ вирушав.

Гей, як приїхав Ілля Муромець у город, у Київ, Приїхав до сонечка-князя у широкий двір,

Ставив коня серед двору княжого, Соловію-розбійнику наказував: «Гляди ж, Соловію, не відступай від доброго коня, Бережи ти коня мого богатирського 13, Від мене тобі, знай, нікуди не втекти». А сам доброму коню наказував: «Гей, ти, мій добрий коню богатирський, Бережи проклятого Соловія, Щоб він не відв’язався від стременя булатного мого». Сам ввійшов він у палати княжії, Хрест-то він клав по-писаному, Поклін-то вів по-ученому 14, Вклонявся на чотири сторони Сонечку-князю з княжною 15 Апраксією.

Говорить Володимир

Князь стольнокиївський:

«Звідкіля ти, славний молодче,

З якої землі, якої матері,

Якого роду-племені єси?»

Промовить Ілля:

«Єсть я із города із Муромля,

Із села із Карачаєва,

Ілля Муромець та і син Іванович,

А приїхав я у стольний город Київ

Послужити більше, князю мій, вірою-правдою,

Оборонять Русь святую,

Віру християнськую православную».

Говорить тут князь Володимир стольнокиївський: «А якою, добрий молодче, дорогою ти їхав

В стольний город Київ, Прямоїжджою чи окружною?» Промовить Ілля Муромець такії слова: «Сьогодні рано з рідним батьком і ненькою прощавсь, На полудник хотілось мені у тебе правувати 16, А прилучилось мені три причини: Що перша причина — Чернігів-город від облоги виручати, Що друга причина: на п’ятнадцять верст 17

Мости через річку Самородину мостити,

А що вже третя причина —

Соловія-розбійника З сімох дубів збивати, У город Київ проводжати, Тобі, князю, гостинця дарувати. Так уже прямою дорогою Приїхав я із города [Муромля] 18 У славний город Київ, князю». Так тут князь Володимир стольнокиївський Зі своїми князями та боярами; Виходили вони на широкий двір Подивитися на Соловія-розбійника. Говорить Володимир-князь: «Ой ти, Соловію-розбійнику, Засвищи ти по-солов’їному, Закричи ти по-звіриному, Засичи ти по-зміїному». Говорить йому Соловій-розбійник: «Ой князю Володимир стольнокиївський,

Не твій я слуга 19,

Не у тебе і хліб їв

Та зелен-вино пив,

А Іллі мені розказувать».

Так тут промовив Ілля Муромець:

«Засвищи, Соловію, напівсвисту,

Закричи ти та напівкрику,

[Зашипи ти та напівшипу]!» 20

Говорить Соловій-розбійник:

«Запечатались мої кроваві рани,

Налийте мені чару вина зеленого!»

Так тут налили чару зелен-вина

На півтора відра,

Випив Соловій чару зелен-вина —

Як засвище Соловій на цілий свист,

Як закричить він на повен крик,

Як зашипить він на повен шип,

Всі трави-мурави зов’яли,

Листя з дерев посипалось,

А в князя з теремів високих криші зривало, Всі хрустальнії скельця повипадали, По всьому городу, по Києву Всі бременні 21 кобили ожеребились, Всі гості на княжому дворі, Всі бояри та воєводи На землі, як снопи, лежать. Сам князь Володимир стольнокиївський По двору кругом біжить, Куньовою 22 шубою вкривається. Каже Ілля Муромець: «Чого ж ти, Соловію-розбійнику, Мого наказу не послухав, Я ж велів тобі свистіти напівсвисту І кричати напівкрику, Шипіти напівшипу». Говорить йому Соловій-розбійник: «Уже, либонь, прочував я свій кінець І тому посвиснув на повний свист, Крикнув на повний крик Та зашипів на повний шип». Тут старий козак Ілля Муромець Брав Соловія за білі руки, Повів його на поле Куликове 23 Та відрубав йому Буйну голову. Так з тої пори не стало Соловія-розбійника на святій Русі. Тут-то славному козаку Іллі Муромцю Славу співають По всім землям, По всім ордам 24 Однині і довіка, А вам на многі літа!

1 Билина ця з репертуару кобзаря 3. Штокалка, вона навіть у деталях близька до такої ж билини російської традиції, але не цілком: тут випущено епізод з дочками та зятями Солов’я-розбійника. Відрізняється також строфіка обох билин, українська — більш насичена образами української народної пісні, тобто вона ніби українізована, наближена за строфікою та образною системою до народної української думи. Це стосується й інших билин, записаних від 3. Штокалка, — вони одностилеві.

2 Тут місто зветься не Муром, а Муромль, нагадаємо, що в давній українській традиції Іллю Муромця звали Муровлянином.

3 Це образи пізнішого часу.

4 Корш (коршак) — військовий загін. Військо на сорок тисяч на той час було непомірно велике.

5 Так звуть Іллю й билини російської традиції.

6 Чернігів був князівським містом. Воєводою називався тоді князівський правитель міста, його намісник. Володимир Великий і справді замінив був по містах місцевих князів своїми намісниками та князями.

7 Бринські ліси — деякі дослідники вважають, що йдеться про Брянські ліси, хоч це може бути назва загальна або й фантастична, як гора Сорочинська, Сафат-річка тощо.

8 Цікаво, що на Чернігівщині є село Семидуб’я — чи не там творці епосу розмістили місце осідку Солов’я-розбійника?

9 Верста має 1066,8 м; ясна річ, що ці відстані фантастичні.

1 °Cлова, проказані кобзарем невиразно, відтворюємо здогадно.

11 Ярий лук — бойовий лук.

12 Ясно, що в польових умовах Ілля не міг кувати в кайдани, для цього треба мати інструмент.

13 Тобто Ілля вже ставився до свого полоненого, як до раба, але з осторогою.

14 За визначеними приписами та етикетом.

15 Апраксія (Опраксія) була княгиня, бо заміжня, до заміжжя була княжною (дочкою князя).

16 Місце, що вказує, як швидко мчав кінь. У билині про Дюка Степановича розповідається про те, що кінь був крилатий. Про крилатих коней у богатирів уже йшлося.

17 На п’ятнадцять верст — казкове перебільшення.

18 Співак опустив слово «Муромль», яке за змістом має бути.

19 Тут відбито феодальні стосунки: Муромець іде на службу до князя, але його слуга не є підлеглий князеві. Він служить Муромцю, тому й відмовляється виконати князівський наказ.

20 Речення пропущене співаком, а за смислом має тут бути.

21 Бременні — вагітні.

22 Куньовий — куничий, зі шкурок куниці.

23 Куликове поле в билинах згадується як поле для страти.

24 Отже, славу мали співати по землях християнських та бусурманських («землях та ордах»).

ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВІЯ Зап. упорядником книжки з голосу кобзаря Зиновія Штокалка.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.