Українські билини (збірка)

ВОЛХ ВСЕСЛАВИЧ

Заховалося красне сонечко за гори високі, за моря глибокі та широкі, розсипалися часті зорі по світлому небу — народився на святій Русі могутній богатир Волх Всеславич.

Всього півтори години Волхові було, як проказав він голосом, ніби грім загримів:

— Гей, добродійко, матінко моя, Марфо Всеславно! Не сповивай мене в пелюшку червлену, не підперезуй поясом шовковим, а сповий у булатні лати міцні, наклади золотий шолом на буйну голову, а в праву руку дай важку палицю свинцеву.

Як сім років Волхові минуло, віддала його матуся грамоти вчитися та пером писати. У десять років інших премудростей Волх навчився: обертався ясним соколом, сірим вовком, гнідим туром із рогами золотими 1.

У дванадцять років заходився Волх дружину собі набирати. За три роки набрав він дружинників сім тисяч; було тоді йому п’ятнадцять років, і кожен дружинник його також був п’ятнадцятилітній.

Аж ось поголос по Києву пішов, нібито нахваляється індійський цар на Київ війною піти 2, всі Божі церкви спалити і монастирі розорити 3. Не став Волх чекати нападу, а сам пішов із хороброю дружиною в похід на славне Індійське царство 4.

Коли воїни його, стомившись, засинали, один Волх не спочивав. Обертався сірим вовком, бігав темними лісами, полюючи на рогатих звірів, вовків, ведмедів, соболів, барсів, зайців та лисиць. Удосталь хоробрих дружинників поїв, годував, у барсові та соболині шуби одягав 5.

Іншим разом обертався ясним соколом, летів далеко за синє море і здобував гусей, білих лебедів, сірих качок, щоб завжди в його дружинників були смачні наїдки.

Якось став він у воїнів допитуватися, чи немає серед них такого, хто зміг би гнідим туром обернутися, до Індійського царства добратися й розвідати все про те царство та про царя Салтика Ставрулича 6. Та сказали йому відважні молодці:

— Немає серед нас такого молодця, крім тебе, Волха Всеславича.

Обернувся тоді Волх гнідим туром із золотими рогами та й поскакав до царства Індійського; потім обернувся ясним соколом і полетів ще швидше. Досяг він того царства, сів на білокамінні палати царя індійського і почав слухати біля вікна розмову царя з царицею. Казала цариця Азвяківна, молода Олена Олександрівна:

— Зібрався ти, славний індійський царю, з Руссю воювати, а не відаєш про те, що в Києві народився могутній богатир, який стане тобі супротивником.

Вислухавши їхню розмову, обернувся Волх горностаєм, забігав по підвалах та льохах, по високих теремах, надкушуючи тятиви в тугих луках, виймаючи наконечники в гартованих стрілах, висмикуючи кремені та шомполи з рушниць 7 і все це в землю закопуючи. Потім обернувся ясним соколом, звився у піднебесся й полетів до своєї дружини хороброї. Розбудив відважних молодців і сказав їм:

— Годі спати! Час уже виступати на царство Індійське.

Прийшли вони до міцного білокамінного муру із залізною брамою, мідними гаками та засувами, невсипущою вартою. І побачили, що через підворіття з дорогого риб’ячого зуба 8 і з вирізами хитромудрими тільки мурашка проскочити може. Затужили тоді всі, приказуючи:

— Як же ми цей мур подолаємо? Тільки марно голови свої стратимо.

Один Волх серед них не розгубився — сам обернувся мурашкою і молодців своїх мурашками поробив. Здолали вони білокамінний мур, а коли опинилися у славному царстві Індійському, знову Волх обернув їх на славних молодців зі своєю ратною зброєю і такий віддав їм наказ:

— Розходьтеся по царству Індійському і рубайте старого й малого, нікого на розплід не лишайте. Пощадити можете за вибором не багато і не мало — сім тисяч красних дівиць.

Ходить його військо по царству, нищить старого й малого, за вибором красних дівиць залишає. А сам Волх до царських палат пішов. Двері тут були залізні, гаки і пробої по булату позолочені 9. Вирішив Волх, що хоч ноги собі зламає, а двері таки висадить. Штовхнув ногою залізні двері щосили, поламав усі булатні пробої і славного царя індійського Салтика Ставрулича за руки схопив, об цегляну долівку вдарив.

Після того Волх сам царем зробився, взявши собі за дружину царицю Азвяківну, молоду Олену Олександрівну. А його хоробрі дружинники з тими дівчатами поодружувалися й посадськими людьми 10 стали. Золотом і сріблом їх Волх обдарував, кіньми й коровами наділив — на всякого брата по сто тисяч 11.

1 Грамота існувала в східних слов’ян і в дохристиянські часи. У відомій українській казці «Ох» описується найдавніша школа на нашій землі, куди збирав хлопчиків волхв Ох. У ній начебто вчили й відунського мистецтва, зокрема здатності перевтілення. Учень Оха перекидається в коня, робиться окунем, перснем, просом, горохом, а потім знову стає парубком. Не можна не помітити зв’язку билини з цією казкою.

2 У деяких варіантах билин замість індійського називається турецький цар, «турець-сандал». Ясна річ, що індійський цар не міг піти на Київ війною, — це місце вказує на запозичення з індійського епосу, який могли руси чути під час своїх торгових та воєнних походів на Схід.

3 Тут запозичення з іншого часу. За Олега в Києві не було ані церков, ані монастирів; християни вперше з’являються в Києві за Оскольда, а до того віра була в русів язичницька, чи, як її ще звуть, поганська.

4 Князь Олег ходив походами на Візантію і на Схід. Тут, очевидно, мається на увазі його великий похід на Схід 913 року, коли 500 руських кораблів по сто мужів у кожному пройшли з Дону на Волгу, а звідти — у Каспійське море, повоювали південні його береги; але закінчився цей похід поразкою від хозар, про що билина не говорить, бо має метою прославляти Вольгу-Олега.

5 Тут маємо образний опис так званого полюддя — збирання данини. Влада київського князя над іншими племенами була мінімальною й обмежувалася тим, що князь із дружиною ходили по людях. Основним товаром тоді були шкури звірів: оленів, лосів (рогатих звірів), вовків, ведмедів, соболів, барсів, зайців, лисиць, горностаїв, куниць, білок. Із виручених коштів князь годував і одягав дружину.

6 У подальшому варіанті билини цар зветься Сантал, а цариця Панталівна.

7 Крем’яні рушниці з шомполами з’явилися тільки в XVI столітті — маємо тут реалію пізнішого часу. Мотив про горностая, що погриз тятиви стріл, запозичено з Геродотового оповідання про мишей, які врятували єгипетське військо від Сеннахоріба, погризши воїнам тятиви.

8 Маються на увазі рогові пластини кита, що служать йому за зуби.

9 Пробої по булату позолочені — засуви, оббиті крицяними позолоченими пластинами.

10 Посадські люди — тобто дружинники, які дістали у володіння посад — землю з поселеннями.

11 По сто тисяч — в інших варіантах билини подано не загальну кількість коней та корів (надто велику), а оцінку, скільки кожна захоплена річ коштувала: кінь — сім карбованців, шабля — п’ять, палиця булатна — три, а полон був зовсім дешевий — по полушці; грошові одиниці тут названо з пізнішого часу, коли співалася билина; за Олега грошової одиниці в русів не було.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.