Українські билини (збірка)

ВОЛЬГА 1

Коли Вользі Буславичу минуло п’ять років, рушив він по землі, щоб навчитись хитрості та мудрості, пізнати усякі мови. Сколихнулася мати-земля, як ступив він на неї, розбіглася в лісах звірина, розлетілося в піднебессі птаство, розметалася в синьому морі риба. Думав Вольга Буславич до семи років навчатися, а довелося до дванадцяти.

Зібравши собі дружину з тридцяти богатирів, наказав їм Вольга:

— Звийте шовкові шнурочки, розставте їх у темному лісі і за три дні й три ночі наловіть куниць, лисиць, чорних соболів, білих зайців, малих горностаїв.

Послухали дружинники свого отамана, та не змогли за три дні й три ночі жодного звірика здобути. Тоді обернувся Вольга Буславич левом, побіг темним лісом, завертаючи до ловців усіх диких звірів.

У місті Києві повелів Вольга Буславич своїй славній дружині вити шовкові сильця, ставити їх у темному лісі на верховіттях дерев і ловити три дні і три ночі гусей, лебедів, ясних соколів і всяку малу пташину. Послухалися дружинники свого отамана, та за три дні й три ночі жодного птаха не здобули. Обернувся тоді Вольга Буславич Науй-птахом 2, полетів попід хмарами, завертаючи до ловців усяких птахів.

У місті Києві повелів Вольга Буславич своїй славній дружині взяти сокири дроворубні, спорудити дубове судно, зв’язати шовкові сіті, виїхати в синє море 3 і ловити три дні і три ночі сьомгу, білугу, щуку, плітку та дорогу рибу осетрину.

Послухалися дружинники свого отамана, але жодної рибини добути не змогли. Обернувся тоді Вольга Буславич рибою щукою, побіг по синьому морю, всяку рибину до ловців завертаючи.

У місті Києві звернувся Вольга Буславич до своєї славної дружини:

— Кого б нам послати в Турець-землю, щоб дізнатися, про що тамтешній цар думає, чи не збирається на святу Русь іти? Старого послати — довго чекати доведеться; середнього послати — вином його там обпоять; молодого послати — почне з дівчатами бавитися, з гарними молодицями втішатися, із старенькими бабусями розбалакувати. Кого не візьми — довго чекати будемо, треба, мабуть, мені самому піти.

Обернувся Вольга Буславич малою пташкою і полетів попід хмарами. Опинився він у землі турецькій, біля віконець білокамінної палати Сантала 4 турецького, і нишком почав слухати розмову царя з царицею.

— Чи знаєш ти, царице Панталівно, — каже цар, — що на Русі вже трава росте не так, як колись, і квіти інакше цвітуть, — видно, Вольги вже живого нема. Тож поїду я на святу Русь, завоюю там дев’ять міст, подарую їх дев’ятьом синам, славний Київ-град собі заберу, а тобі, царице Панталівно, коштовну шубу подарую.

Відказує на те цариця Панталівна:

— Не те мовиш, царю Турець-Сантале! Відомо мені напевне, що на Русі і трава росте, і квіти цвітуть, як і раніше. А наснилося мені вночі, нібито зі сходу мала пташина налетіла, а із заходу чорний ворон з’явився, і почали вони в чистому полі битися. Мала пташина чорного ворона заклювала, пір’їни всі повисмикувала і за вітром пустила. Мала пташина — це богатир Вольга Буславич, а чорний ворон — цар Турець-Сантал.

Розгнівався цар Турець-Сантал, ударив царицю раз по білому лицю, обернувся — вдарив удруге та й штовхнув її на цегляну долівку.

— Ні, таки поїду я на святу Русь, завоюю там дев’ять міст, подарую їх дев’ятьом синам, а славний Київ-град собі заберу.

Вислухав Вольга розмову царську та й каже тихенько:

— Не бувати тобі, царю, на святій Русі, не володіти тобі містом Києвом!

Обернувся він сірим вовком, до стайні заскочив і всім добрим коням горла порвав. Потім обернувся малим горностаєм, до горниці зі зброєю заскочив, тугі луки переламав, шовкові тятиви розірвав, гартовані стріли розламав, гострі шаблі пощербив, булатні палиці в дугу зігнув.

Знову обернувся Вольга Буславич малою пташиною, до міста Києва полетів, у доброго молодця перекинувся і разом зі своєю хороброю дружиною рушив походом у Турець-землю.

Коли ж полонили вони всю силу турецьку, промовив Вольга Буславич:

— Дружино моя добра, хоробра! Почнімо ж тепер здобич ділити.

Що найбільш при дільбі цінувалося? Добрі коні — по сім карбованців, гострі шаблі — по п’ять карбованців, булатна зброя — по шість карбованців, бойові палиці — по три карбованці. Найдешевше при дільбі жіноцтво було: бабусі були по шелягу, молодички — по два шеляги, а красні дівиці — по грошику.

1 Ця билина є варіантом попередньої, але має в собі цікаві деталі. Зокрема в ній докладніше описано Вольгу як богатиря-мисливця й рибалку. Тут уже Вольга зветься Буславич, тобто Буйславич — син славного воїна.

2 Науй-птах — в інших варіантах билин цей птах зветься соколом.

3 Синє море — загальний образ води великого розливу; відомо, що під Києвом моря не було.

4 Тобто цар звався Сантал, як подається і в подальшому тексті.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.