Українські билини (збірка)

Билини київського циклу української традиції

У своєму передньому слові я вже казав, чому билини в українській традиції збереглися менше, ніж у російській: інші поетичні форми, подібні до загальноєвропейських, витіснили цей архаїчний епос, та й жила Україна надто бурхливим життям. Але коли не творилися б на українській землі в часи Київської Русі билини, то хто зна, чи пізніше творилися б у нас думи. Герої поступово дрібніли, дивовижною проникливістю вістить легенда «Велетні і маленькі люди», хоч найдавніші богатирі (Котигорошко) були хлопцями-малолітками. Це згодом, зі встановленням держави, на українських землях вони постали в народній уяві гігантами, а молодші — з меншою силою та зростом, потім ці герої перетворилися на звичайних на вигляд людей, але теж з надзвичайною силою. А вже українські думи оспівують звичайних людей без казкової вдачі, здатних на героїчні вчинки. Така приблизно схема творення епосу на нашій землі.

Цікавою особливістю героїчного епосу є й те, що богатирі бувають старі, молоді і зовсім хлопчики, а окрім того — справедливі й несправедливі. Зауважимо, однак, що не завжди давнє розуміння твореного добра співпадає із нашим, теперішнім, але назагал моральний кодекс богатиря цінувався високо. Більше того, кожен богатир мав свій статус честі, якого неодмінно дотримувався.

В українській традиції немає такої кількості варіантів билин, як у російській, навіть коли це билини Київського циклу, але ряд сюжетів у народній пам’яті зберігся, зокрема повністю чи частково розсипавшись по казках. Водночас в українській традиції є такі билинні розробки, яких не зустрічаємо в російській традиції, наприклад, билини про Буха Копитовича чи Котигорошка (про останнього в російській традиції є казка). Існує в українській традиції зведений варіант про пригоди Іллі Муромця (Мурина) — в російській традиції такого зведеного варіанта немає; історія цього героя розкладається на ряд билин, але розробляються не всі мотиви, що є у зведеному варіанті української традиції. Існують ще також три українські билини, близькі до російської традиції. Їх записано в п’ятдесятих роках минулого століття у Нью-Йорку, але про них поговоримо окремо.

Загалом треба сказати, що в цій книзі, юний читачу, ти бачиш першу спробу зібрання наявних билинних сюжетів української традиції. Не вважаю, що воно повне, вірю, що згодом таких варіантів буде зібрано більше. Билини української традиції цілком переконливо доводять, що найдавніший східнослов’янський епос по-своєму втримувався у пам’яті українського народу. Очевидно, окрему студію треба було б проробити й над білоруським фольклором, щоб простежити, чи не залишилося подібних слідів і там, але це вже справа майбутнього, а може, й інших, молодших, дослідників.

І ще одну річ треба сказати юному дослідникові глибин нашої давньої епічної творчості. Тексти, які далі підуть, записано з народних вуст ученими-дослідниками. Тому ці твори відображають мову носіїв цих сюжетів, тобто народну мову, яка, звісна річ, має свої особливості: простий чоловік, селянин, був здебільшого неосвічений, він переказував казки на билинні теми чи й самі билини так, як говорив у побуті, не відаючи про існування літературної мови, граматики та стилістики. Отож розповідь ведеться живою, природною мовою. Тому коли оповідач був родом із Волині, то в його мові відбито риси волинського діалекту української мови, а коли з Полтавщини, Поділля чи з інших місць — то діалект конкретної місцевості. Казки я подаю у дуже незначній мовній редакції, зберігаючи стилістичні особливості, специфічні слова і народні звороти, виправляючи тільки неграмотності; а віршові тексти, оскільки вони подаються у віршовій розбивці уперше, — так, як вони оповідалися, тобто автентично. Юний літературознавець, який захоче пізнати ці пам’ятки, увіч побачить, у якому вигляді їх було записано, якою говіркою вони оповідалися. Таким чином він зможе провести ще й їхній мовний аналіз та визначити, які відхилення від літературної має мова народна, які при цьому вживаються рідкісні та діалектні слова, архаїзми, церковнослов’янізми, вульгаризми, анахронізми, народні словесні конструкції та звороти, що тепер у живій мові мало чи й зовсім не присутні.

Можна також визначити (трохи в тому я допоможу тобі в своїх роз’ясненнях, юний читачу), чи оповідачі не внесли в записи чогось від себе, своєї лексики та змін у сюжеті пам’яток. Все це чиню навмисне, щоб юний літературознавець привчався до наукового аналізу тексту, його критики, учився відрізняти давнє, справжнє від підробленого і нововнесеного.

Валерій Шевчук

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.

· БОГАТИР І КІНЬ

· БОГАТИР НА АЗОВСЬКОМУ МОРІ

· БОГАТИР НА ЛИМАНІ

· БОГАТИР ТА КІНЬ

· БОРИНЯ-ЗМІЄБОРЕЦЬ

· БУНЯКОВЕ ЗАМЧИЩЕ

· ВЕДМЕЖЕ УШКО

· ВЕЛЕТНІ ТА МАЛЕНЬКІ ЛЮДИ

· ГЕРОЙ ЗВІЛЬНЯЄ ТРИ ЦАРІВНИ

· ДОБРИНЯ І ЗМІЙ

· ЄРУСЛАН ЛАЗАРЕВИЧ

· ЗОЛОТІ КИЇВСЬКІ ВОРОТА

· ІВАН — МУЖИЧИЙ СИН

· ІВАН БІЛОКРИС

· ІВАН ВЕЧІРНІЙ, ІВАН ПІВНІЧНИЙ ТА ІВАН ЗОРЬОВИЙ

· ІЛЛЯ МУРИН

· ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР

· ІЛЛЯ ШВЕЦЬ І ЗМІЙ

· КИРИЛО КОЖУМ’ЯКА

· МИХАЙЛО І ЗОЛОТІ ВОРОТА

· НАСТИНА МОГИЛА

· ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВІЯ

· ПРО КОТИГОРОШКА

· СТО СІМДЕСЯТ І ОДИН БОГАТИР