Українські билини (збірка)

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА ІДОЛИЩЕ 1 В КИЄВІ

Набрав татарин поганий, Ідолище велике, війська татарського багато тисяч і проти князя стольнокиївського Володимира вирушив. Поставив військо довкола Києва на багато верст, а сам поїхав до Володимира. Настрахав князя татарин той поганий, Ідолище велике, — не було тоді вдома у Володимира мужніх богатирів руських, поїхали вони в чисте поле погуляти. Один тільки Олекса Левонтівич 2 залишився — хоч і сильний, та не відважний, і не посмів він проти поганого татарина стати, супроти того Ідолища великого. Кланявся Володимир стольнокиївський татаринові, до своїх палат білокамінних на великий бенкет запрошував 3.

А в цей час Ілля Муромець, біля Царграда 4 їздячи, зачув про лиху годину київську. Спорядив він коня доброго і поїхав від Царграда аж до

Києва, до тієї сили татарської. І трапився на дорозі йому могутній старець-прочанин 5, якого Іванищем звали. Запитав Ілля Муромець старця:

— Чи не зміг би ти, Іванище могутній, Київ наш очистити, поганих татарів повбивати?

Відповів Іванище Іллі:

— Там великий татарин є, страшний Ідолище; по мішку хліба за раз він з’їдає, по відру вина випиває. Не смію я до того татарина йти.

Попрохав тоді його Ілля Муромець:

— Віддай мені зараз свою жебрацьку одежу подорожню, постоли, шапку, ще й костур у сорок пудів. Переберуся я на старця-прочанина, щоб не впізнав мене Ідолище поганий.

Скинув із себе усе Іванище, надяг одежу богатирську, на коня сів і за Іллею Муромцем поїхав.

У стольний Київ Ілля прийшов і звернув до палати білокамінної, де Ідолище погане, татарин невірний, сидів 6. Позирнув татарин у віконце та й каже:

— Хто ж це такий сюди іде? По одежі — старець, по ході — Ілля Муромець.

От заходить Ілля в одежі жебрацькій до палат білокамінних. Запитує його Ідолище погане:

— Ти повідай мені, старче-прочанине, чи великий на зріст Ілля Муромець?

А той нібито старець-прочанин відказує:

— Невеличкий у нас Ілля Муромець, він такий, як і я, на зріст.

— А багато їсть ваш Ілля Муромець?

— Небагато він їсть, три калачики зернистих усього.

— А по скільки за раз вина випиває?

— За раз випиває лише склянку. Дивується Ідолище погане:

— Що ж це у вас за богатирі такі? От наші татарські богатирі мішок хліба за раз з’їдають, по відру вина випивають 7.

Відказав на те Ілля Муромець:

— От у нашого попа, у Левонтія Ростовського, та була корова ненажерлива. По стіжку соломи за раз з’їдала, по цебру питва випивала; їла, пила, доки не лопнула 8.

Розгнівили ці слова Ідолища поганого, як схопить він ножище та як метне його в Іллю Муромця 9. Та був Ілля на ноги моторний, на лежанку враз вискочив 10 і ножище на льоту перехопив. Лицем до Ідолища повернувся та як вдарить його костуром важким у буйну голову. Відлетіла його голова, покотилася. Тут Ілля на широкий двір вискочив і почав тим костуром розмахувати, погану татарву духопелити.

Побив Ілля Муромець усіх татар, очистив він стольний Київ, а князя Володимира з полону великого визволив 11. І була за це Іллі Муромцю слава велика 12.

1 Образ Ідолища неясний у билинах. Його тлумачать по-різному. Не без підстав вважають, що йдеться про знесення в Києві поганських богів, отже, Ідолище — це Перун, головний бог слов’янського пантеону, бог грому та війни. Може бути також, що Ідолище — давніший образ, який символізує хозарів і їхній час володіння Києвом, тобто тут ідеться про визволення Києва від хозарів (у билині могли злитися мотиви стародавні з пізнішими, а тут і справді йдеться про нищення ідолів у Києві).

2 Олекса Левонтівич — запозичення з епосу про Олексія Поповича. Очевидно, йдеться про єпископа Леонтія (Левонтівича), який знищує поганську віру й ідолів у Ростові.

3 Весь цей абзац віддалено нагадує облогу Білгорода 997 року, коли Володимир пішов до Новгорода набирати нове військо, а печеніги стали під Білгородом. Білгородці. не маючи сили оборонитися, пішли на хитрість і запросили печенігів до себе, де вгощали їх медом та киселем, які черпали з криниць.

4 Царград (Царгород, Константинополь) — столиця Візантійського царства.

5 Старець-прочанин Іванище — богатир із калік-перехожих. Тут він одягнений у жебрацьку одежу.

6 Ідоли слов’янських богів і справді стояли біля князівського палацу в Києві. Про Перуна збереглися згадки, що він був вирізаний з дерева, стояв на залізних ногах, голова в нього була срібна, мав золоті вуса, в руці тримав блискавку, оздоблену коштовним камінням.

7 Тут ніби протиставляється груба сила язичницької віри з її видимими атрибутами й позірно-убога, але потужна сила християнства, яка ту видиму силу, звісна річ, перемагає.

8 Цікаво порівняти це місце з драмою «Володимир» Феофана Прокоповича (1681–1736 рр.) — українського письменника та філософа, яка була поставлена в Києві 1705 року. Можливо, що Ф. Прокопович знав якийсь варіант української билини про Ідолище, який до нашого часу не дійшов, але побутував у Києві.

9 Ножище, що його метає Ідолище, може бути образом блискавки, про яку ми писали вище. Перун, як бог грому, метав блискавку в своїх ворогів.

10 Чого Ілля Муромець вискакував на лежанку, не зовсім зрозуміло. На нашу думку, тут вставлено мотив із билини про Добриню, в якій він перебирається на скомороха і, щоб сховатися в князівській гридниці, залазить на лежанку.

11 Мається на увазі: визволив з полону язичницької віри.

12 Слава велика була Володимиру, але оскільки Ілля Муромець символізував Київ та Київську землю, то слава відповідно переносилася й на нього.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.