Українські билини (збірка)

ДОБРИНЯ І ЗМІЙ 1

Гей, у городі да у столичному у Києві,

У славного князя у Володимира,

Гей, не захотів був молод-козак Добриня

Зелен-вина випивати,

А захотів він у чистому полі гуляти,

За Пучай-річку,

За гору Сорочинськую виїжджати, Змія проклятого Зі змієнчатами звоювати, Сорок тисяч народу душ із полону визволяти, Козацької молодецької слави заживати 2. Бере молод-Добриня Тугий лучок, Тугий лучок Та колчан стрілочок Калених, повен лучок, Копіє мурзавецьке, Шаблю гострую, Палицю буланую, Бойовую, А ще ножище — Кинжалище.

Ой став молод-Добриня добре дбати,

В чисте поле виїжджати, Доброго коня сідлати, А бере він сідло черкаськоє, Дванадцять попруг шовкових, Попружечки тягнуться — не рвуться, Стременочки зі золота заморського, Тягнуться — не ламаються. Золото-пряжечки — намокне та не ржавіє. Козак наш на коні сидить, Сидить та не старіє. Ой став молод-Добриня із двору виїжджати, Стала його рідная мати проводжати, Словами промовляти, Сльозами умивати: «Гей, лучче би, Добриня Микитич, Безпечно себе мав Та декуди в чистому полі не гуляв, На гору Сорочинськую не виїжджав, Змія не воював, Змієвих діточок не топтав, А ще лучче б ти у Пучай-річці броду не шукав,

Бо Пучай-річка струя бистрая, Як пожар вогнистая». Тоді-то козак Добриня, гей, не зважає, По горах по високих в’їжджає, Смілих діточок [зміїних] 3 копієм розбиває,

Кров їх поганую з білим пісочком змішає, Сорок тисяч людей християнських із неволі виручає. Сам к Пучай-річці під’їжджав, Дорогеє плаття із себе ізтягав, Пучай-річку вбрід проходжав. Ой став він середнюю струю пропливати, Став словами промовляти: «Ой щось мені, Добрині, мати рідна научала, Щоб я далеко в чистому полі не гуляв, Пучай-річку здалеку обминав, Бо Пучай-річка струя бистрая, Як пожа-пожар вогнистая, А вона, бач, як дощова калюжа тихая». Не вспів Добриня ці слова промовляти, Як ні вітру, ні тучі немає, Але то земля дрижить, Небо горить, З неба свище — І тут є то Змінне, Дванадцять голів, А один та тулубище. Хоче Добриню з конем вогнем іспалити І каже:

«Гей ти, мол од Добрине,

Хоч 4, тебе вогнем іспалю,

Хоч, тебе і потоплю,

А хоч, і в зуби візьму,

В свою нору занесу

Та ще й, хоч, тут з’їм та пожеру».

Та Добриня добре дбає,

Збарзо 5 гадає,

В ручай

Пучай-річці поринає

Та на той бік річки пропливає,

На берег виходжає.

Коли ж оглянеться,

У нього ні коня, ні убору дорогого, ні меча мурзавецького

Немає,

А тільки лежить на землі Колпак-шапка.

Засипав землі у шапку грецької 6 На три пуди з половиною 7, Аж летить к нему змій Горнечище, Сном-лихом дише,

Вогнем паше.

Як махне Добриня

Колпаком-шапкою

На три пуди з половиною,

Перебив Змію всі дванадцять голов.

Упав Змій на зелен-траву,

Скочив Добриня на Змія, на груди білі. А тут Змій йому стиха словами промовляє: «Гей, — каже, — Добриня ти Микитич, Чи не краще нам велику заповідь укладати, Що мені на святую Русь не літати І людей у полон не брати. А тобі, Добрині,

В чисте поле далеко не виїжджати, Зміїних діточок конем не розбивати, Кров їхню із землицею не мішати». Ой як стали вони по-доброму заповідь укладати, Став Добриня Змія із-під колін випускати. Тоді Змій та добре дбає, Вище облака злітає, Став він у город Київ повертати. Города Києва не минав, Молоду Забаву, дочку Путятівну, хватав, Князівну-племінницю У свою нору глибокую, На високую

Гору Сорочинськую заношав. Зажурився сонечко Володимир-князь 8 Стольнокиївський: Кому б то в чисте поле виїжджати, Молоду Забаву, племінницю, дочку Путятівну, визволяти? Що промовить Ілля Муромець: «Ей сонечко Володимир-князь Стольнокиївський, Накинь цю службу На Добриню на Микитича. У нього зі Змієм заповідь положена, Він достане Забаву Путятівну Без бою, без кроволитія». Ой як став Добриня Під гору під Сорочинськую під’їжджати, Став він змієн та змієнчат розбивати, Кров їх поганую Із сирою землею змішати. Став Змій із нори глибокої виходжати,

Скрива поглядає І здалеку гукає,

Словами промовляє:

«Гей ти, Добрине, син Микитич,

Чого ти заповідь свою забуваєш,

Моїх діточок конем розбиваєш?»

Про теє Добриня зачуває,

Словами промовляє:

«Гей ти, Зміїще прокляте,

Чорти тебе несли понад Київ-город,

Чого ж ти Забаву, доньку Путятівну, займав, Віддай ти її без бою-кроволитія». То теє Змій зачуває, Скрива, як вовк, споглядає, Словами промовляє: «Хе-хе, чи подобенство, Щоб я, Змій,

Та й княжную племінницю Без бою, кроволитія віддавав, Себе, Змія, на поругу-сміх подавав? Ха-ха-ха!»

Ой тоді ж то став Добриня із Змієм битись, змагатися: То земля стогне, Небеса палають — Бились вони три ночі та три дні, Не може Добриня Змія подолати, Що ладен уже відступати, Коли із небес йому Голос стиха промовляє: «Ой молодий Добрине, син Микитич, Боровся ти зі Змієм три дні та три ночі, Поборися ще три годиночки». Послухав Добриня Голосу небесного, Боровся іще три години. Як ударить він Змія Ще у проклятого у саме серце, То убив же він Змія проклятого!

Як потекла кров зміїна річкою,

Так текла три дні і три ночі,

Не переждать Добрині крові зміїної.

Хоче вже підступить,

Тоді ж йому з небес голос стиха промовляє: 9 «Ой молодий ти Добриня, син Микитич, Ждав ти біля Змія три дні і три ночі, Постій ще три годиночки. Візьми ти копіє мурзавецьке, Удар копієм об сиру землицю, Сам копії промовляй: «Розступися ти, сирая землице, на чотири часті, Пожери ти всю кров зміїную!» Ой як став Добриня Сирую землю копієм ударяти, Стала сира земля на чотири часті розпадатись. Стала всю кров зміїную пожирати. Став Добриня у глибоку нору заходжати, Молодую Забаву, дочку Путятівну, За білую ручку брати, На білий світ виводжати, Ще й словами промовляти: «Ой ти, Забаво, дочка Путятівна, Поїдем у город Київ, К православному князю Володимиру». То там-то три дні почесний пир справляли, Та всі пили та гуляли, Добриню хвалили-вихваляли, Пісні повік йому ко славі іскладали: В синьому морі на тишину, А вам, слухаючим головам, На многії літа До конца віка!

1 Твір з репертуару 3. Штокалка, дуже близький до билини «Бій Добрині зі Змієм» російської традиції, хоч і має свої особливості: ритміка, насиченість тексту римами та деякими образами.

2 Тут сталий образ українських народних дум.

3 Слово «зміїних» співак опустив, а воно тут потрібне.

4 Xоч — хочеш.

5 Збарзо — швидко, це слово — полонізм, отже, пізнішого походження.

6 У билинах грецькою називається не земля, а шапка.

7 Три пуди з половиною — 56 кг.

8 Ця билина об’єднує дві билини російської традиції: перший і другий бій Добрині зі Змієм. Звідси починається розповідь про другий бій.

9 Мотиву «про голос із небес» у билині російської традиції нема.

ДОБРИНЯ І ЗМІЙ Записано упорядником книжки з голосу кобзаря Зиновія Штокалка.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.