Українські билини (збірка)

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР 7

Ой із славного із города із Муромля, А із того села Карачаєва 8, Виїжджає славен молодець та Ілля Муромець У чисте поле погуляти. Приїжджає він к зеленому дубові, Коли то шум великий зчиняється, Діброва шумить, Сира землиця тремтить, Крик із крутих берегів розливається 9. Не встиг Ілля Муромець на зелен дуб налазити 10,

Коли глянь: їде богатир, сам вище лісу стоящого, І не спить, не дрімає, Головою хмари упирає. К зеленому дубу під’їжджав, Білополотняне шатро розкидав. Виходить ізвідтіль жона богатирськая. Такої красуні

На білому світі ніхто не видав, не чував:

Очі — ясного сокола,

Брови — горнього соболя, Росту високого, Стану гордопишного. Як вийшла вона із торби, Застеляла вона стіл скатертю білою, Заставляла вона їства та питва усякії. Пообідав Святогор-богатир Та пішов у шатро відпочивать. Тут богатир спать засинає, А красуня його богатирськая У чисте поле гулять виходжає 11. Як угледіла вона Іллю на зелен дубі, Так такими словами стиха промовляє: «Ой уже ти славен добрий молодець, Зійди ти з зелен дуба, Зійди та любов зі мною сотвори. А коли не зійдеш, Святогора-богатиря розбуджу І йому скажу,

Що ти мене насилу у блуд увів, Мене, молодую, із розуму звів, Тоді ж його меч,

А твоя голова з плеч.

То тоді Ілля Муромець думав-гадав:

«З бабою не розговоришся,

З Святогором не зміришся!»

Так тоді з зелен дуба ізходжав,

До красуні наближав,

Як би і любов із нею учиняв.

Взяла красуня Іллю за ручку білую

Та й пішла із ним у Святогорову глибоку торбу

Ночувати.

Ой рано-порано

Святогор із сну прокидався,

На білі ноги вставав,

Ворон-коня богатирського сідлав,

К Святим Горам виїжджав.

Тоді-то його кінь став спотикатися,

По коліна в сиру землю вгрузати,

До Святогора по-людському словами промовляти: «Возив я тебе, Святогоре-богатирю, Та ще й богатиревую жону твою, А тепер пристало возити жону богатирськую

Та ще двох богатирів —

Не дивниця мені спотикатися».

Тоді-то витяг Святогор

Іллю Муромця із глибокої торби,

Став його розпитувати, як він туди попався. Став тоді йому Ілля Муромець По щирості правду все казати. Ой тоді ж Святогор жону свою з кармана 12 витягав, Буйную голову на поталу звіру-птиці лишав, А з Іллею Муромцем побратався. Хрестами обмінявся, Всім хистам богатирським научав. Стали вони к Святим Горам під’їжджати,

Стали вони велику домовину забачати,

А на тій домовині

Напис написано:

«Кому приречено

У цюю домовину лягти,

Той у ню і ляже».

Ліг Ілля Муромець у труну —

Завелика, заширока золота труна для Іллі. Ліг Святогор у домовину Та до Іллі Муромця словами промовляє: «Домовина точно для мене влад,

Візьми верх та закрий мене у домовині». Промовить Ілля Муромець: «А уже не мені тебе, старшого брата, У домовині закривати, Не час-пора жартувати, Либонь, сам захотів сам себе похороняти?» Узяв Святогор верх Та й сам закрив домовину. Як тільки захоче її знову підняти, Аж ніяк не може. Ілля Муромець хоч як намагає Також кришку,

Також верху домовинного не підніме, Сили богатирської не вистачає. Промовив Святогор із домовини: «Візьми, брате мій, Меч-кладенець 13

Та удар упоперек верху домовини».

Хоче Ілля меч-кладенець підняти

Та ніяк не може.

Каже Святогор:

«Нахились, Ілле, до домовини,

До маленької щілини,

Я дихну на тебе духом богатирським».

Тоді-то Іллі духу богатирського

Утроє прибуло.

Меч-кладенець підіймає,

По домовині,

По верху упоперек

Утричі ударяє.

Де ударить —

Іскри сиплються,

Золотий обруч виростає,

Домовину іще,

Домовину іще щільніше закриває. Знову промовить Святогор Іллі Муромцю:

«Припади іще раз к домовині, Я тобі всю силу богатирськую Вдихну».

На те йому Ілля Муромець відповідає:

«Не подобенство, старший брате,

Більше сили набувати,

Бо сира земля не понесе».

Каже Святогор-богатир:

«Добре ти, молодший брате, учинив,

Дунув би я на тебе мертвим духом,

Мертвим тоді б тобі й прийшлося

Поруч мене лежати.

А тепер прощавай,

Мого меча-кладенця собі май,

А мого доброго коня богатирського

До моєї могили прив’яжи,

Нікому ним, крім мене, не володіти».

Тут прощався Ілля із Святогором —

Прийшов Святогору кінець.

Брав Ілля Муромець

Святогорів меч-кладенець,

До боку чіпляв,

У чисте поле виїжджав,

К тому городу столичному Києву

Виїжджав,

К ласкавому князю Володимиру. Про Святогора тепер славу співають, Іллі Муромцю славу віддавають По всім землям, По всім ордам

Та по всім далеким сторонам.

Однині і довіку,

А вам на многії літа!

7 Твір із репертуару кобзаря З. Штокалка. Загалом билина близька до однойменної билини російської традиції, але там нема розповіді про Святогорову жінку, а тут є. Для дослідників цей мотив надзвичайно цікавий.

8 Виходить, що зустріч відбулася по дорозі між Муромом та Черніговом. З другого боку, такий заспів пісні традиційний і часто приставлявся до билини механічно. Ймовірно зустріч із Святогором — одна з пригод Іллі Муромця після його виїзду із Києва.

9 Тобто відбивається луною.

10 Налазити — вилізти. Ілля зі страху виліз на дуба.

11 Загалом про богатирку, яка зраджує чоловіка, — це мотив, про який уже не раз була мова. Зв’язок Святогора із богатиркою дає змогу своєрідно осмислити його образ, бо назагал він у билинах розмитий. У билині йдеться, звісно, про старших богатирів, давніших. Коли так, то Святогор міг у свій час символічно репрезентувати народ ґотів, власне, остґотів. На кінець II століття нашої ери ґоти просунулися до нижньої течії Дунаю і на Північно-Західне Причорномор’я. Може, тому Святогор має таку «святу» назву, бо остготи ще в IV столітті прийняли християнство. Наприкінці цього ж століття вони ввійшли до складу Гунського союзу, після розпаду якого в середині V століття відомості про них зникають. Саме в IV столітті, за відомостями ґотського історика Йорнарда, ґотський цар Германаріх покарав на смерть жінку Сунельду (Либідь), сестру Сара і Аммія (Кия). Здається, билина оповідає цю ж таки історію, а ще засвідчує зникнення на Україні остґотів, на місці яких з’явилися руси-українці (до речі, «анти» в перекладі із санскриту означає «краяни» — «ті, що у краю», українці), що їх і представляє Ілля Муромець.

12 У билині російської традиції Ілля вміщається не в торбі, а в кишені. Тут же співак уживає весь час «торба», а в цьому разі згадав і кишеню.

13 Меч-кладенець — меч, що вміщавсь у піхви.

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СВЯТОГОР Зап. упорядником книжки з голосу кобзаря Зиновія Штокалка.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.