Українські билини (збірка)

ПРО КОТИГОРОШКА 1

Був собі чоловік та жінка,

І у них — вісім синів і дев’ята дочка Оленка.

До зроста літ поросли сини

І помер їхній батько.

Вони бідного стану — дрібні люди —

Треба самим орати.

І зробили плуг,

Ярма поробили,

Самі запряглись

І поїхали орать 2.

І кажуть вони:

«Як мати поварить,

Так ти, сестро Оленко,

Щоб винесла нам обідать».

Вона каже:

«Як же я вам нестиму обідать, Як я не втраплю?» Вони кажуть:

«Ми будемо стружки стругать, Так по стружках ти І прийдеш до нас».

Наварила мати обідать,

Вирядила Оленку з обідом.

Понесла Оленка

І йде по тих стружках.

Дивиться, де стружки — там і йде.

Змій летів і у хватив ту Оленку.

І приніс Змій її в свій дім.

Ждали, ждали брати —

Оленки нема з обідом.

Орали до вечора голодні.

Приходять увечері додому.

Повипрягались,

Уходять у хату

І питають матері:

«Де сестра Оленка,

Чом не винесла обідать?» —

«Я наготовила, — каже мати, —

I сестра Оленка понесла вам обідать».

«А! Се сукин син Змій

У хватив нашу сестру Оленку!

Печіть, мамо, буханці,

Та сушіть сухарці,

Та шийте торбинки, Та складайте сухарці в торбинки, Та підемо тоді ми сестри Оленки шукать!» Поробили вони кийки собі, Позаливали свинцем голови 3, Купили по шаблі собі, Тоді забрали буханці І сухарці

І пішли Оленки шукать, своєї сестри. Пішли собі за тридев’ять земель У тридесяте царство, У інше государство і ідуть собі.

Ввійшли у степ 4. Пасеться череда така, Що і очима не зоглянеш. Вони стовповою дорогою ідуть 5, І пастухи лежать собі на дорозі. Приходять: «Здрастуйте!» — «Здрастуйте!» —

«А чия це, господа пастухи, череда?»

Кажуть: «Змієва!» —

«А, се сучого сина нашого зятя,

Ось ми як дійдемо,

То ми йому дамо!»

Пастухи кажуть:

«Як нашого бугая-третяка 6 уб’єте,

Спечете і з’їсте,

То подужаєте й нашого пана». — «Давайте, де він?» Пригнали бугая-третяка, «Оце бийте!» — кажуть. Як узяли вони кийками бить, Били, били,

Голову одрізали шаблею,

Шкуру з нього зняли,

Із середки усе викинули,

Порубали,

У казан склали і печуть собі. Спекли, сіли їсти. Із’їли одрубок фунт десяток 7, Води напились і пішли. Ідуть верст п’ять, Пасеться ватага овець. «Чиї?»

Кажуть: «Змієві». —

«А! Це сучого сина нашого зятя,

Ось як ми дійдемо,

То ми йому дамо».

Кажуть пастухи:

«Як уб’єте нашого барана-третяка,

Та спечете, та з’їсте,

Так подужаєте нашого пана». —

«Давайте, де він?»

Пригнали барана-третяка.

«Оце бийте!» — кажуть.

Як взяли вони кийками бить,

Били, били,

Голову одрізали шаблею,

Шкуру з нього зняли,

Із середки все викинули,

Порубали,

У казан склали і печуть собі. Спекли, сіли їсти, Із’їли одрубок фунт десяток, Води напились і пішли. Ідуть верст п’ять, Пасеться стадо коней. «Чиї?»

Кажуть: «Змієві!» — «А! Це сучого сина нашого зятя. Ось як ми дійдемо, То ми йому дамо». Пастухи й кажуть: «Як запалите жменю конопель Та оббіжите тричі кругом стада Так, щоб жменя горіла, Так подужаєте нашого пана». — «Як же ми будем бігти, Як кінця не видно коням?» — «Я зжену умісті, у табун один», — каже пастух.

Зігнав у місті,

Запалили жменю конопель.

«На, біжи!»

Узяв, побіг,

Не добіг ще до коней,

Жменя згоріла 8.

І руку спік.

Тоді узяли та й пішли.

Пастухи кажуть:

«Уже недалеко,

Оце його і комнати». —

«Ось ми йому дамо!» —

«Ідіть, — каже, — дайте!»

Доходять вони до двору,

Частоколом двір огороджений,

Дуб’ям — дуб’я позагострювані,

І чоловічі голови на тих дуб’ях 9.

Підходять, ворота одмикаються,

Одчиняються.

Заходять у двір, ворота зачиняються, Замикаються.

У виділ а сестра Оленка, що вони ідуть,

Вибігає і здраствується:

«Здрастуйте, братики!» —

«Здрастуй, сестро Оленко!» —

«Де ви у Бога узялись? — каже. —

Оце змій прилетить.

Голови поздійма.

І де чоловічі голови на дуб’ях,

Там і ваші будуть.

А вас попече та поїсть». —

«Не бійсь, сестро Оленко,

Він один, а нас вісім,

І у нас є струмент.

Кийки та шаблі —

Так ми його голову

Посадим на кілку». —

«Ідіть же, братчики,

Я вас поховаю,

А як він прилетить,

Сяде їсти,

Так я вас випущу.

Тоді, що хочете.

Те з ним і робіть».

Поховалися, він прилітає.

«Фу, руська кость воняє!» 10 —

«Та то ви летіли

Та нахапалися різних духів.

А то де б вона узялася

У нас руська кость?»

Сів тоді їсти.

А вона узяла їх випустила:

«Ідіть!» Заходять вони.

«Здрастуй, пане!» — кажуть.

«Здрастуйте, хлопці!

А що, господа, чи по волі,

Чи по неволі ви ходите?» —

«Ні, — кажуть, — добрі молодці

Ніколи по неволі не ходять,

А усігди по волі». —

«Що ж, прийшли биться

Чи прийшли мириться?» —

«Ні, не для того, щоб мириться,

А для того, щоб биться». —

«Ну, як того, щоб биться,

Досить мені їсти».

Виходить на город,

Ходять два бугаї.

Він їх побив,

Шкури позривав,

Середки повикидав,

Тоді в казани поскладав,

На кабицях 11 казани поставляв

І давай пекти.

Попік і дві бочки води сорокових 12 поставив.

«Сідайте, — каже, — господа мої гості,

Під одним казаном

І їжте свою гов’ядину,

А я коло другого сяду.

Оце вам бочка води,

А се мені бочка води» 13.

Як сіли вони їсти,

З’їли півстегна бугайового увосьми,

Напилися.

Один випив кухоль,

А другий, може, й два.

Змій того бугая з’їв,

Бочку сорокову води випив.

«Ну, тепер підем, мої любі гості, на тік».

Зійшли на тік,

На току полова пшенична.

«Ну, дміть, — каже, — чи зідмете полову з току?» —

«Ні, дми ти. Ми твої гості,

Ти дми, ми будемо упослі,

А ти дми уперед».

Як дмухнув Змій, так став тік мідний.

«Ну, дміть ви!»

Дули, дули

І половки з току не здули.

Заходився він,

Голови їм усім поздіймав,

Язики поодрізував

І на нитку ізнизав.

А голови узяв

Та поустромляв

На кілках на частоколи,

А їх попік та поїв.

«Оце Оленко,

Я твоїх братів попік та поїв,

Щоб ти мені рідніша була!» 14

Тепер і живуть вони.

І пішла Оленка на ріку прать сорочок,

І миє сорочки,

І їсть стручки-горох,

І пустила цілий стручок

У воду,

І поплив той стручок рікою 15.

І прала Оленчина мати

На річці теж рубахи,

Через троє діб дивиться: стручок пливе.

Вона взяла і з’їла

Той стручок, і зачереватіла

Од того стручка.

І вивела вона сина,

І дала йому ім’я Котигорошко.

І росте він не по часах,

А по минутах.

Як народився,

Став бігать, став балакать і дітей чужих бить.

Побув три годи,

За три годи обіймище 16 стало у Котигорошка: Голова, як котел завбільшки. І питає він:

«Чи були у вас, мамко, чи сини, або дочки?» […]

Вона і каже:

«Було у мене вісім синів і сестра твоя Оленка — дев’ята!..» — «Тепер, мамко, печіть мені буханці Та сухарці,

Я піду сестру Оленку виручать».

Каже [мати]:

«Не йди, сину!

Ходило вісім братів твоїх,

Не таких, як ти,

Та й то побив Змій,

А тебе нічого й бить!» —

«Ні, зо мною нехай попробує,

Чия ще сила подужає».

Пішов він на базар,

Купив клапоть заліза, три пуди 17,

І поніс до ковалів, до хороших.

«Нате злийте мені кулю міцну 18,

Щоб як ударить об камінь, чи що,

Так щоб не розсипалась.

Що скажете, то вам за те і заплачу». —

«То много грошей треба, ви не заплатите!»

«А скільки?»

«Півтораста рублів», — кажуть 19. «Ну, от вам двісті рублів, тільки щоб міцна».

Вийняв гроші і положив.

«А як виллєте, — каже, — так пускайте.

Вона буде до мене летіть».

Приходить додому і каже:

«Глядіть же, мамко,

Як буде що ревти,

Так збудіть мене,

А я ляжу спать».

Як узяли лить,

Вилляли і пустили:

Летить і реве,

Горшки, миски з полиці падають, Хата движеться.

«Ну, вставай, сину Котигорошку, щось реве».

Він вибіг і наставляє коліно, І каже: «Бий мене у коліно!»

Вона як ударила,

Так на три клапті і розсипалась.

Узяв він три клапті,

І односить ізнов назад,

До тих ковалів, і каже:

«Ізлийте уп’ять, та добре,

Щоб вона не розсипалася,

А то будем спориться,

Я вас тими клаптями поб’ю,

Узяли гроші, так робіть міцно.

Зробите, пускайте уп’ять».

Пішов додому і каже:

«Глядіть же, мамко,

Як буде що ревти,

То збудіть мене,

А я ляжу спать».

А ті ковалі як узяли лить —

І злили міцно, і пустили.

Вона уп’ять реве,

Горшки, миски з полиці падають,

Хата движеться.

«Ну, вставай, Котигорошку, щось реве».

Він вибіг, і наставляє коліно,

І каже: «Бий мене у коліно!» Як ударила вона у коліно, Так і роздвоїлася.

Бере він ті клапті і уп’ять односить.

«Я вам два рази прощав,

А третій раз не прощу.

Робите, так робіть хороше,

Зливайте

І пускайте

Уп’ять до мене, як і ті рази».

Пішов додому і каже:

«Глядіть же, мамко,

Як що буде ревти,

То збудіть мене,

А я ляжу спать».

А ті ковалі як узяли лить —

І злили міцно, і пустили.

Вона уп’ять реве,

Горшки, миски з полиці падають,

Хата движеться.

«Ну, вставай, Котигорошку, щось реве».

Він вибіг, і наставляє коліно,

І каже: «Бий мене у коліно!»

Як ударила у коліно,

Так і одскочила,

І покотилася ціла.

Тоді він узяв і сказав матері:

«Печіть буханці

Та сушіть сухарці,

Піду сестри Оленки шукать».

Мати каже:

«Було у тебе вісім братів, Та Змій побив і поїв, А тебе і нічого знать 20, як ти сам!» —

«Я піду шукать його, нехай зо мною попробує».

Купив він міцної юхти 21,

І зробив мішок,

І укинув ту кулю у мішок,

І її так обілив 22,

Узяв буханці

Та сухарці

Та й пішов Оленки шукать.

Іде довго, недовго, —

Пасеться череда, і там пастухи.

«Чия се череда?» — «Змієва!» —

«А, се, — каже, — мого зятя,

Ось я йому дам!» —

«Тут, земляче, вісім таких ішло

Із кияками

І з шаблями,

Так наш пан їх побив,

А тебе нічого й знать!

Як уб’єш нашого бугая-третяка,

Та спечеш, та з’їси,

Так подужаєш нашого й пана». —

«Давайте, де він?»

Пригнали: ось!

Як ухватив він ту кулю

Та ударив мішком,

Так він 23 і не струснувсь.

Тоді шкуру зідрав,

Середки викидав,

Порубав,

У казан склав

І пече.

Іспік, заходився —

Із’їв, двадцять відер води випив

І пішов.

«Дякую вам, господа, що ви мене накормили!» —

«Ну, се, — кажуть, — як із’їв,

Так подужаєш нашого пана». —

«Тепер я ваш пан буду,

Звіть мене Котигорошком,

А вашого пана я вб’ю!»

Пішов уп’ять.

Ішов день, два, аж пасеться ватага.

«Здрастуйте, господа чабани!» — «Здрастуй!» —

«Чия се ватага?» —

«Змієва!» —

«А, се мого зятя, сукин-сина.

Ось я йому дам, як дійду!» —

«Е, земляче,

Тут вісім таких молодців ішло,

З кийками,

З шаблями,

Та й тих наш пан побив,

А тебе нічого й знать.

Як нашого барана-третяка Уб’єш та з’їси,

Так і подужаєш нашого пана». —

«А де він?»

Пригнали його.

Він зразу його убив,

Шкуру зняв,

Середки викидав,

Порубав,

У казан склав —

Пече.

Спік, заходився їсти,

Узяв і з’їв,

Десятеро [відер] води випив І каже:

«Дякую, господа чабани,

Не наївсь, а перекуску зробив.

Якби ще один,

То якраз вволю би було.

Я, господа чабани,

Вашого пана уб’ю

І буду я ваш пан, Котигорошко».

І пішов собі.

Як узяв іти діб ще двоє,

Аж пасеться стадо коней таке,

Що й очами не доглянуть.

«Чиє се стадо?» —

«Змієве!» —

«А, се мого зятя, сукин-сина.

Ось я йому дам, як дійду!» —

«Е, земляче,

Тут вісім таких молодців ішло,

З кийками,

З шаблями,

Та й тих наш пан побив,

А тебе нічого й знать.

Як запалиш жменю конопель Та оббіжиш тричі кругом стада Так, щоб жменя горіла,

Так подужаєш нашого пана». —

«Як же я буду бігти,

Як і кінця не видать тим коням?» —

«Я зжену умісті, у табун в один», — каже пастух.

«Зганяйте у місті,

Давайте жменю конопель!» Узяв жменю, запалили,

Оббіг три рази,

І половина жмені згоріла.

Кинув. «Се молодець!» 24 — кажуть.

«Ось я вашого пана уб’ю,

А я буду вам пан — Котигорошко».

З тим і пішов.

Доходить він до двору,

Частоколом двір обгороджений, дуб’ям,

Дуби позагострювані

І чоловічі голови на тих дуб’ях.

Підходить,

Ворота одмикаються,

Одчиняються.

Заходить у двір,

Ворота зачиняються,

Замикаються.

Увиділа сестра Оленка, що він іде,

Вибігає і здрастується: «Здрастуй, братику 25, де в Бога узявся?» —

«Тебе виручати прийшов». —

«У мене, — каже, — вісім братів рідних було,

Усіх побив і поїв,

А тебе нічого й знать!

Ось прилетить, так зараз і кінчить!» —

«Ну, схорони мене де-небудь».

Узяла вона і схоронила його.

Коли Змій летить.

«Фу, руська кость воня». —

«Де б вона, руськая кость, узялась у дворі?

То ви летіли по світах,

Так руського духу набрались». —

«Давай їсти».

Сів за стіл,

Вона тоді випустила Котигорошка. Той заходить. «Здрастуй» «Здрастуй!

Чи по волі, чи по неволі ти ходиш?» —

«Ні, — добрий молодець

Ніколи по неволі не ходить,

А усігди по волі». —

«Що ж, чи прийшов биться,

Чи прийшов мириться?» —

«Ні, не того, щоб мириться,

А того, щоб биться». —

«Ну, як того, щоб биться,

Годі мені їсти».

Устає Змій од стола,

Виходить на город,

Ходять два бугаї.

Він їх побив,

Шкури поздирав,

Середки повикидав,

Тоді в казани поскладав,

На кабицях казани поставляв

І давай пекти.

Попік і дві бочки сорокові поставив. «Сідай, — каже, — гостю, під одним казаном

І їж свою гов’ядину, А я коло другого сяду. Оце тобі бочка води, А се мені бочка води». Сіли, поїв той, Поїв і той,

І випили по бочці води, по сороковій. Ступнів десяток пройшли, Два токи вистругані 26 стоять. «Як твоє ім’я?» — «Я — Котигорошко». — «Дми, Котигорошку!» — «Ні, я твій гість, Ти дми, а я опісля буду». Змій як дмухнув — став той тік срібний, А Котигорошок як дмухнув — Так став Котигорошків тік золотий 27. «Ну, бий ти попереду». — «Ні, я твій гість, Так ти угощай поперед, Бий ти попереду!»

Як ударив Змій Котигорошка —

І увігнав його по коліна у землю.

Тому ніпочім.

Він вирвав ноги сей час,

Узяв свою кулю

Та як ударить,

Так і ввігнав по пояс Змія у землю. Другий раз як ударить, Третій раз — і убив навіки. Голову ізняв

І на воротях, на тому частоколі, І настромив,

Щоб усім богатирям та зміям видать,

Чия се велика голова

На кілку, на первому

Коло воріт, стримить.

«Ну, давай, сестро Оленко, їсти».

Подала.

«Чи знаєш, хто я?» —

«Ні», — каже.

«Я — твій брат рідний». —

«Ну, слава Богу, що тебе Бог приніс і мене визволив 28.

Оддихнув діб двоє і каже:

— Підожди мене тут, Оленко, а я піду по матку, матку приведу сюди, тут двір хороший, порожній, худоби багато, овець багато, а все то моє — я хазяїн. Через десятеро діб я буду із маткою, сиди на місці.

Ішов і приказував пастухам:

— Я ваш пан, дивіться, щоб ви без мого дозволу не давали ні коней, ні худоби, ні овець, нічого.

Пішов додому, а діб через двоє летить Змій, старший брат того Змія, повз стадників.

— Здрастуйте, стадники. Чи ваш пан дома?

— Ні, нашого пана нема, найшовся такий Котигорошко, що нашого старого пана убив, а тепер наш пан Котигорошко.

— Ось я, — каже, — як до нього дійду, так і кості з нього розтащу.

Полетів у двір.

— Здрастуй, Оленко!

— Здрастуй, пане!

— Що, пана старого нема?

— Ні — убив Котигорошко.

— Де ж він?

— Пішов за маткою, привезе сюди, думає тут і жить.

— Коли він буде сюди?

— Троє діб пройшло, а ще семеро діб вийде, на восьмую буде тут на місці.

— Скажеш же ти йому: оце був Зміїв брат старший оцього, що ти убив. Так нехай навиває на себе лубок 29, а як прибіжу, так я і кості його розтащу.

Сказав і полетів собі.

Вийшли сім діб, привозить він [Котигорошко] матку. Поздраствувались, порукувались, заплакали: худоби багато, коней багато, усього багато.

А Оленка й каже:

— Прилітав Змій, старший брат того Змія, що ти убив, і сказав: «Навивай на себе лубок, а як прибіжить, так і кості твої розтащить».

— Нехай приліта, нехай попробує, буде його голова з того боку воріт 30; на мені, — говорить, — попасеться.

Доходить восьма доба, дев’ята доба уже; коли тягнеться [Змій], вогнем так і пашить, такий він сердитий.

Долетів і кричить:

— Ану, виходь, Котигорошку, сюди! Узяв Котигорошко свою кулю, виходить.

— Здрастуй!

— Здрастуй!

— За чим ти? Чи будемо биться, чи мириться?

— Ні, не того, що мириться, а того, що биться: ти мого брата побідив, так я тебе побіджу.

— Попробуєм, — каже. — Бий ти уперед.

— Ні, — каже Змій, — я у тебе гість, угощай уперед, бий, я побачу, як ти б’єш.

— Бить хорошо, — каже, — чи посередки?

— Ні, бий хорошо, скільки є сили. Що так бить!

Узяв він тоді кулю, та як розмахнеться, скільки було у нього сили, та як учистить його у плечі, так він і струснувсь і не крикнув. Він голову з нього зняв, на другий бік воріт на частокіл надів. Тепер на тому місці живуть, другії змії вже й не опитувались.

Се старші Змії були, та побив Котигорошко, а в нас нічого не знать 31. На тім і остались, а Котигорошко на тім оснуванні живе, хліб жує і постолом добро возить.

1 Ця билина «Про Котигорошка» давно перетворилася на казку. Є ще друга казка про цього героя, яка і стала однією з найпопулярніших в Україні. Билина унікальна тим, що зберегла найархаїчнішу поетичну структуру, яка культивувалася на нашій землі. Вона має всі ознаки героїчного змієборчого епосу.

Котигорошко — не велетень, не герой-дружинник, не купець і не князь. Він — людина надзвичайної сили, герой хліборобської родини, богатир давнього епосу.

Билина відводить у родовий устрій, оскільки в ній ідеться не про державу, а таки про родину, яка складає певну спільність людей.

2 «Повість врем’яних літ» доносить звістку про те, що обри, поневоливши дулібів, орали землю, запрягаючи в них людей. Оранка без худоби практикувалась і в пізніші часи серед бідних. Загалом родина Котигорошка худоби не має, вона десь із півночі України, худобу вони зустрічають у степу, у кочівників.

3 Свинець, як метал, відомий з глибокої давнини. Кий, тобто палиця із металевою головкою, — один із старовинних видів зброї на нашій землі. Іменем цієї зброї було названо найдавнішого родового вождя Кия.

4 Пряма вказівка на те, що Змій — образ степових кочівників.

5 Стовпова дорога — реалія пізнішого часу: дорога з верстовими стовпами.

6 Бугай — третяк — трирічний бугай.

7 Фунт — 400 грамів, отже, з’їли шматок м’яса в 4 кг. Ясна річ, що міри ваги подано сучасні оповідачеві.

8 Жменя згоріла — тобто жменя конопель.

9 Це місце нагадує Геродотів опис Цар-Дівиці з Таврії, яка жила у фортеці, огородженій частоколом із настромленими на нього головами чужинців, що потрапляли в ці краї. Оскільки Цар-Дівиця звалася ще Білою Лебіддю, можливо, маємо відгук давнього епосу про Білу Лебідь.

10 «Руська кость» — тут у значенні людського тіла.

11 Кабиця — вогнище для приготування їжі. Цікаво, що м’ясо в казанах не варять, а печуть, тобто так роблять у степах, де мало води.

12 Сорокова бочка — бочка на сорок відер.

13 Змій, мабуть, неважить силу братів, бо для них усіх ставить стільки ж їжі та води, як і для себе одного. Раніше вже йшлося: з’їдена їжа — ознака сили. Хто більше з’їсть, той і сильніший.

14 Змій таким вчинком обриває родинні зв’язки своєї жінки з її родиною і хоче, щоб вона була повністю віддана новій його сім’ї.

15 Горох тут виступає символом туги, водночас пустити горох за водою — це передати своє бажання. В даному випадку Оленка просить, щоб її визволили з нелюбого шлюбу, з неволі.

16 Обіймище — тіло в обхват руками.

17 Три пуди — 48 кг.

18 Цікаво, що ковалі виливають тут не булаву, а тільки кулю — булави були ще свинцеві чи олив’яні, отже, ковальське ремесло не було ще досить розвинене.

19 Грошові обчислення подано з того часу, коли оповідалася билина-казка.

20 Тобто: «А тобі нічого братися!» Підкреслення, що Котигорошко не був велетнем і зовні не справляв враження людини надзвичайної сили.

21 Юхта — вироблена в певний спосіб шкіра.

22 Мішок чи торба були з білого полотна. Обілив — тут означає «сховав».

23 Він — тобто бугай-третяк.

24 «Молодець» часто у билинах та казках виступає синонімом слова «богатир». У передмові йшлося, що слово «богатир» пізнішого походження, а «молодець», «юнак» — архаїчніші.

25 Оленка, як показує подальший текст, не знає, що Котигорошко — її брат. Вона зустрічає людину свого племені і зве його «братиком».

26 Токи вистругані — тобто вирівняні, вистругана земля — вирівняна земля.

27 Срібний, золотий — тут не позначка, якої барви чи з чого був зроблений тік, а визначення якості. Кажуть, наприклад: той сусід срібний, а той — золотий, той сусід добрий, а той — ще ліпший. Або золотий хлопець — чудовий хлопець.

28 На цьому, мабуть, первісний текст билини закінчується. Обривається тут і поетичний текст. Записувач відчував поетичний ритм билини і позначав його крапками чи тире — про це згадувалося в преамбулі до цього розділу. Далі подається текст прозаїчний, доданий до билини як один із казкових мотивів.

29 Цікаво, що лубок (нижня частина липової кори) в попередньому тексті Котигорошко на себе не навивав. Це також свідчить про запозичення кінцівки з іншої казки. Кирило Кожум’яка та Ілля Муромець навивали на себе смолу з коноплею.

3 °Cвідчення того, що ворота були подвійні.

31 Оповідач усвідомлює, що герої билини жили колись дуже давно, через що й подає таке застереження. Цікаво, що Котигорошко не повернувся додому, а осів на чужій землі — свідчення того, що йдеться про часи, коли племена ще вільно переміщалися й легко міняли місце проживання.

ПРО КОТИГОРОШКА. Друкується за виданням: Етнографічний збірник. — Т. XIV. — Оповідання Р. Ф. Чмихала/ Зібрав В. Лесевич — Львів, 1903 — С. 213–218.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.