Українські билини (збірка)

ІВАН БІЛОКРИС 1

Був собі такий Дід та Баба, і не було в них дітей до семидесяти літ. Баба Дідові каже:

— Ти б, старий, пішов у кузню, та зробив сокиру, та пішов би в ліс, та зрубав дуба, та одрубав би такий оцупалок, та зробив би дитя — ми б ним утішались усе одно як хрещеним 2.

Дід зрубав того дуба, одрубав оцупалок і зробив дитя. Поклали його в колиску й утішаються ним, як хрещеним. Дід колисає дитину, а Баба Богу молиться, або Баба колисає, а Дід Богу молиться.

А вона, та дитина, й обізвалась:

— Годі вам Богу молиться — пора мене хрестить.

А вони стоять, аж покам’яніли, і думають собі: «Як це можна, щоб деревина та й обізвалася?» І давай вони думи думать. «Що це його робить: чи посилать нам листи куди та ззивать хрестить, чи його в печі спалить?»

Узяли його та й охрестили, дали йому ймення Іван Білокрис. А він, той Іван, росте не по годинах — по секундах 3. Ріс той Іван не більше шість неділь і став казать своєму батькові:

— Мабуть, будемо, тату, хату зводить, а то в нас хата погана.

Батько й сказав:

— Давай будем зводить, мабуть.

— Ідіть же ви, тату, у кузню і замовте ланцюга пудів з двадцять, щоб з одного краю було кільце, а з другого — ключка; і сокиру одну замовте, та підем у ліс, будем деревню? рубать на хату.

Прийшли вони в ліс, почав Дід тою сокирою дуба одного рубать, а Іван мусує 4 своєю головою: «Коли ж воно буде, він поки цього одного дуба зрубає, то й дня не стане?» Та взяв тим ланцюгом обвів собі дубків, мабуть, буде із десять чи й більше, та й накинув тоді ключку на кільце і рвонув, та й вирвав усі дуби з корінням! 5 Узяв на плечі та й поніс додому. Приніс додому, як свисне, як крикне! Як свисне мужицьким посвистом, жіноцьким повиском! 6 Де ті майстри й набиралися! І зробили ту хату, і покрили, і посріблили, і позолотили, і краєчка назад заворотили.

А Іван тоді вийшов, як глянув — і вся хата готова. І пішов тоді у ліс до батька і каже йому:

— Годі тобі, старий, тут клювать оцього дуба, наче ятель 7 носом, іди додому, я вже хату зробив, подивись яка!

Старий прийшов, дивиться та й дума собі: «Оце, мабуть, то син!»

А Йван Білокрис дивиться на нього та й каже:

— Чого се ви, тату, так журитеся? Не журіться — веселіться, ідіть та лягайте спать у старій хаті, а я ляжу у новій, який кому сон присниться, то тоді вже завтра будем думать.

Повставали вранці і зійшлися тоді вже всі у ту нову хату, і почав Іван говорить:

— Ось, отче мій, який мені сон приснився: «Продай батька й матір своїх 8 та купи собі коня богатирського, тесменную уздечку і черкеське сідло 9 і тоді виїжджай на охоту».

Вони порадилися так, батько й мати кажуть:

— Ти, сину, продай нас та справ, що тобі треба, а потім ти нас викупиш 10.

Пішов тоді Йван Білокрис до одного пана й каже тому пану:

— Купи в мене батька й матір. Той пан і говорить:

— Що тобі дать за них?

— Що дасте, то й буде, я за батька та за матір торгуваться не буду 11, дай, — каже, — сто рублів.

Пан витяг та й дав. Узяв він ті гроші, прийшов додому й каже:

— Йдіть, тату, й ви, мамо, я вже вас продав.

Вони, ті старі, думають собі: «Не хочеться, та треба йти, бо не поможеться».

Дід та Баба пішли до пана, а Йван узяв гроші і пішов у путь свою. Іван і зайшов у ліс, там, у тім лісі, нема нічого, тільки стоїть одна хата на курячій ніжці 12 — відкіль вітер повіє, то й вона туди окрутнеться. Іван Білокрис зайшов у ту хату, там живе одна Баба 13 — і стала його питать:

— Відкіля вас Бог приніс сюди, до нас?

— Та я так, ішов скрізь лісом та оце заблудив сюди, до вас, і хочеться вас спитать: не знаєте, де б мені купить тут коня, вуздечку тесьменну й черкеське сідло?

— Так, — каже, — знаю. Ти, — каже, — знаєш, хто тебе хрестив?

— Авжеж, — каже, — знаю.

— То там же й купиш у того попа, тільки того коня не купуй, котрий стоїть на стайні; а котрий ходить по дворі, то того купуй: що запросить, то те й давай, то ото буде твій кінь 14.

Він і пішов до того попа, а той піп і каже:

— Здоров будь, Іване, що ти вже, — каже, — й ходиш?

— Ідіть же, — каже, — подивіться, яку я вдома хату поставив.

— Мабуть же, ти, — каже, — молодець!

— Мабуть, що молодець… Продавайте коня мені.

— Якого ж тобі коня продать?

— Та оцього, — каже, — що ходить по подвір’ю, що сороки та ґави уже й боки попрокльовували.

— То купи, — каже. — Скільки ж ти даси за нього?

— А скільки ви, — каже, — хочете?

— Та оддай, — каже, — скільки в тебе єсть — усі, то я тобі оддам геть із вуздечкою і з сідлом, з усім.

Він узяв та й оддав йому все, що в нього було. Сів на того коня та й поїхав. Іде та й каже:

— Оце кінь, то — мій! А кінь і одказує:

— Ще, мабуть, і не твій, а викопай яму — три сажні глибини і три ширини — і напали повно жару.

Іван викопав ту яму, напалив повно жару. Той кінь тоді як ускочив у той жар і вискочив як бубон голий. Тоді й другий раз туди вскочив і вискочив уже такий, що кращого його і немає. Потім і третій раз ускочив туди, у ту ж яму, і вискочив, і витягнув тоді вже збрую на себе і на Йвана 15.

— Отепер уже, мабуть, сідай на мене, тепер буду твій, та поміцніше держися.

Іван тоді так і понісся попід небесами, і приїхав уже до тієї Баби, знову у той ліс. Пішов у ту хату.

— Дай, — каже, — Бабо, мені води напиться.

А вона йому й каже:

— У нас уже сім літ як води нема: узлилася зла личина, ізібрала воду з усієї округи і в один колодязь позливала, і хто йде по воду, той або дитину несе, або його самого з’їдять.

А Йван тоді й каже:

— Дайте мені, Бабо, відра, я піду — сам нап’юсь і вам принесу.

Вона й дала йому відра. Тільки що вийшов Іван надвір — як тільки махнув тими відрами, то тільки клепки вгору полетіли, як горобці, а дужки в руках зостались.

Він пішов тоді, й найшов череду волів, і взяв одного вола за хвіст — як махне! 16 Махан полетів, а шкура в руках зосталася. Тоді знову і другого так само ж… «Оце, мабуть, будуть відра — позшиваю». Позшивав і відра поробив. Тоді взяв дуба одного, вирвав, кривого такого, як коромисло, і пішов тоді до того колодязя, і витяг шкуру одну води — випив, потім і другу витяг, і третю. Третьої половину тільки витяг, а це летить йому Змій і каже:

— Що ж ти, Іване, — каже, — порядкуєш тут так?

— Я з тобою не хочу говорить, не лише глядіть.

Як махне тим коромислом! Узяв і збив йому всі три голови. Узяв і вбив його, а води набрав у тії відра і пішов до тієї Баби. Приніс, а вона й каже:

— Оце, спасибі вам, і я нап’юся. Та як же ви, — каже, — набрали: чи ви, — каже, — його побілили, чи ні?

— А мабуть, — побідив, бо води набрав.

А вона тоді й каже:

— Та ви пішли б до нашого царя, у нашого царя сидить дівчина коло колодязя — на пожирання другому Змієві, то побідили б і того ще 17.

Приїжджає туди — там сидить дівка, коло того колодязя вже, і каже йому:

— Чого ж ти, молодий витязю, сюди приїхав? Хай уже я тут — мені смерть така!

— Не журись, — каже, — останемось обоє живі. На тобі, — каже, — оцей молоточок, а я спать ляжу. Як зашумить у морі — будеш будить мене, будеш бить у кінець правого мізинного пальця; як не збудиш, тоді бий у ніс, у край — тільки бий, не жалій, бо тоді й ти, й я пропадемо, як не розбудиш.

Тут вода в морі як зашуміла! 18 Вона як зачала його будить — не розбудила… Тоді схилилась на нього та як заплаче! І капнула йому сльоза на щоку. Він тоді як схватиться — і говорить:

— Як же ти мене впекла, прекрасная осударівно!

А вона йому й одказала:

— Не я тебе впекла, то сльоза моя впекла.

— Ну нічого, я цим порчений не буду!

Тут і Змій з’явився зараз же. І почали тоді биться. Змій каже:

— Бий, Іване Білокрисе!

— Ні Іван Білокрис, — бий ти, зла личино, я у тебе в гостях.

То Змій Івана тоді як ударить, то тільки підошви прилипли до тічка. Тоді Іван Змія як ударив — загнав його в землю по коліна, язики повиймав, кості попалив і попіл за вітром пустив. Тоді взяв ту осударівну і їдуть шляхом. А осудар вислав робочих той труп прибирать, що після осударівни зостався, що вона з’їдена 19. І зустріли їх на дорозі. От вони їдуть додому вже. Робочі тоді повернулися назад і кажуть, що наша царівна жива, із якимсь таким молодим витязем.

А цар зрадів. Уїхали вони в двір. Цар як угледів, то хто його зна який зробився, що дочку свою живу побачив!

І почали весілля грать, і я там був, мед-горілку пив, по бороді текло, а в роті не було.

1 Ця казка має ряд архаїчних елементів людського побуту. Вона відтворює билинну поетику, зокрема епосу про Іллю Муромця. Складена із ряду казкових мотивів. Слово «Білокрис» не зовсім ясне, ймовірно, означає «білявий і широкий у плечах».

2 Тут мотив казки, відомої в італійському переказі як «Піноккіо», а в російському як «Буратіно», але там герой — маленький чоловічок, а в нашому варіанті — богатир. Не дивно, що його зроблено з дуба: дуб — символ могутності. Дуб був, зрештою, священним деревом у слов’ян.

3 Швидке зростання богатиря проходить і в билинах — це мандрівний казковий мотив.

4 Мусує — міркує, мислить.

5 Майже всі богатирі в билинах та казках випробовують свою силу на дубах.

6 Маємо пряме запозичення з билини про Іллю Муромця та Солов’я-розбійника.

7 Ятель — дятел.

8 Тема продажу батьків сином відводить нас іще в первісне суспільство до патріархату й матріархату.

9 Знову пряме запозичення з билин.

10 Цей мотив у казці провисає: герой забуває викупити батьків, очевидно, з вини оповідача, який розповів казку не повністю. Тут проходить змішування «ви» і «ти», що було типовим у XII–XIII ст. Це можна відзначити і в інших казках, тут уміщених.

11 Це одне із місць, про яке ми казали: поняття моралі в давні часи було не таке, як у нас: син вважає моральним продавати батька й матір, але не хоче торгуватися, бо це вже, за його уявленням, неморально.

12 Хата на курячій ніжці — улюблений казковий мотив. Але він має реальну підставу. Слов’яни, котрі мешкали в лісах, ховали своїх небіжчиків у хатинах, поставлених на одному чи двох високих пеньках від зрубаних дерев, що були ніби курячі ноги.

13 Оскільки хатина була царством мертвих, людська фантазія вміщала в них міфічні подоби, зокрема Бабу Ягу — темну, лихоносну істоту. В даній казці Баба Яга не є носієм зла, що теж цікаво.

14 Вибір богатирем коня, як і те, що кінь спершу миршавий, — билинний мотив, зокрема так вибирав собі коня Ілля Муромець.

15 Вогонь, за уявленням стародавніх слов’ян, мав очисну й перетворювальну силу. Це один із популярних казкових мотивів, зокрема є він у казці про Оха: за допомогою вогню Ох робить своїх учнів розумними та вченими людьми.

16 Випробування сили за допомогою вола чи коня — билинний мотив. Є він і в літописнім оповіданні про Усмошевця та печеніжина: так Усмошвець випробовує свою силу перед боєм.

17 У казці мотив змієборства подвійний. Цей узятий із казки про Кирила Кожум’яку, є він і в билинах на змієборчі теми.

18 Тут Змій живе біля моря. Загалом і в інших казках Змій пов’язаний із водою.

19 Це безсумнівна вставка оповідача XIX століття. Вона нелогічна: коли Змій зжер жертву, то де вже той труп? Так само князь тут замінений осударем (государем) — так називали російського царя.

ІВАН БІЛОКРИС Друкується за виданням: Народні оповідання й кажи, зібрані В. Кравченком. — Т. II. Житомир, б/р. — С. 190–195. Зап. в с. Адамівка на Чигиринщині.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.