Українські билини (збірка)

МИКУЛА І ВОЛЬГА 1

Народився Вольга Святославич у стольному місті Києві 2. Почав він рости, мужніти та вчитися багатьом премудростям: плавати рибою щукою в глибоких морях, літати птицею соколом попід хмарами, гасати сірим вовком у чистих полях. Ще й дружину підібрав він собі хоробру — тридцять хлопців без одного, а сам Вольга тридцятим був.

Посідали вони якось на темно-карих жеребчиків і поїхали данину в містах збирати. Виїхали в чисте поле широке, коли чують: десь, орючи, ратай посвистує, соха його поскрипує і лемеші по камінцях скрегочуть. Цілий день їхали вони полем, а до ратая не дісталися. Не доїхали до ратая й другого дня і тільки на третій день на нього натрапили 3.

Оре в полі ратай, посвистує, розмітає борозенки, вивертає пеньки та коріння, а велике каміння в рівчак звалює. Кобила в ратая булана, гужики шовкові, соха кленова, лемехи в сохи булатні, присошок срібний, а рогачик із щирого золота 4. Кучері в ратая в’ються, очі — як у ясного сокола, брови — як у чорного соболя; чобітки в ратая із зеленого сап’яну, шапка пухова, каптан із чорного оксамиту. Звернувся Вольга до нього з такими словами:

— Нехай Бог тобі помагає, ратаю, в роботі твоїй селянській.

Відказав на те ратай:

— Правду кажеш, Вольго Святославичу! Не обійтися мені без Божої помочі в господарстві. А куди ж це ти їхати надумав?

— Наділив мене рідний дядько та ще й батько хрещений Володимир 5 стольнокиївський трьома містами: Курцовцем, Оріховцем і Хрестяновцем 6; їду тепер я в ці міста по данину.

— Добре завваж, Вольго Святославичу, — мовив ратай, — живуть там чоловіки-розбійники 7, підрубають вони на мосту калинові жердини і потоплять тебе в Смородині-річці 8. Я недавно там був, три міхи солі собі закупив, а в кожному міху по сто пудів було. Почали тоді мене чоловіки затримувати, подорожніх грошей з мене вимагати, і мусив я їх грішми наділяти. Та грошей ставало в мене все менше, а прохачів надходило все більше. Почав тоді я тих чоловіків відштовхувати та кулаком погрожувати і поклав їх на землю до тисячі 9.

Запросив ратая Вольга Святославович:

— Приставай ти до мене та до товаришів моїх.

Зразу ж ратай шовкові гужики повисмикував і кобилу від сохи вивільнив. Сіли всі на добрих коней та й поїхали. Та скоро спохопився ратай:

— Я залишив соху в борозні. Як би її із земельки висмикнути, з лемехів земельку витрусити й кинути соху за вербовий кущ?

Вирядив Вольга Святославич п’ять могутніх юнаків-дружинників, повернулися вони до тієї сохи кленової, за чепіги її крутять, а висмикнути із землі не можуть. Посилає Вольга Святославич уже десять своїх дружинників. І ці не змогли соху висмикнути. Мусив Вольга всю свою дружину послати. Закрутили всі гуртом соху за чепіги, але не в силі були із землі вирвати.

Тут і сам ратай на буланій кобилі під’їхав. Узявся він за соху однією рукою, висмикнув її із землі, витрусив грудки з лемешів і кинув соху за вербовий кущ 10.

Сіли вони знову на коней та й поїхали. З кобили ратаєвої хвіст стелиться, грива розвівається; іде вона ступою, а Вольжин кінь поруч підскакує, наддала кобила ходи — і Вольжин кінь відставати почав. Загукав тут Вольга, шапкою помахуючи:

— Зупинися, ратаю! Коли б твоя кобила конем була, я за такого коня п’ятсот карбованців дав би.

Відказав у відповідь ратай:

— Ну й нетямущий ти, Вольго Святославичу! Та я цю кобилку взяв ще лошам, п’ятсот карбованців заплативши. А коли б вона коником була, то цьому коневі ціни не можна було б скласти.

— Як же тебе, ратаю, звуть? — запитав Вольга Святославич.

— Слухай же, Вольго Святославичу! Як насію я жита, у скирти складу, з поля виволочу, вдома обмолочу, пива наварю і гостей напою, починають вони так мене вихваляти: «Ну й молодець ти, Микуло Селяниновичу!»

Приїхали вони до міста Курцовця 11, всюди почали ходити та роздивлятися. А дружинники на Микулу поглядають, примовляючи:

— Оце ж він три дні тому тут був та чоловіків бив!

А тутешні чоловіки збиралися та гадали, як би їм Микулу перепросити та вклонитися йому низько. Помітив це Вольга Святославич і каже:

— Он ти який, Микуло Селяниновичу! За силу твою велику наділяю тебе трьома містами із селянами. Залишайся тут моїм намісником, данину грошову одержуй 12.

1 Це одна з найдивовижніших билин, бо вона відбиває політичну ситуацію того часу, коли Олег почав княжити у Києві. В билині зійшлися два богатирі: старший — велетень і молодший — Вольга-князь. Микула Селянинович тут персоніфікує полянське плем’я, тож постає в символічному образі землероба. Він тут ніби спадкоємець володарів золотого плуга (див. прим. 4), але в нього не весь плуг золотий, а тільки рогачик. Микула Селянинович могутніший за Вольгу та його дружину, бо ті не можуть витягти плуга із землі. Вольга тут — мандрівний князь, що, зрештою, й відповідало дійсності. Думка про те, що Олег прийшов з Новгорода, — гіпотетична. У літописі про здобуття Олегом Києва написано таке: «В літо 882. Виступив у похід Олег, узявши з собою багато воїнів. І прийшов до Смоленська з кривичами, і взяв місто, і посадив там своїх мужів. Звідти пішов униз, і взяв Любеч, і там посадив своїх мужів. І припливли до гір київських. І узнав Олег, що тут князюють Оскольд і Дир. Сховав Олег одних воїнів у човнах, а інших залишив позаду, а сам пішов до них, несучи на руках малого Ігоря. Підплив до Угорської гори, сховав решту воїнів і послав сказати Оскольдові і Диру: «Ми, купці, їдемо до греків від Олега, княжича Ігоря, прийдіть до нас, до родичів своїх». Коли ж Оскольд і Дир прийшли, вискочили всі воїни, заховані в човнах, і сказав Олег Оскольдові і Диру: «Не князі ви і не князівського роду, а я князівського роду». А коли винесли на руках Ігоря, промовив: «А ось і він — син Рюриків!» Убили Оскольда і Дира. Після того Олег став князювати у Києві і наклав данину на інші племена». В Угорському Олег з’явився, бо це було традиційне місце київських віч. Дир на той час уже не жив, князем був Оскольд, чи, як інакше його зве літопис, Аскольд. Очевидно, тут, на вічі, й було вбито Оскольда, а віче визнало князем Олега. Билина оповідає саме про ці події, але додає цікаві нові дані. Олег узяв Київ, бо вступив у союз із Микулою Селяниновичем, тобто з полянами, а відомо, що в Києві в цей час було два племені — полянське й деревлянське. Очевидно, Оскольд репрезентував деревлянське. Олег захопив Київ і дав полянам право на данину. За билиною, сам Олег ніколи б не здобув Києва, коли б йому, не посприяв Микула Селянинович.

2 Вольга (Олег) народився не в Києві — це вставка пізніших часів.

3 Образ великого поля символічно означає землю полян, а що Микула Селянинович — образ таки полянського племені, свідчить ще й те, що дочки його (в інших варіантах билин) звуться поляницями (полянками). Культ Микули згодом, у християнські часи, перейшов на культ святого Миколи, найпопулярнішого святого в Україні.

4 Рогачик на плузі із щирого золота ніби повертає нас до легенди про Золотий плуг, скинутий ще скіфам-орачам із неба.

5 Не Володимир, бо той жив у пізніший час, а Рюрик, який вважався дядьком Олега. Ясна річ, що хрещеним батьком Олегові він бути не міг, бо тоді тут не було християнства — це пізніша вставка. Рюрик також не був київським князем.

6 Назви міст фантастичні, в літописі згадуються Смоленськ, Любеч і Київ.

7 Чоловіки-розбійники — мабуть, деревляни. Водночас вважалося, що Кий та його брати походять з розбійників; тут відбулося, напевне, змішання мотивів.

8 Тут маємо відгук іншої билини про Олега Святославича, зокрема події, що в літописі описується так: «Олег же із своїми воїнами побіг у місто, назва якому Вручий (Овруч. — В. Ш.). А через глибокий рів до міської брами був перекинутий міст, і люди, стовпившись на ньому, зіштовхували один одного вниз. І Олега штовхнули із мосту в яму». Овруч стоїть на річці Норині. Назва, можливо, згодом перетворилась у Смородину, тим паче, що Смородина (Самородина) — казкова річка — згадується в багатьох билинах; вона сама від себе народжується і ковтає всіх смертних, які пливуть по ній (подібна до давньогрецької Лети). Однак таку чи схожу назву й справді мають деякі річки в Україні.

9 Тут відбито змагання в Києві двох племен: чоловіки, — очевидно, деревляни, які не давали полянам вільно торгувати.

10 Тут образно показано, наскільки Микула був сильніший за Олега.

11 Курцовець — назва фантастична, йдеться про Київ.

12 Три міста — Київ був містом на три осади. Олег, ставши князем, справді в київські справи не втручався і навіть поселився на Лисій, а не Княжій Горі, за містом, що й було, ймовірно, умовою його союзу з полянами.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.