Українські билини (збірка)

ТРИ ПОЇЗДКИ ІЛЛІ МУРОМЦЯ

Із міста Мурома, з села Карачаєва богатирська поїздка почалася 1. Виїжджав звідтіль добрий молодець Ілля Муромець на своєму доброму коні, у кованому сідлі. І натрапив він у чистому полі на Латир-камінь 2. Біжать від цього каменя три доріжки, а на камені написано: «Першою доріжкою поїдеш — убитий будеш, другою доріжкою поїдеш — жонатий будеш, третьою доріжкою поїдеш — багатий будеш». Стоїть Ілля, дивується, головою похитує, кажучи:

— Скільки літ я по чистому полю їздив, а такого дива не бачив. Поїхати, може, доріжкою, де багатим стану? Та нема в мене молодої дружини і коханої родини, нікому золотий скарб витрачати, в одежу барвисту вбиратись. Чи поїхати доріжкою, де жонатим стану? Та минула вже моя молодість. З молодою одружитись — чужа користь; а стару взяти — на печі треба лежати, киселем її годувати. Хіба поїхати тою доріжкою, де вбитим буду? Нажився вже я на сім світі, нагулявся у чистому полі.

От і звернув Ілля на доріжку, де вбитим мав бути, і наїхав він на болота смоленські, де сорок тисяч розбійників стояли, які вночі на дорогах грабували. Оточили розбійники Іллю Муромця, хочуть його з коня стягнути, пограбувати, а там і погубити, тіло біле з душею розлучити. Бачить Ілля Муромець, що біда прийшла неминуча, та й каже розбійникам:

— Вам убити мене, старого, нема за що, а взяти вам у мене нічого. Немає в мене ні золотого скарбу, ні одежі барвистої, ані каміння коштовного. Є тільки один добрий кінь, а на коні сідельце богатирське; є ще вуздечка тасьомчата, а в тій вуздечці по каменю яхонту 3. А на голові в мене шолом-ковпак у сорок пудів.

Закричав сильним голосом розбійницький отаман найбільший:

— Скільки ще старий розбалакувати буде? Беріться-но, хлопці, заділо ратне!

Пройняла Іллю досада велика, зняв він з буйної голови ковпак шоломчатий і почав ковпаком тим розмахувати. В один бік махне — немов вулиця серед розбійників пролягає; в другий бік махне — провулок утворюється 4.

Перелякалися розбійники і закричали голосно:

— Залиш, добрий молодче, хоч когось із нас на розплід!

Знищив Ілля розбійників геть усіх, нікого на розплід не залишив.

Повернувся до Латир-каменя й на камені напис зробив, що доріжка та вже очищена.

Тоді ступив на доріжку, де жонатим мав бути. Виїхав у чисте поле і побачив палати білокамінні. А з тих палат красна дівиця, богатирка 5 хоробра вийшла.

— Завітай до мене, добрий молодче! Низько дівиця вклонилася Іллі, взяла його за білі руки, за золоті персні, повела в палати білокамінні, посадила за дубовий стіл, почала доброго молодця пригощати, а пригощаючи, випитувати:

— Розкажи мені, з якої ти землі, яких батька та матері і як тебе звуть.

Відказав їй добрий молодець:

— Не питай зараз нічого, красна дівице. Натомився я, відпочити хочу.

Веде красна дівиця його до спочивальні, просить лягти на ліжко тесове. Та здалося Іллі те ліжко оманливим, і промовив він до красної дівиці:

— Ти сама спершу, душечко, ляж на це ліжко тесове.

Схопив дівчину попід боки і на ліжко кинув. Перекинулося воно враз, і полетіла красна дівиця в глибокий льох. Зазирнув туди Ілля Муромець, побачив там богатирів і закричав сильним голосом:

— Гей, хоробрі брати-товариші мої! Спокусилися ви на принаду жіночу, повертайтеся ж тепер до своїх земель.

Відчинив він глибокий льох, повипускав богатирів сильних, добрих молодців дванадцятеро 6, а красну дівицю в льоху залишив. Низько кланялися богатирі, старому Іллі Муромцю дякуючи.

Повернув Ілля до Латир-каменя й на камені напис зробив, що й ця доріжка вільною стала.

Пустив він коня свого на доріжку, де багатим мав бути. Натрапив у чистім полі на три льохи глибокі, злотом-сріблом та камінням коштовним заповнені. Забрав добрий молодець увесь скарб незліченний та роздав його вбогій братії і сиротам бездомним. А тоді поїхав до Латир-каменя й останній напис зробив, що і ця доріжка вже очищена 7.

1 За билиною виходить, що Ілля Муромець спершу не знав, куди їхати, а їхав у три різні боки і вже тоді подався на Чернігів та до Києва. Це трохи не ув’язується з подальшою билиною, де сказано, що Ілля зразу-таки попрямував у бік Києва. Загалом ця билина має вторинний характер: перша поїздка накладається на звільнення Чернігова з облоги, друга — на подальші любовні пригоди Іллі, третя мандрівка — мотив нерозроблений.

2 Латир-камінь зветься ще білим горючим каменем чи просто горючим каменем. Вважається, що це бурштин, хоч той і не білий, а жовтий. У билинах Латир-камінь, що лежав на перехресті, — відправний пункт мандрів богатирів. Балтійське море також звали Латир-морем, бо там багато на узбережжі бурштину. Цей камінь, однак, зустрічається і на правому березі Дніпра, біля Києва.

3 Яхонт — коштовний камінь-аметист, синій яхонт — сапфір; яхонтом звали й інше коштовне каміння: рубін, якинт.

4 В українській билині про Іллю Муромця і Солов’я-розбійника це місце накладається на опис звільнення з облоги Чернігова; очевидно, звідти цей епізод сюди й запозичено.

5 В українській билині про Іллю Муромця і Святогора ця богатирка є жінкою Святогора.

6 Число дванадцять було магічним, воно часто зустрічається в казках (дванадцятеро братів, дванадцятеро богатирів тощо), зокрема в українських. Є казка про дванадцять братів-місяців.

7 Мотив, як ми вже казали, нерозвинений, адже ніхто тут Іллю Муромця не зупиняє, отож невідомо, чому й ця доріжка вже очищена і від кого. Билина постала в пізнішому часі й була скроєна з елементів епосу про Іллю Муромця. В іншому варіанті билини цей епізод оповідається ясніше: Ілля наїжджає на великий камінь на тридев’яносто пудів, і там написано: «Хто цей камінь підніме, а під каменем плиту чавунну, той знайде незчисленне багатство». Ілля це здійснив, йому відчинився великий льох, після того Ілля забирає скарб, їде до Києва, будує три церкви: Спаську, Георгіївську й Миколи Можайського, решту скарбу роздає убогим, а після того й умирає. Отже, йдеться тут не про перші, а про останні подвиги Іллі Муромця.

Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу. Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с: іл.