Хоук поліз у внутрішню кишеню свого пом'ятого пальта і витяг ще одну сигару. «Насправді ми не отримали повідомлення від Камелі до вчорашнього дня. У його голосі був батьківський тон». Їхнє повідомлення було зроблено за службовою потребою. Ви це розумієте”.



Я криво посміхнувся до Хоука. "І тепер, коли я знаю, я вважаю, наступне, що ти скажеш мені, - це те, що мені потрібно перескочити в Дамаск і перевірити Ахмеда і Міріам Камель?"



"Це тільки половина вашого завдання", - сухо сказав Хоук, знімаючи обгортку з сигари. «Друга половина складніша. Ахмед Камель проведе вас у межах видимості штаб-квартири Караме. Ви отримаєте точні координати розташування бази, а потім забирайтеся з Сирії і повертайтеся до Тель-Авіва.



"Все інше зробимо ми, ізраїльтяни", - пристрасно сказав Бен-Цві. «Ми пратимемо базу з лиця землі».



Я глянув на Хоука. «Сер, у мене склалося враження, що Камели повідомили вам і Хамосад про місцезнаходження бази ОАС! Крім того, вони обидва подвійні агенти. Звідки ви знаєте, що вони кажуть правду; якщо, звісно, їхня любов до грошей перевершує їхній революційний запал».



"Це так", - сказав Хоук і засунув сигару в рот. «Це вони повідомили нам про Будинок медалей. Так, є ймовірність, що все це підлаштовано, але я так не думаю. Нам доведеться ризикнути».



"А як щодо штаб-квартири SLA?" Я запитав.



"Основна база Карамі знаходиться на пагорбах Ас-Сувайда на південному сході Сирії", - пояснив Хоук. «Ви маєте піти, бо Камелі нічого не знають про картографію. Вони не можуть визначити точне місцезнаходження».



Бен-Цві додав: «Ви не потрапите до Сирії доти, доки ми не допитаємо терориста, якого захопили ви та Лія. Він може мати якусь інформацію, яка матиме відношення до вашої місії».



"Це означає, що я поїду завтра вранці", - сказав я.



"Перед світанком", - категорично сказав Бен-Цві.



Мій погляд переключився на Хоука, потім Бен-Цві. Справа мені не сподобалася. Я ніколи не довіряв подвійним агентам. І самогубство мене ніколи не приваблювало.



Розділ четвертий



Лія і я планували піти того вечора і відсвяткувати свято на Дізенгоф у Тель-Авіві, вулиці з багатолюдними вуличними кафе та фреш-барами. Візит Хоука та Бен-Цві все змінив. По-перше, ні Лія, ні я не були в настрої. По-друге, опівночі ізраїльтяни збиралися відправити мене до Тиверіади, стародавнього міста на західному березі Галілейського моря.



Бен-Цві коротко розповів мені, як я потраплю до Сирії. Два агенти, один ізраїльтянин, інший сирійець, відвезуть мене через Галілейське море та Голанські висоти. Після цього я буду сам собою.



Ми відправили вечерю до нашого люксу та обговорювали ситуацію під час їжі. Не з тих, хто применшує небезпеку, Лія тихо зазначила, що, якби мене схопила сирійська влада, мене швидко судили б і повісили як шпигуна.



Я зупинився, розрізаючи Т-подібну кістку, і кинув на Лію докірливий погляд.



"Скажи мені щось, чого я не знаю", - сказав я. «Звичайно, сирійці простягли б мене за шию. Вони люблять вас, ізраїльтян, як Кремль любить Ватикан. Мене не так хвилює сирійська поліція, як Ахмед та Міріам Камель. Я їду до Сирії, як приречений грішник. і мій єдиний порятунок – пара арабів, яким я довіряю як чумі».



Лія витерла рот серветкою і сказала: «Поки що Камелі заслуговують на довіру. Зрештою, вони справді направили Хамосад до групи ОАС, яка діє з Будинку медалей».



«Що ні чорта не доводить». Я сказав. «Визвольна армія Сирії вдесятеро більше схиблена на вбивствах, ніж ОВП та «Чорний вересень» разом узяті. Караме та його найкращі хлопці не стали б двічі думати про те, щоб пожертвувати своїм власним народом задля досягнення якоїсь конкретної мети».



- Ви маєте на увазі, чи брешуть Камели АХ та Хамосаду? Лія спантеличено подивилася на мене. "Але на що могла сподіватися SLA?"



Я зітхнув, взяв келих вина і задумливо дивився на червоні глибини. «Припустимо, SLA хоче, щоб ви, ізраїльтяни, бомбили фальшиву базу? Для цього Камелам довелося відвести мене в межах видимості фальшивого табору. Це одна з можливостей».



"Але, на мій погляд, це малоймовірно". Допивши вино, я поставив келих на стіл і відсунув стілець. «Інша можливість полягає в тому, що Сирія може захотіти розпочати війну з Ізраїлем, використовуючи ізраїльські бомбардування фальшивої бази як привід. Але я так не думаю. Сирійці не такі вже й дурні. Росіяни їм не дозволили








Лія посміхнулася мені, підвелася з-за столу, ми підійшли до дивана і сіли. Було лише 7:30, а часу було ще достатньо, щоби попрощатися.



Вона відкинулася на спинку дивана, і її очі спалахнули зухваліше, ніж зазвичай. "Я думала, ти збираєшся щось вигадати для мене", - м'яко сказала вона. "Чи ти забув?" Перш ніж я встиг відповісти, її руки інстинктивно обвилися навколо моєї шиї, її серце билося з такою люттю, що я міг бачити, як її шкіра тремтить над ним.



Поки ми цілувалися, Лія відчула, як моє збудження наростає, і прошепотіла: "У спальні буде зручніше".



Лія вислизнула зі свого одягу, коли ми йшли через кімнату. Вона ліниво потяглася через ліжко і напівзаплющеними очима спостерігала, як я роздягаюся. Перш ніж я встиг закінчити, руки її обвилися навколо моєї шиї, і вона притягла мене до себе.



Любовний акт з Лією приносив все зростаюче відчуття нескінченного задоволення. Її груди, тонка талія, добре сформовані стегна, захоплений вираз її прекрасного обличчя - все це злилося в низку гострих відчуттів, що змушують мене пестити їх усіх одночасно. Послідовно мені вдалося віддати їм належне, надіславши її в захват. Вона почала кричати і задихатися, а потім почала стогнати. Її руки міцно обійняли мене із залізною рішучістю; її могутні стегна зімкнулися навколо мене, і я відчув, як вона напружується в тій мастильній гавані, до якої я постійно прагнув щосили. Я відчув непереборне бажання просунутися вперед і накрив її останнім, остаточним рухом, що не залишив між нами й частки повітря.



«Дивно, – подумав я. Сьогодні ввечері я був на небі.



Завтра буду в Сирії - у пеклі.



Розділ п'ятий



Хоча Дамаск вважається найстарішим постійно заселеним містом у світі, він не виглядає старим. Сучасні житлові та офісні будівлі височіють по обидва боки широких упорядкованих бульварів, а житлові квартали забудовані невеликими зеленими площами та широкими лужками. Красиві вілли оточені квітниками.



Це був не перший мій візит до Дамаску, тому я знав, що найкрасивіший вид на місто відкривається на заході сонця з пагорба Саліхія, за десять хвилин їзди від центру міста. Нижче пагорба знаходиться Дамаск, річка Барада, що розгалужується на сім рукавів, окреслена тополями, що зростають уздовж берегів, та зеленню садів, розташованих поблизу. Сяючі білі будинки Дамаска та його численні мечеті з куполами оточені зеленими парками та фруктовими гаями, що різко закінчуються на краю пустелі. Високі тонкі мінарети спрямовуються вгору, і коли сонце опускається за обрій і небо червоніє, на балконах цих мінаретів всюди з'являються муедзини, закликаючи людей на вечірню молитву незабутнім закликом «Аллах ель Акбар» – «Бог великий. , Бог великий, немає Бога, окрім Бога».



Але визначні пам'ятки Дамаска мене зовсім не цікавили. Я був надто стурбований тим, щоб дістатися до магазину Ахмеда Камеля. Я глянув на свій наручний годинник: 3:35 дня. Я добре провів час і не зіткнувся з жодними труднощами.



Прогулюючись старим районом міста, я думав про те, як все пройшло за планом. Ми з двома агентами Хамосада перетнули Галілейське море; потім вони повели мене через дуже небезпечні голанські висоти, ту смугу землі, яку окупують ізраїльтяни. Біля Висот мене зустрів інший агент, сирійський єврей, який відвіз мене на своїй вантажівці з овочами до маленького села Ель-Руад, поїздка була незручною, оскільки я був позаду, оточений з усіх боків ящиками з помідорами. та виноград. Набагато пізніше того ж дня, коли дороги були заповнені рухом, інший сирійський єврей відвіз мене на частину відстані, що залишилася, до Дамаску, приблизно сімдесят миль. Я залишив машину позаду, коли машина стояла неподалік величезного ринку Каддха.



Тільки одного разу мене зупинив один із Фазетів, співробітник регулярної поліції. Побачивши, що я не сирієць, чоловік, який говорив ламаною англійською, попросив показати мої документи.



"Звичайно", - відповів я арабською, негайно пред'явивши підроблений англійський паспорт на ім'я Джозефа Аллена Галлоуея. Разом із паспортом я вручив йому підроблену сирійську візу з належним чином проштампованою та такою автентичною формою, що я майже повірив у це. Про всяк випадок я підробив коріння квитків, щоб довести, що я в'їхав до Сирії вранці того ж дня, прибувши на експресі Josi-Dan Express, який курсує з Аммана, Йорданія, Дамаск, Сирія.



Задоволений тим, що я говорю арабською, чоловік посміхнувся. «Ви знаходитесь в Сирії як турист, містере Галлоуей?» - ввічливо спитав він, передаючи мені паспорт та візу. "Або у справі".



"У справі". Я швидко відповів. "Я імпортер із Лондона. Я приїхав до Сирії






купити килимки та вироби з латуні та міді. 1 Потім я додав ще одну велику брехню. «Це моя десята подорож у вашу чудову країну».



Мене турбувало тільки те, що поліцейський може обшукати мене, і в цьому випадку він знайде Вільгельміну в її наплічній кобурі, а Х'юго притулився до моєї правої руки.



Поліцейський посміхнувся, побажав мені приємного перебування в Сирії та пішов своєю дорогою. Я продовжував свій, думаючи, що в гіршому випадку, якщо сирійська таємна поліція схопить мене з якоїсь випадковості, я зізнаюся в тому, що є членом Ірландської республіканської армії, і скажу, що я приїхав до Сирії. дізнатися про методи тероризму від SLA. У світовій розвідувальній спільноті не було секретом, що ІРА мала зв'язки з усіма великими арабськими терористичними угрупованнями, такими як Аль Фатх, Чорний вересень, PLO та SLA. Інше питання, повірили б мені сирійці чи ні. Якби вони це зробили, вони б мене відпустили. Не те, щоб сирійці любили ІРА. Але Дамаск ненавидів Ізраїль, і ОАС робила все можливе, щоб знищити ізраїльтян. Висновок: до будь-яких друзів SLA ставилися прихильно.



Я наближався до базару Хамідія, знаменитого «Довгого ринку», що тягнеться майже на милю. Навколо мене були люди різних національностей - переважно туристи, хоча багато хто був араби. Автомобілі просувалися крізь густий натовп, їх гудки безперервно звучали, але не привертали уваги мас, що торгувалися. За винятком головної дороги, весь базар являв собою справжній лабіринт провулків, що перетинаються, і звивистих вулиць. Білобороді чоловіки в тюрбанах з особами, схожими на біблійних патріархів, сиділи, схрестивши ноги, перед своїми магазинами, продаючи ситцеву тканину і зірвану галібійську тканину з болтів, акуратно складених на полицях за ними. В інших магазинах продавалися артефакти ручної роботи, такі як інкрустовані скрині, гравіровані вироби з міді, кераміка та вишивки.



Я пробирався крізь натовп, час від часу питаючи дорогу, поки, нарешті, не побачив довгий знак: ЧУДОВІ Килими. ГРАВОВАНА ЛАТУНЬ, БРОНЗА ТА МЕДЬ. АХМЕД КАМІЛ. ВЛАСНИК.



Постійно виглядаючи руку кишенькового злодія, я штовхався і штовхався, поки не досяг входу до магазину, який був більшим, ніж більшість інших, що вказувало на те, що Ахмед Камель та його сестра вели процвітаючий бізнес.



Усередині було безліч клієнтів і чотири клерки, двоє чоловіків та дві жінки. Ахмеда Камеля серед них не було. Я був упевнений, бо перед від'їздом із Тель-Авіва Хамосад показав мені фотографії Камеля та його сестри. Але однією з жінок-клерків була Міріам Камель, яка на той момент чекала на пару туристів. Незважаючи на те, що я міг потрапити до пастки, яка була майстерно розставлена. У мене були еротичні думки про неї, всі породжені «вузькою чорною сукнею, яка найкраще підкреслювала її постать.



Дотримуючись інструкцій Хоука, я підійшов до стійки і вручив їй свого підробленого Джозефа Аллена Галлоуея. Візитна картка імпортера. Вона подивилася на нього, потім її темні очі ковзнули на мене, спокійно оцінюючи мене.



«Я хотів би побачити містера Камеля», - сказав я арабською, намагаючись не дивитися на її груди.



«Хвилинку, містере Галлоуей». Швидко посміхнувшись, вона пройшла через велику кімнату і щось прошепотіла одному з чоловіків. Кивнувши, чоловік із яструбиним обличчям глянув на мене, і я подумав, чи не наказала жінка йому викликати поліцію. Якби це було так, вона була б першою, хто б отримав одну з 9-міліметрових куль Вільгельміни. Але клерк повернувся до покупця лише тоді, коли Міріам йшла до мене.



"Йдіть за мною. Містер Галлоуей», - сказала вона з легкою усмішкою. Вона повернулась і попрямувала до завішеної арки в одному кінці кімнати. Роздягаючи її очима, я пішов за нею, чудово розуміючи, що коли я потрапив у пастку, я робив це з усією безпорадністю агнця, якого вели на заклання.



За аркою був короткий хол і три зачинені двері, по одному з кожного боку і одна наприкінці коридору. Міріам вибрала двері праворуч від нас, і коли ми ввійшли, я побачила, що ми знаходимось у вітальні. Було кілька химерних м'яких стільців, а між двома синіми диванами стояв стіл із тикового дерева з хитромудрим різьбленням.



Я сів у центр одного дивана. Міріам сіла навпроти мене і схрестила свої довгі ноги, її темні очі уважно вивчали мене. Я грала холоднокровно, навмисно утримуючись від згадки про її брата. На мить запанувала тиша, за винятком слабкого звуку, що виходить із повітроводу кондиціонера в кутку кімнати.



"Ми можемо говорити тут вільно, нас ніхто не почує", - сказала вона нарешті. «Я сказав старшому клерку, що ви були імпортером з Англії і простежили, щоб нас ніхто не турбував. На жаль, мій брат недоступний. Він у лікарні з виразкою шлунка».



Я дивився на неї, дозволяючи своїй інтуїції розв'язати руки, і дивився, як вона рухає лівою ногою маленькими колами.



"Хвороба вашого брата змінює якусь частину плану?" Я запитав.



"Я можу відвести вас до бази ОАС на пагорбах Ас-Сувайда. Ахмед зараз






у лікарні не становить жодних проблем щодо вашої місії. Хочеш випити? »- додала вона душевним голосом.



Вона не дочекалася моєї відповіді. Дразняча посмішка заграла в неї на губах, вона встала, перетнула кімнату і зупинилася біля невеликого столика. Вона натиснула кнопку у стіні, і штанга повільно висунулася зі свого потайного відсіку. Побачивши моє здивування, вона пояснила, що в неї та її брата було багато західних друзів, які пили, і що багато їх друзів-мусульман пили, незважаючи на мусульманську заборону на алкоголь.



Я глянув на бар. "Добре укомплектовано, я бачу". Я навмисне підійшов до неї ближче, вдихаючи її слабкий аромат і дивлячись, як її соски упираються в тонкий матеріал її сукні. Я витяг пачку цигарок Syrian Triangle, коли вона поклала свою пишну дупу на табурет, вказала рукою на інший бік стійки і тихенько засміялася, її верхня губа піднялася, оголивши кінчики маленьких зубів рівної форми.



"Пригощайся", - сказала вона. Вона дивилася на мене, коли я йшов за стойку. «Для мене нічого. Я не п'ю не лише через свою релігію, а й тому, що вважаю пиття слабкістю».



Я запалив Трикутник, неясно бажаючи мати свій бренд з монограмою, який я імпортував з Туреччини.



"Я вірю в це", - сказав я, наливаючи п'яту частину віскі на стійку. «Випивка майже така ж шкідлива, як куріння. Цигарки вбили мого дідуся. Він помер у дев'яносто шість років». Я налив велику порцію віскі в склянку, а потім потягнувся за кубиками льоду в кригогенераторі західнонімецького виробництва під баром.



"Схоже, вас не турбує те, що ви потрапите до зони видимості головної бази Караме", - сказала вона. "Чи може бути так, що ви просто ввічливі і дійсно думаєте, що я не впораюся з цією роботою?"



"Ти сказав, що зможеш це зробити", - знизав я плечима. "Я вважаю, що ви можете. Мене цікавить, наскільки небезпечною буде ця подорож і який спосіб пересування ми скористаємося. Я напевно не схожий на араба і не можу уявити себе підстрибуючим на верблюді."



Міріам засміялася. «Транспорт – не проблема. Чи бачите, у мене є американський фургон. Я вважаю, що це модель Dodge. Колись він використовувався як фургон для доставки пральні. Він буде дуже комфортним».



"Фургон", - повторив я. «Те, що деякі американці називають відром для сміття, а ви кажете, що нам у ньому буде комфортно!»



Міріам здивовано подивилася на мене.



«Думаю, я не ясно висловився», - сказав я, сміючись. «Насправді я мав на увазі спеку. Спекотно у фургоні».



"Ні, не будемо", - сказала Міріам. “Мій брат повністю відремонтував фургон. Він обладнаний кондиціонером, а задня частина перетворена на житлове приміщення - маленьке, але зручне. Фургон також оснащений посиленими ресорами та шинами Land Rover для суворих заміських подорожей».



Втомлений прогулянкою, я взяв свою склянку, повернувся до дивану і сказав: «Як далеко до пагорбів Ас-Сувайда і якою частиною країни нам доведеться пройти?»



Перед від'їздом із Ізраїлю я вивчив докладну топографічну карту Сирії та обговорив усю ситуацію з експертами Хамосад; тому я знав, що відстань від Дамаска до регіону Ас-Сувайда становить приблизно 50 миль. Я також знав, що хоча частина шляху і є дорога, останні кілька миль доведеться долати дуже пересіченою місцевістю. Але я хотів почути, як Міріам розповіла мені свою версію. Її інформація була аналогічною, хоча вона не була впевнена у відстані.



«Більша частина шляху - це торговий шлях, яким багато подорожують», - сказала вона. «Інше буде по пересіченій місцевості, скелястій, але не непрохідній. Щодо піщаних дюн, справжня пустеля знаходиться далі на схід». Вона встала з дивана, пройшла через невеликий простір і сіла поряд зі мною. "Хоча можуть бути деякі проблеми".



Я насупився. «Патруль у сирійській пустелі? Наскільки я розумію, сирійський уряд більш-менш ігнорує SLA!



"Урядові солдати нас не потурбують", - пояснила вона, присуваючись до мене. «Вони знають фургон. Ахмед – археолог-аматор, і ми з ним часто виходимо в пустелю, щоб оглянути старі римські руїни». Я побачив, як її обличчя напружилося від урочистості. "Проблеми можуть виходити від бандитів, чи то сирійських, чи йорданських бандитів. Ні нашому власному уряду, ні уряду Йорданії важко контролювати бедуїнів-падальників. ми можемо поїхати завтра вранці, якщо тільки немає причин, з яких ми не повинні цього робити».



"Яка автоматична зброя?"



Вона подивилася на мене з досадою, ніби я поставив дурне запитання.



«Автомат АК-47 та пістолет-кулемет «Скорпіон», – сказала вона. «І поки я не забула – Ахмед отримав інші речі, які вам знадобляться для визначення точного розташування табору, хоча отримати секстант і спец. комп'ютер було нелегко», - її голос пом'якшав. «Як я вже сказав, ми можемо поїхати завтра вранці. Звичайно, ти залишишся тут на ніч».



У мене почали з'являтись ідеї, які не мали нічого спільного з пошуком бази Сирійської визвольної армії; тим не менш, я повинен був переконатися, що я неправильно зрозумів тонке запрошення в її тихому голосі, або що вона не була просто дражнілкою.






"Так, твій брат у лікарні, його кімната порожня", - сказав я з невинною усмішкою.



«Ахмед не хотів би, щоб у його ліжку спав незнайомець, так само, як я не хотіла б, щоб ти спав на одному з цих незручних диванів». Її голос був низьким і трохи глузливим.



Спостерігаючи, як вона посміхається мені, її багряні губи злегка зігнулися від веселощів, я вирішив, що настав час зробити свій хід. Я почав водити рукою по її передпліччю м'якою, майже як шовк шкірі. Вона глибоко зітхнула і почала дихати швидше, коли я перемістив руку до її спини, мої пальці потягли язичок блискавки вниз. Потім мої пальці знайшли гладку прохолодну плоть, а інша рука почала тягнути чорне плаття через плече. Мої губи зімкнулися на її губах і знову відкрилися, і вона проникла до мого рота своїм язиком. Вона допомогла мені перекинути сукню через інше плече, а потім повністю вивернулася з нього.



Відкинувшись на диван, вона обвила руками мою голову і шию, притягнувши мене до себе, коли я опустив обличчя між її повними грудами, що здіймалися. Я провів язиком по тонкому вигину однієї з них, а її пальці поралися з моїм ременем, розстібаючи його. Вона корчилася біля мене і тихо стогнала, коли я вислизнув зі штанів та шортів. Її очі були заплющені, ніби в якомусь трансі, її прекрасні груди вказували на зростаючу пристрасть, піднімаючись і опускаючись з більшою швидкістю, тверді соски, як камінь.



Я почав гладити і цілувати її повіки і тонкий ніс, повільно рухаючи губами, язиком і пальцями по її тілу - вниз по оголеній шиї, грудях, що здіймаються, і гладкому животу. Спритними пальцями я обмацав клиноподібну ділянку кучерявого волосся на стику внутрішньої сторони її стегон.



Я обережно підтягнувся до неї, доки не опинився зверху, і мої ноги міцно встали між її теплими стегнами... Обидві мої руки обхопили її тіло, і я нахилив голову до неї, поки мої губи не зустрілися з її тремтячим ротом, і вона прийняла моя неспокійна, метальна мова. Тоді й тільки тоді я вигнувся вперед, проштовхуючи спис на всю довжину в її отвір для милостині. Вона тихенько скрикнула від болю та захоплення; її руки обвилися навколо моєї шиї, її ноги обійняли мої, і я обережно почав ці життєво важливі рухи туди й сюди. Ми обоє прагнули цього найбільшого моменту, цього останнього вибухового відчуття, і темп швидко став шаленим.



Це було – зараз! Захоплення наших двох тіл поєднало вогонь і полум'я разом, так що коли прийшов час для одного, прийшов час для іншого... чиста пристрасть переповнила і поглинула нас обох у дивній, але прекрасній знемозі.



Міріам подивилася мені в очі і прошепотіла: «Нам сподобається подорож на пагорби Ас-Сувайда».



«Звичайно, – подумав я. А як щодо зворотного шляху?



Розділ шостий



Одягнена в штани кольору хакі, відповідну сорочку і черевики для ходьби, Міріам поводилася так, ніби ми вирушаємо в тривалий похід замість небезпечної місії. Ішов годинник, а Дамаск залишався далеко позаду, і я намагався вирішити, чи була вона дуже хороброю чи важливою ланкою в якійсь машині обману та зради. Я був упевнений в одному: вона не була дурною. І вона безперечно не була ідеалісткою, якщо тільки вона не брехала мені, а скоріше дуже чуттєвою жінкою, головною мотивацією якої була проста жадібність.



Фургон був усім, що вона говорила. Замість розсувних дверей автобусного типу з кожного боку були звичайні двері, які можна було замикати зсередини. У задній частині були два ліжка, по одному з кожного боку, вбудована плита та холодильник, обидва працювали на пропані. До центру підлоги було прикручено невеликий металевий стіл, а в стінних шафках було достатньо місця для зберігання речей.



Шафка з їжею та холодильник були добре укомплектовані. Я підрахував, що їжі було більш ніж достатньо на п'ять чи шість днів шляху, а це означало, що Міріам зібрала достатньо речей для зворотного шляху. Проте я підозрював її. У цьому бізнесі слово «довіра» використовують лише дурні.



Перед від'їздом я оглянув відсік, в якому зберігалася вогнепальна зброя, перевірив російський автомат АК-47 і чеський пістолет-кулемет, з полегшенням виявивши, що набоїв для обох видів зброї, а також для двох іспанських 9-міліметрових набоїв достатньо. автоматика та американська Gwinn Bushmaster. Мені захотілося заспівати "Боже, благослови Америку", коли я побачив систему виявлення вторгнень у табір, акуратно упаковану в коробку.



Вночі Міріам сказала мені, що вона та її брат приєдналися до Сирійської визвольної армії з двох причин: тому що вони ненавиділи євреїв і «світовий сіонізм», і тому що вони були переконані, що «знедолені» палестинці заслуговують на свою власну державу. Потім я запитав її, чому, незважаючи на такі щирі переконання, вона та її брат працювали не лише на Спеціальне розвідувальне управління США, а й на Хамосад, всесвітній розвідувальний апарат тієї країни, яку вони сподівалися знищити!



Відповідь Міріам була швидкою і практичною - гроші. «Неможливо купити найкращі речі за допомогою політичного ідеалізму», - сказала вона, додавши, що коли вона та Ахмед проаналізували ситуацію, всі арабські терористичні організації були нереалістичними та жорстокими мрійниками.





Ізраїль ніколи не впаде; Сполучені Штати не можуть дозволити цьому статися. Були також арабські роз'єднаність, багатовікова ненависть, через яку арабські країни не могли працювати разом.



Тепер, коли я їхав на фургоні бетонною дорогою, я вирішив, що, можливо, Міріам говорила правду, а може, й ні. Прийде почекати і подивитися.



У сирійській сільській місцевості немає нічого цікавого, домінуючою рисою є Сирійська пустеля, посушливий регіон, який простягається між двома родючими регіонами: середземноморськими прибережними територіями на заході та долиною Євфрат на сході. Ця пустеля включає всю центральну та більшу частину південного сходу Сирії.



Хамад, південно-центральна область пустелі, подекуди сягає майже підніжжя Антиліванських гір. На схід від району Хауран, на південному заході, знаходиться Джебель-ед-Друз, плато, що досягає своєї найвищої точки на однойменній вершині на висоті 5900 футів.



Район пагорбів Ас-Сувайда знаходиться на південному сході Сирії, негостинний регіон продуваних вітрами скель і кам'янистих схилів, усіяних обліпихою та тамариском. Невеликий природний ліс, лише чагарникова сосна Алеппо. Далі вгору по схилах Ас-Сувайда росте степова рослинність, а навколо вад є трава.



Ми їхали по черзі, ніхто не намагався побити рекорди швидкості. Мало того, що дорога являла собою звивисту стрічку, заповнену верблюдами, ослами і запряженими волами возами, а також автомобілями, що розбризкуються, і вантажівками всіх марок, але й гарячий бетон вимагав, щоб ми їхали повільно, щоб захистити гуму шин Land Rover.



Коли ми вийшли на пустельні ділянки дороги, перед нами танцювали дияволи тепла, але в салоні фургона було прохолодно та комфортно, кондиціонер працював на максимум. Вночі були б зовсім інші. Як тільки сонце опуститься за горизонт, пісок і каміння швидко втратять тепло, і протягом кількох годин температура впаде до середини п'ятдесятих, і нам доведеться використовувати інфрачервоний обігрівач Primus, щоб спалити холод. з повітря.



Ми досягли кінця дороги о 3:30 дня. В одну мить був гарячий бетон, потім лише твердий верхній шар ґрунту, сильно випалений сонцем, і розсипаний вапняк. Деякі камені були розміром з невеликі валуни, але більшість була галькою.



Ми пливли до заходу сонця, потім припарковалися і розбили табір на ніч. На випадок, коли хтось на відстані спостерігав у біноклі, я дочекався темряви, перш ніж налаштовувати систему виявлення вторгнень.



Працюючи від батареї, IDS насправді це була дуже проста система, що складалася з центральної станції розміром з коробку сірників кухонних і котушки з дротом; він був призначений для захисту за двома периметрами. Все, що я зробив, це простягнув ультратонкий провід навколо табору, один кінець якого був підключений до приймальної станції; у разі обриву дроту спалахне червоне світло і нас попередить звуковий сигнал.



Я встановив два кругові периметри навколо фургона - перший на відстані трохи більше дев'яноста футів від фургона, другий - на половині цієї відстані. Якби дріт другого периметра був обірваний, обидва червоні індикатори блимали б, а тональний сигнал змінився б на пульсуючий звуковий сигнал. На щастя, тієї ночі зловмисників не було; Міріам і я обидва були виснажені денною подорожжю.



Наступного дня напруга була ще гірша, бо ми мали знайти свій власний маршрут і пробиратися навколо великих валунів і кам'яними плитами. Тим не менш, ми добре провели час; Коли почало темніти, Міріам сказала, що ми все ще йдемо за розкладом.



Ми знову припаркували фургон під стелею відкритого неба, і довкола нас нічого не було, крім нерівного потоку марної землі. Після того, як я встановив систему захисту по двох периметрах, Міріам закрила перегородку з фібрового картону, що відокремлює секцію водія від решти фургона, а я накрив скло задніх дверей щільним папером, сподіваючись зробити фургон невидимим для всіх. ворог.



Ми закінчили вечерю, що складається з консервованої яловичини, бобів Ліма, м'ятного чаю та баранчика, торта, зробленого з фісташок та насіння кунжуту, і позбавлялися паперових тарілок, коли IDS пролунала тривога. Разом зі звуковим сигналом почало блимати одне червоне світло.



Очі Міріам розширилися. "Це могла бути якась маленька тварина?" - Прошепотіла вона, спостерігаючи, як я відкриваю шафку зі зброєю і витягаю «Гвін Бушмастер» і автомат АК-47.



"Дайте мені АК-47", - сказала вона нервовим тоном. Я вручив їй зброю, потім вимкнув ліхтар Primus і пересунув перегородку. Разом з Міріам ми дивилися через скло широкого лобового скла та дві двері. Ніч була чорна, як усередині бочки зі смолою, зірки в чистому повітрі сяяли, як блакитні діаманти.



Я обережно відімкнув двері з правого боку. «Щойно вийдемо на вулицю, - сказав я Міріам, - порахуй до десяти, перш ніж стріляти. Це дасть мені час, щоб перебратися на інший бік». Вона швидко кивнула, але я відчув






її побоювання. «Обведіть західну сторону півколом. Потім поверніться всередину та зачиніть двері. Я дам вам три короткі удари, перш ніж повернуся».



Прочинивши двері, ми двоє вийшли назовні в ніч. Ми нічого не чули і бачили тільки темряву, але відчували, що ми не одні, що хтось чи щось було менш як за сто футів від нас.



Коли Міріам відсунула важіль взводу свого АК-47, я швидко прокрався на інший бік фургона і на мить дозволив своїм очам заглянути в темряву. Я не міг бути певний, але подумав, що можу виявити темні постаті, які дуже повільно рухаються до фургона.



Я впізнаю за мить. Я сказав собі і відкрив вогонь з Bushmaster, коли Міріам вирвалася з АК-47. Гуркіт обох гармат створював враження, ніби світ раптово вибухнув.



Один тільки Bushmaster видає оглушливий рев, ніби хтось кидав безліч мініатюрних ручних гранат. Спочатку задуманий як пістолет виживання ВПС США, цей дивний автомат заряджання міг стріляти як в автоматичному, так і в напівавтоматичному режимі, випльовуючи кулі калібру 223 з магазину M16, вставленого за пістолетну рукоятку.



Пригнувшись і постійно перебуваючи в русі, я вистрілив з Bushmaster в напівавтоматичному режимі, розставляючи постріли і розмахуючи зброєю з півночі на південь, ліворуч, моєю нагородою були три або чотири крики болю. Потім я опустив зброю, щоб розгрібати землю, і повернув її праворуч наліво. Менш ніж за хвилину магазин на 34 патрони спорожнів.



Досі мої очі звикли до темряви, і я міг розрізнити близько дюжини на землі. Але троє нападаючих були на ногах і живі. Подумавши, що в мене скінчилися боєприпаси, вони побігли до мене, один кричав: «ІНФІДІЛ! МИ ВБИВАЄМО ВАС!», Інший зробив постріл із пістолета. Але я помітив рух цієї людини і ухилився убік, одночасно висмикуючи Вільгельміну з наплічної кобури і скидаючи запобіжник. Ворожа куля вилетіла з фургона, і я всадив один із снарядів «Люгер» Вільгельміни у стрільця. Куля 9мм Парабеллума потрапила людині в груди, відкинула його назад, і він упав у той же момент, коли я зробив ще два постріли. Один дев'ятиміліметровий врізався арабу в живіт, зігнувши його навпіл; він перестав намагатися підняти гвинтівку, коли ще одна куля встромилася йому в чоло. Третій чоловік смикнувся вліво і вистрілив з карабіна, а я пірнув праворуч і ще двічі натиснув на курок Вільгельміни. Перша куля потрапила йому в груди, друга - у живіт, подвійне влучення куль HP збило його з ніг. Він упав, його бурнус летів.



Я оббіг кінець фургона і підійшов до нього з іншого боку, якраз вчасно, щоб побачити іншого загарбника, що крадеться до бокових дверей. Вільгельміна вичерпала всі свої боєприпаси, і я не мав часу вставити ще одну обойму і трахнути стару. Я вивернув праву руку, звільнив Х'юго з його замшевого чохла і дозволив йому ковзнути рукояткою в мою руку. Араб, повернувшись до мене, щосили намагався потрапити в мене з рушниці, яка виглядала як старомодна болтова зброя.



Я зіпсував його шанси, шпурнувши в нього Хьюго, коли я ухилився убік, щоб уникнути його кулі. Тонкий, як олівець, стилет пронизав його горло, хірургічна сталь розсікла його тіло; ноги чоловіка склалися, і він упав.



Я швидко вставив у Вільгельміну ще одну обойму з порожнистими 9-міліметровими наконечниками, звів курок і глянув через скло дверей, але Міріам не побачив. Або вона лежала на підлозі, або в задній частині фургона. Я постукав тричі, і тут же її голова вискочила через ковшеподібне сидіння поруч із водійським. Вона відчинила двері, я увійшов усередину і знову замкнув її.



"Вони всі мертві, всі?" — спитала вона.



"Я не впевнений", - відповів я. «Я збираюся повернутися та переконатися. Дивись, але залишайся вдома».



Я ввійшов у задню частину фургона, взяв чеський автомат «Скорпіон» і дві крамниці з рушниці, засунув дві довгі обойми за пояс і знову вийшов надвір. Я обережно озирнувся перед фургоном; Я міг вийти та оглянути периметр, але я не був ідіотом.



Я підібрав порожній Bush Master, обійшов фургон ззаду і повернувся за Хьюго. Зітхнувши з огидою, бо я знав, що на мене чекає ще одна безсонна ніч, я потягся, витяг Х'юго з горла мерця і витер лезо з обох боків об бурнус трупа.



Я тричі постукав у двері, і Міріам впустила мене. "Нам не слід проводити тут залишок ночі", - відразу сказала вона, дивлячись на мене.



"Ми не збираємося!" Я підійшов до задньої частини фургона, обережно помістив Х'юго в крихітну раковину і повернув «Бушмайстер» та пістолет-кулемет «Скорпіон» у шафку для зброї; Потім я поспішив назад на місце водія та сів.



"Я нарахував там шістнадцять тіл", - сказав я, включаючи фари і заводячи мотор. "Що буде, коли патруль Сирійської пустелі їх виявляє?"







Досі стискаючи в руці АК-47, Міріам сіла на сидінні поруч зі мною, коли я почав просувати фургон вперед. "Прикордонна поліція навіть не спробує з'ясувати, хто вбив бандитську зграю", - сказала вона. «Те, що ми маємо в Сирії, схоже на те, що раніше відбувалося на півдні вашої країни, коли антинегритянські організації лінчували чорношкірих чоловіків і жінок».



Краєм ока я міг бачити, як вона дивиться вперед у подвійних жовтих променях фар. З таким самим успіхом ми могли б бути на Місяці. "Як далеко ти збираєшся поїхати?" — спитала вона.



"П'ять миль", - відповів я. «Після того, як ми зупинимося, я створю новий захист за допомогою IDS, хоча я відчуваю, що ми в достатній безпеці. Декілька бандитів, які тримають верблюдів, мають бути божевільними, щоб атакувати нас».



Через кілька годин ми з Міріам відчули себе більш розслабленими, особливо після того, як я простяг три периметри тонкого, як волосся, дроту: найдальший - 180 футів від фургона, середній - 120 футів, найближчий - 60 футів. Я встановив звуковий сигнал на максимум, очистив Хьюго і перезарядив Bushmaster та пістолет-кулемет. Незабаром я поставив IDS стоячи поруч із моїм вухом, коли я влаштувався на ліжку зі свого боку фургона.



* * *



Ми виїхали наступного ранку, коли сонце було вже високо над горизонтом. Фургон підстрибував по маленьких каменях і нерівній, нерівній землі, потужні пружини рипіли на знак протесту щоразу, коли колеса котилися по плитах зламаного ського та лавового каміння. Тепер ми були неподалік пагорбів Ас-Сувайда.



План підходу до головного табору ОАС Мохаммеда Башира Карамеха був переважно практичним. За словами Міріам, охоронці будуть розміщені на стратегічних позиціях навколо табору на кілька миль. Ці охоронці будуть на найвищих точках, щоб виявити будь-кого, хто може наблизитися на відстані. Міріам пояснила, що ми подолаємо цю проблему, проїхавши через Ваді-ель-Муджіб. У цей час року глибокий яр буде сухим. Все, що нам потрібно було зробити, це проїхати вниз по ваді, припаркувати фургон і піднятися на один бік, вгору на кілька сотень футів похилим вапняком. Опинившись на вершині, ми трималися за великі валуни і звідти в сильний бінокль бачили табір, розташований на високій рівнині. Ми навіть могли сфотографувати його за допомогою камери з телескопічним об'єктивом, який передбачливо забезпечила Міріам. На перший погляд все було нескладно. Я б намалював грубу карту, зробив правильні координати, взяв довготу та широту та налаштував усю процедуру для фотомозаїки та ортофотопланів. Тобто для подальшої аерофотозйомки, яку проводить американський супутник, який на висоті двохсот миль буде перенаправлений для цієї мети.



Потім ми з Міріам повернемося в Дамаск, де я передам інформацію агенту Хамосада, а потім сяду на експрес Джозі-Дан в Амман, Йорданія. З Йорданії я повернуся до Тель-Авіва. Все дуже просто. Принаймні теоретично.



* * *



Цей третій день був справжнім пеклом. Майже постійні підстрибування фургона послабили з'єднання в системі кондиціювання повітря, і незабаром ми з Міріам задихалися від спеки, наш одяг просочився потім. Я зняв сорочку і обгорнув рушник навколо шиї; Міріам зняла сорочку та штани, так що на ній були тільки тонкі трусики та бюстгальтер.



Ближче до полудня стало очевидним, що ми не за розкладом і не досягнемо вади до наступного дня. Я думав водити машину вночі, але швидко вирішив, що ризик занадто великий. Сяйво фар було видно на багато миль, і була ймовірність, що в темряві я наїду фургон на надто великий камінь і зламаю пружину. Фургон був надто дорогим; без нього ми з Міріам померли б.



"Як щодо пам'яток?" - спитав я Міріам. «Якщо у вас є якісь сумніви, що ми збилися зі шляху, зараз саме час сказати про це. Ви маєте бути абсолютно впевнені». Я кинув на неї швидкий погляд. "Ну, ти певен чи ні?"



«Я була на базі ОАС чотири рази, – впевнено сказала Міріам. "Я знаю, де ми знаходимося, і ми на правильному шляху". Вона зупинилася, щоб закурити. «Сьогодні вранці ми минули одну із визначних пам'яток. Римські руїни були залишками Храму Юпітера. Шість колон – це все, що залишилося. Як ви знаєте, Сирія була колись провінцією Риму. Ми побачимо ще римські руїни у міру того, як ми наближаємося до вади”.



«Вчора ви згадали про замок, збудований хрестоносцями», - сказав я. "Як далеко це?"



"Ще довгий шлях", - засміялася Міріам. «Вежа Львів знаходиться на височині там, де стоїть табір Карамі. Ми зможемо побачити її завтра».



Я не наполягав. Я не тільки не знав маршруту до табору ОАС, але я навіть не був упевнений у нашому становищі в Сирії, і я не збирався витрачати час на використання секстанту, щоб стріляти в сонці кожні півгодини. Єдина впевненість у моїй голові полягала в тому, що ми знаходимося в районі, абсолютно непридатному для проживання людей. Те, як древні римляни, а пізніше хрестоносці, зуміли збудувати щось у цій пекельній дірі, мало стати одинадцятим дивом світу.



Наскільки далеко






як я міг бачити, там були тільки запустіння, скелі, що обвалилися, і гротескні кургани, які були залишками древніх гір, які за багато тисяч років були зруйновані вітром, що несе гострі піщинки. Там була розкидана чагарникова рослинність, але загалом місцевість була глибоко порізана століттями сильних курних бур. Серед цього похмурого краєвиду були ділянки гравію, змішаного з дрібним піском або сколами, останнього я намагався уникати, наскільки це було можливо, щоб урятувати шини пошарпаного фургона; і завжди було яскраве сяйво сонця, промені якого люто відбивались від скель. Сонцезахисні окуляри Kalichrome, які ми носили, трохи допомогли, але очі все одно хворіли та сльозилися.



Змучені, піт біг по наших тілах струмками, ми з Міріам нарешті зупинилися на ніч у центрі прямокутної ділянки гравію, що покриває голий граніт. Ми відчайдушно хотіли прийняти душ, але не могли собі дозволити воду. Щоб потішити себе, ми з нетерпінням чекали темряви, коли тепло піде в космос і ніч швидко похолодає.



Витягаючи "сигнальний" провід з його великої котушки, я зрозумів, що Мохаммед Башир Караме вдало вибрав місце для свого табору. Всевишній не міг дати терористу більш недоступного становища - крім повітря! Велику кількість припасів Караме доставили на гелікоптері, практично всі гелікоптери прилітали з околиць Дамаска, що є достатнім доказом того, що сирійський уряд заплющує очі на тактику та тероризм ОАС. Із водою не було проблем.



"У нього там глибокі колодязі", - сказала Міріам декількома днями раніше. "Гарний запас води став вирішальним фактором при виборі аль-Хурією місця для свого табору".



"Аль-Хурія?" Я сказав тоді.



«Так, саме так його послідовники називають Мохаммеда Башира Караме – «Яструб».



Я закінчив намотувати дріт навколо фургона, думаючи, що я і ізраїльські ВПС скоро вирвемо у Яструба все його пір'я і перетворимо його на голого горобця.



Розділ сьомий



Рівно о 10:38 наступного дня ми побачили життєво важливий орієнтир: дві римські віхи, що криво стирчать з одного зі схилів праворуч, два високі камені, відмічені стародавніми латинськими словами.



Я зупинив фургон, і ми з Міріам дивилися на каміння.



«Ми всього за вісім чи дев'ять кілометрів від Ваді-ель-Муджиб», - сказала Міріам. «Після того, як ми увійдемо у вади, нам доведеться пройти ще кілька кілометрів, перш ніж ми почнемо сходження. А поки що просто рухайтеся вперед». Вона глянула на компас, встановлений на панелі приладів. "Ми рухаємося в правильному напрямку".



Не відповідаючи, я просто з огидою дивився на околиці. Крім птаха, що летить далеко, ніщо не рухалося, саме повітря нерухоме, як смерть. З самого сходу сонця ми пробиралися через скелі, які поступово перетворювалися на пагорби, пагорби, що ставали все більше і більше, досі з усіх боків були величезні маси граніту та вапняку, схили вкриті пухким камінням та синьо-сірими сланцями. , висоти такі, що багато місць було захищено від доменної печі сонця. Це пояснювало, чому область покрита глибокими чорними тінями.



Час минав, а разом із ним і пробіг. Поступово, метр за метром, ми наближалися до вад, і, нарешті, негабаритні шини врізалися в сухе русло річки, заповнене камінням різного розміру, гладко відполірованою водою, яка текла протягом дуже короткого сезону дощів. По обидва боки від нас нависали високі похилі стіни води; проте я бачив, що піднятися по обидва боки не буде складно чи небезпечно. Було багато кам'янистих виступів та безліч опор для ніг та рук.



Повільно й обережно гнав фургон униз по ваді, час від часу думаючи про те, як легко було б ворогові на схилах влаштувати нам засідку з пістолета чи прицільної гранати. До біса це! ризик був частиною бізнесу. У всякому разі, це було все ж таки краще, ніж йти по життю, як вівця, слухати, як ваші артерії стають ламкими.



Нарешті Міріам сказала: Ви бачите, де русло річки попереду згинається? Відразу за поворотом ви побачите старий іржавий позашляховик. Зупиніться на цьому.



"Що там робить позашляховик?"



Вона, мабуть, вловила нотку підозри в моєму голосі, бо відповіла напівсердно: «Звідки мені знати? Він був там стільки, скільки я пам'ятаю. Хтось під'їхав туди багато років тому, і мотор затих. чи могло воно потрапити туди? "



Я рушив фургон уперед, не звертаючи уваги на піт, що стікав по обличчю, і спробував підрахувати, як далеко ми були від сирійсько-йорданського кордону. Але неможливо було дізнатися точну відстань; було надто багато поворотів та поворотів. Я прикинув, що нам лишилося пройти близько двадцяти миль. Я також відчув, що Міріам кидає на мене швидкий погляд скоса.



Я сказав: Це той маршрут, який ви завжди використовували, коли відвідували табір?



"Кілька разів", - сказала вона. «В інших випадках ми використали більш короткий маршрут. За кілька миль звідси, на північ, є дорога, яка веде до високої частини, де розташований табір. "







"Ви хочете сказати, що наш маршрут рідко використовується?"



“Наскільки я знаю, майже ніколи. SLA використовує іншу дорогу.



"Тоді чому ви в інший раз використовували цей маршрут?" Я глянув на неї і побачив, що в її очах спалахнуло обурення.



"Так ось воно що! Ти мені не довіряєш!" - сердито сказала вона. «Ось чому ви ставите мені всі ці запитання. Чорт вас забирай! Мені не треба на них відповідати!



«Тоді не звинувачуй мене в сумнівах! Я різко перескочив на смужку обпаленої на сонці глини. Ви та ваш брат – подвійні агенти. Для мене це означає, що неважливо, чи зраджуєте ви AX або SLA! "



Виявивши, що Міріам була не тільки розлючена, але й спантеличена моєю прямотою, я сповільнив фургон, коли ми підійшли до початку повороту в руслі річки.



«Так уже вийшло, що зсув заблокував іншу дорогу», - сказала вона, явно намагаючись стримати голос. «На розчищення скель пішли місяці; всю роботу доводилося виконувати вручну. Саме на той час ми використовували цей маршрут».



Мене все ще не переконали, але я сказав: «Ви повинні були сказати мені це насамперед, навіть якщо ви не можете цього довести».



«І якщо ми трохи побалакаємо, - продовжила вона, - я знаю, що «Джозеф Аллен Галлоуей» - це ім'я на обкладинці. Ви - Нік Картер! Тепер скажіть мені, що я помиляюся!



Я просто посміхнувся і подивився просто перед собою. "Що змушує вас думати, що я Нік Картер, ким би він не був?"



"Давай, Нік", - посміхнулася вона. «Для місії такого масштабу AX надішле лише найкращих. І у певних колах загальновідомо, що один Нік Картер – найкраще, що може запропонувати AX. Висновок: ви маєте бути Ніком Картером».



Ківок рівносильний підморгування. Якби я не підтвердив і не спростував свою особистість, вона все одно мала б бути елементом сумніву в один відсоток, хоча на даному етапі гри це не мало великого значення.



"Ви можете називати мене будь-яким ім'ям, як хочете", - сказав я. «Мене цікавить тільки те, щоб дістатися вершини однієї зі стін і визначити місце розташування табору Яструба».



«Попереду джип, – сказала вона, – прямо там, де я сказала, що він буде. І про всяк випадок, якщо вам цікаво, звідки я знаю дорогу на вершину, я одного разу піднявся на ліву стіну разом із Ахмедом, поки ми були тут. шукаю стародавні артефакти. Звісно, ви мені не вірите”.



Я проігнорував нігті в її голосі, що, можливо, було причиною того, що вона додала: "Ну, а ти чи ні?"



"Роблю я чи ні" - а в мене були сумніви - "ми тут", - сказав я, намагаючись здаватися веселим.



Я припаркував фургон праворуч від джипа, що сидів на колісних дисках, закопаних у тверду глину. Шини давно згнили, а вода змила гуму. Вітер змив фарбу піскоструминним апаратом, і джип був покритий червоною іржею. Уламки часів Другої світової війни виглядали не лише шкода, а й безглуздо. Це було те, чого не мало бути.



Міріам вказала праворуч. «Геть там, - сказала вона. «Ми можемо піднятися на вершину геть там. Ось як ми з Ахмедом пішли. Це було лише кілька місяців тому».



"Я дістану речі", - сказав я, одягаючи сорочку. Я підійшов до задньої частини, пристебнув поясну кобуру Люгера, засунув Вільгельміну в промаслену шкіру і закрив клапан. Я взяв сумку через плече, в якій лежав секстант, небесний комп'ютер, фотоапарат та інше обладнання і перекинув ремінь через плече. Потім я відкрив шафку зі зброєю і вийняв АК-47, пістолет-кулемет «Скорпіон» і дві наплічні сумки із запасними магазинами для кожної зброї. З іншого боку від мене Міріам, яка відкрила ще одну шафку і дістала дві пари біноклів Zeiss, простягла мені одну з валіз, з дружньою усмішкою на її чуттєвих губах. Я віддав їй автомат АК-47 і сумку із запасними обоймами.



Вона знову посміхнулася. «Не забуватимемо про фляга з водою».



Через кілька хвилин ми вийшли з фургона і попрямували до лівої стіни, Міріам йшла попереду до дуже крихітної лощини на схилі, яка була майже перпендикулярною, западиною лише трохи більше за канаву шириною п'ятнадцять футів.



"Доведеться бути дуже обережним", - сказала Міріам, коли ми підійшли до стіни. «Як бачите, є безліч опор для рук, і схил не такий крутий. Але якщо ми схопимося за вільний камінь або наступимо на нього, ми можемо впасти».



Ми глянули на стіну. Щоб дістатися вершини, треба було піднятися майже на двісті футів. Підйом справді був би небезпечним, особливо тому, що у нас була автоматична зброя, прив'язана до спини, і ми були обтяжені брезентовими сумками на плечах.



Підйом зайняв у нас велику частину години, і на той час, коли ми перебралися через верхній край, з нас капав піт, і Міріам була виснажена, хоча підйом був для мене лише хорошим тренуванням.



Я зрозумів, що вона сказала правду. Вершина скелі являла собою не більше ніж невелике плато, заповнене величезними валунами з граніту і вапняку, частково вкритими крейдяним мергелем.






Але ж я не бачив табору! На південь була вершина іншої стіни вади та ще кілька пагорбів. На сході, півночі та заході були пагорби та ще кілька пагорбів з вапняку та граніту, багато з яких були увінчані вершинами химерної форми з м'якого туфу. Біля підніжжя багатьох пагорбів були отвори печер.



Міріам допила зі своєї фляги. "Нам потрібно пройти шістсот футів або близько того на північний захід, щоб побачити базу", - сказала вона. «Я буду готовий за хвилину».



Вона закрила флягу, відкинула крислатий солом'яний капелюх і витерла чоло великою шовковою хусткою.



Нам не знадобилося багато часу на більш менш рівному місці, щоб подолати відстань до краю плато. Перш ніж ми дійшли до кінця, Міріам, яка була на десять футів попереду, попросила мене спуститися. Залишок шляху ми проповзли рачки, нарешті підійшли до самого краю і зайняли позиції між двома величезними валунами.



«Ось він, Нік, – задоволено сказала Міріам, – табір Мохаммеда Башира Карамеха. Я сказала, що приведу тебе до нього, і я це зробила».



У бінокль я побачив, що база була набагато більшою, ніж я собі уявляв, незважаючи на те, що Міріам розповідала мені, що в таборі зазвичай було від трьох до чотирьохсот чоловіків і жінок, дев'яносто дев'ять відсотків із яких терористи.



Я вивчив макет, відзначаючи кожну особливість. У центрі табору були останки Левової вежі. Але то була не вежа. Це була величезна квадратна кам'яна будівля без даху, у якої залишилося всього три поверхи, половина південної стіни лежала в руїнах. На північний схід від вежі була довга невисока будівля, також побудована з каменю, все воно було вкрите замаскованою сіткою. Міріам сказала мені, що він використовувався як склад.



На південний захід було безліч маленьких, збудованих з глини хатин без вікон, у кожній з яких був невеликий отвір для виходу диму. Між хатинами й довкола них були розкидані намети з плетеної чорної козячої вовни, кожен намет підтримувався жердинами різної довжини, тож і верхній, і бічні стіни мали нахил. Я міг бачити людей, що рухаються навколо наметів і будинків, але відстань була занадто великою, щоб ясно бачити їхні обличчя.



Що мене найбільше здивувало, так це машини, припарковані пліч-о-пліч під величезною сіткою з розкиданого листя, що підтримується високими стовпами. Два джипоподібні командирські машини, шість броньовиків L-59 «Гроншів», дюжина бронетранспортерів, три з яких напівгусеничні, а також російські, і два танки Т-54 зі 140-міліметровими гарматами!



Я не опустив бінокль, коли спитав Міріам, чому вона не згадала броню.



"Ти мене не питав!" - обурено сказала вона. "Яка різниця? Ось вони".



"Я не сліпий", - відрізав я. «Мені цікаво, чому всі ці важкі речі там внизу».



«Я не знаю», - знизала плечима Міріам. «Вам доведеться спитати аль-Хурію чи одного з його помічників. Наприклад, Халіла Марраса».



Підозрюючи, що вона знущається з мене, я засунув бінокль у чемодан, обдарував її недобрим поглядом і поповз до задньої частини валуна, у бік, якого не було видно з табору ОАС унизу. Міріам з усмішкою на обличчі підповз до краю протилежного валуна. Чи це була усмішка?



Стоячи на одному коліні, я зняв дві сумки на плечі, відкрив одну і зняв камеру і складний штатив. За тридцять футів від мене Міріам зняла сонцезахисні окуляри, запалила сигарету і ліниво випустила дим у мій бік.



Я збирався взяти штатив і фотоапарат і повернутися до краю, коли мигцем побачив людину, яка піднялася з-за валуна за двадцять футів від мене ззаду, але не пригнулась досить швидко. В ту частку секунди я зрозумів, що це було занадто великим збігом для того, щоб щойно сталося. Я був у засідці. Міріам Камель заманила мене в пастку.



Я впустив камеру і штатив, витяг Вільгельміну з кобури і зняв запобіжник. Чоловік, якого я помітив, зрозумівши, що бачив його, вискочив з-за валуна, з жорстоким виразом обличчя і з автоматом ППШ у руках. Я прицілився, натиснув на спусковий гачок Вільгельміни, і «Люгер» тріснув, терорист сіпнувся від кулі, що потрапила йому в чоло. Його очі розплющились і втупившись у вічність, він упустив автомат і звалився на землю.



Начебто різкий тріск Вільгельміни був сигналом, інші терористи ОАС вискочили зі своїх укриттів за валунами. Тоді я побачив, що вони підповзли за мною і Міріам і утворили півколо за нами. Не встигнувши їх перерахувати, я побачив тільки, що вони були одягнені в штани та сорочки кольору хакі, в армійських черевиках і на головах були накидки кафії. Їхньою зброєю була ручна та автоматична зброя.



"Не вбивайте його!" - крикнула Міріам. "Аль-Хурія хоче його живим!"



У мене не було жодного мільйона шансів на втечу, але я був сповнений рішучості влаштувати пекельну боротьбу, перш ніж вони розрубали мене.



Терористи, що летять у білих пов'язках своїх кафій, кинулися на мене.







Я кинувся до найближчого вбивці з SLA і зрізав його ударом черевика з двох ніг. В останній момент я випрямив ноги так, щоб м'язи стегна змогли задіяти себе. Мої ноги врізалися в живіт чоловіка, і він закричав.



Поки людина летіла назад, я розвернувся і впав обличчям униз, перервавши падіння ногою та лівою рукою. Мій дивовижний крок дезорганізував терористів, їхнє миттєве замішання дало мені можливість схопитися на ноги та змусити Вільгельміну загарчати. Вона зробила це двічі і ще двоє чоловіків закричали від болю. Один упав з кулею в паху, всі звуки, що задихаються, - реквієм його останнім секундам життя. Друга людина впала на іншого терориста, мою кулю, потрапивши в нього під кутом, пробивши йому легені.



Сірійці, що залишилися, наблизилися до мене. Ухилившись від дула кулемета, що вдарив мені в голову, я збирався встромити 9-міліметрову кулю в іншого нападника, коли потужна рука схопила моє праве зап'ястя, і рука ковзнула мені по горлу. Я вдарив чоловіка кінчиком лівого ліктя по ребрах. Він завив і впав убік, знявши руку з моєї шиї.



Коли чоловік, що тримав моє праве зап'ястя, відштовхнув Вільгельміну від мене, я лівою рукою вдарив його в горлову западину, в той же час завдавши удару ногою назад, щоб сплющити живіт людини, яка намагається вдарити мене між лопатками стовбур його пістолета.



Але я вів програну битву. Мене знову схопили – цього разу обома руками – і потягли у протилежних напрямках.



Я вже був у подібній ситуації раніше і знав, що думають два сирійці: що я нічого не можу зробити. Але ногами та ступнями я міг багато чого. Я підстрибнув правою ногою і заїхав ногою під підборіддя людини, яка тримала мою праву руку. Довгий низький звук агонії вирвався з його горла, і він упав непритомний.



Чоловік, який тримав мою ліву руку, подумав, що йому допоможе чоловік, який кинувся на мене праворуч. Обидва отримали сюрприз! Лівою ногою я щосили наступив на правий підйом людини, що висить на моїй руці, і відчув, як у нього розкололася кістка передплюсни. Я негайно завдав нищівного удару в живіт іншому чоловікові. Він голосно ахнув, його очі вилізли назовні, і він став безпорадним, як немовля.



Раптом хтось вибив мені праву ногу з-під мене, і я почав падати праворуч. Перш ніж я зміг відновити рівновагу, кулак ударив мене з лівого боку голови, чоловік кинувся мені на спину і вибив мою ліву ногу з-під мене. Безпорадний, але все ще борючись, я впав, вага тіла людини притиснула мене, гостре каміння врізалося мені в обличчя. Щось ударилося мені об потилицю. Зірки вибухнули у мене в голові, і чорна оксамитова завіса впала на мій мозок.



* * *



У мене було жахливе відчуття, що я тону у вирі! Потім кошмар став реальністю, і коли я прийшов до тями, я зрозумів, що «потонув» був викликаний водою, кинутою мені в обличчя. Павутина зникла з моєї пам'яті, і я виявив, що лежу на спині, зі скутими наручниками руками за спиною, дивлячись на коло осіб, сповнених ненависті. За винятком Міріам: на її обличчі була зневага та веселощі.



"Це була хороша спроба, Нік", - посміхнулася вона. Вона постукала цигаркою, впустивши попіл мені в обличчя. "Але, як ви, американці, любите говорити, ви не можете перемогти їх усіх".



"Я правда ще не втратив цього", - парирував я їй. «Гру ще не закінчено». Я помітив, що Х'юго був відстебнутий від моєї руки. Без нього та Вільгельміни я почував себе майже голим. Але не зовсім так. Я все ще був П'єр, моя газова бомба.



«Все кончено для тебе, Нік, - сухо сказала Міріам. «Ти мертвий, любий. Тобі вирішувати, як ми тебе вб'ємо, швидко чи дуже повільно та болісно». Вона простягла руку і схопила за руку садиста з ОАС, який збирався вдарити мене ногою по ребрах. «Стоп! Ми хочемо зберегти нашого гостя у доброму здоров'ї», - посміхнулася вона, дивлячись на мене зверху донизу. «Чим він сильніший, тим довше ми зможемо його мучити».



Вона кивнула двом терористам, вони залізли під руки і підняли мене на ноги.



"Ти розумно заманила мене сюди", - сказав я їй. «Але мені здається, що ви і ваші люди викликали масу неприємностей. SLA з таким самим успіхом могла б схопити мене в Дамаску».



"Так, ми могли б", - ліниво відповіла вона, відходячи від мене, - "але у нас не було можливості дізнатися, чи є у AX або Хамосада агенти, які стежать за тим, щоб ми з вами вийшли з магазину". Ми не могли ризикнути. Нам з тобою довелося виїхати у фургоні. Це було досить зручно, бо аль-Хурія хотів, щоби вас привезли сюди, на свою базу».



"О, тепер для мене велика честь", - сказав я з сміхом. Раптом без жодного попередження один із терористів, худий чоловік із довгим синьо-червоним шрамом на щоці, сильно вдарив мене по обличчю. Очевидно, цій людині не сподобалося моє останнє зауваження.



Вдаючи, що ігнорує пекучий біль, я подивився на Міріам, який діяв






як ні в чому не бувало. «Так, честь, - уїдливо зауважив я, - навіть якщо Карамі не надіслав мені запрошення».



«Не спокушайся, Нік». Вона більше не посміхалася. «Нам потрібен був будь-який агент, якого могли б надіслати AX або Хамосад. Я скажу, що ми сподівалися, що це буде агент AX, і ми сподівалися, що агентом ви будете. Звичайно, ми могли тільки почекати і подивитися».



Один із чоловіків, великий бандит із борідкою та очима-намистинками, заговорив із Міріам. За поважним тоном його голосу я зробив висновок, що вона була однією з перших людей Карамі.



"А як щодо наших мертвих товаришів?" - спитав її чоловік, пильно дивлячись на мене, а потім озирнувшись на тіла на землі. З інших, яких я розбив, людина, яку я вдарив у живіт, сидів на невеликому камені, тримаючись за живіт; людина, якій я зламав ребра, ледве міг стояти.



"Ми залишимо їх тут", - сказала Міріам чоловікові з очима-намистинками. «Люди з табору можуть повернутися та забрати їх пізніше. Зараз важливо доставити цього тупого агента ТОПОР до аль-Хурії. Як далеко джипи?



«Приблизно за милю на північ», - відповів чоловік. "Ми не хотіли ризикувати, щоб він виявив нас".



"Так, це було мудро", - погодилася Міріам. "Дуже добре, ми підемо". Вона обернулася до іншого чоловіка. «Халіфе, повертайся у вади та веди фургон».



Ми почали прогулянку до джипів, Міріам поряд зі мною, ліворуч від мене. Праворуч від мене сирієць прикрив мене автоматом Стєчкіна. Позаду мене були ще двоє чоловіків, які тикали мені в спину дулами автоматів.



«Є тільки одна річ, яку я не розумію, – сказав я Міріам. Я знав, що має бути пейджер; не було жодного виходу». Звідки ваші люди дізналися, що ми на цьому місці сьогодні. У нас могла бути проблема з двигуном і ми запізнилися на день. Ми були б тут раніше, якби не напад бандитів”.



«Я думала, ти вже здогадалася, Нік, - засміялася Міріам. «У фургоні є прихований передавач, який випромінює стійкий пульсуючий сигнал для цілей відстеження, в даному випадку на тринадцять миль. Ви є експертом в таких пристроях. Ви розберетеся з рештою».



"Хтось слідував за нами з Дамаску", - сказав я. «Ваші люди ніколи не втрачали нас на увазі».



"Дайте людині сигару", - сказала вона. "Моїм товаришам було легко здогадатися, коли ми досягнемо вади". Вона знову засміялася, полізла в кишеню, витягла запальничку і простягла мені, щоб я побачив. «Перед тим, як ми розпочали сходження, я активувала це. Людям було легко стежити нас».



Я знав, що частина запальнички є «пищалкою» ближньої дії.



«Чи бачиш, Ніку, ми, араби, не такі дурні, як ви, мешканці Заходу, думаєте, що ми...»



Ми продовжили мовчки, і мені спало на думку думка, що велика краса фанатизму в тому, що, як і любов, він є великим спрощенням. Він поєднує в собі силу нічого не пояснювати з нестачею інтерпретації всього.



Я не недооцінював свого становища. Я був у руках найнебезпечніших фанатиків у світі.



Розділ восьмий



Коли джипи з ревом в'їхали до табору, я знав, що, мабуть, відчували перші християни в Стародавньому Римі, коли їх збиралися кинути левам. Тим не менше, мої побоювання не завадили мені відзначити різні особливості бази. Я побачив, що від табору вела інша дорога, відмінна від основної дороги, що веде до тієї, яку, за словами Міріам, перекрив зсув. Ця нова дорога була меншою за шириною і, здавалося, вела до пагорбів.



Мене не дуже вітали! В очах усіх, чиї погляди я зустрічав, була чиста ненависть; деякі з чоловіків навіть погрожували мені зброєю. Я бачив, що більшість чоловіків і жінок демонстрували звичайну суміш в одязі, багато хто був одягнений у західний одяг з традиційними формами головних уборів, тоді як інші носили строго арабський одяг. Деякі жінки навіть носили чадрі, легкий чорний одяг, частина якого використовувалася як вуаль.



Деякі діти з брудними обличчями кричали на мене непристойності, коли Міріам та її озброєні помічники провели мене до величезного намету з чорної козячої шкіри і заштовхали всередину.



Помітити Мохаммеда Башира Караме було легко, хоча я ніколи не бачив фотографії цієї людини. АХ та Хамосад не знали, як він виглядав. На відміну від багатьох інших лідерів арабських терористів, Карамі, на загальну думку, прагнув анонімності. Ми підозрювали, що його справжня причина була більш практичною: обережність від убивства.



Я подумав, що людина, яка так впевнено стоїть на чолі великого кола людей, що сидять на подушках, повинна бути Карамі. Але я дізнався про людину, яка сиділа праворуч від аль-Хурії - Ахмеда Камеля, брата Міріам.



Міріам підійшла до столу і помістила Вільгельміну і Хьюго в дерев'яну скриню; потім вона поспішила до Карами та її брата, сіла на подушку між двома чоловіками і почала шепотіти лідерові ОАС. Декілька моїх охоронців грубо поставили мене на коліна в центрі кола, один залишився позаду мене, дуло його автомата притулилося до моєї шиї ззаду.



Караме кивнув чоловікові. "Необов'язково, щоб ви тримали







«Зброя спрямованою на неї», - сказав він добре модульованим голосом. «Він не в тому стані, щоб завдати нам неприємностей».



"Мій лідер, ця свиня надзвичайно небезпечна!" запротестував охоронець. «Він убив двох наших товаришів. Ще одна людина померла, перш ніж ми змогли доставити її до табору. Ця людина, - він тицьнув мене автоматично, - це диявол».



Карамі деякий час дивилася на мене, потім повернулася до Міріам Камель.



"Це правда", - визнала вона. «Він Нік Картер, але він не надлюдина. Як бачите, він у кайданках, і я сумніваюся, що він зможе зламати сталь».



"На мій погляд, його слід було вбити на місці", - прогарчав Ахмед Камель. Круглий чоловік з покритою плямами шкірою, він був таким самим потворним, як і його сестра.



Караме відмахнувся від охоронця і глянув на мене серйозним поглядом. Одягнений у темно-зелену форму та з двома пістолетами на поясі, він був м'язистим, з розумним, але трохи жорстоким обличчям. Доглянутий, у нього було темне хвилясте волосся, довгі бакенбарди та акуратно підстрижені вуса. Але тут же я помітив його слабкість - марнославство! Це сяяло в його очах і було помітно по нахиленому підборідді, піднятому надто високо.



"Ви - Нік Картер", - сказав він різким, але не недружнім голосом.



«Він це заперечуватиме», - огризнулася Міріам. Але він не може заперечувати, що він агент AX. Татуювання AX знаходиться на його внутрішній стороні правого ліктя».



Я не бачив причин грати у ігри. «Я Картер», - сказав я арабською, трохи посміхаючись Карамі, який сидів за десять футів переді мною. «А ти Мохаммед Караме, більш відомий як Яструб. Особисто я думаю, що курка була б набагато найкращою назвою. Ти, здається, боїшся показати світові, як ти виглядаєш».



Багато хто з чоловіків у колі злобно бурмотів, один з них, невисокий і кремезний, зі слідами чорної бороди і глибоко посадженими очима, попереджав мене голосом: «Обережно, свиня. Ми не потерпимо жодної. вашого нахабства! "



Я припустив, що цією людиною був Халіл Маррас, оскільки він сидів поряд з Карамі. Щодо Яструба, якщо я його образив, то цього не показав. Його обличчя залишалося приємним, і він тільки тихо, протяжно засміявся.



«Наберись терпіння, Халіле», - сказав він, дивлячись прямо на мене. «Містер Картер думає, що, використовуючи дурні образи, він може справити на нас враження своєю хоробрістю. Не звертайте уваги на його крики. Верблюд не кланяється ослу».



Він усміхнувся без жодних веселощів, і коли він заговорив зі мною, в його голосі було більше, ніж легке роздратування.



"Так, Картер, мене звуть Мохаммед Башир Караме. В даний момент мені цікаво, що ви повинні відчувати, знаючи, що ви зазнали невдачі, усвідомити, що ми перехитрили AX і Хамосад. Має бути жахливе розчарування знати, що ні Ти нічого не можеш із цим поробити”.



«Я не вірю, що будь-коли була змова, пов'язана з будь-яким вибухом на території США». Я сподівався, що, глузуючи з нього, його власний егоїзм змусить його розповісти мені те, що я хотів знати. «Я визнаю, що ви обдурили Хамосад, але ми в AX завжди скептично ставилися до вибуху зрідженого газу. У SLA немає витонченої організації для такої складної схеми.



Міріам і Ахмед Камель вп'ялися в мене поглядом. Халіл Маррас посміхнувся, його товсті губи знову стиснулися в гримасі. Караме, що сидів, схрестивши ноги, нахилився вперед, пильно подивився на мене і поклав руки на коліна.



"Я чекав більшого від знаменитого Ніка Картера", - сказав він. «Але все, що ви показали, – це разюча відсутність уяви. У цьому проблема всіх західних спецслужб. Вони постійно недооцінюють нас, думаючи, що ми, араби, ще живемо в середньовіччі невігластва».



«Послухай, Карамі», - сказав я найщирішим голосом. «Я зазнав невдачі, і я визнаю це. Але хоч я ваш бранець, не намагайтеся образити мій розум, розповідаючи мені казки. Якби існувала справжня змова на ЗПГ, Міріам ніколи б не злила її в AX».



Я міг сказати, що до чогось іду, коли Карам усміхнувся і виглядав задоволеним собою.



«Ми могли б повірити цій історії, – продовжив я, – якби ви не помилилися, сказавши, що портом приписки супертанкеру був Радянський Союз. Це було надто багато для нас, щоб проковтнути». у будь-якому випадку ви могли б засунути будь-якого з ваших людей на борт єдиного судна в Радянському Союзі, не говорячи вже про одного з їхніх супертанкерів. Радянський Союз – дуже закрите суспільство, і КДБ дуже хороший, майже так само гарний, як AX! »



Караме засяяв. Я швидко додав: «І не кажіть мені, що КДБ вам допомагає. Це було б ще абсурдніше. Поради надто хитрі, щоб брати участь у такій безглуздій схемі».



Ти дурень, Картер. Однак щодо Рад ти маєш рацію».



Я подумав, що його голос набув іншої якості; не зовсім виклик, але більше схоже гордість.



"Ти даремно витрачаєш час", - посміхнувся я. «Я теж правий, коли кажу, що диверсія щодо ЗПГ була хибним витоком, щоб приховати щось ще. AX і Хамосад підозрювали те саме. Шкода, що я не зможу повернутися до Тель-Авіва, щоб підтвердити свої підозри. . "



«Вірно! Ти не залишиш цю базу живою».



Я вловив дике задоволення в голосі Караме, свого роду помста.






«І оскільки ви ніколи не підете звідси живим, я скажу вам усю правду. Сюжет зрідженого газу був димовою завісою. Міріам просто збрехала щодо фактів. Супертанкер не належить Радянському Союзу. Він належать Лівії та вийде з Тріполі. Троє моїх людей будуть на борту екіпажу. Саме вони встановлять вибухові пристрої, які вибухнуть, коли танкер опиниться у гавані Галвестона у вашому штаті Техас».



Міріам поклала руку Карамі на плече. «Навіщо йому щось розповідати? Навіщо приносити йому задоволення, знати наші справжні плани».



"Я згоден", - швидко погодився Ахмед Камель. «Давайте приступимо до того, що ми маємо зробити з собакою, а потім уб'ємо її. Вона надто небезпечна, щоб залишати її живою протягом тривалого часу».



Я побачив, як Карамі майже непомітно застигла. Ти мала тримати язик за зубами, суко! Я думав. Ви не сієте говорити такому психу, як він, що робити!



«Я прийняв всі рішення, - зарозуміло сказав Карамі, - і я хочу, щоб Картер пішов на смерть, знаючи, що я, аль-Хурія, вдвічі розумніший за будь-якого сіоніста в Хамосаді або будь-якого американського імперіаліста».



«Якщо ви запитаєте мене, — сказав я, — ви дуже брудно поводитеся з полковником Каддафі. Я не можу це купити! Каддафі такий самий мусульманин, як і ви, і його Лівія, як і раніше, залишається раєм для кожного чокнутого терориста на обличчі. Але ви очікуєте, що я повірю, що ви збираєтеся підірвати один з його танкерів за двісті мільйонів доларів у Галвестоні!



Мені сподобалося дивитися на Міріам. Вона не сподівалася, що начальник їй відмовить. Тепер вона сиділа, наче приголомшена, шкіра навколо її рота була тугою і блідою.



Холодно дивлячись на мене, Карамех зневажливо сказав: «Полковник Муаммар аль-Каддафі – зрадник усього мусульманського світу. У його розпорядженні мільярди доларів із нафти; проте всі ці роки він нічого не робив, окрім розмов та порожніх слів. погрози. Він міг би вторгнутися до Єгипту, але не зробив цього. Він міг би вбити Садата, який є ще найгіршим зрадником. Він хоче укласти мир із сіонськими імперіалістами в Ізраїлі! »



«Навіщо скаржитися на світ, якщо палестинці беруть участь у угоді з цією державою?»



«До біса тупих палестинців!» - безжально сказав Карамі. «Ці фелахи ніколи не мали держави. Чому вони повинні мати його зараз? Всі розмови про державу для палестинців – не що інше, як пропаганда, яку розвішує цей ідіот Арафат та його дурні з ООП. Я плюю на цю свиню Арафата. Щоразу, коли він робить крок, він надає Ізраїлю послугу, закликаючи світ співчувати сіоністам! Моя мета більш славна та почесна. Я маю намір знищити Ізраїль. Я маю намір зіштовхнути кожного проклятого сіоніста у Середземне море! Він непристойно засміявся: "Тих, хто не вміє плавати, ми переріжемо їм горлянку".



"Я скоріше думаю, що ізраїльтянам буде що сказати з цього приводу", - сухо сказав я.



"Не без того, щоб Америка не поставила їм зброю, вони цього не зроблять!" – відрізав він. "Ізраїльтяни не можуть вести довгу війну без негайної заміни використаного озброєння американським урядом!"



Обійти це було неможливо: Мохаммед Караме був чокнутий за ту людину, яка стверджувала, що може заробити стан, керуючи цвинтарем каміння для домашніх тварин! Але те, що він міг зробити, і те, що він думав, що міг, були двома різними питаннями. Він був смертельно серйозним, і це робило його дуже небезпечним. Не виключено, що такий фанатик, як Карам, міг випадково спровокувати повномасштабну війну, можливо, навіть Третю світову війну. Мене найбільше турбувало те, що я не зможу дістатися П'єра. Для цього мені довелося побути на самоті. На даний момент я мав визнати, що мої шанси дорівнюють нулю. Мої страждання посилювалися тим, що в мене почали хворіти коліна, але я не хотів, щоб Карамі, і особливо Міріам, знали про це.



"Ви використовуєте логіку штопора, Карамі", - сказав я. «Вбивство мільйона американців зрідженим природним газом не змусить дядька Сема припинити забезпечувати Ізраїль зброєю. Єдине, що ви досягнете, - це змусити американський народ ненавидіти весь арабський світ. Ви можете навіть змусити Вашингтон скинути Водневу бомбу у Дамаску! "



"Ваш уряд слабаків не посміє!" - посміхнувся Карамі, виставивши голову вперед. «Ваші лідери карлики та труси!»



"Ви можете виявити, що ці "труси" насправді Самсони", - заперечив я, тягнувши час, поки намагався придумати якесь рішення.



«Не має значення», - сказав Карамі, майорячи руками. «Вас не буде поряд, щоб побачити це. Я скажу вам ще одну причину, через яку ми злили газовий проект в AX: щоб перевірити їхню ефективність. Ось чому товариш Міріам привела вас сюди і чому ви не були вбиті в Дамаску. збирається розповісти нам усе, що ви знаєте про AX Control, про те, як працює її всесвітня мережа”.



"Ти мрійник, Карамі", - сказав я.



«Потім ви збираєтеся зв'язатися зі станцією управління Хамосад у Тель-Авіві короткохвильовим радіо і нібито повідомити їм місце розташування цієї бази, тільки координати будуть за багато миль звідси, через кордон в Йорданії».



«Я сказав би, що йорданці будуть досить роздратовані, якщо ізраїльські літаки підірвуть все в тому місці, - сказав я.







"Абсолютно вірно. Ми розраховуємо, що ця дурна маленька нація підніме в ООН сморід проти сіоністів. Але це не має нічого спільного з вами та вашою проблемою. Я скажу вам, що, якщо ви співпрацюватимете, після того, як ви повідомите нам, що ми хочемо знати, я особисто дам вам кулю в потилицю і позбавлю вас від страждань».



Мрії сучого сина! Мені захотілося схопитися і спробувати вирубати Карамі тільки ступнями та ногами. Навіть спробувати було б марно. Він був надто далеко і здавався людиною з добрими рефлексами, людиною дуже швидкою. І чого я міг досягти, якби мене забили до смерті? Мені була потрібна сила для того, що я мав зробити. За умови, що маю можливість це зробити.



Я поблажливо посміхнувся Карамі. Коротше кажучи, ви просите мене поспішити і померти! Знову ж таки, можливо, це частина вашої мусульманської чи революційної філософії?»



"Аллах ель Акбар!" - твердо сказав Карамі. «Я роблю те, що маю, щоб перемогти ворогів Аллаха. Головний ворог - світовий сіонізм!



«Що ж, – промовив я, – я ніби віддаю перевагу тому уривку з Біблії, який каже: «У домі мого Батька багато особняків. На вашому місці я б передумав про день переїзду».



У своїх думках я зовсім не здивувався тому, що Карамі зміг поєднати марксизм із релігією ісламу. Зрештою, два вбивства совісті, дурість і фанатизм – найкращі його наслідувачі.



З кола чоловіків, що оточували мене, долинало гучне, зле бурмотіння, і мені не потрібна була ніяка напруга моєї уяви, щоб зрозуміти, що вони хотіли б зі мною зробити і, мабуть, зробили б, якби я не зміг дістатися П'єра. Звільнитися від наручників було лише першою частиною проблеми. Що я міг зробити, навіть не маючи рук? Куди мені піти? Я міг багато зробити. А коли все закінчиться, я, мабуть, потраплю до пекла!



Один із чоловіків ліворуч від мене голосно заговорив. «Лідер, невірний образив Аллаха. За це ми повинні покарати його тортурами!»



Білий шматок тканини на лобі, одягнений у коміс та бурнус, вказував на те, що бородатий оратор був хатибом, який очолює мусульманську громаду у щоденних молитвах, із фанатичної секти ісмаїлітів.



"Святий правий!" прогримів ще один чоловік у колі. Він пихкав наргіле, люлькою з водяним охолодженням і кількома мундштуками, і сів праворуч від мене. «Західне дитя диявола наважилося порівняти бога християн з могутнім Аллахом. Ми не можемо ігнорувати таку образу».



Ахмед Камель був більш практичним. "Мохаммед, Картер тільки тягне час". - Сказав він, дивлячись на мене з ненавистю. «Змусіть його дати нам важливу інформацію, а потім убийте собаку».



Я подумав, що для людини, яка імовірно лежала в лікарні, вона виглядала напрочуд добре. Мені не сподобався цей особистий жарт. Я був надто близький до смерті, щоб мене це тішило.



Мій погляд упав на Міріам, яка виглядала так, ніби більше не могла стримуватись. Вона повернулася до Карами. "Нік Картер ніколи не розголосить нічого цінного". Її голос був не в ритмі, і в ньому було легке тремтіння. «Я говорю вам, я знаю його. Все, що ми отримаємо від нього, - це брехня та ще одна брехня».



Весь цей час Карам сидів, втягнувши щоки, щільно стиснувши рота і стиснувши руки в кулаки; проте я міг помітити веселощі в його очах. Я підозрював, що це був один розумний шахрай, який насправді не вірив ні в Аллаха, ні в марксизм, не більше, ніж я, і що він використав SLA для свого особистого самозвеличення.



Зрештою, він сказав: «Ми будемо діяти так, як я вважаю найкращим. Я лідер». Тон його голосу вказував на те, що питання про те, що мене катували, вирішене та закрите для подальшого обговорення.



Він був такий впевнений у собі, такий впевнений, задоволений і переконаний, коли дивився на мене. Ти реаліст. Картер. Я знаю, що така людина, як ти, не боїться смерті. Я також знаю, що ти не дурень. Ти не боїшся тортур. А тепер скажи мені де знаходиться AX Control. у Тель-Авіві? "



Я глянув прямо на арабських терористів.



"Йди до біса!"



Караме схопився на ноги, кинувся до мене і дозволив собі вдарити правим ударом у щелепу, який збив мене з ніг і послав комети, що летять уперед і назад у моїй голові, не кажучи вже про мою щелепу, яка почувала себе так, ніби її вдарили. кувалдою.



Міріам та її брат схопилися на ноги. Так само вчинив Халіл Маррас та півдюжини інших чоловіків, деякі з них наступали на мене.



Караме підняв обидві руки. «Почекайте! Людина непритомна не годиться для нас».



"Він теж не принесе нам нічого хорошого!" Міріам практично крикнула. «Я говорю випалити йому одне око, щоб дати йому відчути, чого він може очікувати від своєї брехні».



"Ми дамо йому шанс подумати", - прогарчав Караме, дивлячись на мене зверху вниз. «Відомо, що навіть здорові чоловіки падають мертво. Я не хочу ризикувати, що він помре під тортурами».



Він кивнув охоронцям перед наметом, і вісім із них поспішили вперед. «Підніміть його на ноги. Ми покажемо йому, що робимо з ворогами Аллаха».



Двоє охоронців потягнулися, зачепили






мене за пахви і підняли мене на ноги. Карамі кинула на мене останній погляд, потім повернулася і попрямувала до входу. Усі пішли за мною, один із охоронців жорстоко штовхнув мене.



Урочистою ходою ми вийшли з намету штабу та рушили у північному напрямку. Коли ми минули один кінець лінії броньовиків, бронетранспортерів та двох танків Т-54, я помітив, що під сіткою був шматок брезента, який захищав машини від сонця. Я також бачив, що люки та баки були відкриті, щоб повітря циркулювало. Найбільшим сюрпризом для мене стало те, що я побачив, як кілька людей пропустили 125-мм снаряди через люк, що заряджає в торцевій цистерні. Чому? Що може атакувати SLA? Чи, може, Карамі та його люди боялися? Кого?



Коли ми наблизилися до Башти Львів, я побачив, що руїни величезні, набагато більше, ніж вони здавались раніше, ніж кожна стіна була не менше ста п'ятдесяти футів у довжину, і що каміння, дуже велике, було вкрите клійиком, свого роду мохом, знайденим у районі пагорбів Ас-Сувайда.



Ми пішли до північної сторони башти, і я одразу зрозумів, що це наша мета. Північна сторона була затінена - принаймні зараз - і містила альтанку з міцних дерев'яних жердин. Навколо нього зібралася група арабів, одні стояли, інші сиділи навпочіпки, але всі вони насолоджувалися стражданнями трьох жертв. Жінок не було, поза сумнівом, тому що жертви були оголені.



Мохаммед Караме пройшов під кінцем альтанки, повернувся і кивнув навколишнім стражникам. Двоє з них схопили мене за руки та притягли до себе. Він був важчий і на пару дюймів вище за мене; але навіть якби він був лише три фути хвостом, я був би у стовідсотковому невигідному становищі. По один бік від Карамеха був Халіл Маррас, очі його потьмяніли від кат, який він жував. Праворуч від Карамі стояли Міріам та Ахмед Камель. Міріам, схоже, зовсім не збентежила нагота жертв.



«Картер, ти бачиш легкий смак того, що ми зробимо з тобою, якщо ти не співпрацюватимеш», - цинічно сказав Карамі, махнувши рукою в бік трьох жертв і дивлячись на мене.



Те, що я побачив зараз, я бачив раніше, у В'єтнамі ... методи тортур, які південні в'єтнамці використали проти В'єтконгу. З зав'язаними очима, пов'язаними разом кісточками, один чоловік висів за руки, пов'язані над його головою і підвішені до однієї з поперечних жердин. Декілька чоловіків змащували його тіло якоюсь речовиною - без сумніву, солодким сиропом.



Я не знаю, як араби назвали цю форму тортур, але в Південному В'єтнамі її називали «Ланцюж мух». У правильному кліматі, де переважають літаючі комахи, жертва за кілька хвилин покривається тисячами комах, що дзижчать і починає жахливо кричати. Наскільки я знав, ніхто ніколи не вмирав від ванни з мухами; однак, якщо дозволити повиснути на дві чи три години, жертва може бути одержима непоправним безумством.



Другу людину катували «ножицями Грука» - методом, що часто використовується секретною службою Індії. Він сидів на дупі, його руки були надійно пов'язані за спиною, його ноги зімкнулися навколо жердини заввишки три фути, тортури полягали в тому, як його ноги були зафіксовані навколо стовпа. Права ступня була поміщена в згин протилежного коліна, тоді як стійка перед лівою стопою знаходилася між склепінням і згином правого коліна. Це незручне та неминуче становище викликає болісний біль у колінних та тазових суглобах. Судячи з вираження крайнього страждання на обличчі цієї людини, було ясно, що його тримали в такому стані кілька годин.



Третій чоловік, бородатий, як і двоє інших, голосно стогнав. У нього були на те вагомі причини. Коли його катували в позі «Лелека», він був підвішений до горизонтального стовпа за руки, які були пов'язані за ним і повинні були витримувати майже всю його вагу, оскільки його ноги ледве торкалися землі.



"Ага!" – весело сказав Карамі. Він глянув на мене, потім на бідолашного диявола, що страждає від ванни з мухами. «Скоро розпочнеться веселощі».



У повітрі пролунав гучний звук, що дзижчить, створюваний тисячами комах, що повзають по тілу людини. Потім з його рота вирвався крик нестерпного борошна, його тіло здригнулося з такою силою, що затремтіла вся альтанка.



Карама раптово повернувся і сильно вдарив мене по обличчю, удар лівою рукою, який обпікав мене, як вогонь, і стукав по зубах.



«Я дам тобі рівно годину, щоби подумати. Картер». - отруйно сказав він. «Після того часу ти скажеш мені те, що я хочу знати, або я особисто займуся тобою. Я буду тримати тебе в живих і кричатим на кілька місяців!



"І я допоможу йому!" прошипіла Міріам. Весь цей час вона дивилася на мене, її обличчя спотворювалося жорстокістю та ненавистю.



«Киньте його до інших свиней», - наказав Карамі.



Охоронці – двоє попереду мене, двоє ззаду та по одному з кожного боку – потягли мене через сотню футів, до кінця південної сторони довгої кам'яної будівлі. Один із арабів рвонув






Двері, двоє інших штовхнули мене всередину, і я виявив, що ми опинилися в короткому вузькому коридорі. Навпроти мене, у стіні, були двері, а наприкінці коридору – по дверях. Двері в західному кінці були звичайними, але двері на протилежному кінці були зачинені сталевим стрижнем, розташованим горизонтально.



Один з арабів зняв із дверей круглу решітку і ривком відчинив її. Двоє інших терористів з ОАС виштовхнули мене через дверний отвір у кімнату. Двері зачинилися, і, коли я озирнулася в напівтемній кімнаті, я почув, як переставляють поперечину над вхідними дверима.



Десять чоловіків, що сиділи біля стін, дивилися на мене.



Розділ дев'ятий



Хоча я бачив багато страждань майже в кожній країні на землі, люди в імпровізованій в'язниці були десятьма найгіршими людьми, на яких я коли-небудь бачив. Їхній одяг, настільки просочений брудом, що неможливо було визначити його первісний колір, звисав клаптями з тіл, таких же брудних. Як не дивно, більшість чоловіків не виглядали недоїдними. Я не міг бути впевнений у тьмяному світлі.



Я пройшов у центр кімнати і тут побачив двох інших чоловіків, що лежали на спинах на покритій соломою кам'яній підлозі в кутку кімнати. Я підійшов ближче і глянув на них. У напівнесвідомому стані на них були лише відрізані до стегон штани. На їхніх тілах були синці, сині, чорні та фіолетові синці та численні порізи та виразки, деякі з яких з'явилися зовсім недавно; інші були вкриті кірками. Очі одного чоловіка були розпухлими, а ліва сторона обличчя настільки розпухла, що його власна мати не впізнала б його.



Сама кімната пахла найглибшою частиною вигрібної ями і була притулком для паразитів, що повзали по стінах, стелі та соломі. Єдине світло виходило з чотирьох маленьких вікон, по два з кожного боку кімнати, високо в стіні, вікон, які були отворами в камені всього на квадратний фут.



Чоловіки підозріло глянули на мене. Я сам ставив собі запитання, чи були вони частиною якогось хитрого хитрощів Караме, всі вони були спрямовані на те, щоб обманом змусити мене розкрити інформацію. У кожного чоловіка була густа борода і волосся, яке не стриглося місяцями; вони мали бути повні вошей. Хоча світло було тьмяним, я міг розрізнити двох чоловіків зі світлим волоссям і чітко вираженими нордико-альпійськими рисами обличчя.



Протягом тих кількох секунд, поки ми дивилися один на одного, з вікна лилися крики болісної агонії. Схоже, терористи підняли людину, яку катували, в лелечній позі, повністю відірвавши її від землі. Його руки, пов'язані за спиною, мали підтримувати його повну вагу, що мало призвести до вивиху його плечей.



"Хто ти?" - спитав я, припускаючи, що троє чоловіків, яких катували, були частиною цієї обірваної групи.



Я помітив, що моє володіння англійською здивувало чоловіків; проте вони продовжували дивитися на мене з ворожістю, яка росла з кожною секундою.



Зухвало дивлячись на мене, один із чоловіків підвівся і сказав англійською з легким акцентом: «Іди й скажи Карамі, що відправити тебе сюди було марнуванням часу. У нас немає жодних секретів, щоб розповісти, і якби ми це зробили, то не стали б не кажи їм”.



Прагнучи знайти час і потребуючи доказів того, хто вони такі, перш ніж я спробував дістатися П'єра, я різко сказав арабською: «Я переконаний, що Аллах - сифілітичний син повії».



Найчастіше культурний інстинкт змушує реагувати швидше, ніж свідома, контрольована думка. Якби чоловіки були мусульманами, гнів мав би ненадовго спалахнути в їхніх очах, перш ніж вони зловлять себе на усвідомленні того, як я обдурив їх за допомогою брудної образи. Але в їхніх очах було лише подив, що вони не зрозуміли того, що я сказав. Гнів був відсутній.



Очевидно, чоловік, який стояв, усе зрозумів, бо він справді посміхався, ніби бавлячись. Він повернувся і подивився на інших, які дивилися на мене з сумішшю зневаги та сміливої зневаги.



Цей тупий псих SLA думає, що може обдурити нас, прикинувшись ображаючим його дорогоцінного Аллаха! Думаю, у Карамі буде більше розуму”.



Настала моя черга трохи здивуватися. Чоловік говорив на івриті. Перш ніж я встиг щось сказати, чоловік на ногах глузливо посміхнувся мені і сказав арабською: «Ми згодні з вами. Ми думаємо, що Аллах саме такий, як ви сказали!



Швидко втрачаючи терпіння, я сказав на івриті: «Якщо ви ізраїльтянин, як ви потрапили сюди і чому ви в такому хорошому фізичному стані? Ви схожі на свиней, але не виглядаєте голодними!



Чоловік переді мною дивився з відвислим ротом і невпевненим поглядом. Ще п'ятеро чоловіків піднялися на ноги, один із них, високий чоловік із гірким обличчям, пильно дивився на мене, але говорив іншим на івриті. "Може, він не агент SLA?"



"Ніхто з вас не відповів на мої запитання!" – різко сказав я. «У мене немає часу грати у ігри. Менш як за годину ці садисти змусять мене пошкодувати, що я ніколи не народився».



- сказав чоловік, який першим піднявся на ноги, з деякою дружньою серйозністю. «Мене звуть Йозеф Рісенберг. Ми були в ізраїльських збройних силах, але були захоплені ОАС, коли ми увійшли до Лівану рік тому.







Спочатку нас було тридцять одна людина. Іноді Карамі змінює одного з нас на одного зі своїх рядових членів. Ось чому SLA не позбавило нас їжі. Ви не можете обмінювати мерців, і Карамі знає, що, якщо він вморить нас голодом, наші люди вдома зроблять те саме з його людьми. Але хто ти?



"Я Нік Картер". Я сказав. «Як я сюди потрапив – це надто довга історія, щоб розповідати прямо зараз. Скажімо так, я той хлопець, який витягне вас звідси, якщо тільки ти не вважаєш за краще залишитися тут і гнити у власному бруді».



Деякі ізраїльтяни, які все ще ставляться до мене підозріло, мовчки перезирнулися.



«Для мене ти не схожий на Месію. Картер! Рісенберг був налаштований дуже скептично. І це те, що потрібно, щоб витягнути нас з цієї щурової нори! »



«Я теж не Викупитель, але маю план!»



"Ти серйозно! Ти справді серйозно!» У голосі Рісенберга була надія, яке слова були свого роду благанням.



Що знаходиться за двома іншими дверима в коридорі попереду?



«Кімната на північній стороні використовується для допитів. Там вони катували двох, які знепритомніли. Ми думаємо, що вони із ізраїльської розвідки. Вони ніколи не говорили, і ми ніколи їх не питали. Двері на західній стороні відчиняються в караульне приміщення, - його голос звучав схвильовано і сповнені надією. «Якби ми могли потрапити до цієї кімнати охорони, ми мали б шанс. Одна стіна обвішана автоматами та кулеметами».



"Шанс!" інший чоловік сказав. «Про що ти говориш, Йозефе?» Куди ми можемо піти? Заради бога ми серед сотень терористів! "



Людина отримала відповідь від одного з її співвітчизників-ізраїльтян. «Краще нам померти у бійці, забравши з собою деяких із цих психопатів, ніж жити так, жити гірше, ніж їхні собаки». Чоловік встав і дивився на мене. "Я з тобою. Картер!"



«Слухайте всі ви, – сказав я. «Нам справді є куди піти – Йорданія. Там багато бронетехніки, у тому числі два російські танки. Дорогою сюди я бачив, як снаряди завантажуються в один танк. Як тільки ми виберемося звідси, якщо ми можемо дістатися цих танків, ми можемо підірвати цей табір, а потім перебратися через кордон до Йорданії - принаймні теоретично.



"Ми знаємо про танки", - сказав Рісенберг. «Протягом кількох днів охоронці глузували з того, як ОАС збирається атакувати йорданське село і залишити докази, щоб вказати пальцем на ОВП. Цей божевільний Карамі хоче викликати внутрішні розбіжності серед ненависників Ізраїлю. У цьому відношенні я сподіваюся, сучий син досягне успіху».



Людина, що стояла поруч з Рісенбергом, глянула на мене так, наче я був лютий. «Але ми не можемо вибратися звідси! Охоронці завжди скеровують на нас зброю, коли вони входять. Крім того, ви у наручниках».



"Скажи мені щось, чого я не знаю!" Я сказав. «У мене менше сорока п'яти хвилин, щоб позбавитися браслетів, перш ніж за мною прийдуть охоронці. Якщо…»



"У вас менше часу, ніж це перш, ніж увійде перша група стражників", - втрутився Рісенберг, дивлячись на промінь світла, що пробивався через одне з вікон на північній стороні. «Охоронці приносять нам вечерю о п'ятій. Нині близько чотирьох тридцять».



"Звідки Ви знаєте?"



«Те, як світло проникає крізь вікна з північного боку. Я розробив систему, щоб підтримувати активність мого мозку. Він підійшов до північної частини кімнати, постукав по каменю кінчиком ноги і глянув на мене. «Цей камінь показує п'ять годин. Подивіться, де закінчується один стовп сонячного світла, де він падає на підлогу? Прямо зараз, я сказав би, що це між чотирма тридцятьма і чотирма сорока годинами. Але це як сказав Джейкоб, як ви збираєшся вилізти з цих кайданків? "



"Дивись на мене!" Я глянув на двері і сказав Рісенберг. «Підійди до дверей і стеж за коридором. Якщо хтось вискочить, дайте мені знати».



Здивований, Рісенберг підійшов до дверей і заглянув у крихітний квадратний отвір. Інші ізраїльтяни дивилися на мене. Я пішов працювати. Я засовував скуті руки під сорочку, простягаючи їх через пояс, у штани та шорти, поки вони не досягли моїх геніталій. З легким кректанням я смикнув маленьку тонку трубочку, приклеєну скотчем за моєю мошонкою, і вклала її в пальці. Я поспішно витяг руки вгору і назад за штани, міцно стискаючи трубку, в якій був П'єр.



Ізраїльтяни, що згрупувалися навколо мене, дивилися із захопленням і здивуванням.



"Ми можемо допомогти?" - Запитав один з них.



«Ні, я маю це зробити», - сказав я. Насправді вони нічого не могли б зробити, навіть якби не смертоносний маленький П'єр, такий маленький, що він був лише в одну третину розміру кульки. Надзвичайно небезпечним його робило не його розмір, а те, що він містив – гідрохлорсарсомазин, нервово-паралітичний газ, який вбиває швидше за чисту синильну кислоту. Як би там не було, я міг працювати швидше тільки навпомацки, ніж якби витрачав час на те, щоб говорити чоловікам, що робити.



Я поклав частину трубки, в якій був П'єр, на підлогу, утримуючи другу половину в лівій руці. Великим і вказівним пальцями іншої руки я нахилив трубку і потягнувся до відмичок усередині, сподіваючись, що мої пальці не будуть






занадто заціпеніли, щоб виконувати роботу. Я вибрав відмичку номер шість і почав працювати над лівою манжетою.



За кілька хвилин кайданки були на підлозі, і мої зап'ястя були вільні. Я швидко скрутив трубку і засунув її до кишені. Я глянув на Рісенберга, який повільно кивнув, сказавши мені, що нікого з охоронців не було видно.



«Добре, Картер. Отже, ти вільний», – тихо сказав чоловік. Але нам ще далеко до того, щоб вибратися звідси. До речі, мене звуть Чам Еловіц».



Інші молоді люди представилися – Бенджамін Саль, Джон Івінмець, Лев Віманн… та інші імена, всі євреї. Я припустив, що ці два блондини, Карл Нірман та Якоб Кейфер, були іммігрантами із Західної Німеччини до Ізраїлю.



«Щоразу, коли входять охоронці, вони добре озброєні, - сказав Лев Віманн, - і стежать за тим, щоб ми нічого не робили».



«Вони можуть не нагодувати нас сьогодні ввечері, доки не витягнуть Картера», – припустив Бенджамін Саль.



"Яка процедура, коли вони приносять вам їжу?" Я запитав. «Вони змушують вас шикуватися в лінію чи вживають якихось інших запобіжних заходів?»



"Чотири з них входять", - сказав Сахл. «Двоє охоронців та двоє інших чоловіків. Один несе горщик чи мішок. В іншого - олов'яні тарілки та ложки. Двоє охоронців стоять біля дверей, а двоє інших розносять їжу. Захопити охоронців зі зброєю було б неможливим.



"Вірно, - зітхнув Карл Нірман, - і сьогодні вони не збираються бути менш обережними".



"Як далеко за дверима стоять охоронці?" Я запитав.



"Шість, сім ... може, вісім футів", - відповів Нієрман. Це залежить від того, де ми сидимо, коли вони входять. Яка різниця? Вони мають пістолети. Ми все ще у невигідному становищі».



Я глянув на кайданки у правій руці. «У нас є одна перевага. Вони вважають, що я в кайданках. Я розповім, як ми це зробимо. Вісім із вас сядуть біля східної стіни. Саль, ми з вами і Рісенберг сядемо біля південної стіни, поряд із центром. Хтось із вас тренується в караті? "



Сахл Соломан посміхнувся. «Звичайно, ми знаємо гобат, ізраїльську версію карате. Це суміш усіх східних варіантів».



"Давай займемо позицію", - сказав я. Бен Сал та я поспішили до південної стіни. Інші ізраїльтяни перейшли до східної частини кімнати і сіли. Сидячи ближче до центру стіни, я надів одну манжету на праве зап'ястя і злегка проштовхнув зубець у блокуючу секцію, стежачи за тим, щоб перша виїмка на зубці не пройшла за фіксатор. Заклавши руки за спину, я застосував той самий метод на лівому зап'ясті. Все, що мені потрібно було зробити, це трохи поворухнути руками, і наручники впали.



Саль сидів праворуч від мене, а Рісенберг дивився через невеликий отвір у двері, десять ізраїльтян і я чекали.



Настала п'ять годин.



Охоронці не принесли вечерю.



Я спостерігав за кінцем єдиного світлового променя, який дуже повільно рухався у південно-східний кут кімнати. Я вирішив, що було близько п'яти тридцяти, коли ми почули, як відчинилися двері на вулицю. Рісенбергу не треба було повідомляти нам, що до будівлі входили охоронці. З напруженим, тривожним виразом обличчя він поспішив до мене і Сала і сів ліворуч від мене.



За кілька миттєвостей ми почули, як через двері до тюремної кімнати прибирають залізні грати. Потім двері відчинилися, і в кімнату увірвалися п'ятеро арабів, двоє з яких були з автоматами АК-47 на плечах, а троє інших тримали російські автомати ППШ. З того місця, де ми сиділи, Рісенберг, Сахл і я могли бачити шостого араба, який чекав у коридорі. У руках у нього був 9-мм автомат УЗД. На наш великий жаль, ми побачили, що кілька інших арабів стояли біля відчинених дверей кімнати охорони в західному кінці коридору і посміхалися.



Я встав, побоюючись, що якщо я зачекаю, поки охоронці піднімуть мене на ноги, наручники впадуть. Двоє з них просунулися вперед, один голосно сказав: "Цього разу ти, породження свині, розповіси аль-Хурії те, що він хоче знати, або ми почнемо з того, що зламаємо тобі пальці один за одним".



Коли двоє найближчих арабів до мене потяглися до мене за руками, я вирішив, що зараз чи ніколи. Я клацнув зап'ястями, наручники впали на підлогу, і мої руки піднялися вгору і назовні з такою швидкістю, що араби не мали можливості захистити себе. Використовуючи карате, як ми й планували, я стиснув пальці лівої руки в нукітське спис, встромивши в шию одного стражника. Це було схоже на думку, що я розрізаю кашу, що твердне; але в той момент я знав, що потрапив у ціль і що араб всього за секунди від забуття.



Я теж не пропустив араба праворуч, мій удар Шуто мечем врізався йому в горло. Він заткнув рота в агонії, упустив автомат, коли його дихальна труба почала закриватися, і почав опускатися на підлогу.



Одночасно з цим Сахл ударив ногою Коган-гері ногою по промежині одного з охоронців, що стояли переді мною, а Рісенберг блискавично вдарив четвертого терориста боком у живіт і схопив кулемет ППШ.







П'ятий охоронець стрибнув уперед і розколов голову Рісенберга стволом свого ППШ. Я зіпсував його план, схопивши зброю обома руками і, повернувши ствол до стелі, вдарив його коліном у пах щосили. Як я і очікував, вибух болю змусив його випустити пістолет, який я впустив на підлогу. Я вдарив його по голові правою рукою, потім схопив його за сорочку лівою рукою, просунув праву руку між його ніг, підняв його і жбурнув головою в шостого охоронця, який кинувся через двері. Несвідоме тіло людини, яку я виклав, врізалося у великого араба, який скрикнув від люті і впав назад через двері, вага іншої людини повалила його на підлогу і налякала двох чоловіків, які були в дверях вартового приміщення.



Я підібрав автомат, що впав, якраз вчасно, щоб побачити, як чоловік з УЗД і двоє головорізів з вартового приміщення встали на ноги. Троє терористів цього не знали, але вони були настільки близькими до вічності, наскільки могли колись виявитися мертвими. Коли я спустив курок російського автомата, людина з УЗД різко смикнула вгору, і серія уривчастих вибухів оглушила мене. З такої близької відстані я міг бачити, як гарячі снаряди відривають крихітні шматочки тканини і частинки обгорілої плоті, а кулі пронизують їхні тіла, змушуючи їх смикатися, як жахливі маріонетки, перш ніж нарешті плюхнутися на підлогу.



Сахл, проклинаючи сирійців на івриті, кинувся на допомогу Рісенбергу, який боровся через володіння кулеметом.



Рісенберг був набагато швидше за Сала. Він схопився, уперся ступнями в середину сирійця і впав на спину, відштовхуючись ногами, коли його тіло приземлилося на спину. Сірієць пролетів над головою Рісенберга, але Різенберг зберіг кулемет. Решта ізраїльтян, схопившись за зброю переможених терористів, ухилилася, і сирійець з глухим стуком ударився об підлогу.



"Підніми це", - сказав я. «Той вибух, який я влаштував, мав попередити весь чортовий табір! Двоє з вас стежать за південними боковими дверима, а ми з Рісенбергом охороняємо вартову». Я глянув на Рісенберга, який піднявся на ноги і був готовий з ППШ у руках, і він кивнув головою.



Ми вбігли в двері тюремної кімнати, на мить наші ноги ковзали по калюжах крові, що розпливалася, з-під трьох трупів. Сотні мух уже дзижчали над мертвими, і тільки тоді я помітив, що ізраїльтяни, яких катували під альтанкою, перестали кричати. Або сирійці вбили їх, або повалили.



Ми з Рісенбергом кинулися через південний дверний отвір, і я жестом показав йому зайняти позицію ліворуч від входу в караульне приміщення. Я брав участь у багатьох перестрілках, і досвід навчив мене, що мудрі бійці зі зброєю повинні зберігати спокій, лежати на дні і чекати, поки противник підійде до них.



Я востаннє озирнувся і побачив, як Чам Еловіц піднімає УЗД, а Джон Івінмець і Мартін Ломські забирають коробки для патронів із двох інших трупів. Лев Віманн та Хаймі Дюсольд, кожен з яких був озброєний АК-47, стояли по обидва боки від південних дверей.



Вдячний за те, що Рісенберг був навченим бійцем, я глянув на нього, коли він сів біля дверей. Я бачив у його очах лише рішучість. «Проштовхни свій стовбур по краю і зроби постріл із п'яти набоїв, тоді я увійду. Вважай до п'яти і йди за ним».



За мить до того, як Рісенберг упав на одне коліно, застромив кулемет у дверний отвір і вистрілив, я почув рев двох АК-47. SLA атакував, і ми навіть не встигли добре розпочати.



Низько згорбившись, я увірвався в вартову і рвонув ліворуч. Протягом цієї частки секунди я мигцем побачив ящики, стіну, повну зброї, стіл, стільці, голови, що вискакують, і тулуби - чотири, п'ять або більше терористів! Я не був певен; Я не мав часу рахувати.



Я стріляв на ходу, зліва направо, ППШ ревів і тремтів у руках. Один чоловік коротко скрикнув, коли кілька куль калібру 7,65 мм влучили йому в груди. Я спіймав спалах обличчя іншої людини, що розчинялася в брудній зливі з плоті та крові, коли чотири або п'ять високошвидкісних куль підірвали його голову.



Майже біля вікна південного муру я загальмував і зупинився вчасно, щоб уникнути потоку куль, що йде з-за ящиків у північно-східній частині кімнати. Постріл задзижчав так близько до лівого боку моєї голови, що мені здалося, що я чую, як він непристойно шепоче мені. Ще одна куля пробила мою сорочку і зачепила ліве плече, від болю я розлютився.



Праворуч від мене, коли я спрямував свою зброю в північно-східну частину кімнати, загримів ще один кулемет - Різенберга. Побіжний погляд показав, що ізраїльський солдат опустився на низький щабель і обрушив на ящики смертельний вогонь, його чергами вже було вбито одну людину, яка лежала обличчям униз на одній із великих дерев'яних ящиків. З мого боку кімнати троє сирійців піднялися та відкрили вогонь. Перестрілка розвивалася зі швидкістю кількох блискавок, і я розсудив, що всі троє вирішили, що я або мертвий, або занадто поранений, щоб становити для них якусь небезпеку. В результаті вони поповзли за ящиками на північно-західний бік, без сумніву вважаючи, що вони можуть схопитися і застрелити Рісенберга, перш ніж він зможе повернутись до них обличчям. На мить один із чоловіків, побачивши мене, здивовано відкрив рота. Ця частка секунди дозволила мені зробити дірку в його грудях, і від удару він простягся назад до північної стіни. Останні два терористи вагалися, не знаючи, чи стріляти в мене чи в Рісенберга. Той, у кого вуса, настільки довгі, що вони опускалися нижче за підборіддя, вирішив убити мене. Другий вибрав Рісенберга.





Я ухилився убік за мить до того, як мій нападник натиснув на спусковий гачок, ігноруючи ланцюг куль, який прорізав повітря у футі від мене і відкрився моїм власним PPsH. Голова терориста погойдувалася як верхівка, коли мій потік 7,65 мм куль мало обезголовив його. Рісенберг був не набагато добрішим до людини, яка намагалася її нейтралізувати. Відчуваючи, що в мене безперечно непоганий день, я побачив, що стелаж на східній стіні забитий автоматами АК-47 і кулеметами ППШ, причому в кожній зброї є магазин на сорок набоїв у формі «банана». Стрілянина, як і раніше, тривала з коридору, у відповідь людям з ОАС ззовні. "Скажіть їм у холі, що тут все чисто", - крикнув я Рісенбергу, який уже вихоплював АК-47 зі стійки. "Сумніваюся, що хтось із нас дійде до танків", - спокійно сказав він, кинув мені АК, потім розвернувся і побіг у коридор. Я відсунув рукоятку взводу російської штурмової гвинтівки, думаючи, що це один із найкращих автоматів у світі - набагато точніше на більшій відстані, ніж ізраїльський UZI, британський Sten або американське мастило M3-A1. пістолет. Навіть при рідкісному очищенні та стрільбі з іржавих боєприпасів він продовжує залишатися ефективною зброєю. Я поспішив до південного бічного вікна, єдиного в кімнаті, і обережно визирнув. Араби стріляли з північного боку вежі Львів, але чому кулі не проходили через це вікно? Оглянувши кімнату, я незабаром виявив причину – гранати! Ми з Різенбергом сиділи на одній великій бомбі сповільненої дії. Нам пощастило, що, вбивши терористів, ми не розлетілися вщент. Терористи ОАС зовні не вели вогонь через вікно, бо вони явно не хотіли знищувати дороге та цінне обладнання. До кімнати увірвалися ізраїльтяни та почали хапати АК-47 зі стійки. «Візьми стільки, скільки зможеш забрати, – сказав я. - Я поясню пізніше». "Ми майже мертві", - пробурмотів Карл Нірман. «До танків понад двісті футів». У приватному порядку, погоджуючись із ним, я не став коментувати, коли ми вийшли з кімнати, озброєні автоматами АК і ППШ, і кинулися в хол, де Дюзольд і Віманн все ще стріляли двома та трьома чергами. Рісенберг і Кейфер дали кожному з них АК-47, і я сказав: «Послухайте все. Я розповім вам, як ми можемо це зробити, це єдиний спосіб, який надасть нам половину шансу». «Нас одинадцять, а їх – сотні!» Чам Еловіц був налаштований скептично. «Але тільки п'ятдесят чи шістдесят із них стріляють». Я швидко вказав. «Троє з нас можуть стріляти з кожного боку дверного отвору. Ми очищатимемо вежу і все інше, де ми бачимо ворога. Коли шестеро перестануть стріляти, п'ятеро з нас зроблять ривок до нього і підготуються до іншого. шість…" «Давайте продовжимо», - сказав Бен Саль. Він став на одне коліно у бік Дюсольда, а Джон Івінмець зайняв позицію збоку від нього. до гуркоту порожніх гільз, що падали на підлогу, пари кордита були такими густими, що вжалили очі, потім шістка перестала стріляти, і, глибоко зітхнувши, я стрибнув у двері, чекаючи будь-якої миті відчути удар кулі, схожий на молот. було часу прицілитися, четверо ізраїльтян зигзагами рухалися зі мною по відкритому простору.Усе, що ми могли зробити, це зробити короткі черги на північній стороні Башти Львів та у загальному напрямку південно-східного кута, з якого стріляли інші члени SLA. нас, рухаючись по кривій, схожій на нашу... Нам пощастило, що ми залишилися живі, хоча навколо нас шипіли кулі.Я відчув, як куля пробила мої штани на внутрішній стороні лівого стегна; й розірвав закочений рукав моєї правої руки. Як і раніше, третина ледь подряпала гумову п'яту мого правого черевика. Але успіх не триває вічно. Ми почули крик Джейкоба Кейфера, коли підійшли майже на північно-східний кут Башти. Ми всі знали, що він був більш ніж поранений; Тепер, коли він загинув, SLA розрубала його на шматки. І ми також бачили, чому люди під альтанкою перестали кричати: усі троє були порубані ножами, мухами і комахами мільйонами, які тепер харчуються трупами. Час від часу ми перестрибували через трупи терористів ОАС, яких Дюсольд та Вайман убили з південного проходу. Ми десять, важко дихаючи, промчали повз східну стіну Башти, вистрілюючи короткими чергами в кілька вікон і розрізненими групами терористів, що бігли поперед нас. Потім нам було дев'ять, коли Хаймі ДюСольд смикнувся від удару кулі і впав на гарячу тверду землю.






ми продовжили рух повз південно-східний кут руїн, деякі з нас вбивали сирійців, що присіли там, інші стріляли в убивць в безпосередній близькості від лінії броні. Партизани відреагували на це з чистої паніки, не чекаючи, що ми просунемося так далеко.



Я низько нахилився, змінюючи свій порожній АК-47 на автомат, що лежить поряд із мертвим терористом. Пістолет-кулемет був 9-міліметровою швейцарською зброєю MP Neuhausen. Коли мене впіймали, я помітив, що у ворога була різна зброя різних народів. Для мене це було доказом, що SLA мала широкі контакти з революційними групами по всьому світу.



Прямо, як стріла, я попрямував до кінця російського танка Т-54, ми з ізраїльтянами стріляли на всі боки, всі йшли одним зигзагоподібним курсом. Поступово сирійців дійшло до того, що нашою метою були танки, і вони щосили намагалися нас зупинити. Один чоловік спробував закрити люк над відділенням управління торцевого танка, але я здув його пострілом, перш ніж він встиг. Тоді я мало не розтяв сирійця, який на вежі намагався спуститися до бойового відділення через люк командирської вежі. Ізраїльтяни обстріляли техніку, що залишилася, рубавши кричучих партизанів, які відчайдушно намагаються проникнути всередину другого танка і чотирьох з шести броньовиків «Гроншів».



З рикошетами, що завивали навколо мене, я дістався до передньої частини крайнього танка Т-54 і пригнувся до похилої лобової пластини. За кілька хвилин поруч зі мною ковзають Лев Віманн і Джо Рісенберг.



"Я завжди хотів водити такий танк", - задихаючись, сказав Рісенберг, поплескуючи тверду гарячу сталь бака.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги