Чоловік нахилився, торкаючись пальцями "люгера". Нік вдарив його ногою, і він упав. Він перекотився на бік і накинувся на ці жахливі черевики зі сталевим наконечником. Удар потрапив Ніка у живіт, відкинувши його назад до ліжка. Чоловік знову вибрав Люгер. Нік швидко відійшов від ліжка, штовхнув Вільгельміну в кут, поза досяжністю. Міцний чоловік стояв навколішки. Нік ляснув його по шиї обома сторонами розкритої долоні, а потім своєю відкритою долонею швидко вдарив чоловіка по носі, розірвавши його ніздрі. Чоловік скрикнув в агонії, потім звалився кучерями, закривши обличчя обома руками. Нік перетнув кімнату і взяв Вільгельміну.



Він сказав крізь зуби: "Тепер ти розповіси мені, чому ти стежив за мною і на кого працюєш".



Рух був надто швидким, щоб Нік його помітив. Рука чоловіка перемістилася в кишеню сорочки, витягла маленьку круглу пігулку і засунула її до рота.



"Ціанід", - подумав Нік. Він засунув Вільгельміну в кишеню пальта і швидко підійшов до чоловіка. Пальцями обох рук він намагався розсунути щелепи чоловіка, щоб зуби не розчавили пігулку. Але було вже запізно. Смертельна рідина вже пройшла через організм людини. Через шість секунд він був мертвий.



Нік стояв, дивлячись на тіло. Він відсахнувся і плюхнувся на ліжко. Між ніг був біль, який ще не зникне. Його руки були залиті кров'ю з чоловіка. Він знову ліг на ліжко і прикрив очі правою рукою. Це була його соломинка, його єдина авантюра, і він її програв. Куди б він не пішов, скрізь був глухий мур. У нього не було жодної гідної перерви з того часу, як він почав це завдання. Нік заплющив очі. Він почував себе втомленим і розбитим.



Нік не знав, скільки він там пролежав. Не могло бути більше кількох хвилин. Раптом він сів. Що з тобою, Картер? він думав. Немає часу зануритися в жалість до себе. Отже, ви мали кілька поганих перерв. Це була частина роботи. Можливості все ще залишалися відкритими. У тебе були складніші завдання. Ладити з нею.



Він почав з душу і гоління, поки його думки обмірковували можливості, що залишилися. Якщо він не міг придумати нічого іншого, залишився бар Wonderful.



Коли він вийшов із ванної






він відчув себе набагато краще. Він затяг набивання навколо талії. Замість того, щоб помістити П'єра, крихітну газову бомбу, між його ніг, він прикріпив її ізолентою до невеликого заглиблення відразу за лівою кісточкою. Коли він натягнув носок, було видно невелику гулю, але це було схоже на опухлу кісточку. Він перестав одягатися у тому ж діловому костюмі. Він витяг обойму з Вільгельміни і замінив чотири відсутні гільзи. Він притис Вільгельміну за пояс на тому місці, де вона була раніше. Потім Нік Картер повернувся на роботу.



Він почав із мертвої людини. Він обережно переглянув кишені чоловіка. Гаманець виглядав так, наче його недавно купили. Скоріш за все, матрос. Нік знайшов дві фотографії китаянок, квиток у пральню, дев'яносто гонконгських доларів готівкою та візитку з бару Wonderful. Це місце з'являлося скрізь, де він повернувся. Він глянув на зворотний бік карти. Написані олівцем слова Вікторія-Квангчоу.



Нік покинув тіло і повільно підійшов до вікна. Він дивився надвір, але нічого не бачив. Гуанчжоу був китайський кантон, столиця провінції Гуандун. Кантон знаходився трохи більш ніж за сто миль від Гонконгу, в Червоному Китаї. Там були дружина та хлопчик? Це було велике місто. Він розташовувався на північному березі Перлинної річки, що текла на південь у Гонконгу. Можливо, там були дружина та хлопчик.



Але Нік сумнівався, чи це було те, що мало на увазі на картці. То була візитна картка бару. Він відчував, що все, що мала на увазі Вікторія-Гуанчжоу, було прямо тут, у Гонконгу. Але що? Місце? Річ? Персона? І чому ця людина мала таку картку? Нік згадав усі події, які відбулися з того часу, як він побачив людину, що виглядає з вікна їдальні. Одне впадало у вічі - дивні дії цієї людини на поромній пристані. Або він збирався сісти на пором, але боявся повідомити начальство про свою невдачу, або він знав, що Нік був там, і не хотів повідомляти, куди йде. І він рушив по причалу.



Кіллмайстер міг бачити з вікна гавань, але не поромну пристань. Він уявив уявну картину місцевості. Поромний причал був оточений з кожного боку плавучим співтовариством сампанів та джонок. Вони стояли пліч-о-пліч майже до самого майданчика. Щоб доставити Кеті Лу і Майка до Кантона, вони повинні були доставити їх зі Штатів до Гонконгу, а потім…



Але звісно! Це було так очевидно! З Гонконгу вони доставили їх Перлинною річкою в Кантон на човні! Туди й прямував чоловік, відходячи від пристані, - до човна десь уздовж цієї спільноти човнів. Але їх було так багато у цьому районі. Він мав бути досить великим, щоб проїхати близько сотні миль до Кантона. Сампан, мабуть, витримав би це, але малоймовірно. Ні, він мав бути більшим за сампан. Це саме собою звузило коло питань, оскільки дев'яносто відсотків човнів у гавані були сампанами. То був ще один ризик, соломинка, авантюра, що завгодно. Але то було щось.



Нік засмикнув вікно фіранкою. Він склав зайвий одяг у чемодан, вимкнув світло і вийшов із кімнати, замкнувши за собою двері. Йому доведеться знайти інше місце, щоби залишитися. Якби він виписався, знайшлося б комусь прибрати кімнату відразу. Він вважав, що тіло буде виявлено ближче до вечора. Цього часу може вистачити. У коридорі Нік упустив валізу в лоток для білизни. Він проліз через вікно в кінці коридору, спустився пожежними сходами. Внизу він упав на шість футів зі сходів і опинився в провулку. Він обтрусився і швидко пішов надвір, тепер заповнений людьми і жвавим рухом. У першої поштової скриньки, що проходить повз, Нік упустив ключ від номера в готелі. Хоук залагодить стосунки з поліцією та готелем, коли приїде до Гонконгу. Нік змішався з натовпом на тротуарі.



Повітря все ще було свіжим. Але хмари розсіялися, і сонце яскраво світило крізь розлами в них. Вулиці та тротуари почали сохнути. Люди снували навколо і повз Ніка, поки він йшов. Іноді з порту виходили матроси з похмілля та м'ятої форми. Нік подумав про рудоволосого матроса і подумав, що він робить у цей час; мабуть, все ще б'ється з Вікі. Він усміхнувся, згадавши сцену, коли він увірвався до кімнати.



Нік досяг доків і попрямував до пристані порома, його досвідчені очі шукали безліч сампанів і джонок, з'єднаних, як ланки ланцюга, в гавані. Човен буде не в цьому відсіку, а з іншого боку причалу. Якщо взагалі був човен. Він навіть не знав, як він це вибере.



Великий паром з пихканням відривався від пристані, коли до неї наближався Нік. Він перетнув пристань до доків з іншого боку. Нік знав, що йому треба бути обережним. Якщо червоні зловлять його, що копається в їхньому човні, вони спочатку вб'ють, а потім дізнаються, ким він був.



Кіллмайстер залишався поряд з






будівлею, його очі уважно вивчали кожен човен, який виглядав більше, ніж сампан. Він провів весь ранок і частину дня безрезультатно. Він пройшов доками майже так само далеко, як і човни. Але коли він дістався до ділянки, де великі кораблі з усього світу або завантажували або розвантажували вантажі, він повернув назад. Він подолав майже милю. Прикро було те, що човнів було надто багато. Навіть після усунення сампанів залишилася їхня велика кількість. Можливо, він уже це пройшов; йому не було з чим це ідентифікувати. І знову візитна картка може означати зовсім не човен.



Нік заново досліджував кожен човен розміром більше за сампан, повертаючись до поромної пристані. Хмари розвіялися; вони висіли високо в небі, подібні до розсипаного попкорну на темно-синій скатертині. А післяполудне сонце зігріло доки, випарувавши вологу з асфальту. Деякі човни були пов'язані із сампанами; інші стояли якорі трохи далі. Нік зауважив, що водні таксі регулярно курсують між величезними кораблями американського флоту та назад. Через денний приплив великі кораблі розгорнулися на якірних ланцюгах, тож вони сіли боком через гавань. Сампани збиралися навколо кораблів, як п'явки, їхні пасажири пірнали за п'ятаками, покинутими матросами.



Нік побачив баржу незадовго до того, як досяг сходового майданчика. Він пропустив його раніше, бо його ніс був спрямований у док. Він був поставлений на якір недалеко від ряду сампанів, і з-за пополудневого припливу він теж сидів боком. З того місця, де стояв Нік, він міг бачити лівий борт та корму. Жирним шрифтом жовтого кольору на кормі написано: Kwangchow!



Нік відступив у тінь складу. Чоловік стояв на палубі баржі, дивлячись у бінокль на причалі. Його праве зап'ястя було забинтоване білою пов'язкою.



У тіні складу Нік широко посміхнувся. Він дозволив собі глибоко зітхнути із задоволенням. Людина в баржі була, звичайно, нерозлучним другом Осси. Нік притулився до складу і сів. Все ще посміхаючись, він витяг одну зі своїх цигарок і закурив. Потім він посміхнувся. Він схилив гарну голову набік і розреготався. Він щойно отримав свою першу перерву.



Кіллмайстер дозволив собі цю дивну розкіш рівно на одну хвилину. Його не хвилювала людина з біноклем; сонце світило чоловікові в обличчя. Поки Нік залишався у тіні, його було майже неможливо побачити звідти. Ні, Ніку було про що турбуватися. Поліція, безперечно, знайшла тіло в його кімнаті і, мабуть, зараз його шукає. Вони шукатимуть Кріса Вілсона, американського туриста. Пора було Ніку стати кимось іншим.



Він підвівся, загасив сигарету і попрямував до майданчика, залишаючись у тіні. Він не мав шансу наблизитися до сміття при світлі дня, принаймні, поки на палубі був бінокль. Прямо зараз йому потрібне було місце, щоб переодягнутися.



Коли Нік дістався порому, він був переповнений. Він обережно пройшов повз людей, не відриваючи очей від поліції.



Коли він перетнув його, він ступив на перший палець дока, що вказував на гавань. Він повільно пройшов повз ряди сампанів, уважно спостерігаючи за ними. Вони тяглися рядами, як кукурудза, і Нік продовжував, доки не знайшов ту, яку хотів.



Він стояв поруч із причалом у другому ряду від гавані. Нік, не роздумуючи, ступив на неї і пірнув під дах маленької хатини. Він одразу помітив ознаки занедбаності, відсутність будь-якого одягу, дах, яким пролився дощ, що залив ліжко і невелику піч, консервні банки зі слідом іржі на губах. Хто знав, чому і коли окупанти пішли? Можливо, вони знайшли місце, щоб залишитися на суші, доки шторм не вщухне. Можливо, вони були мертві. Від сампана пахло пліснявою. Деякий час він був покинутий. Нік перебрав шахраїв та закутків і знайшов жменю рису та невідкриту банку стручкової квасолі.



Баржу із сампана він не бачив. Залишалося близько двох годин денного світла. Це був шанс, але він мав переконатися, що то та баржа. Він роздягнувся і зняв набивання з талії. Він думав, що за чотири хвилини він зможе пропливти під першим рядом сампанів і опинитися в гавані, перш ніж йому доведеться подихати повітрям. Якщо бінокль усе ще був на палубі, йому довелося б наближатися до мотлоху з носа або з правого борту.



Голий, за винятком Х'юго, Нік зісковзнув з борту сампана у крижану воду. Він почекав кілька секунд, доки перший напад холоду не залишив його; потім він поринув під воду і почав плавати. Він пройшов під першим рядом сампанів і повернув праворуч до водної сторони порома. Потім він сплив рівно на два глибокі вдихи свіжого повітря. Він мигцем побачив баржу, коли знову поринув у воду. Ніс був спрямований на нього. Він підплив до нього, намагаючись триматися приблизно шість футів під ним.






нар. Йому довелося ще раз подихати повітрям, перш ніж його рука торкнулася товстого дна баржі.



Просуваючись уздовж кіля, він дозволив собі повільно піднятися правим бортом, майже за кормою. Він перебував у тіні баржі, але не було жодної опори, не було за що триматися. Якірний ланцюг лежав на носі. Нік поставив ноги на кіль, сподіваючись, що це допоможе йому втриматись. Але відстань від кіля до поверхні була занадто великою. Він не міг тримати голову у воді. Він рушив до форштевня правим бортом плетеного в кошик керма. Тримаючи кермо напряму, він міг залишатися в одному положенні. Він усе ще був у тіні баржі.



Потім він побачив, як крізь лівий борт спускається шлюпка.



У нього забрався чоловік із перев'язаним зап'ястям і незграбно поплентався до причалу. Він надавав перевагу зап'ястю і не міг однаково тягнути весла.



Нік чекав, тремтячи від холоду, хвилин двадцять. Човен повернувся. На цей раз із чоловіком була жінка. Її обличчя було суворо красивим, як у професійної повії. Губи були повними та яскраво-червоними. Її щоки покрилися рум'янцем там, де шкіра щільно прилягала до кістки. Волосся в неї було чорне, як вороня, туге, зібране в пучок на потилиці. Очі були смарагдовою красою і були такими ж твердими. На ній була облягаюча сукня кольору лаванди з квітковим візерунком, з розрізом по обидва боки, що доходили до стегон. Вона сіла в човен, склавши коліна разом, зчепивши їх руками. З боку Ніка він побачив, що на ній немає трусиків. Насправді він сумнівався, чи носить вона щось під цим яскравим шовком.



Коли вони досягли краю мотлоху, чоловік скочив на борт, потім простяг руку, щоб допомогти їй.



На кантонському діалекті жінка запитала: «Ви ще не отримали звістки від Йонга?»



"Ні", - відповів чоловік на тому ж діалекті. "Можливо, завтра він завершить свою місію".



"Можливо, нічого", - огризнулася жінка. «Можливо, він пішов шляхом Оси».



«Осса…» – почав чоловік.



«Осса був дурнем. Ти, Лінге, дурень. Я мала знати краще, перш ніж очолити операцію в оточенні дурнів».



«Але ми віддані справі!» - Вигукнула Лінг.



Жінка сказала: «Гучніше, у Вікторії тебе не чують. Ти ідіот. Новонароджене немовля присвячує себе годівлі самого себе, але нічого не вміє. Ви новонароджена дитина, до того ж кульгавий.



«Якщо я колись побачу це…»



«Ти або втечеш, або помреш. Він лише одна людина. Одна людина! А ви всі, як перелякані кролики. Прямо зараз він може бути на шляху до жінки та хлопчика. Він не може довго чекати».



"Він буде…"



«Він, мабуть, убив Йонга. Я думав, що з усіх вас, принаймні, Йонг досягне успіху».



«Шейла, я…»



«То ти хочеш накласти на мене руки? Ми чекаємо Йонг до завтра. Якщо він не повернеться до завтрашньої ночі, ми вантажимося і йдемо. Я хотів би зустрітися з цією людиною, яка вас усіх налякала. Лінг! Ти лапаєш мене, як цуценя. Чудово. Заходь у каюту, і я зроблю тебе хоч наполовину людиною.



Нік уже багато разів чув, що буде далі. Йому не треба було замерзати у крижаній воді, щоб почути це знову. Він пірнув і рушив уздовж дна баржі, поки не досяг носа. Потім він наповнив легені повітрям і рушив назад до сампан.



Сонце майже сіло, коли він підійшов, щоб вдихнути ще один ковток повітря. Через чотири хвилини він знову пройшов під першим рядом сампанів і повернувся до свого позиченого. Він підвівся на борт і витерся своїм діловим костюмом, енергійно розтираючи шкіру. Навіть після того, як він висох, йому знадобився деякий час, щоб перестати тремтіти. Він витяг човен майже на всю довжину і заплющив очі. Йому потрібний сон. Оскільки Йонг був мертвим чоловіком у кімнаті Ніка, малоймовірно, що він з'явиться завтра. Це давало Ніку принаймні до вечора. Він повинен вигадати, як сісти на цю баржу. Але зараз він утомився. Ця холодна вода виснажила його сили. Він віддалився від себе, дозволивши гойдалому сампану забрати його. Завтра він розпочне. Він буде добре відпочиваючим та готовим до всього. Завтра. Завтра був четвер. Він мав до вівторка. Час летів швидко.



Нік різко прокинувся. На мить він не знав де знаходиться. Він почув легкий плескіт води по стінці сампана. Баржа! Баржа все ще у гавані? Можливо, жінка, Шейла, передумала. Тепер поліція знала про Юну. Може, вона впізнала.



Він сів, задубівши зі свого жорсткого ліжка, і подивився на другий бік поромної пристані. Великі кораблі ВМФ знову змінили позиції у гавані. Вони сіли вздовж, спрямувавши носи у бік Вікторії. Сонце сиділо високо, мерехтіння у воді. Нік побачив баржу, її корма повернулася у бік гавані. На борту не було жодних ознак життя.



Нік зварив жменю рису. Він їв рис та банку стручкової квасолі пальцями. Коли він закінчив, він помістив дев'яносто гонконгських доларів, які він зняв із костюма, в порожню банку, а потім поставив банку туди, де він її знайшов. Швидше за все, пасажири






Якби сампан не повернувся, але якби вони повернулися, він принаймні заплатив би за свою кімнату та харчування.



Нік відкинувся в сампані і закурив одну зі своїх цигарок. Дня майже скінчилася. Все, що йому треба було зробити, — це дочекатися ночі.



Розділ дев'ятий



Нік чекав у сампані, доки не стемніло. Уздовж гавані блищали вогні, і за нею він бачив вогні Коулуна. Хлам тепер був поза полем його зору. Цілий день він не бачив на ньому жодного руху. Але, звісно, він дочекався далеко за північ.



Він загорнув Вільгельміну і Хьюго в одяг кулі, який був прив'язаний до його талії. Він не мав поліетиленового пакету, тому йому доводилося утримувати одяг із води. П'єр, крихітна газова бомба, була прикріплена стрічкою прямо за його лівою пахвою.



Сампани навколо нього були темні та тихі. Нік знову поринув у крижану воду. Він рухався повільним бічним помахом, тримаючи пакунок над головою. Він пройшов між двома сампанами у першому ряду, потім попрямував до відкритої води. Рух йшов повільно, і він упевнився, що немає бризок. Вийшовши за межі порома, він повернув праворуч. Тепер він міг побачити темний силует баржі. Вогнів не було. Пройшовши поромну пристань, він попрямував прямо до носа баржі. Діставшись до нього, він повис на якірному ланцюзі та відпочивав. Тепер йому треба бути дуже обережним.



Нік підіймався ланцюгом, поки його ноги не вийшли з води. Потім, використовуючи вузлик як рушник, він витер ступні та ноги. Не можна залишати мокрі сліди палубі. Він переліз через носовий поручень і безшумно впав на палубу. Схиливши голову, слухав. Нічого не чуючи, він тихенько одягнувся, засунув Вільгельміну за пояс штанів і тримав Х'юго в руці. Пригнувшись, він рушив по доріжці з лівого боку каюти. Він помітив, що човен зник. Досягши кормової палуби, він побачив три сплячі тіла. "Якби Шейла і Лінг були на борту, - подумав Нік, - швидше за все, вони були б у каюті". Ці троє мають бути командою. Нік легко встав між ними. Не було дверей, що закривали передню частину кабіни, лише невеликий арковий простір. Нік просунув голову, прислухаючись і дивлячись. Він не чув дихання, крім трьох за ним; він нічого не бачив. Він увійшов усередину.



Зліва від нього стояли три ліжка, одне на іншому. Праворуч від нього були умивальник та плита. За ним стояв довгий стіл із лавами з боків. Щогла пройшла через центр столу. По два ілюмінатори з боків кабіни. За столом були двері, мабуть, голова. У хатині йому не було де сховатися. Шафки для зберігання були надто маленькими. Всі відкриті простори вздовж перебирання добре переглядалися з кабіни. Нік подивився вниз. Під головною палубою буде місце. Вони, мабуть, використали б це для зберігання. Нік вирішив, що люк буде десь поруч із узголів'ям. Він обережно рушив по столу і відчинив двері в голову.



Унітаз був встановлений урівень з палубою за східним зразком і занадто малий для люка внизу. Нік відступив у головну каюту, оглядаючи палубу очима.



Місячного світла було достатньо, щоб розрізнити силуети. Він нахилився, коли відступав, легко ковзаючи пальцями палубою. Тріщину він знайшов між ліжками та умивальником. Він провів руками площею, знайшов підйомник для пальців і повільно підвівся. Люк був навісним і добре використовувався. Коли він її відкрив, вона видала лише легкий писк. Проріз був близько трьох квадратних футів. Внизу чекала тьмяна темрява. Нік знав, що дно мотлоху не могло бути більше чотирьох футів униз. Він спустив ноги через край і опустився. Він опустився тільки до рівня грудей, перш ніж його ноги торкнулися дна. Нік сів, закриваючи над собою люк. Все, що він тепер міг чути, було легким плесканням води по сторонах мотлоху. Він знав, що коли вони будуть готові до переїзду, вони завантажуватимуть на борт запаси. І вони, мабуть, зберігають їх у цьому місці.



Використовуючи руки, щоб направити його, Нік вирушив на корму. Темрява була абсолютною; він мав діяти строго навпомацки. Він знайшов лише згорнуте запасне вітрило. Він повернувся назад. Якби перед люком нічого не було, він міг би залізти у вітрило. Але вони, мабуть, захочуть перемістити його до магазину. Він мав знайти щось краще.



Перед люком він виявив п'ять ящиків. Працюючи якомога тихіше, Нік розв'язав ящики і розташував їх так, щоб за ними залишався вільний простір і достатньо місця від верху до стелі, щоб він міг пролізти через них. Потім він знову міцно прив'язав їх. Ящики були не надто важкими, і через темряву він не міг прочитати, що в них було. Напевно, продукти харчування. Нік переповз через них у свій маленький простір. Йому доводилося сидіти, упершись колінами в груди. Він засунув Х'юго в один із ящиків у межах легкої досяжності і поклав Вільгельміну між його ніг. Він відкинувся назад, його вуха намагалися






уловлювати кожен шум. Все, що він міг чути, - це вода об борт мотлоху. Потім він почув ще щось. Це був легкий дряпаючий звук. Його тілом пробіг холодок.



Щури!



Болючі, брудні, більші, як відомо, нападали на чоловіків. Нік уявлення у відсутності, скільки їх було. Здавалося, подряпання оточувало його. І він був ув'язнений. Якби він міг бачити! Потім зрозумів, що вони роблять. Вони дряпали коробки навколо нього, намагаючись дістатися вершини. Вони, мабуть, голодували, переслідуючи його. У Ніка у руці був Хьюго. Він знав, що ризикує, але почував себе в пастці. Він витяг запальничку і запалив полум'я. На мить він був засліплений світлом, потім побачив двох з них нагорі коробки.



Вони були великі, як вуличні кішки. Вуса на їхніх довгих загострених носах тремтіли з боку на бік. Вони дивилися на нього зверху вниз розкосими чорними очима, що блищали в полум'ї запальнички. Запальничка стала надто гарячою. Він упав на палубу і згас. Нік відчув, як щось пухнасте впало йому на коліна. Він ударив по ньому Х'юго, почувши клацання зубів по лезу. Потім ця штука виявилася в нього між ногами. Він продовжував тикати в нього Х'юго, поки його вільна рука шукала запальничку. Щось потягло його за штанину. Нік знайшов запальничку і швидко запалив її. Нерівні зуби щура зачепилися за його штанину. Він хитав головою туди-сюди, клацаючи щелепами. Нік вдарив його стилетом у бік. Він вдарив його знову. І знову. Зуби вивільнилися, і щур клацнув лезом. Нік встромив стилет їй у живіт, потім штовхнув їм у морду інший щур, який збирався стрибнути. Обидва щури перейшли ящик і спустилися з іншого боку. Подряпини припинилися. Нік чув, як інші поспішили до мертвого щура, а потім сварилися через нього. Нік здригнувся. Ще один або двоє можуть бути вбиті під час бою, але цього недостатньо, щоби протриматися надовго. Вони повернуться.



Він закрив запальничку і витер кров із леза Хьюго об штани. Крізь щілину люка він бачив ранкове світло.



Минуло дві години, перш ніж Нік почув рух на палубі. Його ноги заснули; він більше не міг їх відчувати. Над ним тупотіли, і запах їжі, що готується, розвіявся. Він спробував змінити позицію, але, схоже, не міг поворухнутися.



Більшу частину ранку він провів у дрімоті. Біль у хребті зменшився завдяки його неймовірній здатності до концентрації. Він не міг заснути, бо, хоч вони й мовчали, щури все ще були з ним. Час від часу він чув, як одна з них метушиться перед одним із ящиків. Він ненавидів думати про те, щоб провести з ними ще одну ніч наодинці.



Нік подумав, що було близько полудня, коли він почув, як шлюпка вдарилася об борт мотлоху. Над ним по палубі пройшли ще дві пари ніг. Були приглушені голоси, але він не міг зрозуміти, про що йшлося. Потім він почув, як повільно обертається дизельний двигун, що йде поряд зі сміттям. Реквізит перевернули, і він почув глухий стукіт по палубі. Інший човен підійшов до борту. Ноги вовтузилися на палубі над ним. Пролунав гучний брязкіт, ніби впала дошка. Потім раз-пораз лунали удари. Нік знав, що це було. Вони кладуть запаси. Хлам готувався до переїзду. У нього з щурами незабаром буде компанія.



На те, щоби все завантажити на борт, знадобилося близько години. Потім дизель знову завівся, набрав обертів і звук повільно затих. Раптом люк відчинився, і притулок Ніка залило яскравим світлом. Він чув, як щури біжать до укриття. Повітря було прохолодним і освіжаючим, коли воно втікало. Він почув, як жінка говорила китайською.



«Поспішай», - казала вона. «Я хочу, щоб ми вирушили в дорогу до темряви».



"Можливо, він у поліції". Це було схоже на Лінг.



«Заспокойся, дурненький. У поліції його нема. Він йде до жінки та хлопчика. Ми маємо дістатися туди раніше, ніж він».



Один із членів екіпажу знаходився за кілька футів від Ніка. Інший був зовні люка, збирав ящики у третього і передавав їх. А які ящики! Найменші були розміщені навколо люка, де до них було б легко дістатися. Вони мали продукти харчування тощо. Але таких було небагато. Більшість ящиків була позначена китайською мовою, і Нік досить добре читав китайською, щоб зрозуміти, що в них міститься. Деякі були споряджені гранатами, але здебільшого були боєприпаси. «У них має бути армія, яка охороняє Кеті Лу та хлопчика, – подумав Нік. Шейла і Лінг, мабуть, вийшли з хатини; їхні голоси знову стали приглушеними.



На той час, як екіпаж скинув усі ящики, світло майже згасло. Усі склали за люком. Вони навіть не підійшли до притулку Ніка. Нарешті, все було зроблено. Виліз останній член екіпажу і закрив люк. Нік знову опинився у повній темряві.



У темному повітрі пахло новими ящиками. Нік почув тупіт ніг по палубі. Скрипнув шків.





«Мабуть, підняли вітрило, – подумав він. Потім він почув брязкіт якірного ланцюга. Заскрипіли дерев'яні перегородки. Баржа, здавалося, пливла по воді. Вони рухалися.



Швидше за все, вони попрямують до Кванчжоу. Або там, або десь на березі річки Кантон у них були дружина та син професора. Нік спробував уявити місцевість уздовж річки Кантон. Це була рівнинна місцевість із тропічним лісом. Це йому нічого не сказало. Як він згадував, Гуанчжоу лежав у північно-східній дельті річки Сі Чіанг. У цьому районі між невеликими рисовими полями протікав лабіринт струмків та каналів. Кожен був усіяний селами.



Баржа дуже тихо котилася крізь гавань. Нік дізнався, коли вони пішли вгору по річці Кантон. Рух уперед, здавалося, сповільнився, але вода звучала так, ніби вона мчала по сторонах баржі. Качка стала трохи різкішою.



Нік знав, що не зможе довше залишатися на своєму місці. Він сидів у калюжі свого поту. Він хотів пити, і його живіт бурчав з голоду. Щури теж були голодні, і вони його не забули.



Він чув їхнє дряпання більше години. Спочатку треба було оглянути та пережовувати нові ящики. Але дістатися до їжі всередині було надто складно. Завжди був він теплий від запаху крові на штанях. Тож вони прийшли за ним.



Нік слухав, як їхні подряпини на ящиках ставали все вищими. Він міг точно сказати, як високо вони забиралися. І він не хотів витрачати рідину для запальничок. Він знав, що йому знадобиться. Потім він відчув їх на ящиках, спочатку одну, потім іншу. Тримаючи Хьюго в руці, він направив полум'я у запальничку. Він підняв запальничку і побачив їх гострі, вусаті носи перед їхніми чорними блискучими очима. Він нарахував п'ять, потім сім, і більше ящиків доходило до верху. Його серце забилося швидше. Один буде сміливіший за інших, зробить перший хід. Він стежитиме за цим. Його очікування було недовгим.



Один рушив уперед, поставивши ноги біля краю ящика. Нік підніс полум'я запальнички до вусатого носа і тицьнув вістрям Хуго. Стілет вирвав щуру праве око, і вона впала. Інші стрибнули на нього майже перш, ніж він встиг спуститися з іншого боку коробки. Він міг чути, як вони борються через це. Полум'я в запальничці Ніка згасло. Немає більше рідини.



Кіллмайстру довелося покинути цю позицію. Тепер, коли в нього закінчилася рідина для запальнички, він опинився у пастці без захисту. В ногах не було чутливості; він не міг підвестися. Коли щури покінчать зі своїм другом, він буде наступним. Був один шанс. Він знову засунув Вільгельміну за пояс і затис Хьюго зубами. Він хотів, щоб стилет був під рукою. Зачепивши пальцями верхню коробку, він потягнув щосили. Він підняв лікті зверху, потім груди. Він спробував штовхнути ногами, щоб покращити кровообіг, але вони не рухалися. Використовуючи руки та лікті, він переповз через верх ящиків і спустився з іншого боку. Він чув, як щури поряд з ним жують і шкребуть. Тепер дном корпусу Нік підповз до одного з ящиків з їжею.



Використовуючи Х'юго як брухт, він зламав одну з ящиків і поліз усередину. Фрукти. Персики та банани. Нік витягнув зв'язку бананів і три персики. Він почав розкидати і підкидати фрукти, що залишилися, за люк між ящиками для гранат і боєприпасів і навколо них. Він чув, як за ним бігають щури. Він їв голодно, але повільно; не було сенсу хворіти. Коли він закінчив, він почав терти ноги. Спочатку вони поколювали, потім відчули біль. Почуття поверталося повільно. Він напружився і зігнув їх, і вони стали досить сильними, щоб витримати його вагу.



Потім він почув потужний двигун іншого човна; це виглядало як старий човен PT. Звук наближався, доки став поруч. Нік підійшов до люка. Він приклав до нього вухо, намагаючись почути. Але голоси були приглушені, і двигун на холостому ході заглушував їх. Він подумав, щоб трохи підняти люк, але хтось із членів екіпажу міг бути в кабіні. «Напевно, це патрульний катер, – подумав він.



Він мав пам'ятати про це, бо планував повернутися цим шляхом. Патрульний катер простояв біля борту понад годину. Нік подумав, чи не збираються вони обшукувати баржу. Звичайно ж. По палубі над ним почулися важкі кроки. Тепер Нік повністю використав свої ноги. Він боявся думки повернутися до замкненого простору, але здавалося, що йому доведеться це зробити. Тяжкі кроки були на кормовій палубі. Нік полегшився на одній із ящиків із боєприпасами, потім переліз через ящики у своє маленьке укриття. Він засунув Х'юго в коробку перед собою. Вільгельміна знову опинилася між його ніг. Йому треба було поголитися, і від його тіла смерділо, але він почував себе набагато краще.



Під час обшуку було багато розмов, але Нік не чув слів. Він почув те, що було схоже на сміх. Може, жінка Шейла намагалася обдурити






митників, щоб вони не бачили гранати та боєприпаси. Баржа стояла на якорі, і двигуни патрульного катера було вимкнено.



Раптово притулок Ніка залив ранковим світлом, коли відкрився люк. Навколо нього світився промінь ліхтарика.



«А що тут унизу?» - спитав чоловічий голос китайською.



«Тільки запаси», - відповіла Шейла.



Через люк упала пара ніг. Вони були одягнені у форму китайської регулярної армії. Потім увійшла гвинтівка, за нею пішли решта солдатів. Він висвітлив Ніка ліхтариком і повернувся спиною. Промінь упав на відкритий ящик із продуктами. Три щури вилетіли з клітки, коли на них потрапило світло.



"У вас є щури", - сказав солдат. Потім промінь потрапив у гранати та гільзи для боєприпасів. Ага! Що ми маємо тут? він запитав.



Зверху відкритого люка Шейла сказала: Це для солдатів у селі. Я розповідав тобі про них…»



Солдат пересувався навпочіпки. "Але чому так багато?" він запитав. "Там не так багато солдатів".



«Ми очікуємо на неприємності», - відповіла Шейла.



«Я мушу повідомити про це». Він поповз назад через відчинений люк. «Щури відкрили одну з ваших ящиків з їжею», - сказав він незадовго до того, як люк знову зачинився.



Нік більше не міг чути, що говорили голоси. Його ноги знову почали засинати. Було ще кілька хвилин приглушеної розмови, потім рипнув шків, і якірний ланцюг знову почав брязкати. Хлам, здавалося, напружився про щоглу. Спрацювали потужні двигуни і патрульний катер відірвався. Вода ринула на всі боки і днину непотребу. Вони знову були в дорозі.



Значить, на нього чекали в якомусь селі. Він відчував, ніби йому підкидають крихітні шматочки інформації. Він уже багато чому навчився з того часу, як піднявся на борт баржі. Але найважливіше «де», як і раніше, вислизало від нього. Нік притулився до грудей на ящиках, щоб ноги були прямими. Він працював із ними, поки почуття не повернулося. Потім він знову сів. Якби він міг робити це іноді, це могло б не дати його ногам заснути. Поки що щури, здавалося, задовольнялися розкритою скринькою з їжею.



Він почув кроки, що наближалися до люка. Двері відчинилися, і залило денне світло. У руці Ніка був Х'юго. Один із членів екіпажу заліз. В одній руці він тримав мачете, а в другій – ліхтарик. Пригнувшись, він поповз до відкритої скриньки з їжею. Його світло вразило двох щурів. Коли вони спробували втекти, чоловік двома швидкими ударами розрізав їх навпіл. Він озирнувся у пошуках щурів. Не побачивши нічого, він почав запихати фрукти назад у ящик. Коли він очистив територію навколо себе, він потягнувся до розколотої дошки, яку Нік відірвав від ящика. Почав замінювати, потім зупинився.



Він провів променем світла краєм дошки. На його обличчі був глибокий похмурий вираз. Він провів великим пальцем по краю, потім подивився на двох щурів. Він знав, що щури не відчиняли ящика. Промінь світла спалахнув усюди. Справа зупинилася на ящиках із боєприпасами, з яких Нік заспокоївся. Чоловік почав перевіряти ящики. Спочатку він озирнувся в ящиках із гранатами та боєприпасами. Нічого не знайшовши, він розв'язав ящики з їжею, зсунув їх ближче один до одного і знову прив'язав. А потім він повернувся до ящиків Ніка. Працюючи швидко, його пальці розв'язували вузли, що утримують коробки. Нік підготував Х'юго. Чоловік витяг мотузки із ящиків, потім потягнув верхню коробку вниз. Коли він побачив Ніка, його брови здивовано підвелися.



"Так!" - закричав він і знову повернув мачете.



Нік кинувся вперед, встромивши вістря стилету в горло чоловікові. Чоловік булькав, упустив ліхтарик і мачете і позадкував, кров хлинула з відкритої рани.



Нік почав із ящиків. Хлам відкотився убік, і ящики перекинулися, і його повалили на перебирання. Він звів очі й побачив жіночу руку з малокаліберним автоматом, спрямовану на нього через отвір люка.



Чудовою американською мовою Шейла сказала: «Ласкаво просимо на борт, люба. Ми чекали на тебе.



РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ



Ніку потрібен час, щоб повністю відчути свої ноги. Він ходив по кормовій частині палуби, глибоко вдихаючи свіже повітря, а Шейла стежила за кожним його рухом своїм крихітним автоматом. Лінг став поруч із жінкою. Навіть у нього була стара армійська .45. Нік прикинув, що час бути близько полудня. Він спостерігав, як двоє інших членів екіпажу витягли свого товариша через люк та викинули тіло за борт. Він усміхнувся. Щури добре поїли.



Потім Нік повернувся до жінки. «Я хотів би привести себе в порядок і поголитися», - сказав він.



Вона дивилася на нього з блиском у холодних смарагдових очах. "Звичайно", - відповіла вона на його усмішку. "Ти хотів би щось з'їсти?"



Нік кивнув.



Лінг сказав: «Ми вбиваємо» не зовсім ідеальною англійською. В його очах була ненависть.



Нік подумав, що Лінг не дуже його любить. Він увійшов у каюту і налив води у умивальник. Пара стояла позаду






обидва пістолети націлені йому в спину. На столі були Хуго та Вільгельміна. Баржа підстрибувала вгору й униз за течією річки.



Коли Нік почав голитися, Шейла сказала: «Думаю, ми маємо закінчити з формальностями. Я Шейла Кван. Мого дурного друга звуть Лінг. Ви, звичайно, сумнозвісний містер Вілсон. А як тебе звати? »



«Кріс, – сказав Нік. Він тримався до них спиною, поки голився.



"О так. Друг професора Лоо. Але ми обидва знаємо, що це не твоє справжнє ім'я, чи не так?"



"А ви?"



"Це не важливо. У будь-якому разі нам доведеться вбити тебе. Чи бачиш, Кріс, ти був неслухняним хлопчиком. Спочатку Осса, потім великий, а потім Йонг. І бідний Лінг більше ніколи не зможе повністю використати свою руку. Знаєш, ти небезпечна людина? "



"Ми вбиваємо", - з почуттям сказав Лінг.



«Пізніше, домашня тварина. Пізніше.



Нік запитав: Де ти навчилася так говорити по-американськи?



"Ви помітили", - сказала Шейла. "Як мило. Так, я здобув освіту в Штатах. Але мене не було так довго, що я подумала, що забув деякі фрази. Вони досі говорять такі слова, як казково, круто та копають?"



Нік закінчив із умивальником. Він обернувся до пари обличчям і кивнув головою. "Західне узбережжя, чи не так?" він запитав. "Каліфорнія?"



Вона весело посміхнулася у своїх зелених очах. "Дуже добре!" вона сказала.



Нік натиснув на неї. - Хіба це не Берклі? він запитав.



Її посмішка перетворилася на усмішку. "Чудово!" вона сказала. «Я, звісно, розумію, чому вони надіслали вас. Ви кмітливі. Її очі схвально обкотили його. І дуже приємно дивитися. Пройшло багато часу з того часу, як у мене був великий американець.



Лінг сказав: "Ми вбиваємо, ми вбиваємо!"



Нік кивнув чоловікові. "Хіба він нічого не знає?"



Китайською Шейла сказала Лінг покинути хатину. Він трохи сперечався з нею, але коли вона сказала йому, що це наказ, він неохоче пішов. Один із матросів поставив на стіл миску з гарячим рисом. Шейла зібрала Х'юго та Вільгельміну і передала їх Лінгу за межами хатини. Потім вона жестом запропонувала Ніку сісти та поїсти.



Поки Нік їв, він знав, що скоро буде дана відповідь на інше запитання. Шейла сіла на лаву навпроти нього.



«Що сталося між тобою та Джоном?» - Запитав Нік.



Вона знизала плечима. Автомат все ще спрямований на нього. «Думаю, можна сказати, що я не на його смак. Мені подобалося навчатися у коледжі, я абсолютно любила американських чоловіків. Я надто багато спала з ними для нього. Він хотів когось постійнішого. Думаю, він одержав те, що хотів».



"Ви маєте на увазі Кеті?"



Вона кивнула головою. «Вона більше у його смаку – тиха, стримана. Тримаю парі, коли вони одружилися, вона була незайманою. Мені доведеться її спитати.



Нік запитав: Як довго ти була з ним?



"Не знаю, напевно, місяць чи два".



"Досить довго, щоб зрозуміти, що він роздумує над ідеєю комплексу".



Вона знову посміхнулася. "Ну, мене відправили туди вчитися".



Нік допив рис і відсунув миску. Він закурив одну зі своїх цигарок із золотим наконечником. Шейла взяла запропоновану їй, і коли він збирався закурити її сигарету, він вибив маленький автомат у неї з руки. Він зісковзнув зі столу і відскочив від підлоги. Нік потягнувся, щоб підняти його, але зупинився, перш ніж його рука торкнулася його. Лінг стояв у отворі каюти з 45-м калібром у руці.



"Я вбиваю", - сказав він, підводячи курок.



"Ні!" - Вигукнула Шейла. "Ще немає." Вона швидко стала між Ніком і Лінгом. Ніку вона сказала: «Це було не дуже розумно, дитинко. Адже ви не збираєтеся змушувати нас пов'язувати вас? Вона кинула Лінгу свій маленький автомат і по-китайськи сказала йому почекати просто біля хатини. Вона пообіцяла йому, що дуже скоро йому дозволять вбити Ніка.



Лінг хмикнув і зник з поля зору.



Шейла стояла перед Ніком, поправляючи свою тісну блідо-лілову сукню. Її ноги були трохи розставлені, і шовк прилипав до її тіла, ніби він був мокрим. Нік тепер знав, що під нею нічого не було. Хрипко вона сказала: «Я не хочу, щоб він забрав тебе, доки я не закінчу з тобою». Вона склала долоні прямо під грудьми. «Я маю бути досить гарною».



"Готовий посперечатися, що так", - сказав Нік. «А як щодо твого хлопця? Він уже досить хоче побачити мене мертвим.



Нік стояв біля однієї з ліжок. Шейла підійшла до нього ближче, притискаючись своїм тілом до нього. Він відчув, як усередині нього спалахує вогонь.



"Я можу впоратися з ним", - сказала вона хрипким пошепком. Вона пересунула руки під його сорочку до його грудей. "Мене дуже давно не цілував американець".



Нік притулився губами до її губ. Він притулився до її губ. Його рука лягла на її спину, а потім повільно ковзнула вниз. Вона підійшла до нього ближче.



"Скільки ще агентів працює з вами?" прошепотіла вона йому на вухо.



Нік поцілував її в шию, в горло. Його руки перемістилися до її грудей. «Я не чув питання», - відповів він так само тихим пошепком.



Вона напружилася і слабо спробувала відштовхнутися. Її дихання було важким. "Я ... повинна знати", - сказала вона.



Нік притис її до себе. Його рука ковзнула під її сорочку, торкаючись голої плоті. Повільно він почав піднімати зміну.



"Пізніше", - хрипко сказала вона. "Ти Я






Я розповім мені пізніше, коли ти дізнаєшся, наскільки я гарна».



"Побачимо." Нік обережно поклав її на ліжко і перестав знімати сорочку.



Вона була гарна, добре. Її тіло було без плям та з тонкими кістками. Вона притулилася до нього і простогнала йому у вухо. Вона корчилася разом з ним і притулилася своїми твердими красивими грудьми до його грудей. І коли вона досягла вершини задоволення, вона почухала своїми довгими нігтями його спину, майже підвівшись з ліжка, прикусивши зубами мочку його вуха. Потім вона безвольно впала під ним, заплющивши очі, руки з обох боків. Коли Нік збирався вибратися з ліжка, до каюти увійшов Лінг, його обличчя було червоне від люті.



Він не сказав жодного слова, а відразу приступив до роботи. .45 був націлений Ніка на живіт. Він лаяв Ніка китайською.



Теж по-китайськи Шейла наказала йому із салону. Вона знову ожила та натягала сорочку через голову.



"Як ти думаєш, хто я?" - Заперечив Лінг на своєму кантонському діалекті.



«Ти такий, якою я говорю. Ви не володієте мною і не контролюєте мене. Забирайся."



"Але з цим... шпигуном, цим іноземним агентом".



"З!" вона наказала. "Забирайся! Я скажу тобі, коли ти зможеш вбити його".



Лінг стиснув зуби і потупав із кабіни.



Шейла подивилася на Ніка, трохи посміхаючись. Її щоки почервоніли. У її смарагдових очах усе ще сяяло задоволення. Вона розгладила шовкову сорочку і поправила волосся.



Нік сів за стіл і закурив. Шейла підійшла і сіла навпроти нього.



«Мені це сподобалося, – сказала вона. «Шкода, що ми маємо вбити тебе. Я легко можу звикнути до тебе. Однак я не можу більше грати з тобою в ігри. Знову ж таки, скільки агентів працює з вами? »



"Ні", - відповів Нік. "Я один."



Шейла усміхнулася, хитаючи головою. «Важко повірити, що одна людина зробила все, що у вас є. Але припустимо, ви кажете правду. Чого ви сподівалися досягти, таємно проникаючи на борт?



Баржа перестала хитатися. Він бігла гладкою водою. Нік не міг бачити зовні хатини, але вирішив, що вони ось-ось увійдуть у невелику гавань у Вампоа чи Хуанпу. Тут би проходили великі кораблі. Це було настільки далеко вгору річкою, наскільки могли зайти великі кораблі. За його оцінками, вони знаходилися приблизно за дванадцять миль від Гуанчжоу.



"Я чекаю", - сказала Шейла.



Нік сказав: «Ви знаєте, чому я потай пробрався на борт. Я сказав вам, що працюю один. Якщо ви мені не вірите, то не вірте.



«Звичайно, ви не можете очікувати, що я повірю, що ваш уряд надішле одну людину, щоб врятувати дружину і хлопчика Джона».



"Ви можете вірити у що хочете". Нік хотів вийти на палубу. Він хотів побачити, куди вони прямують із Вампоа. "Думаєш, твій хлопець вистрелить у мене, якщо я спробую розім'яти ноги?"



Шейла постукала нігтем передніми зубами. Вона вивчала його. «Напевно, – сказала вона. "Але я піду з тобою". Коли він почав вставати, вона сказала: «Знаєш, люба, було б набагато приємніше, якби ти тут відповіла на мої запитання. Коли ми дістанемося туди, куди збираємось, це не буде приємно».



Пізніше пообіднє сонце пірнало з темних хмар, поки Нік виходив на палубу. Двоє членів екіпажу йшли вперед, перевіряючи глибину річки. Потворне око 45-го калібру Лінга уважно стежило за Ніком. Він був на кермі.



Нік підійшов до лівого борту, кинув сигарету в річку і подивився на берег, що проходив.



Вони йшли від Вампоа та великих кораблів. Вони випередили маленькі сампани з цілими сім'ями, чоловіки в поті, працюючи проти течії. Нік подумав, що в такому темпі їм знадобиться ще цілий день, щоб дістатися Кванчжоу, якщо вони туди прямували. Це буде завтра. А що було завтра? Неділя! Він мав трохи більше сорока восьмої години, щоб знайти Кеті Лу і Майка і повернути їх до Гонконгу. Це означало, що йому доведеться вдвічі скоротити час у дорозі.



Він відчув, як Шейла стоїть поруч із ним і легко проводить пальцями по його руці. Вона мала інші плани на нього. Він глянув на Лінга. Лінг мав інші плани на нього. Все виглядало не дуже добре.



Шейла обернулася навколо його руки, притискаючись до неї грудьми. «Мені нудно, – тихо сказала вона. "Розважи мене."



Носик Лінга 45-го калібру пішов за спиною Ніка, коли він йшов із Шейлою в каюту. Опинившись усередині, Нік сказав: Тобі подобається катувати цього хлопця?



Лінга? » Вона почала розстібати його сорочку. "Він знає своє місце". Вона провела руками по волоссю на його грудях.



Нік сказав: «Йому не потрібно багато часу, щоб почати стріляти зі своєї гармати».



Вона подивилася на нього, посміхнулася, провела вологим язиком по губах. «Тоді тобі краще зробити, як я говорю».



Нік подумав, що зможе взяти Лінга, якщо знадобиться. Двоє членів екіпажу не будуть проблемою. Але він все ще не знав, куди вони прямували. Було б легше, якби він пішов разом із цією жінкою, поки вони не досягли місця призначення.



"Що ти хочеш щоб я зробив?" він запитав.



Шейла стояла подалі від нього, доки зняла сорочку. Вона розв'язала пучок за головою, і волосся впало їй на плечі. Дійшло майже до






її талії. Потім вона розстебнула його штани і дозволила їм впасти до кісточок.



"Лінг!" вона покликала.



Лінг одразу ж з'явився на вході в хатину.



По-китайськи Шейла сказала: «Дивися на нього. Можливо, ви чогось навчитеся. Але якщо він не зробить так, як я говорю, стріляйте в нього».



Ніку здалося, що він помітив слід усмішки у куточках рота Лінга.



Шейла підійшла до ліжка і сіла край, розставивши ноги. "На коліна, американка", - наказала вона.



Волосся на потилиці Ніка стало дибки. Стиснувши зуби, він упав навколішки.



"А тепер йди до мене, дитинко", - сказала Шейла.



Якщо він повернеться вліво, то зможе вибити пістолет із руки Лінга. Але що ж тоді? Він сумнівався, що хтось із них скаже йому, куди вони йдуть, навіть якщо він спробує витіснити це з них. Він мав погодитися з цією жінкою.



"Лінг!" - сказала Шейла з погрозою.



Лінг зробив крок уперед, спрямувавши пістолет у голову Ніка.



Нік почав підповзати до жінки. Він підійшов до неї і, виконуючи те, що вона наказала, почув тихий смішок Лін.



Дихання Шейли стало уривчастим. По-китайськи вона сказала: «Бачиш, Ліне, любий? Ви бачите, що він робить? Він готує мене до вас». Потім вона лягла на ліжко. "Швидко, Лінг", - видихнула вона. «Прив'яжи його до щогли».



З пістолетом Лінг жестом показав Ніку на стіл. Він із вдячністю слухався. Він сів на стіл, поставивши ноги на лаву. Він обвив руками щоглу. Лінг поклав 45 калібр і швидко і міцно зв'язав руки Ніка.



«Поспішай, люба», - крикнула Шейла. "Я близький".



Лінг поклав пістолет під ліжко і поспішно роздягнувся. Потім він приєднався до Шейла на ліжку.



Нік дивився на них із гірким присмаком у роті. Лінг пішов на це з похмурою рішучістю лісоруба, що рубає дерево. Якщо йому це сподобалося, він не подав вигляду. Шейла притиснула його до своїх грудей, шепочучи йому на вухо. У каюті потемніло із заходом сонця. Нік відчув запах вологи у повітрі. Було холодно. Він хотів, щоб на ньому були штани.



Коли вони закінчили, вони заснули. Нік не спав, доки не почув хропіння одного з членів екіпажу на кормі. Інший був біля румпеля, що працює з кермом напрямку. Нік важко міг розгледіти його через вхід у каюту. Навіть він кивнув уві сні.



Нік дрімав близько години. Потім він почув, як Шейла будить Лінга для нової спроби. Лінг протестуючи застогнав, але виконав бажання жінки. Це зайняло в нього більше часу, ніж уперше, і коли він закінчив, він буквально знепритомнів. Тепер хатина поринула у темряву. Нік міг лише їх чути. Баржа погойдувалася вгору річкою.



Коли Нік знову прокинувся, світанок був туманним. Він відчув, як щось нечітке торкнулося його щоки. У його руках не було почуттів. Мотузка, туго обмотана навколо його зап'ясть, перервала кровообіг, але в інших частинах його тіла було відчуття. І він відчув на собі руку Шейли. Її довге волосся кольору воронова крила ковзало туди-сюди по його обличчю.



«Я боялася, що мені доведеться розбудити когось із команди», - прошепотіла вона, коли він розплющив очі.



Нік промовчав. Вона була схожа на маленьку дівчинку з довгим волоссям, що спадає на її тендітне обличчя. Її оголене тіло було міцним та добре складеним. Але тверді зелені очі завжди видавали її. Вона була суворою жінкою.



Вона стала на стіл-лавку і ніжно провела грудьми по його обличчю. "Тобі треба поголитися", - сказала вона. "Хотів би я розв'язати тебе, але не думаю, що у Лінга вистачить сил тримати на тобі пістолет".



З її рукою на ньому і її грудьми, що злегка торкається його щоки. Нік не міг контролювати вогонь у собі.



"Так краще", - сказала вона, посміхаючись. «Це може бути трохи ніяково з твоїми зв'язаними руками, але ми впораємося, чи не так, люба?»



І незважаючи на себе та свою неприязнь до неї, йому це подобалося. Жінка була ненаситною, але знала чоловіків. Вона знала, що їм подобається, і забезпечувала це.



Коли вона закінчила з ним, вона відступила і дозволила своїм очам повністю поринути у нього. Її крихітний животик рухався туди-сюди через важке дихання. Вона прибрала волосся з очей і сказала: "Думаю, я заплачу, коли нам доведеться тебе вбити". Потім вона взяла 45 калібр і розбудила Лінг. Він скотився з ліжка і, спотикаючись, вилетів за нею з каюти на кормову палубу.



Вони провели там весь ранок, залишивши Ніка прив'язаним до щогли. Зважаючи на те, що Нік міг бачити через вхід у каюту, вони увійшли в дельту на південь від Гуанчжоу. Район був усіяний рисовими полями та каналами, що відходять від річки. У Шейли та Лінга була діаграма. Вони поперемінно вивчали його та правий берег. Вони пройшли багато джонок та ще більше сампанів. Сонце було туманним і мало сприяло зігріванню холоду повітря.



Фанк перетнув дельту і пустив у хід один із каналів. Шейла здавалася досить курсом і згорнула діаграму в трубку.



Нік був розв'язаний, йому дозволили застебнути сорочку та вдягнути штани. Йому дали миску рису та два банани. Весь час Лінг тримав при собі пістолет 45 калібру. Коли він закінчив, він вийшов на






кормової палуби. Лінг залишився за два фути позаду нього. Нік провів день правому борту, курив сигарети і спостерігав за тим, що відбувається. Іноді він попадався на очі китайському регулярному солдатові. Він знав, що вони наближаються. Після обіду Шейла спала у хатині. Очевидно, за один день вона мала весь секс, який їй був потрібен.



Баржа проїхала повз два села, заповнені кволими бамбуковими хатинами. Проходячи повз, мешканці не звертали уваги. Був сутінки, коли Нік став помічати на березі дедалі більше солдатів. Вони дивилися на баржу з цікавістю, наче цього чекали.



Коли стемніло, Нік помітив попереду загорілося світло. Шейла приєдналася до них на палубі. Коли вони підійшли ближче, Нік помітив вогні, що освітлювали причал. Солдати були скрізь. Це було ще одне село, яке відрізнялося від інших, які вони бачили, бо в ньому було електричне освітлення. Наскільки Нік міг бачити, коли вони підходили до причалу, бамбукові хатини освітлювалися ліхтарями. По обидва боки дока стояли дві електричні лампочки, і шлях між хатинами освітлювалася лініями вогнів.



Жадібні руки схопили кинутий трос, коли баржа підійшла до причалу. Вітрило впало, якір кинутий. Шейла тримала Ніка на прицілі своїм маленьким автоматом, поки наказувала Лінга зв'язати йому руки за спиною. Встановили планку, яка з'єднує баржу з пристанню. Солдати юрмилися в хатинах, дехто стояли довкола пристані і дивилися. Усі вони були добре озброєні. Коли Нік зійшов з баржі, за ним пішли двоє солдатів. Шейла розмовляла з одним із солдатів. Коли Лінг був попереду, солдати позаду Ніка трохи підштовхнули його, змушуючи рухатися. Він пішов за Лінгом.



Проходячи крізь ряд вогнів, він помітив п'ять хатин: три ліворуч і дві праворуч. Рядок вогнів, що біжить по центру, здавалося, був пов'язаний з якимось генератором наприкінці хатин. Він чув, як він гуде. Три хати ліворуч від нього були заповнені солдатами. Двоє праворуч від нього були темні і здавалися порожніми. Троє солдатів стояли на варті біля дверей другого. Чи може це бути там, де Кеті Лу та хлопчик? Нік пам'ятав про це. Звичайно, це також може бути приманка. Вони на нього чекали. Його провели повз всі хатини. Нік помітив це тільки коли вони дійсно дісталися структури. Воно знаходилося за хатинами і являло собою низьку прямокутну бетонну будівлю. У темряві буде важко розгледіти. Лінг провів його семи цементними сходами до того, що виглядало як сталеві двері. Нік почув генератор майже прямо позаду себе. Лінг витяг зв'язку ключів з кишені і відімкнув двері. Вона зі скрипом відкрилася, і гурт увійшов до будівлі. Нік відчув затхлий вологий запах плоті, що розкладається. Його вели вузьким, неосвітленим коридором. З обох боків були залізні двері. Лінг зупинився перед одним із дверей. Іншим ключем від кільця він відімкнув двері. У Ніка були розв'язані руки, і його заштовхали до камери. Двері за ним з брязкотом зачинилися, і він опинився в повній темряві.



РОЗДІЛ ОДИННАДЦЯТИЙ



Нік обійшов свою кабінку, торкаючись стін.



Ні тріщин, ні тріщин, лише твердий бетон. І підлога була такою ж, як і стіни. Петлі на сталевих дверях були зовні та залиті бетоном. З камери не втекти. Тиша була настільки повна, що він міг чути власне дихання. Він сів у кутку і закурив одну зі своїх цигарок. Оскільки в його запальничці скінчилося паливо, він узяв на баржі коробку сірників. Залишилося лише дві сигарети.



Він курив, спостерігаючи, як при кожному затягуванні тліє тліючий куточок його сигарети. "Вечір неділі, - подумав він, - а залишалося тільки до півночі вівторка". Він досі не знайшов Кеті Лу та хлопчика Майка.



Потім він почув м'який голос Шейли Кван, що звучав так, ніби виходив зі стін.



"Нік Картер", - сказала вона. Ви працюєте не один. Скільки ще із вами працює? Коли вони будуть тут? »



Тиша. Нік загасив залишки цигарки. Раптом камера осяяла світло. Нік моргнув, його очі сльозилися. У центрі стелі була запалена лампочка, захищена невеликою решіткою. Коли очі Ніка звикли до яскравого світла, світло згасло. Він прикинув, що це було секунд двадцять. Тепер він знову був у темряві. Він протер очі. Зі стін знову пролунав звук. Це було схоже на свисток поїзда. Поступово він ставав дедалі голоснішим, ніби потяг наближався до камери. Звук ставав дедалі гучнішим, поки не перетворився на вереск. Як тільки Нік думав, що це минеться, звук відключився. Він розрахував, що приблизно за тридцять секунд. Потім Шейла знову заговорила з ним.



"Професор Лу хоче приєднатися до нас", - сказала вона. «Ви нічого не можете зробити, щоб запобігти цьому». Пролунало клацання. Потім «Нік Картер. Ви працюєте не один. Скільки ще із вами працює? Коли вони будуть тут? »



Це був запис. Нік чекав, коли спалахне світло. Але натомість він отримав свисток поїзда.






та посилення. На цей раз було ще голосніше. І від вереску почали боліти вуха. Коли він поклав на них руки, звук припинився. Він спітнів. Він знав, що вони намагалися зробити. Це був старий китайський прийом тортур. Вони використали його варіанти проти солдатів у Кореї. То справді був процес психічного зриву. Зробіть мозок схожим на кашу, а потім ліпіть, як хочете. Він міг сказати їм, що був один, до збирання врожаю рису, але вони йому не повірили. Іронія полягала в тому, що від таких тортур практично не було захисту. Здатність переносити біль була марною. Вони пройшли тіло і вистрілили прямо в мозок.



Знову спалахнуло світло. Очі Ніка сльозилися від яскравого світла. Цього разу світло горіло лише десять секунд. Він згас. Сорочка Ніка була просочена потім. Він мав придумати якийсь захист. Він уже чекав, чекав, чекав. Чи це буде світло?



Свисток? Чи голос Шейли? Неможливо було судити, що прийде або як довго це триватиме. Але він знав, що має щось робити.



Свисток уже не здалеку. Він одразу став високим та гучним. Нік приступив до роботи. Його мозок ще не перетворився на кашу. Він зірвав із сорочки велику смужку. Зайнялося світло, і він міцно замружився. Коли він знову спрацював, він узяв порвану частину своєї сорочки і знову розірвав її на п'ять дрібніших смуг. Дві смужки він знову розірвав навпіл і зім'яв їх у тугі маленькі кульки. Він устромив чотири м'ячі у вуха, по два в кожен.



Коли пролунав свисток, він його ледве чув. З трьох смуг, що залишилися, він склав дві з них у вільні подушечки і наклав на очі. Третю смугу він обв'язав довкола голови, щоб подушечки залишалися на місці. Він був сліпим та глухим. Він відкинувся назад у свій бетонний кут, посміхаючись. На дотик він запалив ще одну цигарку. Він знав, що вони можуть зняти з нього весь одяг, але зараз він тягнув час.



Вони збільшили гучність свистка, але звук був настільки приглушений, що не турбував його. Якщо й пролунав голос Шейли, то він його не почув. Він майже закінчив свою цигарку, коли за ним прийшли.



Він не чув, як відчинилися двері, але відчував запах свіжого повітря. І він відчував присутність інших у камері разом із ним. Пов'язка на очах була зірвана з його голови. Він моргнув, протираючи очі. Світло горіло. Двоє солдатів стояли над ним, другий біля дверей. Обидві рушниці були націлені на Ніка. Солдат, що стояв над Ніком, вказав на вухо, потім на вухо Ніка. Кіллмайстер знав, чого хотів. Він зняв беруші. Солдат підняв його з гвинтівкою. Нік підвівся і, штовхаючи стволом гвинтівки, вийшов із камери.



Він почув роботу генератора, щойно вийшов із будівлі. Двоє солдатів стояли за ним, їхні гвинтівки були притиснуті до його спини. Вони пройшли під голими лампочками між хатинами й прямо до кінця хатини, найближчої до бетонної будівлі. Коли вони увійшли, Нік помітив, що він поділений на три частини. Перший був чимось на кшталт фойє. Праворуч від нього двері вели до іншої кімнати. Хоча Нік цього не бачив, він чув пронизливий вереск і вереск короткохвильового радіо. Просто перед ним зачинені двері вели в ще одну кімнату. Він не мав можливості дізнатися, що там було. Над ним з бамбукових балок звисали два димні ліхтарі. Радіорубка світилася від нових ліхтарів. Тоді Нік зрозумів, що більша частина струму генератора використовувалася для роботи радіо, освітлення між хатами та всього обладнання у бетонній будівлі. Самі хатини освітлювалися ліхтарями. Поки двоє солдатів чекали з ним у фойє, він притулився до стіни хатини. Вона рипнула від його ваги. Він провів пальцями по шорсткій поверхні. Уламки бамбука відійшли там, де він потер. Нік трохи посміхнувся. Хатини були трутовиками в очікуванні пожежі.



Двоє солдатів стояли по обидва боки від Ніка. Поруч із дверима, що вели до третьої кімнати, на лавці сиділи ще двоє солдатів, їхні гвинтівки між ніг, їхні голови кивали, намагаючись боротися зі сном. Наприкінці лави чотири ящики було поставлено один на одного. Нік згадав їх із трюму барахла. Китайські символи, нанесені ними, казали, що це гранати. Верхня скринька була відкрита. Половина гранат була відсутня.



По радіо пролунав голос. Він говорив китайською на діалекті, якого Нік не розумів. Радист відповів на тому ж діалекті. Було сказано одне слово, що він зрозумів. Це було ім'я Лу. «Голос по радіо, мабуть, йде з дому, в якому тримали професора Лу, – подумав Нік. Його розум поглинений, переварений, відкинутий. І як комп'ютер, що випльовує картку, до нього прийшов план. Це було брутально, але, як і всі його плани, гнучко.



Потім двері до третьої кімнати відчинилися, і з'явився Лінг зі своїм вірним 45-м калібром. Він кивнув двом солдатам, потім жестом запросив Ніка увійти до кімнати. Шейла чекала на нього. Як Лінг






Вона пішла за Ніком, зачинивши за собою двері, Шейла підбігла до Ніка, обвив руками його шию. Вона пристрасно поцілувала його в губи.



"О, дорогий", - хрипко прошепотіла вона. "Мені просто потрібно було мати тебе востаннє". На ній все ще була та сама шовкова сорочка, що й на баржі.



Кімната була меншою за дві інші. Це було вікно. У ньому було дитяче ліжечко, стіл і плетений у вигляді кошика стілець. Ліхтарів було три: два звисали зі крокв і один на столі. На підлозі поряд зі стільцем лежали Х'юго та Вільгельміна. З ними були два пістолети Томмі. Стіл стояв поруч із ліжком, стілець біля стіни праворуч від дверей. Нік був готовий будь-коли.



"Я вбиваю", - сказав Лінг. Він сів у крісло, потворна морда 45-го калібру націлилася на Ніка.



"Так, домашня тварина", - пробурчала Шейла. "Через деякий час." Вона розстібала сорочку Ніка. «Ви здивовані, що ми впізнали вашу справжню особу?» — спитала вона.



"Не зовсім", - відповів Нік. "Ти отримала це від Джона, чи не так?"



Вона посміхнулася. «Потрібно було трохи вмовлянь, але у нас є способи».



"Ти вбила його?"



“Звичайно, ні. Він нам потрібен».



"Я вбиваю", - повторила Лінг.



Шейла натягла сорочку через голову. Вона взяла руку Ніка і приклала її до своїх оголених грудей. "Нам потрібно поспішати", - сказала вона. "Лінг турбується". Вона зняла з Ніка штани. Потім вона позадкувала до ліжка, потягнувши його за собою.



Знайомий вогонь уже горів усередині Ніка. Це почалося, коли його рука торкнулася теплої плоті її грудей. Він випустив пучок на її потилиці, дозволивши довгому чорному волоссю впасти їй на плечі. Потім він обережно штовхнув її на ліжко.



"О, дитинко", - вигукнула вона, коли його обличчя було близько до неї. «Мені справді не сподобається твоя смерть».



Тіло Ніка притулилося до неї. Її ноги обвилися довкола нього. Він відчував, як росте її пристрасть, коли він працював із нею. Для нього це мало задоволення. Його трохи засмутило використати цей вчинок, який вона так сильно любила проти неї. Його права рука обернулася навколо її шиї. Він сунув руку під пахву й потяг за стрічку, яка тримала П'єра. Він знав, що тільки-но смертоносний газ буде випущений, йому доведеться затримати подих, поки він не зможе вийти з кімнати. Це дало йому трохи більше чотирьох хвилин. У руці він тримав П'єра. Очі Шейли були заплющені. Але ривки, які він зробив, випустивши смертельний газ, розплющили їй очі. Вона насупилась і побачила крихітну кулю. Лівою рукою Нік перекотив газову бомбу під ліжко у бік Лінга.



"Що ти зробив?" - Вигукнула Шейла. Потім її очі широко розплющилися. "Лінг!" гукнула вона. «Убий його, Лінг!»



Лінг скочив на ноги.



Нік перекотився на бік, тягнучи за собою Шейлу, використовуючи її тіло як щит. Якби Лінг вистрілив у спину Шейлі, він би отримав Ніка. Але він рухав .45 з боку на бік, намагаючись прицілитися. І ця затримка вбила його. Нік затамував подих. Він знав, що газу без запаху буде потрібно кілька секунд, щоб заповнити кімнату. Рука Лінга торкнулася його горла. .45 з гуркотом упав на підлогу. Коліна Лінга підігнулися, і він упав. Потім він упав обличчям уперед.



Шейла боролася з Ніком, але він притис її до себе. Її очі розширились від страху. На них навернулися сльози, і вона похитала головою, ніби не могла повірити, що це відбувається. Нік притулився губами до її губ. Її подих перейшов у штани, потім раптово зупинився. Вона обм'якла в його руках.



Ніку треба було рухатись швидко. В голові вже світилася від нестачі кисню. Він скотився з ліжка, швидко зібрав Х'юго, Вільгельміну, один з автоматів Томмі та його штани, а потім рвонув у відчинене вікно. Він відсахнувся на десять кроків від хатини, його легені хворіли, голова перетворилася на чорну пляму. Потім він упав навколішки і вдихнув бажане повітря. Якийсь час він залишався на колінах, глибоко дихаючи. Коли його голова прояснилася, він засунув ноги в штани, засунув Вільгельміну і Хьюго за пояс, взяв пістолет Томмі і, пригнувшись, подався назад до хатини.



Він наповнив легені повітрям незадовго до того, як дістався відкритого вікна. До кімнати ще не входили солдати. Стоячи прямо за вікном, Нік витяг Вільгельміну з-за пояса, ретельно прицілився в один із ліхтарів, що звисали з балок, і вистрілив. Ліхтар забризкав бризки, розливаючи по стіні гас. Нік вистрілив в іншого, потім у того, що на столі. Полум'я лизнуло підлогу і перелізло через дві стіни. Двері відкрилися. Нік пригнувся і, присівши, обійшов хатину. Перед хатинами було надто багато світла. Він поклав Томмі пістолет і зняв сорочку. Він застебнув три гудзики, потім зав'язав рукави навколо талії. Надаючи йому форму та працюючи з ним, він отримав на боці симпатичний мішечок.



Він узяв пістолет Томмі і попрямував до вхідних дверей. Задня частина хатини палала полум'ям. Нік знав, що в нього залишалося лише кілька секунд, як інші солдати побігли до вогню. Він підійшов до дверей і зупинився. У ряді голих лампочок він побачив групи солдатів, що йшли до палаючої хатини.






спочатку повільно, потім швидше, їх гвинтівки напоготові. Минали секунди. Правою ногою Нік відчинив двері; він послав черги зі свого автомата Томмі, спочатку праворуч, потім ліворуч. Двоє солдатів стояли біля лави з важкими від сну очі. Коли їх обрушив струмінь куль, вони вишкірилися, їхні голови двічі вдарилися об стіну за ними. Їхні тіла, здавалося, поворухнулися, потім їхні голови розбилися одне про одного, гвинтівки з брязкотом упали на підлогу, і, як дві брили, з'єднані в руках, вони впали на свої гвинтівки.



Двері в третю кімнату були відчинені. Полум'я вже було по всіх стінах, крокви вже були чорними. Кімната потріскувала, коли горіла. Ще два солдати були з Шейлою та Лінг, убитими отруєним газом. Нік побачив, як шкіра Шейли покоробилася від спеки. Її волосся вже було випалено. І секунди перетворилися на одну хвилину і тривали. Нік підійшов до ящиків із гранатами. Він почав набивати саморобний мішок гранатами. Потім він дещо згадав – майже пізно. Він повернувся, коли куля зім'яла його комір. Радист збирався знову вистрілити, коли Нік порізав його від промежини до голови чергою автомата Томмі. Руки чоловіка витяглися прямо, вдарившись по обидва боки дверного отвору. Вони стояли прямо, коли він похитнувся і впав.



Нік вилаявся про себе. Йому слід було спочатку подбати про радіо. Оскільки ця людина все ще перебувала за рацією, швидше за все, вона вже зв'язалася з патрульним катером, а також із домом, де перебував професор. Минуло дві хвилини. У Ніка було десять гранат. Цього має бути достатньо. Будь-якої секунди перша хвиля солдатів увірветься у двері. Тепер мало шансів, що отруєний газ подіє, але він не збирався глибоко дихати. Вхідні двері були за дверима. Може, радіорубка. Він на бігу зайшов у двері.



Успіх був з ним. У радіорубці було вікно. Тяжкі ноги тупцювали перед хатиною, стаючи все гучнішими, коли солдати підходили до вхідних дверей. Нік вибрався через вікно. Прямо під ним він присів і витяг одну із гранат зі свого мішечка. Солдати тинялися по фойє, ніхто не віддавав наказів. Нік витяг шпильку і почав повільно рахувати. Досягши восьми, він жбурнув гранату у відчинене вікно і навпочіпки побіг геть від хатини. Він не зробив більше десяти кроків, коли сила вибуху повалила його навколішки. Він обернувся і побачив, що дах хатини трохи піднявся, а потім, здавалося, не обгоріла сторона здулася.



Коли до нього долинав звук вибуху, стіни хатини розкололися навпіл. Помаранчеве світло і полум'я просочуються крізь відкриті вікна та щілини. Дах осів, злегка покосився. Нік підвівся і продовжив тікати. Тепер він чув постріли. Кулі роз'їдали все ще вологий бруд навколо нього. Він на повній швидкості побіг до бетонної будівлі та обігнув її назад. Потім він зупинився. Він мав рацію. Генератор з пихканням рвонувся в маленькій бамбуковій хатині, схожій на коробку. Солдат, що стояв біля дверей, уже тягнувся за гвинтівкою. Нік застрелив його з автомата Томмі. Потім він витяг із мішка другу гранату. Не довго думаючи, він висмикнув шпильку і почав рахувати. Він кинув гранату у відкритий дверний отвір, що веде до генератора. Вибух одразу ж затемнив усе довкола. Про всяк випадок він витяг ще одну гранату і жбурнув її всередину.



Не чекаючи вибуху, він полетів у підлісок, що зростав одразу за хатинами. Він проминув першу палаючу хатину і пішов до другої. Він важко дихав, присівши на краю куща. До відкритого вікна в задній частині другої хатини був невеликий відкритий простір. Він все ще чув постріли. Вони вбивали одне одного? Були крики; хтось намагався віддавати накази. Нік знав, що як тільки хтось візьме на себе командування, безлад більше не буде його перевагою. Він рухався недостатньо швидко! Четверта граната була в його руці, штифт висмикнутий. Він побіг, пригнувшись, і, проходячи повз відчинене вікно, кинув гранату. Він продовжував бігти до третьої хатини, що стояла поряд із каналом. Єдине світло тепер виходило від мерехтливих ліхтарів через вікна та дверні отвори решти трьох хатин.



У руці він уже мав п'яту гранату. Перед ним маячив солдат. Нік не зупиняючись, розпорошував по колу кулі з пістолета Томмі. Солдат смикався туди й сюди до самої землі. Нік пройшов між другою хатиною і третьою, що вибухає. Здавалося, всюди був вогонь. Кричали чоловічі голоси, проклинаючи один одного, дехто намагався віддавати накази. Вночі луною лунали постріли, змішані з тріском палаючого бамбука. Штифт витягли. Проходячи повз відкрите бічне вікно третьої хатини, Нік кинув гранату всередину. Він потрапив одному з солдатів по голові. Солдат нахилився, щоб підняти його. Це був останній рух у його житті. Нік уже був під гірляндою потемнілої лампочки






переходячи до двох хатин, що залишилися, коли хатина зардела вибухом. Дах зісковзнув спереду.



Тепер Нік натикався на солдатів. Здавалося, вони були всюди, безцільно бігаючи, не знаючи, що робити, стріляючи в тіні. З двома хатинами з іншого боку не можна було поводитися так, як із трьома останніми. Можливо, в одному з них були Кеті Лу та Майк. У цих хатинах не горіли ліхтарі. Нік дістався першої і перед тим, як увійти, глянув на другу. Троє солдатів ще стояли біля дверей. Вони не заплуталися. Дика куля підняла землю біля його ніг. Нік увійшов у хатину. Полум'я трьох інших хатин давало рівно стільки світла, що він міг розглянути їхній вміст. Цей використовувався для зберігання зброї та боєприпасів. Декілька справ уже було відкрито. Нік переглянув їх, доки знайшов нову обойму для свого пістолета Томмі.



У саморобному мішку в нього лишилося п'ять гранат. Для цієї хатині йому знадобиться лише один. Одне можна сказати напевно: він мав бути далеко, коли цей злетів. Він вирішив зберегти його на потім. Він повернувся надвір. Солдати почали збиратися. Хтось узяв під контроль. У каналу був встановлений насос, і шланги розпорошували воду на дві останні хатини, в які він потрапив. Перший згорів майже вщент. Нік знав, що йому треба пройти через цих трьох солдатів. І не було такого часу, як справжнє, щоб розпочати.



Він тримався близько до землі, швидко рухаючись. Він переклав автомат Томмі в ліву руку і витяг Вільгельміну з-за пояса. На розі третьої хатини він зупинився. Троє солдатів стояли з гвинтівками напоготові, трохи розставивши ноги. "Люгер" підстрибнув у руці Ніка, коли він вистрілив. Перший солдат розвернувся, упустив гвинтівку, схопився за живіт і впав. З другого кінця хатин усе ще лунали постріли. Але сум'яття залишало солдатів. Вони почали слухати. І Нік, здавалося, був єдиним, хто використав пістолет Томмі. Саме на це вони й чекали. Двоє інших солдатів повернулися до нього. Нік швидко вистрілив двічі. Солдати смикнулися, налетіли один на одного і впали. Нік почув шипіння води, що гасить полум'я. Часу було замало. Він завернув за кут до передньої частини хатини і відчинив двері, тримаючи напоготові пістолет Томмі. Опинившись усередині, він стиснув зуби і вилаявся. Це була приманка – хатина була порожня.



Він більше не чув пострілів із гвинтівки. Солдати почали збиратися разом. Думки Ніка кидалися. Де вони могли бути? Вони їх кудись забрали? Все це було марно? Тоді він знав. Це був шанс, але добрий. Він вийшов з хатини і попрямував до першого, у кого потрапив. Полум'я згасло і тут і там почали мерехтіти. Від хатини залишився обвуглений скелет. Оскільки вогонь був настільки розвинений, солдати навіть намагалися його загасити. Нік пішов прямо туди, де, як він думав, упав Лінг. Було п'ять обвуглених тіл, схожих на мумії у гробниці. Дим все ще клубився від підлоги, що допомагало сховати Ніка від солдатів.



Його пошук був недовгим. Весь одяг, звичайно, був спалений з тіла Лінга. Рушниця 45-го калібру лежала поряд з трупом Лінга. Нік штовхнув тіло пальцем ноги. Він розсипався біля його ніг. Але, переміщаючи його, він знайшов те, що шукав - брелок для ключів попелястого кольору. Коли він підняв її, вона все ще була гарячою на дотик. Деякі ключі розплавилися. На пристані зібралося більше солдатів. Один із них віддавав накази, кликав інших у групу. Нік повільно відійшов від хатини. Він пробіг по низці перегорілих ліхтарів, поки вони не згасли. Потім він повернув праворуч і пригальмував, коли досяг низької бетонної будівлі.



Він спустився цементними сходами. Четвертий ключ відімкнув сталеві двері. Він зі скрипом відкрився. Незадовго до того, як Нік увійшов усередину, він глянув на док. Солдати розійшлися віялом. Вони розпочали його пошуки. Нік увійшов у темний коридор. Біля перших дверей він порався з ключами, поки не знайшов той, що відмикав двері. Він штовхнув її, пістолет Томмі був напоготові. Він відчував смердю мертвої плоті. У кутку лежало тіло, шкіра щільно прилягала до скелета. Мабуть, це було давно. Наступні три клітки були порожні. Він пройшов повз ту, в якій був, потім помітив, що одна з дверей у коридорі відчинена. Він підійшов до нього і зупинився. Він перевірив пістолет Томмі, щоб переконатися, що він готовий, потім увійшов усередину. Солдат лежав біля дверей з перерізаним горлом. Очі Ніка оглянули решту камери. Спочатку він майже сумував за ними; потім дві форми стали йому зрозумілі.



Вони забилися в куток. Нік зробив два кроки до них і зупинився. Жінка приставила кинджал до горла хлопчика, вістря пронизало його шкіру. В очах хлопчика відбивався страх, жах жінки. На ній була сорочка, що мало чим відрізнялася від тієї, яку носила Шейла. Але він був розірваний спереду та на грудях. Нік подивився на мертвого солдата. Він, мабуть, намагався





щоб згвалтувати її, і тепер вона думала, що Нік був там, щоб зробити те саме. Тоді Нік зрозумів, що у темряві камери він виглядав китайцем, як солдат. На ньому не було сорочки, його плече трохи кровоточило, в руці у нього був пістолет Томмі, за поясом штанів висів люгер і стилет, а збоку звисав мішок із ручними гранатами. Ні, він не виглядав так, начебто армія Сполучених Штатів прийшла її врятувати. Йому треба було бути дуже обережним. Якщо він зробить неправильний крок, скаже неправильну річ, він знав, що вона переріже кинджал парубку по горлу, а потім встромить його у власне серце. Він був приблизно за чотири фути від них. Він обережно опустився навколішки і поклав пістолет Томмі на підлогу. Жінка похитала головою і сильніше притиснула вістря кинджала до горла хлопчика.



- Кеті, - м'яко сказав Нік. "Кеті, дозволь мені допомогти тобі".



Вона не рушила з місця. Її очі дивилися на нього, все ще сповнені страху.



Нік ретельно підбирав слова. «Кеті», - сказав він знову, ще м'якше. «Джон чекає. Ви збираєтесь піти? »



«Хто… хто ти?» — спитала вона. Слід страху покинув її очі. Вона не так сильно тиснула вістрям кинджала.



"Я тут, щоб допомогти тобі", - сказав Нік. «Джон послав мене відвезти до нього тебе та Майка. Він чекає на вас."



"Де?"



"У Гонконгу. Тепер слухай уважно. Сюди йдуть солдати. Якщо вони знайдуть нас, то уб'ють усіх трьох. Ми повинні діяти швидко. Ви дозволите мені допомогти вам?"



Ще більше страху покинуло її очі. Вона вийняла кинджал із горла хлопчика. "Я ... я не знаю", - сказала вона.



Нік сказав: "Ненавиджу штовхати тебе так, але якщо ти затримаєшся набагато довше, це не буде твоїм рішенням".



"Звідки я знаю, що можу тобі довіряти?"



«У вас є лише моє слово. Зараз, будь ласка. Він простяг їй руку.



Кеті вагалася ще кілька дорогоцінних секунд. Тоді вона, здавалося, ухвалила рішення. Вона простягла йому кинджал.



«Добре, – сказав Нік. Він обернувся до хлопчика. "Майк, ти вмієш плавати?"



"Так, сер", - відповів хлопчик.



"Чудово; ось що я хочу, щоб ви зробили. Іди за мною з будівлі. Як тільки ми вийдемо на вулицю, ви обидва прямуєте прямо в тил. Коли дістанетеся до задньої частини, увійдіть в пензель. Ти знаєш, де звідси канал?"



Кеті кивнула головою.



«Тоді залишайся в кущах. Чи не показуйся. Рухайтеся під кутом до каналу, щоб потрапити до нього вниз за течією звідси. Сховайтесь і зачекайте, поки не побачите сміття, що спускається каналом. Тоді пливіть за мотлохом. На боці буде лінія, за яку ви можете вхопитися. Ти пам'ятаєш це, Майку?



"Так сер."



- Тепер ти добре дбай про свою матір. Переконайтеся, що це зробить.



"Так, сер, я буду", - відповів Майк. У куточках його рота з'явилася легка посмішка.



«Хороший хлопчик, – сказав Нік. "Добре підемо."



Він вивів їх із камери темним коридором. Коли він підійшов до дверей, що вели до виходу, він простягнув їм руку, щоб вони зупинилися. На самоті він вийшов надвір. Солдати були розставлені ступінчастою лінією між хатинами. Вони йшли до бетонної будівлі, а тепер вони були менш ніж за двадцять ярдів від них. Нік зробив знак Кеті та Майку.



«Вам треба поквапитися», - прошепотів він. «Пам'ятайте, залишайтеся глибоко в лісі, поки не дістанетеся каналу. Ви почуєте кілька вибухів, але не зупиняйтесь ні перед чим».



Кеті кивнула, потім пішла за Майком вздовж стіни та до задньої частини.



Нік дав їм 30 секунд. Він почув наближення солдатів. В останніх двох хатинах догоряли багаття, і з-за хмар не було місяця. Темрява була на його боці. Він витяг з мішка ще одну гранату і на малому розгоні рушив галявою. На півдорозі він витяг шпильку і жбурнув гранату через голову в солдатів.



Він уже витяг ще одну гранату, коли вибухнула перша. По спалаху Нік помітив, що солдати виявилися ближчими, ніж він думав. Вибух знищив трьох із них, залишивши пролом у центрі лінії. Нік дістався скелета першої хатини. Він висмикнув штифт другої гранати та кинув її туди, куди кинув першу. Солдати кричали і знову стріляли у тіні. Друга граната вибухнула ближче до кінця шеренги, знищивши ще дві. Решта солдатів побігла до укриття.



Нік обійшов згорілу хатину з протилежного боку, потім через галявину попрямував до хатини з боєприпасами. У руці він мав ще одну гранату. Це буде велике. Біля дверей хатини Нік витяг шпильку і жбурнув гранату в хатину. Потім він відчув рух ліворуч від себе. Солдат обігнув кут хатини та вистрілив без прицілювання. Куля розділила мочку правого вуха Ніка. Солдат вилаявся і повернув приклад до голови Ніка. Нік хитнувся вбік і вдарив солдата лівою ногою в живіт. Він завершив удар, притиснувши напівзакритий кулак до ключиці солдата. Під ударом він тріснув.



Минали секунди. Ніку почало погано рухатися. Він побіг назад через галявину. Солдат перегородив йому шлях,






гвинтівка була спрямована прямо на нього. Нік вдарився об землю, покотився. Коли він відчув, як його тіло вдарилося об щиколотки солдата, він замахнувся на пах. Три речі сталися майже одночасно. Солдат хмикнув і впав на Ніка, гвинтівка вистрілила у повітря, і вибухнула граната у бункері. Перший вибух викликав низку більших вибухів. Борти хати вибухнули. Полум'я закочувалося, як величезний помаранчевий пляжний м'яч, що стрибає, освітлюючи всю територію. Шматочки металу та дерева розлетілися, наче з сотні рушниць. І вибухи продовжувалися один за одним. Солдати кричали від болю, коли їх ударяли уламки. Небо було яскраво-жовтогарячим, всюди падали іскри, розпалюючи багаття.



Солдат тяжко ліг на Ніка. Він поглинув велику частину вибуху, і йому в шию та спину встромилися шматочки бамбука та металу. Вибухи тепер відбувалися не так часто, і Нік почув стогін поранених солдатів. Він зіштовхнув солдата з себе і підняв автомат Томмі. Здавалося, не було кому зупинити його, коли він рушив до причалу. Дійшовши до баржі, він побачив поруч із дошкою ящик із гранатами. Він підняв його та відніс на борт. Потім він упустив дошку і скинув усі мотузки.



Опинившись на борту, він підняв вітрило. Хлам заскрипів і повільно відійшов від причалу. Позаду нього крихітне село було оточене невеликими вогнищами. Раз у раз стріляли гарячі боєприпаси. Острови хатин майже майоріли в помаранчевому світлі полум'я, і село здавалося примарним. Нік пожалів солдатів; у них була своя робота, а й у нього була своя.



Тепер біля румпеля Нік тримав мотлох у центрі каналу. Він думав, що знаходиться трохи більше ніж за сотню миль від Гонконгу. Спуститися вниз річкою буде швидше, ніж раніше, але він знав, що проблеми ще не закінчилися. Він хльоснув румпель і перекинув мотузку за борт. Баржа зникла з поля зору села, він чув лише випадковий тріск, коли вибухнули нові боєприпаси. Земля по правому борту від мотлоху була низькою і плоскою, переважно рисові поля.



Нік оглянув темноту вздовж лівого берега, шукаючи Кеті та Майка. Потім він помітив їх, що трохи попереду себе, що пливли за мотлохом. Майк першим дістався лінії, і коли він піднявся досить високо, Нік допоміг йому піднятися на борт. Кеті йшла за ним. Перебравшись через перила, вона спіткнулася та схопила Ніка за підтримку. Його рука схопила її за талію, і вона впала на нього. Вона притулилася до нього, уткнувшись обличчям у його груди. Її тіло було слизьким від вологи. Від неї виходив жіночий запах, якому не заважали ні косметика, ні парфуми. Вона притулилася до нього, немов у розпачі. Нік погладив її по спині. У порівнянні з ним її тіло було тонким та тендітним. Він зрозумів, що вона, мабуть, пройшла через пекло.



Вона не плакала і не плакала, вона просто трималася за нього. Майк ніяково стояв поруч із ними. Приблизно за дві хвилини вона повільно прибрала руки навколо нього. Вона подивилася йому в обличчя, і Нік побачив, що вона справді прекрасна жінка.



"Дякую", - сказала вона. Її голос був м'яким і майже надто низьким для жінки.



«Поки не дякуй мені, - сказав Нік. «Нам ще доведеться пройти довгий шлях. У каюті може бути одяг та рис.



Кеті кивнула головою і, обійнявши Майка за плечі, увійшла до каюти.



Повернувшись до керма, Нік подумав про те, що чекає попереду. Спочатку була дельта. Шейлі Кван знадобилася карта, щоб перетнути її при денному світлі. Він не мав графіка, і доводилося робити це вночі. Потім був патрульний катер і нарешті сам кордон. Як зброя він мав пістолет Томмі, Люгер, стилет і ящик з гранатами. Його армія складалася з гарної жінки та дванадцятирічного хлопчика. А тепер у нього залишалося менше за добу.



Канал став розширюватись. Нік знав, що вони скоро опиняться у дельті. Попереду і праворуч він бачив крихітні крапки, що світилися. Того дня він уважно стежив за вказівками Шейли; його розум записував кожен поворот, кожну зміну курсу. Але вночі його рухи будуть загальними, а не точними. У нього йшло одне – течія річки. Якщо він зможе знайти його десь у тій дельті, де сходяться всі канали, це приведе його у правильному напрямку. Потім лівий і правий береги відпали, і він був оточений водою. Він увійшов до дельти. Нік стебнув румпель і рушив кабіною до носа. Він вивчав темну воду під собою. Сампани та джонки стояли на якорі по всій дельті. У деяких були вогні, але більшість була темна. Баржа рипіла через дельту.



Нік стрибнув на головну палубу і відчепив румпель. Кеті вийшла з каюти з мискою рису, що димить. На ній була яскраво-червона сукня, що щільно облягала її фігуру. Її волосся було нещодавно причесане.



"Почуваєшся краще?" - Запитав Нік. Він почав їсти рис.



«Багато. Майк одразу заснув. Він навіть не зміг доїсти рис.



Нік не міг забути її красу. Фотографія, яку показав йому Джон Лу, її не виправдала.



Кеті подивилася на






голу щоглу. "Що-небудь трапилося?"



"Я чекаю течії". Він простяг їй порожню миску. Що ти знаєш про все це?



Вона застигла, і на мить страх, який у неї був у камері, виявився в її очах. "Нічого", - м'яко сказала вона. «Вони прийшли до мене додому. Потім вони схопили Майку. Вони тримали мене, поки один із них дав мені укол. Наступне, що я пам'ятаю, це те, що я прокинулась у цій камері. Отоді й почався справжній жах. Солдати ... - Вона повісила голову, не в змозі говорити.



«Не говори про це, – сказав Нік.



Вона підвела голову. «Мені сказали, що скоро зі мною буде Джон. З ним все гаразд?



"Наскільки я знаю." Потім Нік розповів їй все, не згадавши лише свої зустрічі з ними. Він розповів їй про комплекс, про свою розмову з Джоном, і наприкінці він сказав: «Отже, ми маємо лише до півночі, щоб відвезти вас і Майка назад до Гонконгу. А через пару годин буде світло…»



Кеті довго мовчала. Потім вона сказала: «Боюсь, я завдала вам багато неприємностей. І я навіть не знаю твоє ім'я.



«Проблема коштувала того, щоб знайти тебе у безпеці. Мене звуть Нік Картер. Я агент уряду».



Баржа рухалася швидше. Течія підхопила його і рушила вперед, чому сприяв легкий вітерець. Нік відкинувся на спинку румпеля. Кеті притулилася до поручня правого борту, занурена у власні думки. «Досі вона трималася добре, – подумав Нік. Але найскладніше було ще попереду.



Дельта була далеко позаду. Попереду Нік бачив вогні Вампоа. Великі кораблі стояли якорі по обидва боки річки, залишаючи з-поміж них вузький канал. Більшість міста була затемнена в очікуванні світанку, який був недалеко. Кеті пішла до каюти трохи поспати. Нік залишився біля румпеля, дивлячись на все очима.



Баржа рушила далі, дозволяючи течії та вітру нести його у бік Гонконгу. Нік дрімав біля румпеля, у глибині душі його мучила тривога. Все йшло надто гладко, надто легко. Звичайно, не всі солдати на селі були вбиті. Декому з них, мабуть, удалося врятуватися від пожеж, щоб подати сигнал тривоги. І радист, мабуть, зв'язався з кимось, перш ніж вистрілити в Ніка. Де був цей патрульний катер?



Нік різко прокинувся і побачив, що перед ним стоїть Кеті. У руці у неї була чашка гарячої кави. Темна ніч зникла настільки, що він міг бачити густий тропічний ліс на обох берегах річки. Скоро зійде сонце.



"Візьми це", - сказала Кеті. Ти виглядаєш так, ніби тобі це потрібно.



Нік взяв каву. Його тіло стислося. Тупі ниючі болі в шиї та вухах. Він був неголений і брудний, і йому залишалося пройти близько шістдесяти миль.



"Де Майк?" Він сьорбнув каву, відчуваючи тепло до самого кінця.



"Він на носі, дивиться".



Раптом він почув крик Майка.



"Нік! Нік! Іде човен!"



"Візьми румпель", - сказав Нік Кеті. Майк стояв на одному коліні, показуючи на правий борт носа.



«Ось, – сказав він. «Бачиш, просто йду вгору річкою».



Патрульний катер йшов швидко, високо потопаючи у воді. Нік важко розрізнив двох солдатів, що стояли біля гармати на носовій палубі. Часу було не так багато. Судячи тим шляхом, яким наближався човен, вони знали, що в нього були Кеті і Майк. До них додзвонився радист.



«Хороший хлопчик, – сказав Нік. «А тепер давайте складемо кілька планів». Разом вони стрибнули з кабіни на головну палубу. Нік розкрив ящик із гранатами.



"Що це таке?" - Запитала Кеті.



Нік відчинив кришку кейсу. «Патрульний катер. Я впевнений, що вони знають про тебе та Майку. Наша прогулянка човном закінчена; нам доведеться зараз переїхати на сушу». Його сумка-сорочка знову була наповнена гранатами. "Я хочу, щоб ви з Майком прямо зараз пливли до берега".



"Але..."



"В даний час! Нема коли сперечатися.



Майк торкнувся Ніка і пірнув за борт. Кеті чекала, дивлячись Ніку в очі.



"Тебе уб'ють", - сказала вона.



Ні, якщо все складеться так, як я хочу. Тепер рухайся! Я зустрінуся з тобою десь по річці.



Кеті поцілувала його в щоку і пірнула убік.



Тепер Нік міг чути потужні двигуни патрульного катера. Він заліз у каюту і скинув вітрило. Потім він стрибнув на румпель і різко кинув його вліво. Хлам нахилився і почав повертати боком через річку. Патрульний катер був тепер ближчий. Нік побачив, як з дула вирвалося помаранчеве полум'я. Снаряд просвистів у повітрі і вибухнув прямо перед носом джанка. Баржа, здавалося, здригнулася від шоку. Лівий борт був звернений до патрульного катера. Нік розташувався за правим бортом кабіни, автомат Томмі лежав згори. Патрульний катер був ще далеко, щоб відкрити вогонь.



З гармати знову вистрілили. І знову снаряд просвистів у повітрі, тільки цього разу вибух розірвав порожнину біля ватерлінії прямо за носом. Баржа різко сіпнулася, ледь не збивши Ніка з ніг. і одразу почала тонути. Нік все ще чекав. Патрульний катер був досить близько. Ще троє солдатів відкрили вогонь з автоматів. Каюта навколо Ніка була порізана кулями. Він усе ще чекав.






Пробоїна з правого борту. Довго б він не протримався на плаву. Патрульний катер знаходився досить близько, щоб він міг бачити вирази солдатів. Він чекав на певний звук. Солдати перестали стріляти. Човен почав уповільнювати хід. Потім Нік почув звук. Патрульний катер наближався. Двигуни були вимкнені, Нік підняв голову досить високо, щоб було видно. Потім відкрив вогонь. Його перша черга вбила двох солдатів, які стріляли з носової гармати. Він стріляв навхрест, не зупиняючись. Троє інших солдатів смикалися туди-сюди, натикаючись один на одного. Робочі палуби та солдати бігають палубою у пошуках укриття.



Нік поклав пістолет Томмі і витяг першу гранату. Він витяг штифт і кинув її, потім вийняв ще одну, витяг штифт і кинув, а потім вийняв третю, витяг штифт і кинув її. Він підняв пістолет Томмі і пірнув назад у річку. Перша граната вибухнула, коли він ударився об воду, що була крижаною. Він ударив своїми потужними ногами під вагою пістолета Томмі і гранат, що залишилися. Він підвівся прямо і сплив поруч із катером. Його друга граната розірвала каюту патрульного катера на частини. Нік повис на боці баржі, витягаючи з мішка ще одну гранату. Він висмикнув штифт зубами і шпурнув його через поручень баржі у напрямку відкритої скриньки з гранатами. Потім він відпустив і дозволив ваги своєї зброї віднести її прямо на дно річки.



Його ноги майже відразу вдарилися об сльоту; дно було всього вісім чи дев'ять футів униз. Коли він почав рухатися до берега, він невиразно почув серію невеликих вибухів, за якими пішов величезний, який збив його з ніг і знову і знову перекидав. Здавалося, що його вуха розлітаються. Але струс мозку відкинув його до берега. Ще трохи, і він зможе підняти голову над водою. Його мозок був розбитий, його легені хворіли, був біль у задній частині шиї; як і раніше, його втомлені ноги продовжували йти.



Спочатку він відчув прохолоду на маківці, потім підняв ніс і підборіддя з води і вдихнув солодке повітря. Ще три кроки підняли його голову. Він повернувся, щоб подивитися на сцену, яку щойно покинув. Баржа вже затонула, і патрульний катер уже йшов на дно. Вогонь охопив більшу частину того, що було видно, і тепер водяна лінія проходила вздовж головної палуби. Поки він дивився, корма почала тонути. Коли вода досягла вогню, пролунало гучне шипіння. Човен повільно осів, вода вирувала по ньому, заповнюючи всі відсіки та порожнини, шиплячи від вогню, який зменшувався в міру того, як човен тонув. Нік повернувся до нього спиною і моргнув від ранкового сонця. Він кивнув із похмурим розумінням. Була зоря сьомого дня.



РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ



Кеті та Майк чекали серед дерев, коли Нік вилізе на берег. Опинившись на суші, Нік кілька разів глибоко зітхнув, намагаючись позбутися дзвону в голові.



«Можу я допомогти тобі щось забрати?» - Запитав Майк.



Кеті взяла його за руку. «Я рада, що з тобою все гаразд».



На мить їхні очі зустрілися, і Нік мало не сказав те, про що, як він знав, жалкуватиме. Її краса була йому майже нестерпною. Щоб не думати про неї, він перевірив свій крихітний арсенал. Він втратив усе, крім чотирьох гранат у річці; у пістолеті Томмі залишалося близько чверті обойми, а Вільгельмін залишилося п'ять пострілів. Не добре, але це має спрацювати.



"Що відбувається?" - Запитала Кеті.



Нік потер щетину на підборідді. «Десь поруч є залізничні колії. У нас піде занадто багато часу, щоб купити інший човен. Крім того, річка буде надто повільною. Думаю, ми спробуємо знайти ці залізничні колії. Підемо у цьому напрямі».



Він ішов попереду через ліс та кущі. Рух йшов повільно через густу порослю, і їм доводилося зупинятися багато разів, щоб Кеті та Майк відпочивали. Сонце було жарким, і комахи чіплялися до них. Вони йшли весь ранок, просуваючись далі й далі від річки, вниз по маленьких долинах і невисоких вершинах, поки, нарешті, незабаром після полудня вони не вийшли на залізничну колію. Самі сліди, здавалося, прорізали широкий шлях крізь зарості. Земля була чистою принаймні на десять футів з кожного боку від них. Вони блищали в променях полуденного сонця, тож Нік знав, що ними добре користуються.



Кеті та Майк плюхнулися на землю на краю чагарників. Вони потяглися, важко дихаючи. Нік пройшов трохи рейками, вивчаючи місцевість. Він був мокрий від поту. Не можна було сказати, коли приїде наступний поїзд. Це може бути будь-яка хвилина, а може бути кілька годин. І в нього не лишилося багато годин. Він повернувся, щоб приєднатися до Кеті та Майка.



Кеті сиділа, підібгавши під себе ноги. Вона глянула на Ніка, прикриваючи очі рукою від сонця. "Добре?" вона сказала.



Нік опустився навколішки і підібрав кілька камінців, розкиданих по обидва боки шляху. «Виглядає непогано, – сказав він. "Якщо ми зможемо зупинити поїзд".



«Чому це має бути





Топ?



Нік оглянув рейки. «Тут досить рівно. Коли і якщо повз проїжджає потяг, він рухатиметься досить швидко».



Кеті встала, струсивши прилеглу сорочку, і поклала руки на стегна. "Добре, як нам це зупинити?"



Ніку довелося посміхнутися. "Впевнені, що ви готові?"



Кеті поставила одну ногу трохи попереду іншої, прийнявши дуже привабливу позу. «Я не квола маленька квітка, яку варто тримати в чайнику. І Майк також. Ми обидва з добрих сімей. Ви показали мені, що ви винахідлива і жорстока людина. Ну, я й сама непогана людина. На мою думку, у нас одна мета - дістатися Гонконгу до півночі. Думаю, ви нас досить довго несли. Я не розумію, як ти все ще стоїш на ногах, як виглядаєш. Час нам почати нести свою частку вантажу. Ти згоден, Майку?



Майк скочив на ноги. "Скажи йому, мамо".



Кеті підморгнула Майку, потім глянула на Ніка, знову прикривши рукою очі. «Отже, у мене до вас лише одне запитання, містере Нік Картер. Як зупинити цей поїзд? »



Нік тихенько посміхнувся сам до себе. «Міцний, як цвях, чи не так? Для мене це схоже на заколот».



Кетбі підійшла до нього, тримаючи руки з обох боків. На її прекрасному обличчі був серйозний благальний вираз. Вона м'яко сказала: «Не заколот, сер. Пропозиція допомоги з поваги, захоплення та відданості нашому лідеру. Ви руйнуєте села і підриваєте човни. А тепер покажи нам, як зупиняють потяги».



Нік відчув біль у грудях, яку не міг повністю зрозуміти. І всередині нього росло почуття, глибоке почуття до неї.



Але це було неможливо, він це знав. Вона була заміжньою жінкою із сім'єю. Ні, просто йому хотілося спати, їсти та пити. Її краса вразила його в той час, коли він не був у його силах.



"Добре", - сказав він, дивлячись на її погляд. Він витяг Х'юго з-за пояса. «Поки я рубаю гілки та кущі, я хочу, щоб ви складали їх на залізничну колію. Нам знадобиться велика купа, щоб вони могли бачити з великої відстані. Він повернувся до густих чагарників, за ним слідували Кеті та Майк. "Вони не можуть зупинитися", - сказав він, починаючи різати. "Але, можливо, вони будуть досить повільними, щоб ми могли стрибнути".



Минуло майже дві години, перш ніж Нік залишився задоволеним висотою. Він виглядав як зелений, соковитий горбок, близько чотирьох футів у діаметрі та майже шести футів у висоту. Здалеку здавалося, що він заблокує будь-який поїзд.



Кеті встала, поклавши останню гілку в купу, і витерла лоба тильною стороною долоні. Що тепер відбувається? — спитала вона.



Нік знизав плечима. "Тепер ми чекаємо".



Майк почав збирати камінці та кидати їх у дерева.



Нік підійшов до хлопчика ззаду. «У тебе тут гарна рука, Майку. Ви граєте у Молодшу лігу? »



Майк перестав качати і почав трясти камінчики в руці. «Минулого року провів чотири локаути».



"Чотири? Це добре. Як ви потрапили до ліги? »



Майк з огидою кинув камінці. «Програв у плей-офф. Ми опинилися на другому місці».



Нік усміхнувся. Він міг бачити батька в хлопчику, те, як пряме чорне волосся лежало на одному боці чола, пронизливі чорні очі. «Добре, – сказав він. "Завжди є наступний рік". Він почав йти. Майк узяв його за руку і глянув йому у вічі.



"Нік, я турбуюся про маму".



Нік кинув погляд на Кеті. Вона сиділа, підклавши під себе ноги, висмикуючи бур'яни між галькою, неначе вона була на подвір'ї свого будинку. "Чому ти хвилюєшся?" він запитав.



"Скажи мені прямо", - сказав Майк. "Ми не збираємося цього робити, чи не так?"



«Звичайно, ми це зробимо. Ми маємо кілька годин денного світла плюс половина ночі. Якщо ми не в Гонконгу, час для занепокоєння – без десяти хвилин до півночі. Нам залишилося пройти лише шістдесят миль. Якщо ми не дістанемося туди, я турбуватимуся про тебе. Але доти продовжуй говорити, що ми впораємось».



«А що щодо матері? Вона не така, як ми з тобою - я маю на увазі бути жінкою і таке інше.



- Ми з тобою, Майку, - з почуттям сказав Нік. "Ми подбаємо про неї".



Хлопчик усміхнувся. Нік підійшов до Кеті.



Вона глянула на нього і похитала головою. "Я хочу, щоб ти спробував трохи поспати".



«Я не хочу спізнитися на потяг, – сказав Нік.



Потім крикнув Майк. "Слухай, Нік!"



Нік обернувся. Звісно, гусениці гули. Він схопив Кеті за руку і ривком підняв ноги. "Давай."



Кеті вже бігла поряд із ним. Майк приєднався до них, і всі троє побігли рейками. Вони бігли доти, поки збудована ними сваа не зникла за їхньою спиною. Потім Нік потягнув Кеті та Майка приблизно на п'ять футів у ліс. Потім вони зупинились.



Деякий час вони задихалися, доки не змогли нормально дихати. «Це має бути досить далеко, – сказав Нік. "Не роби цього, поки я тобі не скажу".



Вони почули слабкий клацаючий звук, який ставав дедалі голоснішим. Потім вони почули гуркіт поїзда, що швидко рухався. Правою рукою Нік обіймав Кеті, лівою – Майка. Щока Кеті притискалася до його грудей. Майк у лівій руці мав пістолет Томмі. Шум ставав голоснішим; потім вони побачили величезний чорний паровоз, що проїжджав перед





м. За секунду він пройшов повз них, і товарні вагони розпливлися. «Пригальмував, — подумав Нік. Легко.



Пролунав гучний вереск, який ставав дедалі голоснішим у міру того, як машини ставали краще видно. Нік помітив, що у кожного четвертого були відчинені двері. Віск продовжувався, сповільнюючи рух величезної змії пов'язаних машин. Пролунав гучний стукіт, який, як припустив Нік, був викликаний ударами двигуна об купу кущів. Потім вереск припинився. Машини тепер їхали повільно. Потім вони почали набирати швидкість.



"Вони не збираються зупинятися", - сказав Нік. "Давай. Зараз чи ніколи."



Він випередив Кеті та Майка. Машини швидко набирали швидкість. Він вклав усі сили у втомлені ноги і побіг до відкритого дверного отвору товарного вагона. Поклавши руку на підлогу машини, він підстрибнув і покрутився, приземлившись у сидячому положенні на дверний отвір. Кеті йшла за ним. Він потягнувся до неї, але вона почала відступати. У неї перехопило подих, вона сповільнилася. Нік став навколішки. Тримаючись за одвірок для підтримки, він висунувся назовні, обвив лівою рукою її тонку талію і скинув її з ніг в машину позаду себе. Потім він потягся до Майка. Але Майк швидко підвівся на ноги. Він схопив Ніка за руку і стрибнув у машину. Поруч із ним брязнув пістолет Томмі. Вони відкинулися назад, важко дихаючи, відчуваючи похитування машини з боку на бік, прислухаючись до цокання коліс на гусеницях. У машині пахло несвіжою соломою та старим коров'ячим гноєм, але Нік не міг утриматись від усмішки. Вони їхали зі швидкістю близько шістдесяти миль на годину.



Поїздка потягом тривала трохи більше півгодини. Кеті та Майк спали. Навіть Нік дрімав. Він висушив усі снаряди у «Вільгельміні» та в пістолеті «Томмі» і розгойдувався разом із машиною, киваючи головою. Перше, що він помітив, - це довший проміжок між стукотом коліс. Коли він розплющив очі, він побачив, що краєвид рухається набагато повільніше. Він швидко встав і рушив до відчинених дверей. Поїзд в'їжджав у село. Перед двигуном гусениці перекрили понад п'ятнадцять солдатів. Були сутінки; сонце майже село. Нік нарахував десять машин між його та паровозом. Двигун шипів і пищав, коли він зупинявся.



- Майк, - покликав Нік.



Майк одразу ж прокинувся. Він сів, протираючи очі. "Що це таке?"



«Солдати. Вони зупинили поїзд. Підніми маму. Нам доведеться піти”.



Майк потиснув Кеті за плече. Її сорочка була розрізана майже до пояса від бігу до поїзда. Вона сіла, не кажучи ні слова, потім вони з Майком піднялися на ноги.



Нік сказав: «Я думаю, що поблизу є шосе, що веде до прикордонного міста Шенч Уан. Нам доведеться викрасти якусь машину».



Як далеко до цього міста? - Запитала Кеті.



«Напевно, миль двадцять тридцять. Ми досі можемо вижити, якщо отримаємо машину».



"Дивися", - сказав Майк. "Солдати навколо паровоза".



Нік сказав: Тепер вони почнуть обшукувати товарні вагони. З цього боку тіні. Думаю, ми зможемо дістатися тієї хатини. Я піду першим. Я наглядатиму за солдатами, а потім покажу вам, щоб ви йшли за ними по одному».



Нік взяв пістолет Томмі. Він вискочив із вагона, потім чекав, присівши, дивлячись на передню частину поїзда. Солдати розмовляють із інженером. Пригнувшись, він пробіг близько п'ятнадцяти футів до старої хатини на проміжній станції. Він завернув за ріг і зупинився. Уважно спостерігаючи за солдатами, він жестом вказав на Майка та Кеті. Кеті впала першою, і коли вона перебігла галявину, Майк вийшов із машини. Кеті підійшла до Ніка, а Майк слідував за нею.



Вони рушили за будинками до передньої частини поїзда. Коли вони були досить далеко попереду солдатів, вони перетнули рейки.



Було вже темно, коли Нік знайшов шосе. Він стояв на краю, а Кеті та Майк позаду нього.



Зліва від нього було село, з якого вони щойно прибули, праворуч - дорога в Шенч'Уан.



"Ми подорожуємо автостопом?" - Запитала Кеті.



Нік потер сильно бородатий підборіддя. «Занадто багато солдатів рухається цією дорогою. Ми страшенно впевнені, що не хочемо зупиняти їх цілу купу. Прикордонники, напевно, проводять у цьому селі якісь вечори та їдуть. Звісно, жоден солдат не зупиниться заради мене».



"Вони будуть для мене", - сказала Кеті. «Солдати скрізь однакові. Їм подобаються дівчата. І давайте подивимося правді у вічі, ось хто я».



Нік сказав: "Тобі не треба мене продавати". Він повернувся, щоб подивитися на яр, що йде вздовж шосе, потім знову на неї. «Впевнені, ти впораєшся?»



Вона посміхнулася і знову набула цієї привабливої пози. "Що ви думаєте?"



Нік усміхнувся у відповідь. "Відмінно. Ось як ми з цим будемо працювати. Майк, простягни тут по шосе. Він вказав на Кеті. «Твоя історія - твоя машина, що врізалася в яр. я можу зробити за такий короткий термін”.



Кеті досі усміхалася. «Якщо вони солдати, не думаю, що вони надто зацікавлені в історії, яку я їм розповідаю».



Нік застережливо вказав на неї пальцем. "Просто будь обережна".







"Так сер."



"Давай заліземо в яр, поки не побачимо ймовірну перспективу".



Коли вони зістрибнули в яр, з села з'явилася пара фар.



Нік сказав: «Надто високо для машини. Схоже на вантажівку. Залишайся на місці."



Це була військова вантажівка. Поки він проходив, солдати співали. Він їхав і продовжував рухатися шосе. Потім з'явилася друга пара фар.



«Це машина, – сказав Нік. «Забирайся, Майку».



Майк вискочив із яру і потягся. Кеті йшла за ним. Вона поправила сорочку та погладила волосся. Потім вона знову прийняла цю позу. Коли машина підійшла, вона почала розмахувати руками, намагаючись утримати цю позу. Шини заскрипіли на тротуарі, машина різко зупинилася. Тим не менш, вона проїхала близько семи футів над Кеті, перш ніж повністю зупинилася.



У ньому було троє солдатів. Вони були п'яні. Двоє негайно вийшли і рушили назад до Кеті. Водій виліз із машини, відійшов до задньої частини машини та зупинився, спостерігаючи за двома іншими. Вони сміялись. Кеті почала розповідати свою історію, але вона мала рацію. Все, що вони бажали, це вона. Один узяв її за руку і дещо згадав, як вона виглядала. Інший почав гладити її по грудях, схвально схвально схвалюючи. Нік швидко рушив по яру до передньої частини машини. Випередивши його, він виліз із яру і попрямував до водія. Х'юго був у його правій руці. Він рушив уздовж машини і підійшов до солдата ззаду. Його ліва рука затиснула рота, і одним швидким рухом він перерізав Х'юго горло чоловікові. Коли солдат упав на землю, він відчув на руці теплу кров.



Кеті благала двох інших. У них була стегна вище талії, і поки один лапав і тер її, інший тяг її до машини. Нік пішов за тим, хто її тягне. Він підійшов до нього ззаду, схопив за волосся, смикнув солдата за голову і полоснув Хьюго по горлу. Останній солдат бачив його. Він відштовхнув Кеті і витяг зловісний кинджал. Нік не мав часу на тривалу сутичку на ножах. Очі-бусинки у солдата потьмяніли від випивки. Нік зробив чотири кроки тому, переклав Х'юго на ліву руку, витяг Вільгельміну з-за пояса і вистрілив чоловікові в обличчя. Кеті закричала. Вона зігнулася навпіл, тримаючись за живіт, і попленталася до машини. Майк скочив на ноги. Він стояв нерухомо, дивлячись на сцену. Нік не хотів, щоб хтось із них бачив щось подібне, але він знав, що це мало статися. Вони були в його світі, а не в їхньому світі, і хоча Нік не дбав про цю частину своєї роботи, він прийняв її. Він сподівався, що вони це зроблять. Нік, не роздумуючи, скотив три трупи в яр.



«Сідай у машину, Майку», - наказав він.



Майк не рушив з місця. Він дивився в землю широко розплющеними очима.



Нік підійшов до нього, двічі вдарив його по обличчю і штовхнув до машини. Спочатку Майк пішов неохоче, потім, здавалося, вирвався з цього і заліз на заднє сидіння. Кеті все ще була нахилена, тримаючись за машину для підтримки. Нік обійняв її за плече і допоміг сісти на переднє сидіння. Він оббіг перед машиною і сів за кермо. Він завів двигун і поїхав шосе.



Це був підбитий втомлений «Остін» 1950 року випуску. Манометр показав півбака бензину. Тиша в машині була майже приголомшливою. Він відчував, як очі Кеті впиваються в його обличчя. У машині пахло несвіжим вином. Нік пошкодував, що не викурив жодну зі своїх цигарок. Нарешті Кеті заговорила. «Це просто робота для вас, чи не так? Тобі начхати на мене чи Майка. Просто доставте нас до Гонконгу до півночі, незважаючи ні на що. І убий усіх, хто стане в тебе на шляху».



«Мамо, – сказав Майк. "Він теж робить це для тата". Він поклав руку Ніка на плече. "Тепер я розумію."



Кеті подивилася на свої пальці, складені разом навколішки. «Пробач, Нік, – сказала вона.



Нік не зводив очей з дороги. «Це було брутально для всіх нас. Ви обидва поки що гаразд. Не кидай мене зараз. Нам ще треба перетнути цей кордон».



Вона торкнулася його рукою керма. "Ваша команда не підніме заколот", - сказала вона.



Раптом Нік почув рев двигуна літака. Спочатку він здавався м'яким, потім поступово ставав дедалі голоснішим. Він виходив з-за їхньої спини. Раптом шосе навколо "Остіна" розірвало вогонь. Нік повернув кермо спочатку праворуч, потім ліворуч, зигзагоподібно рухаючи машину. Коли літак пролетів над головою, пролунав свист, потім повернув ліворуч, набираючи висоту для наступного проходу. Нік рухався зі швидкістю п'ятдесят миль на годину. Попереду він міг слабо розрізнити задні ліхтарі військової вантажівки.



"Як вони дізналися так швидко?" - Запитала Кеті.



Нік сказав: «Інша вантажівка, мабуть, знайшла тіла і зв'язалася з ними по радіо. Оскільки це звучить як старий гвинтовий літак, вони, мабуть, схопили все, що можна було літати. Я збираюся дещо спробувати. У мене є підозра, що пілот летить строго фарами.



Літак ще не пролетів. Нік вимкнув світло в «Остині», потім вимкнув мотор






і зупинився. Він чув важке дихання Майка із заднього сидіння. Не було дерев або чогось, під яким він міг би припаркуватися. Якби він був неправий, вони були б качками, що сидять. Потім він почув двигун літака. Шум двигуна став гучнішим. Нік відчув, що починає потіти. Літак був низьким. Він наблизився до них і продовжував падати. Потім Нік побачив полум'я, що виривається з його крил. З такої відстані вантажівка вона не бачила. Але він побачив, як помаранчева вогненна куля котилася в повітрі, і він почув глибокий грім вибуху. Літак здійнявся, щоб зробити ще один прохід.



«Нам краще трохи посидіти, – сказав Нік.



Кеті затулила обличчя руками. Всі вони бачили вантажівку, що горіла, прямо за горизонтом.



Літак був вищим, роблячи останній проліт. Він пролетів повз «Остину», потім вантажівки, що горіла, і продовжив рух. Нік повільно рушив "Остін" вперед. Він залишався на узбіччі шосе, проїхавши менше тридцяти. Він не вимикав світло. Вони рухалися болісно повільно, поки не наблизилися до вантажівки, що горіла. Тіла були розкидані по шосе та узбіччям. Деякі вже горіли чорним, інші ще горіли. Кеті затуляла обличчя руками, щоб нічого не бачити. Майк сперся на переднє сидіння, дивлячись разом з Ніком через лобове скло. Нік перетинав «Остін» туди-сюди по шосе, намагаючись проїхати через місцевість, не наїжджаючи на трупи. Він пройшов, потім набрав швидкість, не вимикаючи фари. Попереду він бачив миготливі вогні Шенч'Уана.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги