- Я зрозумів тебе. Він їх бачив?



- Руда та маленька арабка? Так. Мабуть, банда тримає їх подалі від решти дівчат. Цей хлопець із Грожонця брав участь у зґвалтуваннях, і двоє ваших дітей не пішли на сковороду разом із рештою. Коли вони приїхали сюди, їх відокремили від гурту та помістили до приватного будинку. Як і раніше, за словами Грожонка, їх слід відправити до Цюріха, але я думаю, що це лише перший крок.



"Це збігається з інформацією, яку я отримав в іншому місці", - сказав я. Але в мене тут є ще одна людина, якій я хотів би протистояти цьому Грожонку. Якщо ви хочете трохи зачекати.



- Звичайно, - каже Леграс.



Я йду у ванну і прочиняю двері. Вона тут, вся свіжа, рожева, як рахат-лукум, розтирає волосся моїм рушником. Жувальні. Гляделки посередині обличчя схожі на кавові зерна. Вони світяться, коли вона піднімає їх до мене, а потім усміхається.



- Енджі, мій французький поліцейський тут. Він з одним із хлопців, які привезли Сенді та Муніру з Марселя. Можливо, ви захочете взяти у нього інтерв'ю, перш ніж він відправить його до в'язниці.



- Добре, я позичу твій халат. Але зачекайте, поки я розчісую волосся. Я виглядаю як справжня відьма.



- Якби всі відьми були такими, як ти, вони б багатьох людей не лякали.



Я зачиняю двері й заходжу до кімнати. Леграс і Грожон піднялися на ноги. Леграс, притиснувши руку до піджака лацкана, прикутий поглядом до великих погонів Грожона. Під курткою виразно видно форму петарди. Я бачу, що він не ризикує.



Оголошую:



- Вона прийде за хвилину.



- Добре, - сказав Леграс, не повертаючи голови.



Він готовий до всього. Види перекладу



Переклад текстів



Початковий текст



5000 / 5000



Результати перекладу



ти. Голосом, ламаним від рукопашної, він замахується авторитарним тоном:



- Тобі краще тримати очі відкритими, Маріусе!



Інший відповідає незрозумілим гарчанням.



Я знаю, чого боїться Леграс: що Енджі дізнається про бегемота, що вона почне кричати і що це викличе бурхливу реакцію в цій гнилі.



Двері у ванну відчиняються. Я обертаюсь. Це Енджі, більш чарівна, ніж будь-коли в моєму халаті, цілує її кісточки.



- Енджі, це інспектор Леграс із поліції Марселя. Ви можете добре знати людину, яка її супроводжує.



- Ніїїк!



- Давай, заспокойся, дитинко. Він не збирається тут робити нічого з вами. Це він, чи не так?



- Нік… Нік!



Ні, вона не співає старого приспіву Сестри Сур'єр. Голос її жалібний, зляканий. Очі розширилися, вона показує пальцем двох чоловіків.



Я розвертаюсь на місці.



Леграс перевів подих і вказує на мене. На його погляд відразу розумію, що це не День дурня. Крім того, Грожонк настає на мене.



"Я думав, ми можемо знайти тебе тут", - посміхається Леграс, повертаючись до Енджі.



- Це він, Нік, він! - кричить Енджі. Це не хтось мене зґвалтував!



"Я зрозумів", - сказав я, відступаючи в кут кімнати, щоб піти від неї якнайдалі. Але ж ви помітили? Вони мають пістолет тільки на двох.



- Мабуть, вона дихає.



- Ти, суко, не рухайся! Легра гавкає. Маріус, потурбуйся про Картера.



І він також знає моє ім'я. Пора діяти. Помахом зап'ястя я вистрілюю Х'юго з його замшевої валізи. Мій стілус, загострений, як бритва, перетинає кімнату зі свистом і врізається прямо в ціль: руку Леграса. Хоробрий Хьюго. Гігант упускає пістолет. Я бачу його, обличчя його перекручене гримасою болю, вириваю Х'юго з закривавленої руки і з побоюванням сумніваюся, чи вистачить у нього сил відправити його назад до відправника. Я оголив Вільгельміну, підняв її вгору і відразу краєм ока помітив рух. Це Мінотавр кидається на мене, розмахуючи над головою великою порфіровою попільничкою. Сильний удар гонгу, а потім нічого.




Я розплющую око і відразу закриваю його. Світло від верхнього світла попадає мені в обличчя. Обережно повертаю голову убік та повторюю операцію. Це більш переконливо. Я з болем встаю та оглядаю спальню. Енджі та двоє хлопців зникли.



У моїй голові Нью-Йоркський філармонічний оркестр грає симфонію Бартока. Я тягнуся у ванну, де розчиняю в зубній щітці дві шипучі пігулки аспірину. Я дивлюсь на годинник. Двадцять три-тридцять. Вони, мабуть, уже в Ніцці і готові вилетіти з Цюріха.



Я йду назад у головну кімнату і мимохідь помічаю, що з Енджі зірвався одяг, а моя валіза розірвана на частини. Принаймні вони були досить люб'язні, щоб дати мені зброю. Обшиваю Вільгельміну. Біля дивану трохи крові. Х'юго сидить на килимі. Я беру його, витираю великим пакетом серветок і викидаю у вікно. Зовнішнє повітря приносить мені трохи користі. Пляшка Ремі Мартен все ще стоїть на столі. Я наливаю собі склянку і починаю повільно опускатися, щоб повернути свої ідеї на місце.



Підведемо підсумки. Енджі в їхніх руках. Вони знають, що вона була у схемі зі мною, і вони знають моє ім'я. Від цього особливо нема чого й чекати, крім того, що Енджі у великій небезпеці, а для мене ситуація невтішна. Я допиваю свою склянку та наливаю собі ще.



Дріінг!



Телефон. Їм не вистачало лише цього. Я виливаю зі склянки насухо. Я знаю, що з гарним бренді цього не зробити, але в такому стані я навіть зміг би свистіти через шию.



Я піднімаю слухавку. Вау, бренді та аспірин перетворюються на смішну пасту в моєму шлунку. У мене мурашки по краю губ.



- Ваш дзвінок із Нью-Йорка, містер Ніколсон, повідомляє оператор комутатора.



- Вітання! Нік? - каже чудовий муркотливий голос Марни.



Зв'язок неймовірної якості. Я чую її, ніби вона дзвонить із поштового відділення по сусідству. У моєму убогому салоні алкоголь та ліки перебувають у нещадній боротьбі. Я пригнічую гикавку, перш ніж відповісти:



- Привіт, крихітко. Так? Новий ?



- Гей, ти не виглядаєш у добрій формі! Що відбувається ?



- Я щойно проковтнув зілля не зовсім натуральне.



Переклад текстів



Початковий текст



5000 / 5000



Результати перекладу



lle. Але це ще не найгірше. Мені вдалося врятувати Енджі, і вони повернули її. Вони, мабуть, уже злетіли і благополучно летять до Цюріха.



- Метт Келлер у відпустці в Люцерні, Нік. Може, він зачекає, доки прилетить літак, і сяде до них на поїзд.



Дорогоцінна Марна! Настільки сухо, що вона витягує з моєї пам'яті адресу та номер телефону Метта.



- Дякую, Марно. Що ще ?



Але що трапилося зі мною, проковтнувши таку суміш? Я відчуваю, що в мене всередині ховається Везувій, що вивергається.



- Майка Вілліса підстрелили під час катання на лижах в Аспені. Йому вдалося наздогнати стрільця та зламати йому шию. Потім він кинув його на дно розщелини і засинав снігом. Непогано для хлопця, який мав на руці чорнослив!



- Справді. Він знає, хто то був?



- Японець. Майк сказав мені, що йому це важко зрозуміти. Крутий хлопець. Він мав невелике татуювання між великим і вказівним пальцями правої руки. Китайсько-японська ідеограма. Він був перевернутою літерою V з лінією, збалансованою на кінчику, дуже схожою на шкалу.



Я відчуваю, як по стравоходу піднімається великий міхур. Я змушую її повернутися і питаю:



- Ти маєш під рукою словник, Марно?



- Так. Але...



- Візьми та подивися на слово «баланс».



Я чую, як він гортає сторінки приблизно за шість тисяч кілометрів від мене. У моєму животі це подорож валькірій.



- Віники... Балалайка... Баланс, от і все.



- Прочитайте визначення, будь ласка.



- Терези: прилад, що використовується для вимірювання маси тіл шляхом порівняння з зазначеними масами. Традиційна вага складається з двох підносів, підвішених на чумі… Чума, Нік. Ви вірите, що ...



- Я майже певен, люба. Попередьте всіх ще раз. І спробуйте зв'язатися з Баркером із ФБР. Запитайте його, що це означає.



- Добре, Нік. А що щодо Енджі? Як вона? Це минуло?



- Якщо хочеш. Її зґвалтували. Вона збожеволіла від люті. Я бачив, як він б'є голим хлопця, який, мабуть, був більш ніж удвічі більшим за нього. Я думаю, що якщо дівчина має шанс вибратися з усього цього, то вона єдина, але ...



- Але?



- Але схрестимо пальці, та й годі.



- Я теж. Спробуй повернути його нам, Ніку. Давай, я лишу тебе. Зателефонуйте Келлер якомога швидше.



Він булькає, як горщик для відьми, глибоко в моєму животі. Встигаю відпустити задерикуваним тоном:



- Чао, дитинко! І підтримувати магазин у робочому стані!



Потім вішаю люльку і відригаю як свиня. Уф! Це був мінус один, але перед Марною мені вдалося добре виглядати. Нарешті, коли я говорю «попереду», це, звичайно, спосіб говорити. Думаю було добре відірватися. Він трохи менше вдаряється у мою голову, і я почуваюся легше. Настільки, що я збираюся налити ще склянку коньяку, щоб не дати лікуванню так вдало закінчитися. Я роблю гарний ковток. На цей раз рясно зігріває інтер'єр. Потім я дзвоню Метту Келлеру.



Дзвінок пройшов, збираюся викинути зіпсовану валізу у сміттєпровід. Потім спускаюся вниз, щоб сплатити рахунок, і прошу нічного портьє викликати мені таксі. Фізично почуваюся набагато краще. Я змив те, що залишилося в пляшці Remy Martin, і, в принципі, маю бути в неабиякій ейфорії. Що ж, не уявляю. Я у жахливому становищі.



Коли я виходжу, у мене знову виникає те кумедне почуття, що за мною шпигунять. Я озираюсь навколо. Нікого, окрім швейцара, який відновлює тепло готелю. Перед фасадом великі урни із зеленню. Якщо хтось спостерігає за мною, кращого укриття немає. Клерк сказав мені, що нам доведеться чекати на таксі хвилин десять. Тож у мене попереду трохи часу. Підходжу до живоплоту із зелених рослин.



Поклавши руку на зад Вільгельміни, я навмання кидаю:



- Давай, вистачить цієї маленької гри. Вийди звідти і трохи побалакаємо.



Я чую шарудіння за рядом карликових червоних кедрів. Я залазю до кишені і витягаю одну з тих маленьких доларових лампочок, які ви викидаєте, коли вони зношені. Включаю та спрямовую промінь між кущами.



Є хлопець. Він намагається говорити. Але він не може. Я з'ясовую чому, трохи приглушивши світловий промінь. Цей розпорошений чоловік несподівано перерізав собі горло, і він переказав.



Переклад текстів



Початковий текст



5000 / 5000



Результати перекладу



Я вмираю від цього. Я уважно його висвітлюю. Він смаглявий і, мабуть, родом з Близького Сходу. Це все, що я можу сказати про це. У мене напевне таке почуття, що він намагається мені щось сказати. Я стаю навколішки поруч із ним.



- Не примушуй це, чуваку. У тебе не вийде, і ти даремно нашкодиш собі. Я збираюся запитати тебе. Якщо це зробили з вами Леграс і Грожон, поверніть руку за годинниковою стрілкою.



Його рука повертається. Трохи дуже слабко. Вона абсолютно безкровна, але все ж таки повертається. Продовжую розпитувати:



- Ви теж пішли їхнім слідом?



Я дивлюсь на його руку. Вона досі. Він більше не рухатиметься принаймні з волі свого власника.



Вимикаю лупіот. А потім раптово знову вмикаю. Я беру її за праву руку. Без ідеограм. Зліва теж нічого. Раптом мою увагу привертають його годинники. Цей годинник... Ні, не можна. Я засовую лампу в зуби, знімаю її з його зап'ястя і кладу в кишеню. Потім я пальпую труп практично в будь-якому місці, де можуть проводитися розкопки. На дотик я відчуваю крізь тканину форму невеликого пістолета. Без відсотків. Зате знаходжу гаманець. Це мене цікавить. Він приєднається до годинника в моїй кишені. Я встаю і тушку свій маленький ліхтарик. У цей момент прибуває таксі. Відчиняю двері та оголошую:



- В аеропорту Ніцци.



Під час подорожі відкриваю гаманець покійного. У кількох паперах, що лежать усередині, йдеться про те, що цю людину звали Сліман Тазі і що він був громадянином Єгипту. У ньому також є невелика записник з безліччю речей, написаних арабськими ієрогліфами, але для мене вона китайська. Тільки одна річ може мати для мене хоч якесь значення. Це маленька табличка на звороті обкладинки. Він має таку форму:







Може, я катаюсь на бурріхоні. Можливо, цей малюнок означає «День дурня» китайським, японським або санскритом. Можливо, він представляє стіл або Дантона після його перебування на гільйотині.



Але, незважаючи на все «можливо», для мене цей знак є емблемою Плеті. І тут одразу виникає питання. Цей хлопець не мав татуювання на руках. Тож він, мабуть, не був частиною організації. То чому ж він узяв зошит у руки?



З упевненістю можна сказати лише про дві речі: по-перше, він був убитий Леграсом та Мінотавром. По-друге, він намагався зв'язатися зі мною. Зробити мені добро чи горе? Це лишається під питанням.



А ще є годинник, який я в нього взяв.



Я вмикаю свою маленьку лампу і розглядаю її з усіх боків.



Це Omega, хороший годинник, але зі звичайним корпусом з нержавіючої сталі. Той випадок, який ви не можете знайти для експорту до США. Очевидно, що власнику цього токанте подобаються речі, які добре працюють, але не начхати, якщо вони поставляються в золотій упаковці. Браслет - одна з тих звичайних штучок, які можна купити за три центи в аптеці за рогом.



Дуже добрий годинник. Їй десять років, і вона все ще ясна та точна. Як дізнатися про його вік? Ти хочеш знати ? Не складно. Це годинник Девіда Хока.



Під час польоту маю достатньо часу, щоб розібратися в ситуації. Я не для цього знаходжу відповіді.



Звідки в бійні Ла Кондаміна цей годинник? Яструб дав йому це через x чи y причину? Чи він підібрав його з тіла боса?



Яструб? Ще одна жертва Плеті?







Розділ VIII.




Метт Келлер чекає на мене, коли я приїду в аеропорт. При зростанні п'ять футів він трохи нижчий від середнього агента AXIS. Нарешті екс-ТОПОР, якщо можна так висловитися. Кілька років тому, коли я вперше зустрів його, він мав досить гарне обличчя. Але з того дня, коли три удари впали на волосся у темному провулку, його ніс має дуже очевидну тенденцію до повороту вліво. Він спостерігає за моїм наближенням, спантеличено дивлячись на мої порожні руки.



- Багажу немає?



У нього між губами вічна зубочистка. Цікаво, де він його бере у Швейцарії. Може, він їх спеціально привозить...



- Давай, Метт, ти ж знаєш, я завжди сплю голим...



- Ага, - каже він, сильно давлячи мені на спину, і ти, напевно, збираєшся знайти дідуся, який погодиться позичити тобі зубну щітку.



Я наслідую цей приклад.



- Право, Метт, ми нічого не можемо від тебе приховати. То що тут відбувається?



- Я знаю де вони, якщо вас це цікавить.



- Двоє дітей?



– Очевидно, двоє дітей. Як ви вважаєте, про що я говорю? Від моїх сестер-близнюків?



- Нічого страшного, Метт, позбався поганого настрою! Я знаю, що злю тебе у відпустці, але я заплачу тобі за це. Ви отримаєте винятковий бонус. Що щодо Енджі, вона з ними?



- Маленький Рітале, якого ти найняв? - Запитує Метт з косою усмішкою.



- Розважайся, розважайся... Начебто не так багато, але повірте, це трохи там поставлено! Це в неї в животі та в сигарі теж.



– Хм, якщо це ти кажеш… Вона з усіма, так. Я бачив це. Воно було сповнене, як устриця.



- Повний, як устриця, моя дупа! Камея, так. Послухай, Метт, вона в посліді до шиї. Ми маємо витягнути її звідти. Вони знають, хто я, і знають, що вона працює на мене. Ви бачите картину.



- Зрозуміло, - гарчить Келлер. Я також бачу, що можу закінчити свою відпустку у снігу. Ну нарешті то…



Ми більше їх так не робимо. Форма зламана. Тому що це може бути неочевидним, але він тільки що сказав мені, що готовий допомогти мені беззастережно.



*



* *



Як і майже у всіх сучасних готелях біля аеропортів, обід тут звичайний. Це своєрідний анонімний пиріг нашого століття, який можна знайти від Лондона до Веллінгтона, Кіншаси та Монтевідео. Я розповів Метту про половину цієї похмурої справи, коли він раптово схоплюється.



- Ти сказав, Плеті? Ви пам'ятаєте, як хтось намагався перерізати мені горло? Я майже пішов туди.



- Небагато, що пам'ятаю. Це страшенно багато грошей.



- Це були вони: Плеті.



Я мало не виплюнув шматок липкої локшини.



- Ух ти ! Я думав, що єдина людина, яка могла поговорити зі мною про це, була Яструб! Ну, якщо припустити, що Хоук все ще може говорити...



- Яструб? Ти жартуєш, Нік? Той, хто приховає цю стару лисицю, напевно не вийшов із утроби матері.



- Сподіваюся, ти маєш рацію, Метт. Давай, розкажи мені трохи про цю Плеті.



Метт, для якого зубочистка є ідеальним універсалом, ретельно очищає вухо своїм, а потім видавлює з рота частинку маринаду, що застрягла між іклом і двостулковим суглобом.



- Батога, - починає він, витираючи зубочисткою об хлібний кнедлик, - революційна організація, яка поступово перетворилася на найманську. Спочатку вони називали себе «Кривавий четвер». Саме під цим ім'ям вони взяли на себе відповідальність за перші свої атаки.



- Кривавий четвер ... Ах так, я пам'ятаю.



Метт чухає шкіру голови зубочисткою, потім прикладає її до куточка губ і продовжує:



- Дуже швидко вони взяли назву Scourge та стали спеціалізуватися на міжнародному тероризмі, продаючи свої послуги тому, хто більше заплатить. Щоб дати вам більш чітке уявлення про їхню діяльність, під час війни в Конго саме вони вбили Хаммаршельда. Потім вони пішли на службу до протиборчої фракції та вбили Лумумбу. Ви бачите суть?



- Дуже добре. І тоді Хоук зацікавився їхньою справою?



«Твоя здатність до дедукції завжди дивуватиме мене, Нік», - сказав Метт, зло вставляючи зубочистку в невинну порцію швейцарського сиру. Так, Хоук привернув мене до діла. Тут я зібрав цей маленький спогад.



Вказівним пальцем він показує мені фіолетовий шрам, що перетинає його горло майже від вуха до вуха.



– Якщо я правильно пам'ятаю, – сказав я, – хлопці, які з тобою так вчинили, не забрали його на небеса…



– Ні. Я пробув у гуртожитку десять днів і, як тільки зміг стати на ноги, подався за ними, один за одним. Їх було четверо.



- Гарна угода для трунарів.



- Ти так сказав, - погоджується Метт з невеликою усмішкою. Але коли Хоук взяв місячну відпустку, щоб розібратися з організацією самостійно, вони просто потерли руки. Це закінчилося грандіозним вибухом. У штаб-квартирі десь неподалік Бейрута.



- Це пояснює, чому вони незадоволені AXIS.



- Ага, - каже Метт. Їм було нелегко поставити свою маленьку зграю на ноги після такого удару. Майже весь їхній арсенал вийшов із ладу.



Їхні архіви були знищені, а три чверті їхніх членів опинилися на цвинтарі.



Я його обрізав:



- Досить про минуле. А тепер справжнє.



– Це те, що я знаю. Твоя маленька італійська лялька… як її звуть?



- Енджі.



- Ось і все, Енджі. Вони посадили її в таксі та відвезли до будинку на березі Цюріхського озера. В принципі, вона ще має бути там. У мене є співробітниця у цій справі, швейцарко. Раніше ми разом працювали над кількома операціями. Вона чудова дівчина, яка чудово працює, а потім ...



- А потім ?



– Крім того, вона старий друг. Ми знайомі давно та регулярно разом працюємо. Припустимо, ми звикли поєднувати корисне з приємним.



- Священний Метт! Я б ніколи не повірив у це від тебе.



- Гей, ти не звинувачуй мене в цьому. З вашою репутацією на службі… Крім того, коли ви її побачите, ви зрозумієте краще.



– Цікаво це. Де вона зараз?



- Прямо зараз вона спостерігає за ними. Їй наказали не втручатися, допоки ми не дізнаємось, де вони сховали двох малюків. Мені це здалося найрозумнішим.



- Справді, Метт. Я знав, що ви візьмете справу в свої руки, як бос, але на той момент я не думав ...



- Давай, давай, - скромно сказав мій друг, це було не так складно, якби все доводилося імпровізувати. Пам'ятайте, я працював багато років. Отже, ваша Енджі знаходиться у великій хатині на березі озера. А ти знаєш, чому вона тут? Тому що вони чекають на посланця від клієнта, якому вони повинні продати дівчат.



– І мені подобається ідея, що ви знаєте, хто цей клієнт.



- На жаль, ні, - відповідає Метт Келлер. Але, враховуючи метушню битви, викликану прибуттям його представника, можу сказати вам, що це велика гра. Я маю невелике укриття біля будинку зі столом для прослуховування, яке дозволяє мені перехоплювати їх телефонні дзвінки. Я також розмістив шпигунські мікрофони у самій казармі.



Я ціную це:



- Чудова робота, Метт.



– Зупини свій фільм, це дитинство мистецтва. Адже ми навчалися в школі Хока? А потім, повторюю, кілька років був на місці.



- Добре, добре… не засмучуйся. І що ви дізналися зі своєї маленької установки?



- У клієнта була база у кантоні Граубюнден, у горах над Куром. Насправді, коли я говорю pied-à-terre, це більше схоже на фортецю.



- Стривай, Метт. Якщо я правильно зрозумів, мережа торгівлі білими рабами та Le Fléau працюють разом?



- Іноді буває. Фактично, це дві окремі організації, які іноді співпрацюють у справах про викрадення людей.



- Я зрозумів. Ось чому ви всюди придивлялися. А, на вашу думку, як щодо Муніри?



- Це впадає у вічі як стусан під зад. Le Fléau вже багато років намагається звести рахунки із вашим шейхом Алі Машин-Чоз. Тільки хлопець не народився минулого четверга. Поряд із горилами навколо нього, хлопці, які здійснили набіг на Ентеббе, могли майже наїхати на вівтарників.



- Я розумію. Їм не вдалося загнати батька в куток, тож вони повернулися до дівчини.



- Мені здається ймовірним.



- Отже, ми маємо вибір між двома формулами. Або ми дівчат просто доставимо ...



- Або ми звільняємо дівчаток, і ми намагаємося якнайбільше зруйнувати дві мережі, «Байовик» і постачальників повій, - завершує Метт, який, здається, читає мої думки. На мою думку, сумнівів немає. І те, й інше, генерале.



Я не чекав від нього меншого.



"Я не чекав від тебе меншого", - сказав я. У будь-якому випадку, якщо ми не дістанемо Плеті, він дістане нас.



- Жодних варіантів, - серйозно сказав філософ Метт. - Поспішай, допивай каву, - додає він. У мене зовні машина. Ми збираємось туди піти. Але спочатку я маю зателефонувати своєму контакту. Маю три хвилини.



Він підводиться, і я дивлюся, як він іде в хол. По його ході, кволих плечах і ногах клацанка він схожий на будь-кого, тільки не на секретного агента. Але секретні агенти, я знав їх багато у своєму житті і, ризикуючи позбавити вас ще однієї ілюзії, я відкрию вам, що мало хто схожий на Шона Коннері.



Ви колись спостерігали за верблюдом? Схожий на вигаданого звіра



винайденого письменником коміксів, який був сильно п'яний Верблюд виглядає так, ніби не може встати. Ми говоримо собі, що якщо ми надто сильно чхнемо поряд з ним, він рухне, схрестивши ноги, наполовину вбитий. Тільки встаньте з ним у чергу на короткий марафон у Сахарі. Це він буде йти до кінця, шкутильгаючи, а ти помреш з відкритим ротом і скрюченими пальцями ніг. Що ж, Метт, саме так. Верблюд спецслужб.



Я залишаю на столі кілька монет, щоб сплатити рахунок, і йду до телефонних будок по обидва боки дверей, що ведуть на територію мадам Піпі.



Здалеку я бачу Метта. Він залишив двері своєї каюти відчиненими. Він спирається на планшет, слухавка у вусі. Дивлячись на обрій, він, здається, уважно слухає репортаж свого кореспондента.



Саме тоді моє шосте почуття кинуло мене в паніку.



Я перетинаю натовп і кидаюся до хатини. Я торкаюся плеча Метта. Щойно. Але цього достатньо, щоб зруйнувати його хитку рівновагу. Він падає на землю біля моїх ніг. На його скроні я бачу маленьку червону дірочку, залишену кулею. На стіні хатини, де була його голова, цятка кривавих мозків. Мабуть, його застрелили зі зброї з глушником.



Ідіотський рефлекс, вішаю слухавку. Відразу починає дзвонити. Я відповідаю на дзвінок.



- Вітання! Метт? сказав стривожений жіночий голос.



– Прошу вас на хвилинку.



Не треба далеко ходити, щоб дізнатися, хто розмовляє телефоном. Але спочатку я беру труп свого хлопця і саджаю його на табуретку в салоні. Його присутність біля моїх ніг могла зацікавити перехожого. Я беру слухавку.



- Це не Метт. Я Нік Картер, його працедавець. Кому маю честь?



Коротка мить тиші, що парить, потім:



- Я... я Траудл Хайтмайєр, герр... еээ, містер Картер. Що відбувається ? Я розмовляла з Меттом, нас відключили, я передзвонила за номером, який він мені щойно дав, і ви відповідаєте…



- Є дещо новеньке, міс Хейтмейєр. Але я не можу вам це пояснити звідси. Чи є номер, за яким я можу передзвонити вам за кілька хвилин?



- Так, - відповідає молода жінка. Тримайте мене в курсі, будь ласка.



Вона дає мені номер і кладе слухавку.



Я вішаю слухавку і нахиляюся до Метту, який звалився на табурет. Якби я не зробив цього цієї секунди, це могла б Марна Фергюсон або Берт Хоппер розповідати вам цю історію, але не я. Я чую "човкання!" Великий пістолет з глушником. Куля збриває мою швабру менш ніж на чверть міліметра і безшумно встромляється у пластикове покриття на стіні. Я обертаюсь. Бандит, високий хлопець у коричневому пальті, вибігає у хол. Виходжу з хатини та кричу:



- Зупини його! Вбивці! Він щойно вбив людину!



На жаль. У швейцарців такі самі рефлекси, як і в американців у подібній ситуації. До речі, як і у всіх людей світу. Побачивши грізного чорного пістолета, з глушником, натовп розступився перед убивцею. Я кидаюся за ним, опустивши голову, але стикаюся з якимсь старим.



Я допомагаю йому встати. Я швидко дізнаюся, що це ветеран 14-18 на екскурсії в клубі шостого віку Saint-Azor-des-Attigés. Я намагаюся заспокоїти його, але він абсолютно хоче зробити заяву. У будь-якому разі він незадоволений. Мій хлопець мав достатньо часу, щоб вивернутися. До дверей під'їжджає поліцейська машина.



Настав час порозумітися, зв'язатися з небагатьма високопоставленими родичами, які в мене ще залишилися в Швейцарській Конфедерації, і минуло три чверті години. Ще кілька кроків з владою, щоб переконатися, що Метт буде гідно похований, і пройшло більше години, коли я набираю номер Траудль Хайтмейєр у



телефонної вуличної будки.



- Так, слухаю, - відповідає той самий жіночий голос.



- Це Нік Картер, міс Хейтмейєр.



- Ах, боже мій, я страшенно хвилювався. Що трапилося ?



Я не дуже добре вмію обертати погані новини, тому одразу приступаю до справи:



- Метт мертвий. Чоловік вистрелив у нього, коли він розмовляв із вами.



- О, ні, ні, ні!



- Я розумію, що ти відчуваєш. Я теж був дуже пов'язаний із Меттом. Повірте, що зробила це нечисть дорого заплатить!



- Містер Картер, Метт і я, ми... ну...



- Я знаю. Він сказав мені. Якщо ви вирішите відпустити це, я не звинувачуватиму вас.



- Звичайно, ні! Тепер я маю ще більше причин, щоб допомогти вам довести їх до кінця!



- Відмінна робота ! Якби Метт був там, він би пишався вашим рішенням. Тепер ти можеш сказати мені, хто ти?!



- Я працював з Меттом у ряді справ. Мене порекомендував Девіду Хоуку Курт Бреннер із офісу Інтерполу у Берні.



- Ви працювали на AX, кращого зразка не можу придумати. А тепер, якщо ти скажеш мені, де я можу тебе зустріти...



Вона дає мені дуже конкретні вказівки, як дістатися до її притулку, і додає:



- Дві години. На машині ви дістанетеся сюди трохи менше години. Це буде довгий шлях. Посередник не повинен прибути раніше о 16:00. Якщо вони погодяться, він відвезе їх до будинку клієнта біля Чура. Вони мають бути там до ночі. Тоді все одно потрібно буде дістатися до будинку, де проводитиметься транзакція. Це займе деякий час. Дорога стара, крута і дуже звивиста.



- Нічого більше ?



– Ні. Еее… так. Ночі в Граубюндені холодні, і нам доведеться трохи зайнятися скелелазінням. Вдягайтесь тепліше.



– Чув. Дякую.



Я кладу слухавку, думаючи, що, можливо, я надто довіряю цьому приємному голосу, який я чую лише телефоном.



Але, враховуючи обставини, я не маю особливого вибору.



Я орендую великий чорний мерседес років п'яти, громіздкий та безпечний. По дорозі я зупиняюся, щоб купити будь-яку всячину, у тому числі велику чорну куртку, яку кладу на заднє сидіння.



Вид на Цюрихське озеро чудовий. Я думав, що єдині мальовничі куточки Швейцарії – це найкрутіші райони. Мені не знадобилося багато часу, щоб передумати, коли я їхав маленькими дорогами, якими мене змушували слідувати дуже точні інструкції Траудл Хайтмейєр. Приблизно через три чверті години після від'їзду я вимикаю запалювання і, як і планував, залишаю «мерседес» у чагарниках. Як і було заплановано, я продовжую йти до величезних бараків – більше схожих на особняк, ніж на казарму – оточених п'ятиметровою стіною по периметру.



Без проблем дістатися стіни. Схил пагорба вкритий деревами, що дозволяє мені залишитися непоміченим. Але саме біля підніжжя стіни я починаю чухати шкіру голови. Якщо це те, на що міс Хайтмеєр планувала піднятися, значить, буде спорт.



Я з подивом оглядаю цей абсолютно непрохідний кам'яний вал, коли чую "пссшст!" "Ззаду мене. Я розвертаюся на місці, оголюючи Вільгельміну, і опиняюся віч-на-віч з найкрасивішою швейцаркою, яку коли-небудь носила Швейцарія.



Я не можу не думати, що Метт, принаймні, добре провів час останні кілька тижнів свого земного життя. Бог забезпечив Келлера такою кобилкою!



Вона висока, атлетична дівчина. Але тільки не тих спортсменів, які займаються метанням важких чи молотів, які більше схожі на горил жіночої статі. Ні, мала Хайтмейєр - гарне створення, міцне, але прекрасне. Я говорю вам, і я знаю свою справу. Перше, що впадає у вічі, - це її великі фісташкові очі і тонкий носик, що тремтить на прохолодному вітрі. Рот, який манить мене замовкнути, щедрий, чуттєвий, із губами, підкресленими піднесеним червоним кольором, який, здається, створений тільки для того, щоб приваблювати чоловічі губи. Її золотисто-світле волосся коротко підстрижене, з прямою чубчиком на лобі. Решту я опишу вам, можливо пізніше, якщо ви будете мудрі. Не дуже багато одночасно, це може змусити вас спітніти.



Вона шепоче. - Містер Картер?



- Це я. Гадаю, ви Траудл Хайтмейєр.



- Так, - підтверджує молода дівчина, простягаючи мені руку.



Просто стискаючи його, я відчуваю ураження електричним струмом



що пробігає по моєму тілу.



- Скажіть, міс Хейтмейєр, - кажу я, показуючи пальцем на стіну. Я думаю, у нас будуть проблеми із цим.



Вона відповідає мені різким, чітким тоном, який позначає страшенно солідну дівчину після щойно завданого удару:



- Зберігайте спокій. Я все влаштувала. Покладіться на мене.



- Куди ми йдемо ?



- У хату сторожа. Ось де Метт ...



Вона раптово замовкає. Пелена з майже непомітних сліз наголошує на блиску її великих фісташкових очей.



Я беру її за руку.



- Траудл, він не помітив. Він нічого не відчув. Він розмовляв із вами, а потім усе так і припинилося. І за його безтурботним виразом обличчя я впевнений, що у нього перед очима був ваш образ, коли він помер.



Вона пригнічує ридання, стискаючи мою руку у своїй, потім повертається до мене з легкою посмішкою.



- Так, так... Безперечно... Дякую, що змусили мене замислитися. Ви любі, містере Картер.



Вона швидко веде мене невеликою стежкою, потім відпускає мою руку і жестом показує, щоб я мовчки наслідував її приклад. Знову ж таки, вона повністю контролює себе. Капелюх. Я знаю, що це не випадковість, але вона сильніша за мене: йдучи за нею, я не можу не помітити, що корми захоплює дух, як ніс. Я повинен сказати в своє виправдання, що вона носить вузькі лижні штани і що нерівності траєкторії надають її задній палубі руху, які зачаровують більш ніж одну людину.



Зовні будинок наглядача виглядає покинутим. Але коли я входжу, я бачу, що Метт та його дівчина проробили величезну роботу. Є електричний обігрівач, стіл з радіо і навіть ліжко, вкрите пледом. Траудл зачинить двері і ввімкне вогонь.



- Ось, - сказала вона. Ми у відносній безпеці. Зазвичай вітер дме з озера, і собаки не відчувають запахів, що походять звідси.



Вона жестом показує мені сісти перед пристроями і додає:



– А це наша шпигунська система. Ось телефон.



– Але у вас дві позиції.



- Так. Перший – це старого сторожа. Його звільнили, і власники так і не вважали за потрібне його замінити. Зі стіною та собаками вони, мабуть, не відчували користі від цього. З того часу сюди більше ніхто не ходить. Завдяки своїм зв'язкам Метт зміг відновити роботу лінії. Інше розширення зв'язку підключено до лінії будинку. Раніше вночі зв'язок знімав охоронець. Міняти не було чого. Все, як і раніше, було у відмінному стані.



- А що щодо іншого пристрою?



- Це підсилювач, підключений до шпигунських мікрофонів. Я представилася в будинку як інспектор мерії, який відповідає за контроль умов безпеки у разі пожежі. Мене впустили і я розмістила у чотирьох кімнатах надчутливі кімнатні мікрофони. На мій погляд, розмова має відбуватися в бібліотеці, що відповідає 4-му положенню кнопки перед вами.



Включаю гаджет і перевертаю перемикач в положення 4. Нічого. Я додаю гучність. Лише кілька плювків. Заради совісті пробую решту трьох позицій, теж нічого. Зменшую гучність, не вимикаючи, і говорю:



- Мої вітання з роботою. А також за вашу мужність. Ти, мабуть, переживаєш і ось ти, спокійно пояснюєш мені, як працює цей девайс. Знімаю перед тобою капелюх.



І знову туман сліз висвітлює її гарні очі. Вона бере зі столу пачку Gauloises і поплескує по ній, щоб вилізла цигарка, яку вона засовує між губами. Вона пропонує мені одну. Я приймаю та запалюю. Вона жадібно тягне за свою гаулду, випускає хмару блакитного диму, потім тихенько зітхає.



- Якби ви знали, в якому я стані, - каже вона, дивлячись мені у вічі.



Я роблю затяжку, о корове! Він вловлює трохи поряд із солодким та ароматним димом мого NC.



"Думаю, я можу здогадатися", - сказав я, пригнічуючи напад кашлю.



- Я не знаю. Я хочу кричати і битися головою об стіни! Містер Картер ... е, Нік, я ... не могли б ви зробити мені ласку? Служба друга. Від колеги. Обіцяю, це не вплине на нашу співпрацю.



- Але звісно.



- Займайся зі мною коханням. Прямо тут. Мені це потрібно. Цілком необхідно!



Мені не треба відповідати.



Вона повинна прочитати мої очі, що я більш ніж готовий надати їй таку послугу. Вона тисне цигарку. Я роблю теж саме. З двома чайними ложками вона знімає свої чорні спортивні туфлі і одночасно крутить веретено та трусики, які вона штовхає по ліжку.



Вона підходить до мене, на ній тільки вовняний светр. Вона виглядає ще оголенішою, ніж якби вона все це зняла. Я песчу її стрункі м'язисті ніжки, потім її золоте руно, яке сяє у тьмяному світлі хатини.



- Нік, будь ласка.



Вона впирається в мене. Її рот здіймається, щоб зустрітися з моїм. Вона обіймає мене щосили і раптом заливається сльозами. Але його руки ковзають униз і натискають на мої пільги, яких не потрібно просити висловити йому свою повагу. Потім я відчуваю, як його пальці смикають блискавку моїх штанів.



- Ходімо швидше, Нік, - сказала вона, - у нас мало часу.



Вона повертається, щоб піти та лягти на ліжко. Яка дупа, мої предки! Повірте, цього достатньо, щоб збліднути не одна дівчина з Скаженого Коня.



Я кажу собі не поспішати з нею і починаю з кількох ніжних обіймів, які я обговорюватиму тільки в присутності мого адвоката.



- Ні, Нік. Приходь прямо зараз. Швидко. Мені це потрібно !



Що ж, я не маю наміру більше просити, це було б неправильно. Я проникаю до нього делікатно. Але я швидко розумію, що вона цього не хоче. Вона напружена, збожеволіла і корчиться піді мною, як диявол. Її нервовий стан комунікативний, і я, який зазвичай стежить за самою лагідністю, виявляю, що працюю з нею з тваринною жорстокістю. Я кажу собі, що нам доведеться подумати про те, щоб зробити це знову, із затишною атмосферою, шампанською та невеликою вечерею при свічках. Вона з тих розкішних курчат, з якими не захочеться так потихеньку трахатись, але з першокласними вишукуваннями. Але ей, ти не завжди робиш із життям те, що хочеш, як сказав би інший.



Траудл скрипить зубами. Її білява голова мотається по ковдрі туди-сюди. Я бачу, що вона стримується від крику. Справді, він обережніший. Вона тихенько зітхає і тремтить у довгому, майже судорожному спазмі. Через секунду моя черга, потім вона вистачає мене за волосся за шию, притягує до себе і пристрасно цілує.



Вона встає, явно умиротворена. Я пропоную собі ще один жетон її королівського вальсу, потім вона вмикає свій шпиндель і йде крутити ручку підсилювача.




- … раз ми згодні, - сказав голос німецькою. Мій бос заплатить вам, коли товар буде доставлений у шалі.



- Звучить непогано. (Це голос Леграса.) Є заперечення?



Я чую гарчання, мабуть, Грожон, потім лунає четвертий голос:



- Це надто небезпечно. Ваш бос уже назвав Ле Флео у цій справі. Не розумію, чому він теж не спробував би пройти повз нас.



Звертаюся до Траудла:



- Хто це?



- Начальник Легри. Я не знаю, чи він був тим, хто все це зібрав, але він найбільший хлопець, якого я знаю. Це не означає, що над ним ще нема нікого.



– Я знаю цей голос. Я чув, як він говорив раніше, але не німецькою.



- Додай трохи, Нік.



Вона мирно каже. У її голосі немає того пом'ятого тону, як раніше. Думаю, лікування подіяло. Вона виглядає нормально.



Я збільшую.



- Дуже хороший. У цих умовах я погоджуюсь (це знову голос великого начальника). Але ціна буде вищою.



– Як? "Або що? (Голос посередника.) Але ми домовилися, що ...



Великий капелюх:



- Це було до того, як у гру вступила Плеті. Ми не знаємо особистості полонянки, що вас цікавить.



Посередник:



- А інша, італо-американка?



- Слухай, якщо ти приймеш мої умови, я подарую тобі її як бонус. Скажімо так… для особистого задоволення вашого боса.



- Сволота! Ви не збираєтеся цього робити! Яке право ти маєш право продати мене будь-якому старому ублюдку, ніби я лише в'ючна тварина?



То був голос Енджі.



- Тиша, - спокійно сказав великий капелюх. Забери собі в голову раз і назавжди, що ти робітнича конячка, моя красуне! Крім того, якщо він може втішити вас, я не продаю вас, я даю вам ...



- Ти гнилий, гидкий виродок



, з… копита… ублюдка… houmpf houmpf…



Ми затикаємо Енджі. Найближчим часом я не почую її голосу.



- Ой! – кричить голос Грожонка.



Ми обидва стрибаємо. Потім ми сміємося, коли чуємо таке:



- Маленька повія! Їй вдалося вкусити мою руку.



«Молодець», – шепоче Траудл. Бідолашна дівчинка, я б не хотів бути на її місці.



- Ми змусимо їх заплатити, повірте мені. Те, що вони зробили з Енджі, смерть Метта, смерть мого друга, якого вони вбили в Штатах ... Я готовий стерти їх усіх з лиця землі.



- Шшш! Слухати! Схоже, вони їдуть.




- Пройдіть повз з двома дівчатами. Я візьму Негрі до машини і поїду за ним. І ніякого дубляжу та розмазування, а то пошкодуєш!



Чорт забирай, де я чув цей голос?





Розділ IX.




Сховавшись у гаю, ми спостерігаємо, як дві машини спускаються до головної дороги. Я заводжу "мерседес" і збираюся їхати першим, коли рука Траудл торкається мене.



- Скажімо, якщо ми уважно стежитимемо за ними на головній дорозі, нас помітять. Я знаю, де знаходиться те, що вони називають «шале». Насправді це величезна халупа. Метт був там раніше, щоб провести розвідку.



- Чи є інший вихід, окрім головної дороги?



- Так. Це дуже пошкоджена стара гірська дорога. Це займе більше часу, але все одно було б безглуздо облажатися і викаблучуватися, коли ви такі близькі до мети.



- ДОБРЕ. Я дотримуюсь твоїх вказівок.



Цього разу я йду першим. Це останній етап операції. Зрештою, я сподіваюся...



Справді, вона не перебільшила, коли сказала, що дорогу пошкоджено. І іноді я із заздрістю поглядаю на широкі величні петлі нової дороги, що розгортається внизу.



Їдемо довго, особливо не сперечаючись. Інша дорога зникає і поступається місцем чудовій панорамі долини Лінт і кантону Гларус.



Траудль штовхає мене під ребра.



- Нік?



- Так.



- Я просто хотіла сказати спасибі.



- Будь ласка. Все найцікавіше було моїм. Я сподіваюся, що ми скоро повернемо це на краще.



– Я хочу, щоб ви зрозуміли. Ну… Не знаю, була я права чи ні… Але бувають моменти в житті, коли жінці потрібно… Не знаю, як це сказати…



- Потрапити в обійми чоловіка. Це найприродніша річ у світі. Я просто хочу, щоби тобі було добре.



Я крадькома спостерігаю за нею між двома поворотами. Має світлі очі, але сліз більше немає.



- Так, - шепоче вона.



– Ось що важливо. Я впевнений, що Мету це сподобається. Знаєш, я його добре знав. Ви думаєте, він був із тих, хто просить вас поховати себе з ним?



"Звичайно, ні", - м'яко відповідає Траудль, кладучи голову мені на плече.



На згинанні дороги вона різко застигає і сідає на своє місце.



- Але що він робить, Нік?



Чорний BMW останньої моделі котився перед нами зигзагами, очевидно, щоб не дати нам проїхати.



- Якби я тільки знав...



- Послухай, Нік. Він побачив нас у своєму дзеркалі і продовжує зменшувати оберти.



– Але… але, це друга машина! Це великий капелюх. Він пішов цією дорогою і чекав на нас!



- Як ви вважаєте, що він хоче?



- Скоро дізнаємось.



Справді. Автомобіль щойно зупинився посеред дороги. Я теж зупиняюся, виймаю Вільгельміну і готуюся відчинити двері.



- Ні, Нік. Іди без зброї. Якщо так, то у нього просто проблема із машиною. Він єдиний у цій компанії, хто не знає твого обличчя.



- Вибачте. Ми впевнені, що інші знають мене, і ми не впевнені, що це бачив мене раніше. Відтінок. Що мені робити, якщо він вискакує та стріляє в мене?



Вона витягає з куртки невеликий компактний револьвер іспанського виробництва.



- На такій відстані і з цієї зброї я щоразу влучаю в ціль, - каже вона.



Дві запобіжні заходи все ж краще, ніж одна, як сказав мій страховик, який помер від раку минулого місяця. Ось чому я кладу Вільгельміну в кишеню і суну руку в кишеню на її ручку.



- Нік...



- Так.



Вона хапає мене за рукав і пристрасно цілує.



- Ось і все, - каже вона з усмішкою, яка розтоплює айсберг за шість десятих секунд.



Я виходжу. Вона теж виходить, і я бачу, як вона присідає за правим переднім крилом Мерседеса. У руці у неї маленький пістолет, а на обличчі такий вираз, якого я ніколи раніше не бачив. Кумедний вираз, значення якого я не можу зрозуміти.



Відчиняються двері BMW. Чоловік поспішає. Він не дуже високий, а скоріше квадратний. Схоже, він навмисне простягає руки, щоб показати мені, що він не має пістолета.



Він повільно повертається до мене. Я ніколи не бачив ні того модно стриженого сивого волосся, ні цієї акуратно підстриженої бороди. Тим більше бездоганний костюм і дороге пальто. Але це обличчя і ці гострі очі. Цікаво, що я їх знаю.



"Ну, Нік, не стій там, як опудало", - каже мені Девід Хок.



Його голос такий самий грубий, як завжди, але я знаю, що він радий мене бачити. Має майже усмішку на губах. Але він поспішає приховати це, запалюючи сигару. Як тільки він відпускає першу затяжку, на асфальті крутяться кілька мух і два метелики. Якби я мав хоч найменший сумнів, запах сльозогінного газу в повітрі переконав би мене. Курити таку гниль здатний лише Хоук. Високо в небі маленький хижак, що кружляв у пошуках здобичі, полетів, зводячи обурені крики.



Через кілька хвилин я хитаю головою, щоб знову запустити інтенсивну мозкову активність, яка зазвичай характеризує мене, і питаю:



- Але що ви тут робите, сер?



- Я міг би поставити вам питання, дорогий N3. Анжела сказала мені, що ви зайнялися цією справою через двадцять чотири години після мене.



- Енджі! Але це правда !



Вона вже опустила вікно. Я підходжу до неї. Вона висунула голову і міцно поцілувала мене під майже ніжним поглядом боса.



Я переходжу до "мерседеса".



- Вітання ! Траудль! Іди сюди, мені є з ким тебе познайомити!



- Стривайте, втручається Хоук. Ми не можемо так залишатися посеред дороги. Йдіть за мною. Я знаю невелике кафе трохи далі. Бос – друг. Колишній учасник французького спротиву. Сядемо і підіб'ємо підсумки.



За кілька хвилин ми сидимо у теплій атмосфері перед гуртками Pilsener. Це схоже на возз'єднання сім'ї. У цій ідилічній картині лише одна суперечлива нота: косі погляди, якими Енджі та Траудл час від часу обмінюються. Я б сказав їм, що кожному знайдеться щось для себе, і що вони не повинні ревнувати, але є начальник… Це все ще кумедно, дівчатка. Вони ревнують?



"Мені довелося зникнути з суспільства, щоб проникнути в організацію", - пояснює Хоук. Я вилучив одного з менеджерів, зовні схожого на мене. Тоді мені просто довелося посісти його місце.



Що ж, побачимо, простіше простого. Я хотів би, щоб ти був там. Слово честі, схоже, він розповідає про свою останню партію в шахи з №12, з яким грає регулярно.



Я питаю :



- Як ви дізналися, що Енджі була з нами?



Вона сама відповідає:



- У Монако я вже не мав прикриття. Вони йому так і казали.



Звертаюся до Яструба:



"І кому ви повинні доставити двох дітей, сер?"



- Я не знаю. Але я не думаю, що піду надто далеко, щоб сказати, що він, мабуть, є головою близькосхідної держави. У крайньому випадку, вернула. Але, враховуючи метушню, в якій було укладено угоду, це не може бути персонажом нижчого рангу. І одне можна сказати, напевно: він знає, за що платить



- Саме це мені було цікаво, сер... На вашу думку, викрадачі від початку знали, з ким вони зіткнулися?



- Анітрохи. Вони це зрозуміли завдяки вам. У Монако.



- Завдяки мені ?



«Так, через людей Плеті, що йдуть за тобою», - пояснює бос. Вони одразу впізнали молоду Мушамжель. Вони намагалися силоміць забрати її у банди сутенерів.



- Але я думав, вони йдуть пліч-о-пліч.



- Тільки за попередньою домовленістю. Ніколи під час операції.



Оскільки я був частиною банди, я потрапив у полон до Плеті. Слава богу, вони мене не впізнали і замкнули в кімнаті Ла Кондамін. Щоб втекти, мені довелося спустити свого опікуна у вікно. Леграс та Грожонк погналися за ним на вулиці та вбили.



- Я зіткнувся з ним, сер. Це було в нього на зап'ясті.



Я передаю йому годинник.



- Дякую, Нік. Цей старий добрий годинник! Я щасливий їх знову знайти. Я думав, що вони втрачені назавжди.



- А я думав, з тебе здерли шкуру і, так би мовити, забрали годинник.



- Е, ні, поки цього не бувати, - з усмішкою відповідає бос. Тепер настав час йти.



- Так, погоджується Енджі. Дві молоді дівчата беззахисні, і одному Богові відомо, що з ними може статися. Давай поспішаємо.



"Не хвилюйся, Анджела", - заспокійливо сказав Хоук. Їхній водій – мій чоловік. Колишній співробітник Інтерполу.



- Я бачу, ви нічого не залишили на випадок, сер. Зі свого боку, маю й інші погані новини.



- Які?



- Келлера було вбито.



- Метт Келлер? - Один з моїх найкращих агентів, - каже бос, стиснувши щелепи. Як шкода! Як ви вважаєте, його вбила банда?



- Ні, я думаю, це схоже на людей Плеті.



- Що ж, потім розберемося, але справедливість переможе. А тепер поїхали.



- Як ми це зробимо, сер?



- Ми не можемо взяти обидві машини. Це було б надто ризиковано. Ви поїдете у багажнику з міс, а Анжела займе її місце зі мною.



Енджі встає з натягнутою усмішкою.



- Добре, - заявляє вона. Я знайду свої кайдани.



Я кажу :



- Будь обережна. Я знаю, що ти можеш захистити себе.



Вона швидко цілує мене. Цього разу натягнута посмішка у Траудла.



- Не хвилюйся, Нік, я бачила інших. А потім містер Хоук тут, щоб захистити мене. До речі, забула сказати тобі. Ваш стилет створив диво з Леграсом у Монако. Його рука паралізована.



- Шкода, що це не його родинні коштовності...



- Ми побачимо це пізніше.



«Давай, поспішаємо, - сказав Хоук, відкриваючи багажник БМВ. Бачите, все заплановано. У вас є нічник. Оббивка та вентиляція дозволять подорожувати у цілком прийнятних умовах комфорту. Коли ми дістанемося туди, якщо земля буде чистою, я досить сильно грюкну дверима, а потім зачиню її вдруге, як би мені не вдалося правильно закрити її вперше. Зачекайте дві хвилини та вийдіть, використовуючи цей дескриптор. Якщо я тільки один раз зачиню двері, нам доведеться чекати довше і слухати. Зрозуміло?



– Зрозуміло.



- Якщо у вас виникли проблеми, ви також можете перемістити цей знак та вийти із салону автомобіля.



Траудль входить першою. Я йду за нею, махаю рукою, і багажник закривається довкола нас.



- Хммм, у нас все добре, Нік. Ви бачили, як це зручно?



- Справжнє любовне гніздечко. І погода також гарна.



- Правильно, - схвалює Траудль, одразу скидаючи куртку та светр.



Оскільки на ній нічого немає, я маю задоволення милуватися приголомшливими грудьми, освітленими помаранчевим світлом маленького нічника.



- Ви думаєте ...



- Звісно, є час. Попереду ще довгий шлях. Давай, Нік.



Сподіваюся, вони нічого не чують у машині.



- Гаразд, хм, це правда, що в нас все гаразд, скажи так. Ух ти! Траудл, що ти робиш? Ви даєте мені ідеї.



- Це мій намір. Чекай, я трохи застрягла. Так підштовхни себе і поклади сюди праву руку.



- Із задоволенням.



- Тепер ліворуч.



- До ваших послуг.



Ті, хто не розуміє, куди вона кладе мої руки, можуть просто спитати своїх батьків.



- О, Нік, Нік ... Я не можу дозволити собі упустити можливість. Я такий, чого ти хочеш...



- Тож не думайте про цей чудовий пейзаж, якого нам не вистачає.



- Ви кажете, майже темно. Ах… ах… Так, так… О, Нік, це так добре… Давай, так, так, ось так… Ага!



вітання



туди, за умови, що панель звукоізольована.



- Як це?



- О так. Знову і знову…



– Я сказав вам, що був до ваших послуг.



- Ой, Нік, як добре я тебе відчуваю! Це так добре ... так складно ... Це ... це заходить так далеко в мені ...



- Маю сказати, що мені це дуже подобається. З того часу, як я його придбав, у мене ніколи не було з цим проблем. І отак, тобі це подобається?



- Ха! О... о, ні... Ні, так... Ах, ах... Ще краще...



- А що? Як ти знаходиш?



- Мій Бог ! Мій Бог ! Я… це неможливо! Нік, ти збираєшся вбити мене... Ааааа...



Треба сказати, що, незважаючи на підвіску майже нового автомобіля, нерівності дороги пожвавлюють наші вибрики деякими особливо чудовими непередбаченими подіями. Які враження, діти мої! Це «Фантастична поїздка», «Ілліада» та «Одіссея». Все в одній програмі.



Що ви хочете, я теж не можу винести думки про можливості прямо у мене під носом.




Удар. BMW зупиняється. Ми широко розплющуємо очі, дивимося один на одного і мало не розсміялися. Після цього заняття гімнастикою на підлозі ми обидва заснули як великі діти.



Я чую писк. Без сумніву, ворота, що відкриваються. Машина знову рушає. Ще п'ять-шість хвилин прямо, невеликий поворот. Я відчуваю, що дорога йде нагору. Нова зупинка.



За кілька секунд двері Хоука зачиняються. Один раз. Двічі.



Я шепочу:



- Дві хвилини й пішли. Ви готові ?



- Так, - відповідає Траудл, застібаючи блискавку свого пояса.



Я дивлюся на фосфоресційний циферблат свого годинника.



- Хвилину сорок, сорок п'ять... п'ятдесят... Пішли.



Повертаю ручку. Піднімаю кришку, дуже повільно.



Людей багато. Охоронець, якого вони, мабуть, виставили біля машин після того, як Хоук пішов. Він повертається до нас спиною. Повільно, повільно продовжую піднімати кришку, благаючи неба, щоб петлі були добре змащені.



Я обережно поставив ногу в кросівці на гумовій підошві на землю. Обидві ноги. Виймаю Вільгельміну.



Легкий шум чи шосте почуття? Я не знаю. Хлопець обертається в останню мить. У нього якраз є час почати:



- Wer ist…?



І паф! Рукоять Вільгельміни влучає йому у скроню. Він відпускає свій товстий Веблі і падає під розгубленим поглядом гігантської жаби-молюски, якою щойно затиснули дупу прямо в центрі Agnus Dei.



Хлопець не виглядає мертвим. Оскільки я не фанат безпричинної жорстокості, то мені цікаво, з чим я міг би це пов'язати.



- Дайте мені це, - шепоче Траудль, у якого в рукаві є не одна хитрість.



Також є нейлоновий шнур гарної довжини. Вона відрізає один кінець складаним ножем, затикає рота охоронцеві і пов'язує його з дивовижною спритністю. Я почуваюся свідком справжньої спритності рук.



Воістину, щоб упоратися з вузлами, у фройлейн Траудль Хайтмеєр пальці чарівника.







Розділ X




Вона знову натискає, він знову клацає, і лезо входить у ручку. Вона вішає палицю на карабін і, обіймаючи мене за руки, лагідно шепоче:



- Раніше в машині було не добре, га?



- Що ж, я б із радістю продовжив, як тільки у нас буде п'ять хвилин...



- Тож будь обережний, мій Нік.



Цілую її, потім кажу:



- Давайте тепер. Зустрінемось тут, коли ми закінчимо огляд. Будьте уважні.



- Добре, - каже Траудль, перш ніж зникнути вночі.



Потім я мушу дослідити свою територію. Щойно я звернув за ріг будинку, як натрапив на хлопця з бульдожим обличчям. Він одягнений багато в чому як я: чорний піджак, чорні штани та чорні високі кросівки. На щастя, він блондин, інакше б я його не помітив.



Якийсь час він дивиться на мене злим поглядом, потім видає тихе гарчання і атакує. Ой! Це швидко! Я ухиляюся, але з невеликою затримкою. Його удар карате потрапляє у моє сонячне сплетення на кілька дюймів. Це змушує мене виштовхнути все повітря з легенів. Крім того, це виглядає дуже болісно, і я впевнений, що я матиму великий синець посередині грудей. І це не буде прикрасою наступного разу, коли я займуся сексом із Траудлем. Або Енджі. Або з кимось ще, я дуже здатний як хлопчик.



Необачно, щоб виставити до мене яйця. Вперед



Навіть затамувавши подих, навіть не усвідомлюючи цього, я змахую лівою ногою. Удар у промежину. Незважаючи на темряву, я бачу, як бульдог стає зеленим. Він не обов'язково має бути красивим у своєму падінні. Він поперхнувся і зігнувся навпіл.



Я піднімаю його кулаком із дулом, чую тріск кісток, і нещасний цербер падає, випускаючи маленьке "кай!" кай», що розбиває мені серце. Я терпіти не можу його бачити в такому стані і приспаю його ударом по сонній артерії.



Я нахиляюся над ним і знімаю з нього чорну шкіряну рукавичку. У тьмяному світлі місяця я можу розрізнити між його великим і вказівним пальцями маленьке татуювання у формі луски. Він був членом Плеті. Як я й підозрював, усі домовилися тут про зустріч. Я відчуваю, що буде бій.



Я дивлюся. Наді мною велика веранда, вікна якої виходять на сходи. Але лізти туди мені здається безумством. Сходи повинні бути найбільш охоронюваним місцем, і мені не хочеться грати в пастки для м'ячів для головорізів торговців повіями.



Клок.клок. - Це звук якогось взуття. Хтось є на даху веранди. Стіна з грубого каменю, з чудовим захопленням для рук та ніг. Що робить красень Нік? Він чистить свій Хьюго, згадує його і підіймається нагору.



Я вдихаю велику порцію повітря, просто щоб отримати трохи хорошого кисню, і кладу голову на кам'яні перила. Є хлопець, схожий на маріонетку, одягнений у ліврею, але озброєний дуже зловісним Шмайсером. Моя проблема в тому, щоб дістатися до нього непомітно. Декілька метрів без можливого укриття. Я думаю, я думаю ... Але я, який зазвичай так натхненний, я висихаю, як школяр перед квантовою проблемою. Постріл і знову з'явиться весь будинок. Х'юго? Занадто далеко, щоб напевно звести рахунки з першого разу.



Мораль, спускаюся вниз і продовжую йти вздовж стіни. Раптом перед місяцем проходить велика хмара. Темно, як у духовці. Велика хмара йде. Я зупинився мертво. Я на краю прірви. Вона така низька, що я навіть не бачу дна. На щастя, вчасно увімкнувся...



Це фантастична річ. Величезна вілла побудована нарівні з хребтом. Я дивлюся нагору і бачу, що на верхньому поверсі є велика скляна приймальня. Вона яскраво освітлена, і я бачу балкон, який займає щонайменше третину ширини будівлі.



Звідси у хорошу погоду вигляд має бути чудовим.



Я повертаюся до входу і майже блокую Траудль, що спускається у протилежному напрямку.



- Нік, вона видихає, я зіткнулася з чоловіком.



- Це завдало йому болю?



- Ах, як смішно! Так, йому було боляче. Довелося його ліквідувати.



- Я, те саме з іншого боку. Як він був одягнений?



- У лівреї, як у хлопця, якого ми прив'язали до машини.



- Даремно. Чи є спосіб потрапити з того боку?



– Ні. Я побачив двох охоронців. Неможливо підійти до них непоміченими.



- Я бачу лише одне рішення. Збираємось залізти на зворотний бік. Підготуйте мотузки. Я йду першим.



– Ні. Це я проходжу першою.



- Ні це я.



- Кажу тобі, це я! Ти маєш важити близько дев'яноста кілограмів, ти думаєш, я зможу втримати тебе, якщо ти вдариш мене по обличчю?



Добре. Вона перша. Вона починає підніматися, потім майже відразу зупиняється, щоб перевірити, чи я стежу за рухом.



Внизу велика темна долина, мабуть, була вирізана плейстоценовим льодовиком. У глибині душі місяць висвітлює мережу невеликих річок та сріблястих водоспадів. Я дивлюсь на Траудль.



- Ви бачили, наскільки це мальовничо? Шоу, мабуть, варто подивитися серед білого дня.



- Ах, ці американці! У будь-якому випадку ви зберігаєте туристичну душу. Я, дякую, волію не бачити занадто багато.



Вона пересувається. Я на мить спостерігаю, як її сідниці віртуозно вивертаються. Вона змахнула кросівками, щоб кінчиками пальців краще ловити щілини, а місячне світло надає атласне сяйво білим підошвам її ніг.



Проходимо перший поверх. Я лізу, не поспішаючи. Кавалер безперечно останній, чим можна зайнятися в цьому бізнесі. Траудль обирає шлях, який, на її думку, має найбільшу перевагу. Ми зустрічаємо двох горгулій, потім стовп для



прапор, який дає нам підтримку на мить перепочити. У нього також є велика вада. Він дуже близький до вікна другого поверху. Я трохи напружився, спостерігаючи, як вона підійшла до виходу.



І бац, от і вони. Усередині загоряється світло. Траудль максимально тулиться до стіни. Я теж. Виймаю Вільгельміну.



Слово честі, це вірити, що нам не щастить! Вікно відчиняється! Вилазить голова. Я готую свій Люгер.



Але вона швидка, моя королева піків. Вона відпускає одну руку. За два кроки та три рухи вона витягла моток мотузки, який вона несла на правому плечі. Точним жестом кидає його. Мотузка намотується на шию, яка, ймовірно, повинна з'єднувати голову з тілом.



Точно. Тіло з'являється, коли вона смикає, балансуючи, щільно зібравшись із собою. Хлопець піднімає руки вперед і виконує чудове сальто. Дуже небезпечно. Він починає кричати, потім замовкає, приголомшений жахом, побачивши чорну дірку, в якій він опиниться.



Я дивлюсь на Траудль. Вона піднімає великий палець, показуючи, що все гаразд і знову починає шукати ручки для своїх симпатичних пальців ніг.




Ось починається вітер, що посилюється. Менш ніж за хвилину починає холоднішати, як у середині лютого.



Я дивлюся нагору і дивлюся в очі фактам. Йде сніг. Не такий стійкий сніг, як узимку. Ні, різновид м'якого снігу, який тане, як тільки наштовхується на більш гарячу перешкоду. Тільки в маленьких отворах у камені він злипається і стає слизьким.



Наче я зачарував її, думаючи, що ось моя Траудл втрачає рівновагу. Моє серце шалено б'ється до скронь. Я бачу, як вона розгойдується на відстані витягнутої руки, тримаючись тільки руками.



Я стискаю зуби і прискорююсь, щоб дістатися до неї. Я знаю, знаю, що не варто поспішати, але у мене немає особливого вибору.



Коли я йду до неї, я бачу, як її права нога підмітає невелику нішу, щоб очистити від сльоти. Потім вона там застрягне. Секундою пізніше вона зачепилася і лівою ногою.



Я зітхаю, і моє серце перестає битися.



- Ти гаразд, Траудль? Я боявся !



- Я також, якщо хочеш знати. Тепер все у порядку.



І вона йде. Страшенно гарна жінка, матінка Траудль! Я стежу за нею, уважно спостерігаючи, куди кладу руки та ноги.



Вітер нас хвилює. Дуже холодно, але, крім рук, вправа зігріває все тіло. Я починаю ясніше розрізняти кам'яний балкон. Це велика будова з виступами, яка служитиме солярієм. З очевидних міркувань безпеки велике каміння розміщувалося через рівні проміжки часу і слугувало опорою парапету з хвойних стволів.



Якщо трохи пощастить, ми зможемо знайти місця, не виявивши себе.



Єдина проблема в тому, що нам доведеться, так би мовити, йти наосліп. Тому що, перш ніж ми піднімемося, ми нічого не побачимо. І, піднявшись нагору, ми опинимося як би серед білого дня, враховуючи світло, що проливається через еркер. Крім того, проклятий вітер, що реве у наших вухах, заважає нам чути якісь звуки, що долинають зверху.




Траудль майже готова. Вона дивиться на мене згори донизу. Я жестом наказую їй почекати на мене. Я трохи прискорююсь і добираюся до неї за п'ять секунд. Як тільки я досягаю її, вона шепоче мені:




- О, Нік, це жахливо. Мої руки та ноги повністю замерзли!




- Сміливіше, дитинко. Наче ми вже там. Чекай тут. Я гляну. Все буде добре?




- Так. Поспішай. Я почекаю.



Вона підбадьорливо посміхається до мене. Це мене надихає. Я кладу обидві руки на камінь і підводжуся, міліметр за міліметром. Перший успіх з початку підйому, всередині тепло. Як я і очікував, тут велика скляна стіна, з якої відчиняються три двері. Також у склі.



У кімнаті я бачу кількох людей, які цокаються та випивають. Власне, це Леграс та Яструб. Я можу розрізнити ще один силует, що нависає над частково задернутою завісою. За його обрисом я відразу впізнаю свого друга Грожонка.



Я виймаю Вільгельміну і нахиляюся, щоб помахати Траудль. Не чекаючи на нього, я виходжу на балкон. Вона підтягується і повільно проходить повз фіранку, щоб приєднатися до мене. Присівши навпочіпки, я спостерігаю за рухом по кімнаті. Я зустрічаюся поглядом із Хоуком. Він побачив мене, але у виразі його обличчя абсолютно нічого цього не видало.



Я починаю вставати. Це момент, коли хлопець вирішує повернутись назовні. Він також помітив мене. З моїм Люгером у руці я твердо чекаю атаки. Але, не божевільний, хлопець киває через усю кімнату.



За спиною Траудль відчиняються скляні двері. Хлопець у лівреї приставляє дуло Шмайссера до її голови.



- Гей ти там! - верещав він німецькою. Кинь пістолет. Інакше я розрізаю тебе навпіл.



Я дивлюся йому в очі і одразу розумію. Незважаючи на те, що він одягнений як лакей, він убивця. Усередині всі притискаються до вікна. Немає потреби сперечатися. Я кидаю Вільгельміну у його бік. Я відчуваю, як моє волосся стає дибки, коли я бачу, як бандит проводить лапою по всьому тілу Траудль. Він швидко виявив маленький автомат і забрав його.



Я розглядаю голови, які дивляться на мене через скло, як риби в акваріумі. Хоук непомітно підтискає губи і підморгує мені, це ніхто не може вловити. Але для мене ідея зрозуміла: підкоряйтеся їм, не сперечаючись.



Хлопець із Шмайсером наводить Траудль. До неї тягнуться сильні хлопці і вона зникає з мого поля зору. Тоді цей горила піднімає мою Вільгельміну і повертається до мене.



- Ваш пістолет!



Він відходить убік, щоб дозволити мені пройти. Я йду попереду всередину, і він зачиняє двері. Як тільки я зайшов, мене вразило тепло кімнати. Раніше я цього не усвідомлював, але зовсім спокійний. Через різницю температур я чхаю тричі поспіль.



Потім моя рука міцно стискається. Я повертаюсь, це Мінотавр. Його колега Леграс виходить уперед, одна рука в кишені піджака. Паралізована, здається, я пам'ятаю. Інша представляється мені у вигляді величезного кулака, який дуже швидко йде у напрямку найдорожчої та найвразливішої частини моєї анатомії.



На кілька секунд я бачу, як різдвяні гірлянди пролітають перед моїми очима посеред великої червоно-жовтої спіралі. Я бачу, що наближається другий удар. Але я застряг на місці, не можу відреагувати. Удар потрапив у моє ліве око. Декілька срібних зірок танцюють серед різдвяних гірлянд та великої спіралі.



Я намагаюся сісти, але не можу через біль у своїх радощах, які насправді досить стривожені.



Великий хуліган вистачає мене за волосся і змушує підвести голову.



- Ти гнида! Він плює на підлогу.



Потім він дає мені ляпас.



- Годі Леграс! А тепер приступимо до справи.



Повертаюся до дверей. Людина, яка щойно увійшла, не новачок.



- Єгошуа Бен Єгуда!



- Ага, любий Картер. З іншого боку, мені здається, що я не знаю вашої подруги. Це також не має значення. Ім'я їй скоро не знадобиться. Вона просто буде номером на дверях у борделі, куди я надішлю її з брюнеткою, яку щойно привів гер Моргенрот.



Він вказує на Хоука підборіддям. Випадково бос бере зі столу сигару. Я задихаюсь, коли бачу, що в нього вистачає духу не курити своїх сигар. Це був би найвірніший спосіб видати себе. Він вітає його і тихим голосом відпускає:



- Роби з ними, що хочеш, мій любий. Я просто продаю їх.



Я повертаю очі до Бена Єгуди, який розглядає Траудль з непристойним сяйвом у глибині очей.



Бен Єгуда ... один з найнебезпечніших людей, яким я коли-небудь був



знаком. Її тонке обличчя, продовжене трикутною борідкою, виснажує жорстокість кожну пору його шкіри.



Він був одним із піонерів сіоністського визвольного руху. Один із його найсильніших бійців. На мій смак, надто грубий. Його нічні рейди проти англійців та палестинців не містили подробиць. Чоловіки, жінки, діти, люди похилого віку - всі постраждали.



Звичайно, після створення Держави Ізраїль усі уряди, навіть найсучасніші, ввічливо відсторонили його кудись подалі. Потрібно було більше, щоб збентежити Бен Єгуду. Він заснував ультраправу партію.



Але йому так і не вдалося отримати достатньо місць у Кнесеті, щоб його почули. З огидою він вирішив працювати у тіні. В даний час ходять чутки, що він знищує всі нафтові вежі на Близькому Сході, щоб спробувати здійснити мрію свого життя: винищення всіх палестинців.



Він упевнений, що здобув перемогу, отримавши дочку шейха Алі. Якщо йому вдасться зігнути хребет старого поміркованого лідера, він стане тим, хто дочекається і керуватиме нафтовими цінами. І розстановкою сил на Близькому Сході.



Я мимоволі здригаюсь. Він оглядає збори своїм гострим як алмаз поглядом поглядом і оголошує:



- Панове, ми щойно уклали угоду на загальне задоволення. А тепер пропоную перейти до урочистостей, щоб як слід відзначити цю подію. Наскільки я розумію, деякі з вас уже скуштували молоду жінку, яку ми пов'язали у сусідній кімнаті. Але ми, безперечно, могли отримати деякі відчуття вибору завдяки чудовому зразку північної краси, що тільки-но впав з неба.



Шепіт схвалення.



- Добре, - продовжує скандально відома людина. Я все ще чекаю на когось, хто з радістю візьме участь у святі. Тому я звертаюсь до вашого терпіння. Але ніщо не заважає нам, однак, придивитися до того, що пропонується...



Траудль жестикулює між руками охоронця, який знерухомлює його замком у спині.



- Ні! кричить вона. Ти... ти не...



- Але так, ми йдемо, - лаконічно сказав Бен Єгуда, показуючи свої ікла в посмішці гієни. Містер Грожонк, будьте ласкаві показати нам товар.



Грожонк посміхається. Я скрипаю зубами. За цю посмішку я його вб'ю. Він витягає з кишені ножа, розвертає його і йде до Траудля, яка кричить, як божевільна. Чітким жестом, що демонструє довгу звичку, він вистачає куртку та светр за комір і проводить пряму лінію по спині. Охоронець відпускає руки Траудла одну за одною, і він повторює операцію, починаючи з плеча і закінчуючи зап'ястям.



Секунду через розрізаний одяг падає на килим. У Траудл досі немає бюстгальтера, і всі очі прикуті до її пишних грудей, що світиться у світлі каміна. Охоронець піднімає її у повітря. Грожонк стає перед нею навколішки і, намагаючись уникати ударів ногами, звільняє її від одягу.



Потім чоловік у лівреї кидає її вперед та утримує за допомогою Шмайссера. Але вона більше не має навіть сил, щоб захищатися. Очі розширилися від жаху, вона зупиняється, оголена перед каміном. Полум'я, що грає на її скульптурному тілі, надає їй ще більш уразливий та безпорадний вигляд.



– Гельмут! – наказує Мінотавр. Зв'яжіть їй руки за спиною.



Охоронець кладе свій Schmeisser, витягує з кишені кайданки та підкоряється.



Потім Грожонк простягає обидві руки до Траудля і покриває його тіло непристойними ласками. Вона усувається, її гарне обличчя спотворюється виразом жахливої огиди та страху.



Грожонк стоїть перед нею і реготає. Я скрипаю зубами. За цей сміх я повільно вб'ю його.



Мінотавр робить крок назад і швидко роздягається. Випуклі м'язи його деформованого торса світяться в світлі полум'я, що танцює. Він повертається до вогнища і нахиляється, щоб зняти штани, оголюючи пару твердих, але товстих буханців, схожих на стейки зі їдальні. Потім він дивиться на публіку із задоволеним виглядом. Насправді не так багато. Погляд між його стегнами коника відразу відповідає на питання, яке я ставив собі з Монако: його прізвище не має нічого спільного з фізичними особливостями, успадкованими від його предків. Або спадщина була витрачена з покоління в покоління.



Я розумію, що буде далі. Думаю, ти також. Він збирається зґвалтувати



Траудль на очах у всіх до захоплення публіки. Окрім мене. І Яструба.



Очевидно, він фахівець у такому маленькому цирку. Це проявляється у його невимушеності. Що також показує, то це те, що йому це подобається. Мабуть, що більше пручається партнер, то більше задоволення він отримує від цього. Садистська усмішка на його обличчі виродка робить його схожим на персонажа з романів Мері Шеллі.



Усі погляди прикуті до акторів злодійської пантоміми. Я оглядаюся навколо, гадаючи, чи зможу я витягнути Х'юго непомітно, коли двері відчиняються. З порога лунає голос:



- Ну, панове, зачекайте, будь ласка. Я б не хотіла пропустити нічого із шоу.



І це теж голос старого знайомого.







Розділ XI.




Всі погляди прикуті до дверей, Бен Єгуда, Леграс, двоє охоронців, навіть Грожонк та Траудль. Я теж очима. Тільки Хоук обережно уникає повертати голову в бік щойно увійшов.



Бо вона жінка. У неї є певні азіатські риси: великі мигдалеподібні очі, пряме чорне, як смоль волосся, високі вилиці. Нігті її рук і ніг, взутих у сандалі, покриті сріблястим лаком, що сяє у світлі полум'я.



Її одяг складається зі згаданих мною сандалів та блискучих золотих прикрас. Незважаючи на прохолоду вечора на ній, на мій подив, накидка з тонкого шовку. Абсолютно прозорий одяг не приховує абсолютно нічого з його принад, надто розкішних для чистокровних азіатів.



Я знаю їх, ці принади. Я навіть скуштував їх, якщо хочете все знати. Ця шовковиста шкіра, ці тверді, добре розташовані вигини залишили в мене незабутні спогади. І не дарма. Я, мабуть, єдина людина, яка смакувала їх і вижила, щоб запам'ятати їх. Я розглядаю це тіло з тонкими плечима, цю гордовиту голову. Не дивно, що вона нащадок – звичайно, з чорного ходу – останньої імператриці Китаю. Ця імператриця, яка, як то кажуть, дозволила британському досліднику полюбити себе у стінах Забороненого міста.



Я давно не зустрічався з нею, і маю визнати, що вона все ще дуже бажана для тих, хто любить таких жінок. Я дозволив своєму погляду впасти на її округлі груди з темно-коричневими ареолами, на її плоский живіт, прикрашений чорним, як вугілля, фліс, на її стрункі й витончені ноги.



- Суей Фонг, який приємний сюрприз!



- Мені дуже приємно, любий містере Картер. Поки я чекала можливості погасити цей невеликий борг, що я винна тобі… Сподіваюся, ти не забув.



Забув, ти кажеш! І навіть якби моя пам'ять здригнулася, феномен, що стоїть поряд із Суей Фонг, був поряд, щоб негайно повернути мою пам'ять на місце. Чанг, її охоронець - у сенсі цього терміну - китайський євнух двох метрів чотирнадцяти сантиметрів. Він німий, у нього сильні м'язи, і він так само ніжний зі своїми ворогами, як богомол зі своєю жертвою.



Вперше ми зустрілися десь між Тибетом і Непалом, на цих висотах, охоплених крижаними покривами і населених буддійськими ченцями в жовтому одязі.



У кожні півмісяця, Суей Фонг вибирає собі чоловіка. Іноді бере навмання. Іноді вона вибирає того, що привертає її увагу з певної причини.



Обранець не обов'язково має бути таким мужнім спортсменом, як ваш слуга. З таким самим успіхом вона націлюється на великого божевільного або напівбезпорадного інваліда. Що її цікавить, так це знайти прийом, приманку, яка заведе її партнера. Вона проводить із ним одну ніч, і лише одну.



І в неї є вправність. Мені сказали, що вона ніколи не втрачала свого шансу. У Суей Фонг для цього є три основні переваги: багаторічний досвід, безмежна уява та повна відсутність скромності.



Коли коханець після ночі задоволений та втомлений, вона віддає його Чангу. І його смерть триває годинами. Іноді днями.



Чанг, звичайно ж, шалено любить свою коханку. Але коли йому було п'ять років, його звільнили від атрибутики, за допомогою якої джентльмени надавали послуги жінкам. Тепер, окрім захисту Суеї Фонг, його завдання полягає в тому, щоб змусити фаворитів на ніч пошкодувати про щастя, яке вони пізнали в її обіймах.




Якщо ви не надто обмежені, можливо, ви вже здогадалися, що я був одним із тих фаворитів.



Мене взяли в полон і доставили до Суєї Фонг. То був її півмісяць. Для неї це було добре. Для мене дуже погано. Хоча…



Я виявився схопленим у красивому півкитайському кварталі. Мене відвезли до її вежі 20-го століття в Неслі, звідки відкривався краєвид на Еверест та Чогорі.



Я чекав побачити. І я побачив. Суєй Фонг звикла брати справу до своїх рук. Але це ніколи не було на мій смак. Як тільки мене випустили, першим було прийняти клацання та ляпаси.



І, нарешті, у цьому досвіді були деякі привабливі аспекти. І я дозволив собі спокуситися. Так, пані та панове, треба сказати, я, Нік Картер, був п'яний задоволеннями, розтраченими цієї віртуозкою розпусти. І до сьогоднішнього вечора я не думав про це пошкодувати. З однієї простої причини: дивне кохання саме закінчилося, коли мої друзі увірвалися в її орлине гніздо. Один із них загинув, викинутий із вікна Чангом, але інший випустив у нього майже весь магазин автомата, залишивши його вмирати на закривавленому килимі. Отже, я піддався своєму першому пориву. Побачивши суцільний коричневий колір на гарному підборідді Суей Фонг, і я похитнувся.



Я розглядаю Чанга. Він виглядає чудовіше і зліше, ніж будь-коли. І все ж, запевняю вас, востаннє, коли я бачив його, він був практично розрізаний навпіл чергою автомата. У її погляді все ще є те жорстоке, ревниве сяйво, вона змушує когось торкнутися її улюбленої пані, а потім зустрітися з його надлюдською силою.



Я знав, що майстри Китаю не визнали упадницького відношення Суей Фонг і вигнали її черевиком, пришпиленим до апетитної крупи. Але я гадки не мав, що вона брала участь у цих міжнародних справах про сутенерство.



Я знущаюсь над нею жартую:



- Що ж, я бачу, що ми просунулися! З повії ми стали сутенерами.



Суей Фонг сміється. Чанг зовсім нема. Він іде до мене, величезний Голіаф, що піниться від люті. Я напружую всі свої м'язи, готовий використати свою єдину перевагу: швидкість. Але завдяки тому, що зі мною щойно сталося, я постарів на добрих десять років. Незважаючи на величезну масу, яку він витісняє, купа безстатевого барбекю рухається приголомшливо швидко. Він опоясує мої плечі і починає напружуватися, видаючи «рахан!» Рхан! Рхан! Гортанний. Це єдиний звук, який може видати горло. Інстинктивно я штовхаю у напрямку чутливих частин тіла. Меч у воді, чутливих частин немає. Це кістка, з якою зустрічається моя п'ята. Він продовжує стискати, як ні в чому не бувало. Секундочка, і я оберну очі.



– Чанг! Суєй Фонг кричить, як розлючена мати, яка лає негідника. Не зараз !



Цей негідник видає "пффф!" Засмучений і кидає іграшку, яку збирався зламати. Повірте, коли ви знаходитесь у шкурі іграшки, це дуже добре. Я швидко даю своїм альвеолам гарний вдих повітря, що вони просили деякий час.



Суєй Фонг повертається до Бена Єгуди:



- Мені здається, ви задоволені своїми придбаннями. Я в захваті від цього. Де діти?



- Внизу у холі. Під надійною охороною. Незважаючи на те, що мені це коштувало чималих грошей, я вважаю себе переможцем у цій справі. Відтепер я той, хто смикає за ниточки на Близькому Сході.



- Ідеально, ідеально, - цінує Суєй Фонг. Але поновіть свої розваги.



Повільним рухом вона спирається на стійку і споглядає Грожонка та Траудль, оголених перед каміном. Бен Єгуда та Леграс захоплено дивляться на неї. Я їх розумію. У її шкірі є мистецтво еротики. Відкинувшись назад у цьому положенні, вона виглядає навіть оголенішою, ніж Траудль, на тілі якої немає ні грама тканини. Може ефект від прикрас.



Бен Єгуда приходить до тями. Я бачу, як його адамове яблуко кілька разів переміщається між його підборіддям та основою шиї. Потім він прочищає горло і радісно кричить:



- Дивись, мій любий Грожонку! А ви, гер Моргенрот, підійдіть і присядьте сюди, вам буде набагато краще насолодитися виставою.



Я в жаху. Хоук теж. Навіть Траудль, яка і без того не була дуже горда, напружився. У її погляді вираз страху досяг апогею. Вона зрозуміла це. Соуей Фонг різко сідає і підходить до боса, на якого вона ще не глянула.



«Гер Моргенрот…», - каже вона важким скрипучим голосом. Герр Моргенрот нині гастролює Карибським морем.



Я цілком можу це знати. Саме я доручив йому підготувати виклад потреб наших клієнтів. Цей джентльмен, безперечно, тезка.



Бен Єгуда блідне. Він дивиться на Хоука, і його рука впивається в лацкан піджака. З нього виходить старий Люгер, який я добре знаю. Це моя добра Вільгельміна. Мені було б боляче, якби він убив мого боса. Але якби він зробив це з мого пістолета, було б ще гірше.



- Повернися сюди! - гаркає Бен Єгуда.



Бос повертається. Соуей Фонг підходить і дивиться йому прямо в обличчя.



- Сер, Бен Єгуда, нам доведеться переробити презентації. Звичайно, він хитро нафарбований, але я впізнаю його без сумніву. Це Девід Хоук, роботодавець містера Ніка Картера!



- Яструб! - відригує Бен Єгуда.



Він задихається від цього. Він вистачає Вільгельміну за стовбур, і на мить мені здається, що він збирається бити старого прикладом по голові.



Але в нього є холоднокровність. Він швидко відновлює самовладання. Він зазвичай бере Люгер, спрямовує його на Яструба і вказує на стілець.



«Сідайте, будь ласка, - сказав він. Дякую, принцеса, я у великому обов'язку перед тобою. Я згрішив через свою самовпевненість і визнаю свою помилку. Але нічого, ніхто з них живим із цього будинку не вийде. А тепер, Грожонку, твоя черга. І переверни себе, дорогий друже! Мені потрібне гарне шоу, щоб подолати ці емоції!



Я не хочу дозволяти їм це робити, нічого не спробувавши. Погладжування зап'ястя. Х'юго стрибає мені в руку. Я роблю крок уперед, готовий кинути стилет у Грожонку, щоб почати. Позаду мене скрипить підлогу. Я обертаюсь. Занадто пізно. Я бачу дубинку охоронця, що наближається, але у мене немає часу ухилятися від удару. Вона вдаряє мене прямо по голові. Біль супроводжується титанічним вибухом. Потім на секунду чи дві звучить великий орган. Потім чорна дірка.




Я відкриваю важку повіку. Перше, що бачу - рідка пляма на килимі поруч із побитим склом. Потім піднімаю голову. Спалах тепер перетворився на вугілля. Кімната порожня.



Вони поїхали !



Таке відчуття, що в мене тріщить голова. Я знову встаю. Х'юго все ще в моїй руці. Оживаю на четвертій передачі. Як давно вони були відсутні?



Я кидаюся до дверей. Я чую голоси трохи далі сходовим майданчиком. Тих двох охоронців вони лишили. Вони йдуть сюди.



- Ну от, - каже один із них німецькою. Контракт, що закінчується. Зрештою, не бракує робочих місць. Я впевнений, що до наступного тижня знайду щось ще...



– Може, але могли попередити раніше. Я цього не планував!



Той, хто не передбачав удару, кидає здивовану голову у двері, які я залишив відчиненими.



- Вітання…



Він не має часу сказати більше. Край моєї руки стосується місця з'єднання шиї та плеча. Я виразно чую скрип його хребців. Він непритомніє. Його здивований колега входить у кімнату і безглуздо натикається на Хьюго, якого я простягаю на відстані витягнутої руки. Він видає хрип, що булькає, врізається в тіло іншого і котиться вперед. На килимі навколо нього розтікається червона калюжа. Наступного тижня йому не потрібно буде шукати іншу роботу.



Я беру їх великі 9-міліметрові револьвери та їхні набори ключів. Ми ніколи не дізнаємося, звідки ці ключі. Можливо, там є ключі від машини, і це може стати в нагоді.



Я спускаюся сходами по чотири за раз. На третьому поверсі з кімнати вибігає охоронець і намагається перегородити дорогу.



Ні, але він, мабуть, погано на мене дивився. Настав час подивитися, чи підходять мені два великі пістолети в моїй руці. Я пробую одне навмання і, чорт забирай, результат хороший. Охоронець широко розплющує очі, коли посеред його чола розцвітає велика червона квітка. Він згинає коліна і повільно перекидається через перила. Мені здається, що я дивлюся фільм у сповільненій зйомці.



Великий еркер виходить на майданчик другого поверху. Я дивлюся. У цей момент на вулиці спалахують потужні прожектори, яскраво освітлюючи паркування.



Я чую галас. Спочатку я погано розрізняю, а потім стає зрозумілішим. Це шум вертольоту, що наближається.







Розділ XII.




Я дивлюся. Що мені робити, щоб зупинити це? Внизу - Суей Фонг, нерухома, як статуя, і, як і раніше, прекрасна.



Вона обміняла свій шовковий плащ на інший плащ, цього разу чорний. Нижче подола я бачу її крихітні ніжки та золоті сандалії. Всі тут. Бен Єгуда. Двоє викрадених дітей. Мінотавр у костюмі ще смішний, ніж будь-коли. Охоронець, який мене оглушив, Леграс, Траудл, босоніж, але на своїй спідниці та у великому чорному светрі. Чан у костюмі Мао, з якого можна вирізати півдюжини парашутів. І Хоук, його руки скуті, як у Траудль, її обличчя мармурове.



Гелікоптер починає зниження. Порив вітру мало не відкинув його на веранду, він останнім часом випростався, і відновив рівновагу.



Я відчуваю, що когось бракує. Але я не розумію когось.



- Руки вгору ! - гаркає хлопець на сходовому майданчику внизу.



Я повертаюся на місці, готовий вистрілити із двох револьверів. Але він має перевагу. У нього в руці М-16.



Це те, що я б назвав тим, хто облажився, як останній із жлобів. Щоб зберегти час, я піднімаю руки над головою, але не відпускаю зброю. Думаю на швидко спробувати придумати каверзу.



Я швидко перестаю думати і спостерігаю, як з тіні з'являється струнка постать і йде за охоронцем. Піднімається маленька рука, озброєна великим гострим ножем. Хлопець щось бачить краєм ока. Він реагує надто пізно. Ніж встромляється в руку М-16, що тримає, спрямовану на мене. По сходовому майданчику струмує фонтан крові. Охоронець голосно кричить і упускає страшну автоматичну зброю. Гримаючи від болю, він дивиться на свій вивісектований член. Він приголомшений.



Енджі скористалася його подивом, щоб вирізати жолоб для мух зліва направо на животі. Через куртку та сорочку! І це вписується туди, як олія. Вона, мабуть, заточувала свій клинок з тією ж ретельністю, з якою я доглядаю свого Х'юго. Я бачу потік крові, що б'є із зяючої рани, за яким слідує декаметр або два свіжі кишки. Виття стає апокаліптичним ревом. Хоробра серцем Енджі кладе кінець стражданням нещасного. Він падає вперед, і, проходячи повз неї, різким і точним ударом перерізає йому горло.



Він лягає на підлогу, навіть не маючи ввічливості подякувати їй за її великодушний жест. Я здаюсь.



- Енджі, кохання всього мого життя! Якби ви тільки знали, як я радий вас бачити.



- Зупини свій цирк. Я теж рада тебе бачити, гарна брюнетка. Давай, швидше, дай мені одну зі своїх гармат. Натомість можеш взяти М-16. Для мене це трохи завелико. Але з револьвером я роблю подвиги.



- І ножем, красуне. Знімаю шляпу! І спасибі.



Я стрімко спускаюся з сходів, що розділяє нас, сую їй в руку пістолет і користуюся можливістю, щоб на мить цмокнути її личко. Потім я беру М-16, і ми біжимо до вікна, щоб подивитися, де йдуть приготування.



Пориви вітру, що обрушилися на нас із Траудлем під час підйому, створюють проблеми і для вертольота. Він розгойдується і сіпається, як риба на гачку.



- Як вдалося звільнитися?



- У мене були кайданки. Ідея Хоука, - карі очі відповідає брюнетка. Мій охоронець дивився на мене. Коли він оголосив мені про свої наміри, я розплющила їх і звернула йому шию. Я вже почала готуватися до найгіршого. Якби ви знали…



- Грожонку?



- Ви кажете, зовсім ні. Ця повія з Китаю! І мені це довелося пропустити! Охоронець був там, у кутку кімнати, витріщив очі, але в руці у нього був пістолет.



- Енджі, ти маєш на увазі...



- Що вона лесбіянка, так! Може, вона час від часу втішає себе хлопцем, просто щоб переконати його та передати його хвостатому коханцю, але я можу вам сказати...



- Ой! Енджі!



- Все нормально ! Не змушуй мене думати, що ти почервоніш... Що я раптом сказала?



- Це ти могла сказати мені.



- О так. Я можу вам сказати, що вона трахкає з дівчатами. Я це знаю і є симптоми, які ніколи не розчаровують.



На мій погляд, це помилковий діагноз, але який сенс йому суперечити? Крім того, у мене є інші кицьки, і, слідуючи логіці, яка зробила мою репутацію, я повертаюся до наших вівців:



- Дивись, вертоліт приземлиться. Пішли!



Вона йде на крок попереду мене і, коли я виходжу надвір, вона вже знешкодила чоловіка, який охороняє вхід.



Вона дійсно заслуговує на постійну роботу. Якщо ми виберемося з цієї плутанини, мені доведеться подумати про це за допомогою Яструба.



Аж раптом вона зупиняється на місці. Я на неї налітаю, але удар пом'якшується її м'язистою маленькою дупою. Вона навіть не протестує. Треба сказати, що за останні дні вона багато чого побачила. Я дивлюся через плече Енджі та бачу причину зупинки.



- Чорт! Ми пропустили момент!



Бен Єгуда піднімає Муніру та Сенді у вертоліт. Енджі обертається.



- Нік, повинен бути спосіб зіпсувати цей пристрій, вірно?



- Неможливо. Ми можемо зашкодити цим двом дітям.



Шум змушує нас дивитися нагору. Щойно прибув ще один гелікоптер. Він не приземляється, а зупиняється над землею - велика комаха, блискуча в місячному світлі. Бен Єгуда теж дивиться нагору. За сердитим виразом його обличчя я зрозумів, що це не входило до програми. Він показує пальцем у бік гелікоптера. Охоронець, який мене вдарив, починає стріляти у небо з М-16.



І раптом це величезна корида. Якби ви це побачили, ви подумали б, що дивіться фільм про війну в телевізорі. Хлопці у чорних комбінезонах виходять із-за скель та починають усіх обстрілювати.



Я бачу, як Хоук хапає Траудл за руку і кидається з нею в укриття під великий кущ. Шквал куль тріщить об стіну будинку. Опускаємо голови, щоб не було влучень.



Грожонк виймає пістолет зі свого костюма та стріляє в одну із темних фігур. Ще одна відплата. Він отримує кулю в плече і починає крутитися як дзига. Нападник наближається до нього, дістає інструмент, схожий на мачеті. Мінотавр все ще обертається, коли лезо свистить у повітрі. А Грожонк Маріус, маленький бандит із Марселя, удостоївся честі фінішувати, як англійський Карл I, голова та тіло якого, як відомо, були поховані у різних місцях.



Леграс, його права рука висить поруч із тілом, а ліва рука діє. Він убиває двох нападників. Бен Єгуда тягне з подрібнювача до третього шару.



- Господи Ісусе, Енджі! Вони злітають!



Я не відповідаю. Поклавши голову на плечі, мчу до вертольоту. Переді мною бачу Чанга, який розмахує мачете. Але в мене немає розуму захоплюватися рукопашною сутичкою. Я стріляю чергою з М-16 і актори розчищають мені шлях.



Мені вдається вхопитися за посадковий майданчик, як вертоліт відривається від землі. Хлопець у комбінезоні чіпляється за мою ногу. Я розбив йому голову прикладом. З'являються інші. Я закінчую свій магазин у їхньому напрямку і кидаю свою порожню М-16.



На борту ніхто, мабуть, не помітив моєї присутності.



Ми тільки злетіли, а руки вже мерзнуть. Я вивчаю ситуацію, щоб побачити, що можу зробити. І раптом у мене все виходить. Інший гелікоптер переслідує нас.



Картина ясна: спецназівцями в комбінезонах були бійці Плеті. Вони зовсім не були налаштовані побачити, як Муніра Мучамжель вислизне крізь пальці з огляду на те, що вона представляє як засіб тиску на свого старого тата. Я мусив це знати. Особливо, коли я натрапив на хлопця з татуюванням під час огляду бараків.



Вони не змогли не схопити заручників на землі, але не припиняють погоню. У принципі формула для них проста. Їм просто потрібно йти за нами до приземлення. Дивлюся на їхній гелікоптер. Внизу, вночі, на повній швидкості проїжджають вогники Райхенау, Версама, Іланця. На горизонті розрізняю темну масу Сен-Готарда.



Але що вони роблять в іншому гелікоптері? Вони дурні! Я ясно бачу невелике сухе полум'я, що викидається зброєю, яка стріляє в наш бік. І тоді я зрозумів. Вони націлені не на гелікоптер. Ні за що у світі, вони не хотіли б ризикувати життям дорогоцінної Муніри Мучамжел.



Ні, їхня мета набагато скромніша. Це Нік Картер, головний убивця N3, – перешкода.



Шум лопатей і двигуна такий, що я не чую ні вітру, який маю свистіти у вухах, ні навіть удару снарядів у метал. Коротше кажучи, ризикую бути вбитим, навіть не усвідомлюючи, що зі мною відбувається.



Єдиний мій засіб відплати – шестиствольний револьвер у моїй кишені. Шість пострілів, щоб збити гелікоптер переслідувачів.



Що мене найбільше зводить з розуму, то це те, що я вішу на своєму посадковому майданчику, як мавпа на трапеції, і нічого не чую.



Наступний сплеск мені не потрібно його чути. Мені просто потрібно побачити шкоду, яку вони завдали. Кріплення площадки зменшено вдвічі. Хмара проходить перед місяцем. Затишшя. Потім ще один порив зачіпає мою голову. Я починаю бачити червоний колір. Скрегіт зубами:



- Гаразд, гади! Ви хочете повеселитись, ну що ж, повеселимося!



Я підтягуюсь біля заднього кріплення коника. Я сідаю на перекладину і опускаю руку. Я чекаю, щоб набути рівноваги. Я виймаю з кишені револьвер і ретельно цілуюсь.



Влучив.



У склі кабіни з'являється велика зірка. Вертоліт згорнув, розвернувся і знову кинувся в погоню. Нова серія маленьких вогнів. Я бачу, як кулі малюють пунктирну лінію у салоні над моєю головою. Стрілець, мабуть, втратив рівновагу через мій маленький жарти, і він не мав часу змінити кут обстрілу. Мене трясе від холоду. Дивлюся на стан свого сидіння. Попереду коник утримується лише шматком металу розміром кілька міліметрів.



Мій любий Нік, якщо ти не хочеш зробити великий стрибок у Рейн без буя і без парашута, тобі потрібно знайти швидке рішення.



І починає йти сніг, щоб зробити мене нещасним. Неймовірно! Як тільки я опинюся на землі, я подам скаргу до туристичного бюро. Але ні, може, й ні. Лобове скло іншого вертольота розбилося. Сніжинки влітають у нього клубками. Вітання ! Вітання ! вони почуваються не краще, ніж я, терористи Плеті. Але найбільше мене цікавить те, що на їхніх темних костюмах збирається сніг. Темна фігура навідника трансформується на фігуру білого кольору, в яку набагато легше прицілитися. Я цілуюсь. Я стріляю. Хлопець начебто встає. Потім він пірнає в отвір. Я бачу його на мить, як він висить між небом і землею, з його PM в руці, і він зникає, кружляючи вночі.



Тепер пілот. Я обережно виправляю приціл і натискаю на спусковий гачок. Я не знаю, куди я потрапив, але мені байдуже. Важливо те, що я потрапив кудись треба. Вертоліт різко набирає висоту, майже злітаючи. Це неприродно для вертольота. Він повертається, ротор опущений. Це ще менш природно. Я ясно бачу, як він спускається до долини нескінченною спіраллю. Якщо все закінчиться, я дізнаюся про це по кулі полум'я, що пронизує ніч, далеко під моїми ногами.



Я хитаю головою, щоб змити сніг з очей, і сунув пістолет назад у куртку.



Більше трьох набоїв... Три.



Від тремтіння живіт піднімається до рівня мигдаликів. Це ковзани підгинаються. Я дивлюся. Цей клятий шматок металу тримається лише на волосині. І це не картинка. Повільно я ставлю ноги на трапецію, і намагаюся встати. Нова тряска. Намацуючи, я знаходжу планку, яку добра душа придумала приварити там для мене. Дякую доброї душі. Я тримаюся за це і вгадаю, що? Це якраз той момент, коли передні кріплення коника відпускаються. Він залишається зачепленим за його задню насадку. Такі речі ви помічаєте, коли летить на гелікоптері. Тряска ковзана на вітрі викликає дисбаланс. Мені вдається піднятися на сходинку і обома ногами залинути на останню металеву сходинку.



І ось тут Бен Єгуда починає розуміти події. Він пов'язує раптове зникнення вертольота, який переслідував його, і раптова поява аномалії.



Відкривається ілюмінатор. Його неголена голова з'являється у сніговому вихорі. Він дивиться вниз.



Вітання ! Хто тут ? Красивий Нік.



Якнайшвидше я піднімаюсь на три поперечини і витягую пістолет з кишені. Голова Бен Єгуди зникає у каюті.



Я знаю, що Бен Єгуда прогнив до мозку кісток, але не боягузливий. Він з'являється майже одразу. І я розумію, чому він увійшов усередину. Він, здається, привласнив мою Вільгельміну. Бен Єгуда нахиляється і стріляє миттєво.



Стара добра Вільгельміна. Вона ніколи не промахується. На жаль, мені хотілося б, щоб це хоч раз стало винятком із цього принципу. Снаряд потрапляє до мого револьвера, який вислизає з моїх рук і падає в долину. Мене це вражає.



Незважаючи на роздроблене зап'ястя, мені вдається спіймати руку Бен Єгуди, з простягнутою Вільгельміною. Він люто бореться. Але я хапаю його руку і вихоплюю пістолет. Я бачу, як він видає довге виття від болю, коли ламаю йому палець. Я бачу це, але не чую. Вітер посилає її крик назад. Мені байдуже, якщо я пропущу саундтрек до фільму. Що мене цікавить, то це прицілитися. Я цілуюсь і потрапляю! між його двома очима, які миттєво перетворюються на очі мертвої риби. Я хапаю його за руку і відправляю в політ серед чудових краєвидів Швейцарії.



Залишався пілотом. І він зрозумів маневр. Якщо я хочу дістатися до нього зовні, я повинен потрапити на інші сходи, які попереду. Відстань між ними становить близько 20 метрів. І у пілота вертольота, який хоче позбутися мене, є багато варіантів, коли суб'єкт, що розглядається, знаходиться зовні, висить на шматку металу.



Він починає з того, що трясе мене, як сливове дерево. Я тримаюся. Без попередження він звалився з гелікоптером униз на сто футів. Це забагато навіть для спортсмена мого рівня. Я відпускаю метал. Лікую в повітрі і молюся. До побачення, Траудл, до побачення, Енджі. Прощавай, Яструб і прощай, прекрасна Мері Фергюсон, он там, у моїй далекій країні.



Лікую, розсунувши руки та ноги. Внизу я бачу, як злітають лопаті вертольота. Вони сягають мого рівня. Я перетворюся на фарш. Ні, з піднесеним потоком мені вдається їх уникнути. Кабіна на моєму рівні. Я намагаюся триматися за неї як божевільний. І я тримаюсь за це. Вгадайте, де я опинився - на парадних сходах. Той, який дозволить мені дістатися пілота через вікно.



Моя рука наполовину відірвана, а живіт на краю губ. Мої ноги знаходять поперечину. Хлопець нахиляється, щоб досліджувати результат маневру. Я стріляю. Його голова лопається. Я знову засовую Вільгельміну в свою куртку і змушую пілота піти тим самим маршрутом, що і його бос.



Але цей чортів вертоліт, який починає знижуватися і починає спіральне падіння, що нагадує мені описане гелікоптером Плеті. За хвилину ми вибухнемо внизу і згоримо в стовпі вогню та чорного диму.



Я лізу по перекладині як божевільний. Мені важко пролізти у маленьке віконце. Я хитаюсь вниз головою по підлозі, встаю і що бачу? Маленька Муніра Мушамжель, гарна, як колекційна лялька, непомітно вмостилася за штурвал літака.



Вона повертає до мене голову, широко посміхається і каже:



- Вітання ! Думаю, ви містер Картер. Анжела розповіла нам про тебе. Вона була певна, що ти зможеш нас урятувати.



- Врятувати тебе? Це так.



Я розслабився. Я дивлюсь на руду Сенді Флейшер, яка сидить на іншому місці, та вітаю її дурною усмішкою. Потім раптом я звертаюся до Муніри.



- Але... скажіть, ви вмієте літати вертольотом?



- Небагато, - відповідає вона, все ще посміхаючись. Я зачарувала пілота свого батька. Я думаю, він був трохи закоханий у мене. Це спрацювало. Він навчив мене деяким основам. Але це тривало недовго. Як тільки він дізнався, мій батько звільнив його. Він хороша людина, але в деяких речах дуже суворий.



– Це те, що я чув. Ось чому я збираюся відправити вас назад до Вашингтону до його приїзду.



- Так, - сказала дівчина з ноткою меланхолії в голосі. Він побачить мене там, свіжу і чепурну, в гарному шкільному фартуху або в сукні, що обтягує. Знаєш, у мене є все. Вбивства, викрадення, стосунки з цим Беном Єгудою. Я не знаю лише одного...



- О так ?



– Я не знаю, куди ми йдемо. Я навіть не знаю, де ми зараз знаходимося, а головне, я жодного разу не приземлялася вертольотом, навіть на двох ковзанах. Чи не могли б ви повернути собі контроль, містере Картер?







Розділ XIII.






Я прямую до Куру. На мій погляд, саме тут у мене найбільше шансів знайти потрібний транспорт для моїх двох дівчаток. А також возз'єднатися з Хоуком, Енджі та Траудль, якщо щось від них ще залишиться. Сніг перестав падати. Так як я не впевнений у напрямку, я прямую дорогою на малій висоті. У цей час тут не багатолюдно, але світла фар кількох машин, що проїжджають, достатньо, щоб показати мені курс.



Це наближає нас до будинку Бен Єгуди. Величезне оранжеве сяйво запалює ніч. Я роблю гачок, щоб подивитись. Варто подивитися. У фортеці вирує жахливий вогонь. Обвалився дах, скляна кімната на верхньому поверсі більше не існує, а вікна вивергають струмені полум'я. Пожежним машинам, що скупчилися на території, доведеться загасити пожежу.



Я знову лікую вздовж дороги у бік столиці кантону Граубюнден. Раптом мою увагу привертає дивна поведінка двох машин. Повільно спускаюся.



- Ви бачите, містере Картер? - сказала Сенді Флейшер.



- Так. Ось чому я збираюся придивитися.



- Дивись, Муніро, - відновлює руда. Перша машина, тобі не здається, що то вона?



- Не впевнений, ми недостатньо близькі, але мені хочеться. Це була біла 604-а, і права фара була повністю збоку.



Я питаю :



- Як ви вважаєте, це та машина, яка вас привезла?



- Думаю, так, - відповідає Муніра. Якби ви могли трохи наблизитись до неї.



Я наздоганяю машини і спускаюся трохи далі. Особисто мені більше подобається машина №2. Мені здається, що це чорна BMW з таким гостинним великим багажником. Очевидно, чорна погналася за білою, і, враховуючи, чорт забирай, вони їдуть слизькою дорогою, водії не діти.



- Це машина Леграса! - кричить Сенді. Ваш бос переслідує його. Щось треба робити.



- Так, схвалює Муніра, я в цьому впевнена також.



- Заспокойтесь, молоді дівчата. Навіть якщо це потрібні машини, нам все одно потрібно знати, хто всередині. Можливо, ви знайдете ліхтарик, загляньте в бортову упаковку.



Муніра відкриває металеву скриньку та починає інвентаризацію.



- Парашут, ящик з інструментами, карта, аптечка, так, от і ліхтарик.



Я питаю її, чи вона знає абетку Морзе.



- Е… не дуже добре зізнається вона.



- Добре. У такому разі послухайте мене уважно. Ви збираєтеся витягнути руку назовні і скласти ці чотири літери: N, I, C, K. N - точка-точка, I - точка-точка, C - точка-точка-точка-точка, а K - лінія-пунктирна лінія. Прийнято до відома ?



- Стривай, повторюю. Крапка-пойнт, стоп. Крапка-точка, стоп. Крапка-крапка-крапка-крапка, стоп. Крапка, стоп. Це воно ?



- Ідеально. Дій.



Дівчина виставляє руку назовні і, виглядаючи дуже зосередженою, відправляє повідомлення.



- Так? Є відповідь?



– Ні. Нічого такого.



- Починай спочатку.



- Це воно ! Світиться! Прокляття! Іде надто швидко, я все пропустила.



- Не хвилюйся, якщо це Яструб, він повторить це ще раз. Цього разу зверніть увагу і розкажіть мені, що ви бачите.



- Містер Картер! Містер Картер! вона схвильовано кричить. Ось і все я зрозумів. Він відповів: чорт-точка, стоп.



- Це н.



- І точка-точка-точка-чорт-чорт.



– Це три. N3. Безперечно, це Хоук у другій машині.



У цей момент, ніби теж підтверджуючи свою особистість, пасажири машини, що переслідується, починають глузувати з нас.



Набираю висоту та виставляю:



- Послухайте, дівчатка, можливо, нам доведеться ризикнути, але я думаю, що ми маємо покласти край цим хлопцям. Ви згодні ? Особисто я втомився стріляти!



- Добре, - відповідає Сенді.



- Безумовно, - схвалює Муніра. Мені також достатньо. І не лише для того, щоб тебе застрелили. Щоб мене викрали, щоб мене купили, щоб змусити мене...



Я обертаюсь. Малятко закушує губу. Вона бліда. Інша мовчить, її обличчя застигло в масці гніву, що стримується. Не треба малювати картинку. Їм також довелося мати справу з Грожонком чи одним із його колег. Я намагаюся не ворушити ножем у рані і просто говорю:



- ДОБРЕ. Ми збираємося показати їм, якими дровами ми топимося. Я знаю, тобі ніколи не доводилося у вас нема розуму дивитися на пейзаж, але чи помітили ви по дорозі особливо важке місце на дорозі?



Сенді відповідає:



- Якщо я правильно пам'ятаю, що бачила на покажчиках, це дорога із Чура до Арози.



- Це воно.



- Так, так, так... Хіба ти не пам'ятаєш, Муніро? Відразу за Чуром є страшна петля. Дорога повністю повертається сама собою. Розворот становить сто вісімдесят градусів. Машини практично змушені зупинятися, щоб уникнути занесення.



- Ти маєш рацію, - сказала Муніра. Я добре пам'ятаю. Там дуже глибокий яр.



- Гаразд, дівчата, пішли!



"Ви плануєте поставити перешкоду на дорозі, де їм потрібно буде знизити швидкість, містере Картер?" - Запитує дочка шейха.



- Набагато краще, ніж це. Хтось із вас знає, як користуватися пістолетом?



- Так, я, - відповідає Сенді. Хочете, щоб я їх застрелила?



- Цілком вірно, але тільки коли я вам скажу.



Я передаю їй Вільгельміну.



- Тримай. Пам'ятайте: стріляй тільки коли я вам скажу. І будьте обережні, не впустіть його. Я дбаю про це, як зіниця ока.



- Добре, - сказала дівчина. На суші стріляла з пістолета, але у польоті ніколи не стріляла.



- Точність не має значення. Найважливіше відвернути їхню увагу і змусити їх засунути голову у свою шкаралупу.



- Якщо так, гадаю, зроблю.



Клак! Я чую, як він вставляє патрон у казенник. Це мене заспокоює. Я бачу, вона знає, що робити.



Я роблю довгий поворот убік від дороги. Внизу йде гонитва. Леграс у своїй великій білій машині творить чудеса. Він проходить всі повороти в керованому заметі на снігу. Яструб відстає від нього приблизно на двісті чи двісті п'ятдесят ярдів. І він не дозволяє собі відставати. Незважаючи на свій вік, мій старий бос він страшенно гарний у цьому. У чорному BMW хтось стріляє, як тільки Леграс опиняється у полі зору. Думаю, це Енджі. І в неї все гаразд, цієї брюнетки. Майже при кожному попаданні я бачу, як її кулі вибивають іскри з корпусу 604-го.



Оголошена петля наближається.



- Чи готові, Сенді?



- Готова!



– Вогонь!



Вона одразу робить два постріли близько один до одного, а потім, клацання, ще патрони.



- Прокляття! вигукує вона.



- Це не має значення. Бажаний результат отримано. І одна з ваших куль потрапила в ціль. Відмінна робота !



604 починає поворот, гальмує. Водій повертає у протилежний бік і машину чудово заносить, опиняючись у центрі дороги. Якщо це Леграс, то я знімаю перед ним капелюх. З гарною машиною він, поза сумнівом, зайняв би непогані місця в ралі Монте-Карло. Тільки я не збираюся давати йому дозвілля для реєстрації.



- Тримайтеся, дівчата!



Я пірнаю прямо до машини.



- Містер Картер! Містер Картер! кричати два курчата, мертві від жаху.



- Клич мене Нік!



У метрі від 604 я повернув ліворуч, набрав трохи висоти і ...



БЛІНГ!



Підвішений під черевом вертольота відірваний коник із відцентровою силою вдарився об лобове скло з боку водія. У спазмі агонії Леграс давить на газ. Біла машина перетинає дорогу і скочується в яр. Не минуло й секунди, як я бачу, що пожежникам Кура все ще чекає робота.



*



* *



За допомогою двох телефонних дзвінків Хоук залагодив формальність із владою країни. Два телефонні дзвінки добре знайомим людям у Берні та Цюріху. Чудовий літаючий безумець, яким я є, зумів без особливих ушкоджень посадити свою машину. Енджі супроводжуватиме двох тих, хто вижив назад у Вашингтон. За дванадцяту годину до прибуття Папи Мушамжеля!



Вони ще мають трохи часу до від'їзду, і Хоук збирає всіх за багатовіковим дубовим столом у місцевому Gasthaus.



Я питаю :



- Де Траудль?



– У Цюріхській лікарні, – повідомляє мені начальник. Не хвилюйтесь, нічого серйозного. Їй прострелили руку, і вона швидко встане на ноги.



- Скажіть, сер, Соуї Фонг і її лицаря, що прислуговує, не було в машині?



Так, ми бачили, як вони підійшли до машини.



- Безперечно, - підтверджує Енджі. Ці двоє досить впізнавані.



- І все ж таки пожежники кажуть, що знайшли лише два тіла. Ідентифікацію ще не зроблено, але ми впевнені, що це люди європейської раси. Так?



- Значить, каже начальник, вони кудись зникли. Можливо, вони знайдуть їх далі по ущелині, коли розвидниться.



- Сподіваюся, - сказала Енджі. Я б не хотіла знати, що цій брудній повії це зійшло з рук.



Вона піднімає кухоль і робить ковток пива кадрового прапорщика. Хоук дивиться на неї, втративши дар мови. Чекаю моменту, коли вона впустить свій кухоль на старовинний дубовий стіл. Але розчарування, Енджі кладе свій кухоль, кажучи:



– А! Після цього родео почуваюся добре.



Потім вона кидає на мене вбивчий погляд, який змушує мене думати, що ще щось принесе їй найбільшу користь. Оскільки я готовий до цього, я оголошую:



- Як тільки все владнається, покличу вас провести тиждень на Багамах. Вам підходить тиждень кохання та холодного пива?



- Скажи, Картере! - Хоук втручається із суворістю, яка нікого не обманює.



- Якщо начальник дасть мені вихідний, звісно...



Усі сміються.



Повертаюся до серйозних справ:



"Ви знаєте, скільки було терористів Плеті, сер?" Цікаво, чи буде їм важко це подолати, чи ми їх просто збили їх з пантелику.



- Як ви кажете, це було б дрібницею. Це велика та дуже добре структурована організація. Але я покажу вам справу, коли ми повернемось до Вашингтона. Я в боргу перед тобою...



- Справа? Але я гадав, що всі архіви AX зникли!



– З стратегічних міркувань було бажано, щоб усі так думали… – лаконічно відповідає начальник.



Очевидно, він більше не хоче говорити публічно. Але я гадаю, що зрозумів. Саме він організував явну дислокацію відділу. Ймовірно, першою метою було отримати повну свободу дій, щоб особисто битися з Плеттю. Але він мав друге, важливіше завдання: повернути АХ повну секретність, яка має оточувати її діяльність. Фактично з деякого часу всі виявили, що про нас дуже багато говорять.



Я прошу дружну компанію вибачитись і встати, щоб зателефонувати до Марни.



Офіціант пояснює мені, що домашній телефон не працює, але якщо я заплачу за дзвінок, я можу піти до сусіда, який охоче погодиться надати свою лінію.



Я виходжу в прохолоді раннього ранку. Місяць заливає місто атласним світлом. Ще темна ніч. Там хмари рушили в долину переднього Рейну, щоб сховати вершини Вале. Небо чудове, і я можу бачити весь Чумацький Шлях. Я відчуваю себе добре. Якби я не боявся розбудити тих, хто ще спить, я заспівав би. Я просто хтиво розтягуюсь і вдихаю величезну чашу повітря.



На жаль, не треба було розслаблятися. За кілька секунд дві руки, удвічі більше, ніж у Кінг-Конга, стискають мою шию і закривають кисневий клапан. Я відреагував зі своєю звичайною швидкістю, двічі штовхнувши нападника в живіт і розчавив його яйця, щосили вдаривши п'ятами.



Удачі, красень Нік. Я відчуваю, як б'ю по мармуровій брилі. Перед Чумацьким шляхом тягнеться цегляно-червона завіса. Кров стукає у мене в скронях. Я відчуваю, що очі хочуть вилізти з орбіт. Я нічого не можу зробити. Змирившись, я намагаюся згадати погляд Енджі.







Розділ XIV.




Схоже, що день пробивається вдалині. Сонце світить мені у вічі. Я відкриваю повіки. Все зовсім розмито. Намагаюся налаштувати фокусну відстань. Нічого робити. Я протираю очі. Працює трохи краще.



Я лежу на землі. Це добре. У каміні горить чудове полум'я. Я сідаю і масажую шию. Нічого не зламано.



– А! Нарешті прокидається мій гість!



Я повертаю голову. Суей Фонг там, вона є дуже жива. Красива та холодна, як бронзова статуя. Вона носить свій звичайний костюм: діамант у пупці, золоте намисто на шиї, золоті браслети на зап'ястях та щиколотках. Її шкіра – відтінку жовтої латуні у світлі полум'я.



Це як ілюстрація Кама-сутри, ця дівчина. Нічого не роблячи, просто викаблучуючись, вона виглядає як метелик. Але цього разу про влучення в пастку не може бути й мови. Принеси свій вогнегасник, Картере.



- Гей, а тобі так не холодно? Я можу позичити тобі мою куртку, якщо хочеш.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги