Ашчэпкі (1998-2000)

Дивлюсь я на небо

Та й думку гадаю:

Чому ж я не сокіл,

Чому не літаю?

Чому ж мене, Боже,

Ти крилець не дав —

Я землю б покинув

Та й в небо злітав.

Обридло в Підляши

Сіяти культуру.

Тут люди не наши,

Ні з пня, ні з натури.

Ідеш до іх з медом,

Гиркнуть чужим рэхам.

Сусід вжэ став шведом,

А голова — чехом.

Поміняли предків,

Поміняли віру.

І кажуть, що рід іх

З литвинскога віру.

Ходжу по „Стіни” я —

И світ мне не милий.

Зову: — На гостинець!

А чую: — На мыла!

О, люди, кохани!

Забути Могилу?

Коріння? Слов'яни!

— Okur-de! У магілу!

Забули про Бульбу,

Тарас тут не в моди.

Одно тільки гульби

Живучи в народи.

Стояти на варті —

Іты проти сили:

— Лай — кажуть — паўкварты,

А не — Тэрмапілы.

Впусти мене, Боже,

На кращу планету.

Нема лишку крилець —

Дай чек на ракету.