Джерело

Розділ 22

Паласіо Реаль у Мадриді — найбільший у Європі королівський палац, а також один із найпрекрасніших витворів, які поєднують класичний і бароковий стилі в архітектурі. Збудований на місці мавританського замку ІХ століття, палац має триповерховий фасад із колонами, який розкинувся на понад півторакілометрову ширину Пласи де ла Арме­рія — площі Зброї. Усередині палац являє собою заплутаний лабіринт із 3418 кімнат, площа яких разом становить 140 000 квадратних метрів. Салони, спальні й коридори оздоб­лює ціла колекція шедеврів релігійного мистецтва, ­зокрема роботи Веласкеса, Ґої та Рубенса.

Протягом багатьох поколінь палац був особистою резиден­цією іспанських королів і королев. Однак тепер він виконує здебільшого державну офіційну функцію, а королівська родина мешкає в скромнішому й більш відлюдному палаці Сарсуела за межами Мадрида.

Проте останніми місяцями в офіційному мадридському палаці оселився кронпринц Хуліан — 42-річний майбутній король Іспа­нії: його на цей крок умовили радники, які бажали, щоб Хуліана «краще бачила країна» в той печальний період, який передуватиме його коронації.

Батько принца Хуліана, нинішній король, був уже кілька місяців прикутий до ліжка смертельною хворобою. Здоров’я короля погіршувалося, розум слабшав, а тим часом у палаці готувалися до передачі влади, щоб принц зійшов на престол одразу по батьковій смерті. Оскільки зміна керівництва насувалася невідво­ротно, іспанці починали уважно придивлятися до принца корони Хуліана з одним і тим самим питанням:

«Який з нього буде король?»

Принц Хуліан із дитинства був тихим, скромним, обережним: тягар майбутньої влади ліг на його плечі від самого початку. Мати Хуліана померла від ускладнень вагітності, виношуючи наступну дитину, і король, на диво всім, вирішив більше ніколи не одружуватися, так що Хуліан залишився єдиним наступником іспанського престолу.

«Безальтернативний наступник» — прохолодно писали про нього британські таблоїди.

Оскільки Хуліан виріс під крилом свого надзвичайно консервативного батька, найбільші іспанські традиціоналісти вважали, що принц, ставши королем, продовжить усталені звичаї, ритуали й глибоко шануватиме багату католицьку історію країни.

Протягом століть спадщина католицьких королів являла собою моральне осердя Іспанії. Проте останніми роками міцний ґрунт віри, на якому трималась Іспанія, просів і країну охопило відчайдушне змагання між прибічниками давнього і новітнього.

Ліберали, кількість яких стрімко зростала, сповнювали блоги й соціальні мережі чутками, що коли Хуліан зможе вийти з батькової тіні, то виявить своє справжнє «я» — сміливого, прогресивного, світського лідера, який нарешті за прикладом багатьох європейських країн остаточно скасує монархію.

Батько Хуліана в ролі короля завжди діяв дуже активно, так що принц практично не мав змоги брати участь у політиці. Король відкрито стверджував: він переконаний, що ­Хуліанові слід насолоджуватися молодістю, і в державні справи він залучати принца не бачить сенсу, доки той не одружиться й не споважніє. Тож сорок років Хуліанового життя (за яким невтомно спостерігала преса) складалися з приватних навчальних закладів, катання верхи, урочистих відкриттів, благодійництва і подорожей світом. Хоча принц нічого особливого за цей час не здійснив, однак, без сумніву, був найбажанішим нареченим Іспанії.

Протягом років красень принц, якому тепер уже виповнилося сорок два, відкрито зустрічався з різними достойними жінками, і, хоча мав репутацію безнадійного романтика, жодна з них його серце вповні не завоювала. Проте останніми місяцями Хуліа­на неодноразово бачили з красунею, яка, хоч і скидалася на колишню фотомодель, насправді була шанованою директоркою музею Ґуґґенхайма в Більбао.

Преса одразу проголосила Амбру Відаль «ідеальною парою для сучасного короля». Освічена, успішна жінка, а го­ловне — не походить із жодного з аристократичних родів. Амбра Відаль — людина з народу.

Принц, схоже, з такою оцінкою погоджувався і після дуже короткого періоду знайомства зробив їй пропозицію — геть несподівано й романтично, — і Амбра Відаль її прийняла.

Протягом наступних тижнів у пресі щодня писали про Амбру Відаль, зазначаючи, що вона виявилася більше ніж просто красунею. Жінка швидко показала вельми незалежну вдачу: попри те що мала невдовзі стати королевою, навідріз відмовилася від постійного нагляду Королівської гвардії, давши згоду лише на те, щоб її охороняли під час наймас­штабніших громадських подій.

Коли начальник Guardia Real обережно запропонував Амбрі почати вдягатися скромніше й менше підкреслювати фігуру, жінка перетворила це на публічний жарт, сказавши, що їй зробив зауваження начальник Guardarropía Real («Королівського гардеробу»).

Її обличчя раз у раз з’являлося на обкладинках ліберальних часописів. «Амбра! Прекрасне майбутнє Іспанії!» Коли вона відмовлялася давати інтерв’ю, її схвально називали «неза­лежною», коли погоджувалася — захоплювались її «відкритістю».

Консервативні часописи натомість висміювали майбутню королеву як жадібну до влади хижачку, що небезпечним чином впливатиме на майбутнього короля. Як свідчення цього наводили її кричущу неповагу до репутації принца.

Передусім вони переймалися звичкою Амбри звертатися до принца Хуліана лише на ім’я, а не дон Хуліан чи su alteza30.

Друга причина їхньої недовіри, проте, була серйозніша. Останні кілька тижнів напружений робочий графік Амбри зробив її практично недоступною для принца, зате її не­одноразово бачили в Більбао за обідом у ресторані неподалік музею в товаристві відомого атеїста, американського комп’ютерника Едмонда Кірша.

Амбра наполегливо стверджувала: ці обіди є діловими зустрічами з одним із найбільших спонсорів музею — однак із палацових джерел було відомо, що Хуліана це неабияк дратує.

Хто б міг йому дорікнути?

Правда полягала в тому, що блискуча наречена Хуліана лише за кілька тижнів після заручин послідовно проводила найбільше часу з іншим чоловіком.

30 Ваша високосте.