Джерело

Розділ 89

c ConspiracyNet.com

ОСТАННІ НОВИНИ

ЦЕРКВА ПІД УДАРОМ!

Ні, їй загрожує не ­Едмонд Кірш, а іспанська поліція!

Каплиця Торре Жирона в Барселоні зараз піддається нападу місцевої поліції. Усередині, як стверджується, перебувають ­Роберт Ленґдон і Амбра Відаль, які відповідають за успішну трансляцію всіма очікуваного відкриття ­Едмонда Кірша, до якої лишаються лічені хвилини.

Відлік пішов!

Розділ 90

Амбру Відаль охопило щасливе передчуття, коли старий ком­п’ютер радісно писнув після другої спроби Ленґдона ввести ­рядок із вірша.

ПАРОЛЬ ПРАВИЛЬНИЙ.

«Слава Богу», — подумала вона, коли Ленґдон устав із-за столу й розвернувся до неї. Амбра одразу міцно, дружньо пригорнула його. «­Едмонд би зрадів!»

— Дві хвилини тридцять три секунди, — сказав Вінстон.

Амбра відпустила Ленґдона, і обоє подивилися на великі дисплеї. На них відображувався такий самий лічильник, як вони бачили в музеї Ґуґґенхайма.

Трансляція наживо почнеться через 2 хвилини 33 секунди

Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 227 257 914

«Понад двісті мільйонів людей?» Амбра була вражена. Вочевидь, поки вони з Ленґдоном тікали від переслідувачів Барселоною, перед комп’ютерами вже зібрався цілий світ. «­Едмонд має астрономічну кількість глядачів!»

Під екраном з лічильниками й далі були видно дані з камер безпеки, і Амбра помітила раптову зміну в поведінці полі­цейських. Один за одним офіцери припиняли грюкати в двері й говорити по раціях — натомість вони витягали свої смартфони й починали дивитися в них. Двір поступово ставав морем блідих, повних цікавості облич, підсвічених телефонними екранами.

«­Едмонд змусив світ зупинитися!» — подумала Амбра, відчуваючи лячну відповідальність перед людьми, які в усьому світі готуються дивитися презентацію, трансляція якої мала початися з цієї самої кімнати. «Цікаво, чи дивиться Хуліан?» — подумала вона, але швидко відігнала цю думку.

— Тепер програму запущено, — сказав Вінстон. — Гадаю, вам зручніше буде дивитися її з відпочинкової зони на іншому кінці лабораторії.

— Дякую, Вінстоне, — сказав Ленґдон і провів босу Амбру по гладенькому склу повз синьо-сірий металевий куб до відпочинкової зони.

Тут скло було застелене східним килимом, стояли елегантні меблі й велотренажер.

Амбра зійшла зі скла на м’який килим і розслабилася. Вона залізла з ногами на диван і стала шукати очима телевізор.

— А куди дивитися?

Ленґдон, певне, не почув. Він відійшов у куток на щось поглянути, але Амбра отримала відповідь: за мить уся стіна перед ­ними засвітилася. З’явилася знайома картинка, спроєктована зсередини скла.

Трансляція наживо почнеться через 1 хвилину 39 секунд

Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 227 501 173

«Уся стіна — екран?»

Амбра дивилася на зображення понад двометрової ви­соти, а тим часом світло в приміщенні церкви пригасло. Схоже, Вінстон організовував їм найзручніший перегляд ­великого шоу ­Едмонда.

—————

За три метри від неї в кутку кімнати стояв Ленґдон і не зводив очей — ні, не зі стіни-екрана, а з маленького предмета, який щойно помітив — той стояв на елегантній підставці, як музейний експонат.

Перед ним на металевому столику зі скляною кришкою була встановлена одна-єдина пробірка, закоркована, з етикеткою. У пробірці містилася каламутна бура рідина. Якусь мить Ленґдон гадав, чи це не якісь ліки, які пив ­Едмонд. Але потім прочитав напис на ярлику.

«Не може бути, — сказав він собі. — Що це тут робить?!»

«Славнозвісних» пробірок на світі дуже мало, але Ленґдон не сумнівався, що перед ним одна з таких. «Невже ­Едмонд її придбав?!» Імовірно, він купив її таємно, з огляду на велетенську ціну. «Як тоді, коли купував Ґоґена для Каси Міла».

Ленґдон присів і поглянув на сімдесятирічне скло посудини. Наліпка обтерлася, полиняла, але два прізвища на ній усе ще можна було прочитати: «Міллер — Юрі».

Волосся на потилиці в Ленґдона стало дибки. Він перечитав напис.

МІЛЛЕР — ЮРІ.

«Боже мій… Звідки ми?»

Хіміки Стенлі Міллер і Гарольд Юрі у 1950-х роках провели легендарний експеримент, намагаючись відповісти на це питання. Їхня смілива спроба зазнала невдачі, але все одно зажила всесвітньої слави як експеримент Міллера — Юрі.

Ленґдон згадував, яке захоплення відчув, коли дізнався на уроці біології в школі про те, як ці двоє вчених спробували відтворити умови давнього минулого Землі — гарячої планети, вкритої нуртуючим, позбавленим життя хімічним океаном.

Первісний бульйон.

Відтворивши ті речовини, які існували в давніх океанах і атмосфері, — воду, метан, аміак і водень, — Міллер і Юрі підігрівали цю суміш, створюючи ефект кипучого моря. Потім вони спрямовували на неї електричні розряди, відтворюючи блискавки. Далі охолодили суміш — так само як колись охолоджувались океани планети.

Їхня мета була проста й смілива: зародити життя в первісному океані. «Змоделювати створення світу, — подумав Ленґдон, — тільки науковими засобами».

Міллер і Юрі досліджували свою суміш, сподіваючись знайти в ній примітивні мікроорганізми, які могли б виникнути в багатому на хімічні речовини розчині; цей безпрецедентний процес має назву абіогенез. На жаль, створити «життя» з нежи­вого їм не вдалося. Замість життя в них просто залишилася колекція пробірок з інертного скла, які тепер припадали порохом у темній шафі в Каліфорнійському університеті Сан-Дієго.

До сьогодні креаціоністи наводять невдалий експеримент Міллера — Юрі як науковий доказ того, що життя не могло з’яви­тися на Землі без божественного втручання.

— Тридцять секунд, — пролунав згори голос Вінстона.

У Ленґдона все в голові пішло обертом, він підвівся й роззирнувся в темному приміщенні церкви. Кілька хвилин тому Вінстон заявив, що всі найважливіші наукові відкриття стосувалися нових «моделей» усесвіту. Також він говорив, що MareNostrum спеціалізується на комп’ютерному моделюванні — відтворює складні системи й спостерігає за ними.

«Експермент Міллера — Юрі, — подумав Ленґдон, — це ­давній приклад моделювання… відтворення складних хіміч­них взаємо­дій у минулому Землі».

— Роберте! — гукнула Амбра. — Починається!

— Зараз, іду, — відповів він і пішов до дивана. Тепер його переповнювало передчуття: а може, він щойно побачив дещо, над чим працював ­Едмонд?

Ідучи лабораторією, Ленґдон пригадав драматичний вступ ­Едмонда на зеленому лужку в музеї Ґуґґенхайма. «Будьмо сього­дні як давні дослідники, — казав він, — як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… Доба релігії завершується, і настає ера науки! Просто уявіть собі, що б сталося, якби ми раптово якимось дивом дізналися відповіді на найважливіші питання життя».

Ленґдон сів біля Амбри, і на великому екрані пішов фінальний відлік.

Амбра уважно дивилася на нього:

— Роберте, з тобою все гаразд?

Ленґдон кивнув, і кімнату наповнила драматична музика, а на стіні з’явилося півтораметрове обличчя ­Едмонда. Славно­звісний футуролог був блідий і стомлений, але радісно усміхався в камеру.

— Звідки ми? — спитав він; музика притихла, а його голос залунав гучніше: — І куди ми прямуємо?

Амбра схопила Ленґдона за руку й нервово її стисла.

— Ці два питання — частини однієї історії, — проголосив ­Едмонд. — Почнімо з початку. З самого початку.

Грайливо кивнувши, ­Едмонд дістав із кишені маленький скляний предмет — пробірку з каламутною рідиною і затертими іменами Міллера і Юрі на етикетці.

У Ленґдона закалатало серце.

— Наша подорож почнеться в дуже давні часи… за чотири­ мільярди років до Різдва Христового… у первісному бульйоні.