Джерело

Розділ 78

c ConspiracyNet.com

ОСТАННІ НОВИНИ

ПАЛЬМАРІАНИ ВБИЛИ МАТІР ­ЕдмонДА КІРША?!

Наш інформатор monte@iglesia.org приніс нам ще один новинний блокбастер! За ексклюзивними документами, перевіреними Con­spiracyNet, ­Едмонд Кірш багато років намагався судитися з пальмаріанською церквою, звинувачуючи її в «ідео­логічному промиванні мізків, психологічному тиску й фізичній жорстокості», які, ймовірно, призвели до смерті Паломи Кірш — біологічної матері ­Едмонда — понад три­дцять років тому.

Про Палому Кірш повідомляють, що вона була активною прихильницею пальмаріанської церкви, але намагалася звільнитися й утекти, за що старші її осоромили та піддали психологічному насильству, внаслідок якого жінка повісилася в спальні монастиря.

Розділ 79

— Сам король… — знову пробурмотів командор Ґарса, і його голос розкотився луною в зброярні. — Усе одно не можу зрозуміти, як наказ про мій арешт міг віддати сам король! Після того як я стільки часу вірно йому служив!

Моніка Мартін приклала палець до губ і визирнула з-за обладунків: чи не зайшов хтось із охорони, не підслуховує?

— Я вам казала, король дуже довіряє єпископові Вальдеспіно, і той нашепотів його величності, що сьогоднішні звинувачення проти нього — це ваших рук справа, що ви якимось чином очорнюєте його.

«Я став жертовним агнцем короля», — зрозумів Ґарса. Він, зрештою, завжди підозрював, що коли король буде змушений робити вибір між командором своєї гвардії і Вальдеспіно, то вибере єпископа; вони дружили все життя, а духовний зв’язок завжди має перевагу над професійним.

А проте Ґарса не міг не відчувати: не все в розповіді Моніки логічно сходиться.

— А історія з викраденням? — мовив він. — Ви кажете, що це теж розповідалося за королівським наказом?

— Так, його величність сам мені зателефонував. Він наказав мені оголосити, що Амбру Відаль викрадено. Він вигадав цю історію, аби врятувати репутацію майбутньої королеви — щоб не здавалося, ніби вона втекла з іншим чоловіком. — Мартін роздратовано поглянула на Ґарсу. — А чому ви про це допитуєтесь? Особливо зараз, коли знаєте, що король сам телефонував агентові Фонсеці й розповів про викрадення?

— Я не можу повірити, що король би взагалі ризикнув неправдиво звинуватити відомого американця у викраденні людини, — зауважив Ґарса. — Хіба що він…

— Збожеволів? — перебила вона.

Ґарса мовчки подивився на неї.

— Командоре, — не відступалася Мартін, — не забувайте, його величність дуже нездоровий. Може, це якесь непорозуміння?

— Чи, навпаки, прояснення думки! — зауважив Ґарса. — Хай там що робила майбутня королева, а зараз вона в безпеці й під наглядом гвардійців.

— Власне! — Мартін уважно подивилася на нього. — То що ж вас хвилює?

— Вальдеспіно, — відказав Ґарса. — Визнаю: мені він не подобається, але щось мені підказує, що він не може стояти ні за вбивцею Кірша, ні за всім рештою…

— А чому? — єхидно спитала вона. — Бо священник? По-моєму, досвід нашої інквізиції вже показує, як церква може виправдовувати радикальні засоби. На мою думку, Вальдеспіно само­впевнений, безжальний, хитрий і занадто схильний до сек­ретів. Я нічого не забула?

— Забули! — різко відказав Ґарса, сам дивуючись, що виправдовує нелюбого єпископа. — Вальдеспіно такий і є. Але він також людина, для якої традиція і честь — це все. Король, який практично нікому не довіряє, до сьогодні непохитно вірить саме єпископові. Як на мене, дуже важко думати, щоб людина в такій пошані у короля спромоглася б на таку зраду, про яку ми ­говоримо.

Мартін зітхнула й вийняла телефон.

— Командоре, мені прикро підривати вашу довіру до єпископа, але мушу. Оце показав мені Суреш. — Вона натисла кілька кнопок і показала телефон Ґарсі.

На екрані було довге повідомлення.

— Це скриншот повідомлення, яке єпископ Вальдеспіно отримав сьогодні ввечері, — прошепотіла вона. — Прочитайте — і, гарантую, ваша думка зміниться.