35.


Я зійшов з трамвая на Ленінській, навпроти відділу міліції. Сподівався застати Моренцова й попередити про свій від'їзд. Звичайно, Володимир не зрадіє, що так скоро. Проте зрозуміє. Я піднявся на другий поверх. У кабінеті начальника відділення карного розшуку чувся голос Моренцова. Він розмовляв по телефону. Володимир кивнув мені, посміхнувшись.

— Ні, засідку влаштуємо у підвалі, де він сховав сумку з грішми. Опівночі обов'язково з'явиться. — Моренцов поклав трубку. — Ну, як твої справи, Арсене?

— Завдання виконав. Думаю сьогодні додому.

— Швидко впорався. — Володимир простяг руку по аркуші паперу і болісно скривився.

— Що з тобою?

— Вранці затримали двох. Один і почастував кастетом. Цілився в голову, а попав у плече. — Взяв аркуш, глянув у нього. — У мене недавно був швець із «Каблучка», Страпатий. Згадав, що Квач працював у таборі золотарем і завжди від нього тхнуло нужником. А батько Баглая Данила був скарбником у Кальчевського. Колись вони переховувалися на цвинтарі, у склепі купця Овчара.

Порадував мене згадкою Страпатий. Адже колгоспний сторож із села Щасливого Халазій колись золотарював і водив знайомство з фотографом Личаковим. Звідси Халазій — Квач. Вірогідно на сто відсотків. І Баглай познайомився з ним у таборі. Мене охопило хвилювання. Треба негайно попередити слідчого Махова або майора Скорича. Я попросив Моренцова замовити моє місто. З нетерпінням чекав виклику.

— Варто, Арсене, побувати у тому склепі, — порадив Моренцов. — Можливо, щось залишилося. Речові докази — безголосі свідки.

— Так, — погодився. — Я вже бачив склеп. Сьогодні підемо.

— Бачив? — здивовано звів брови. — А Страпатий…

— Не він показав. — І я коротко розповів Володимиру про бабу Марфу.

— Колоритна особа. Просто тобі типаж із творів Едгара По, — зауважив Моренцов.

Нарешті довгі дзвінки. Я схопив трубку. Телефоністка сказала, що перший номер (Скорича) не відповідав. Дала другий — Махова.

— Слухаю, — близько, наче сидів поруч, обізвався слідчий прокуратури.

— Це Загайгора. Привіт, Глібе.

— О, Арсен! Здоров! Ти скоро додому?

— Сьогодні виїду. Підтвердилось: Личаков і Баглай перебували в одному таборі. Халазій Семен Якович — сторож із Щасливого — Квач — теж із того табору. Треба за ним…

— Вже не треба, — перебив мене Махов.

— Чому не треба? — я здивовано подивився на чорну трубку.

— Дещо сталося. Не телефонна розмова, — сухо нагадав мені Гліб.


Загрузка...