Коли ступив на перон, вокзальний годинник показував 15.15. Позаду тривожна ніч і половина дня, сповнені невідомості. Я заспішив до зупинки тролейбуса. З голови не виходили слова слідчого. Губився у здогадах. Невже Халазія спіткала доля Личакова? Як дізналися Тягун чи Баглай, що я вийшов на нього? Дивина. Коли ще із Корчем-Роптановим щось станеться, залишимось з одним Богом-Шалапухою, який ні в чому не зізнавався.
У мене було таке відчуття, наче тримав у руках в'юна, а він поволі вислизав… І багато зібрали відомостей, і знайшли свідків, а тупцювали на місці. Хтось нас обігравав, розгадуючи наші дії, вчасно нищив сліди і прибирав свідків. Невже Баглай і Тягун? Вони мали досвід. Як же до них добратися?
Провів рукою по обличчі, відганяючи невеселі думки. Завважив, немов стороння людина, що насамперед слід поголитись, а вже потім з'являтися на очі начальству. Згаяні десять-п'ятнадцять хвилин зараз не робили погоди. І перукарня по дорозі. Одначе там Єва. Не хотілося бачитися з нею. Вона дивилась на мене як на ошуканця. Авжеж, я не виправдовував її сподівань після того вечора: справжнього почуття не було.
Мені стало ніяково — зовсім забув про Ніну. А вона, мабуть, уже працювала і переїхала в гуртожиток. Чи дзвонила Махову? Я дав їй про всяк випадок телефон Гліба. Може, сьогодні навідаюсь до неї.
Чомусь спомин про Ніну надав мені рішучості: вийшов з тролейбуса й без вагання направився до перукарні. Звіддаля помітив Єву: як завжди, в білому халаті, золотаве довге волосся вільно спадало на плечі. Стригла якогось патлатого хлопця. Він щось говорив їй, а дівчина хмурилась. Відвідувачів небагато. Майстри зиркнули на мене, і один посміхнувся. Єва побачила мене у дзеркалі, і її каштанові очі розширились од подиву, втупились у мене. Дівчина на якусь хвилю завмерла з піднятими ножицями… Я аж засоромився, хай йому грець!
Єва оглянулась.
— Здрастуй, Арсене, — зраділо привіталась, і її очі спинилися на моєму дорожньому портфелі. — Ти з відрядження?
— Еге, оце з поїзда, — опустився на стілець за журнальний столик, потягся до газет.
— Куди їздив?
Назвав найвіддаленіший район області. Євин клієнт нетерпляче заворушився.
— Я скоро. Сядеш до мене, — сказала вона, беручись до роботи.
Хлопець непривітно блимнув на мене. Я не образився, бо він зрозумів, що майстер спішитиме позбутися його. Євині оголені засмаглі, гарні руки чаклували навколо голови кучматого. А вона таки була на пляжі — і обличчя засмагле, і груди у викоті халата не білі, й ноги. З ким же ходила? Ет, яке мені до того діло?! Я взяв газету.
Не встиг переглянути навіть першу сторінку, як Єва покликала своїм чарівним голосом:
— Прошу, Арсене.
Проходячи повз мене, хлопець заздрісно і тихо мовив:
— Ох, повезло тобі, старий, — і прицмокнув язиком.
— Що він тобі сказав? — поцікавилася кокетливо Єва.
— Остерігатися тебе.
— Чого? — насторожено запитала, пронизливо дивлячись мені в очі.
— Бо ти поганий майстер.
— Ох, як ти мене налякав, — недбало махнула рукою, враз повеселіла. — А він призначав мені побачення.
Про побачення вона сказала навмисне, з докором і натяком, мовляв, я неуважний до неї, до її почуттів. Що я міг відповісти? Прикинувся нездогадливим. Зручніше вмостився у м'якому кріслі, поклав голову на підставку, розслабився. Лише тоді відчув утому, й очі мимоволі заплющились. У тілі й досі відлунював перестук коліс і погойдування, яких набрався за чотирнадцять годин їзди. Отако й заснути, й позбутися клопотів…
— Боже, Арсене, який» ти стомлений, — мов здалеку долинув оксамитний, огортаючий теплом і затишком голос Єви. — Аж синці… І ти зараз підеш на роботу?
— Угу.
— Краще б відпочив, — турботливо радила. — Робота не втече.
Робота не втече, подумки погодився, зате вже щось трапилось із Халазієм. І невідомо, що чекало нас попереду, які несподіванки. А поки я насолоджувався хвилинами спокою. Єва ніжно торкалася пальцями мого обличчя, гостра бритва безболісно тяла щетину на щоках. Приємно пахло парфумами.
Несподівано я вловив ледь чутний дух бензину, який не знати відкіля сюди потрапив. Ніби він іде від перукарки. А може, мені здалося, бо він раптово щез. Я відкрив очі — Єва зосереджено, з похмурим виразом на обличчі вставляла пульверизатор у флакон одеколону «Красная Москва». Чого це у неї зіпсувався настрій?
Далебі, тішитися їй нічим, раз не було справжньої взаємності. Я добре пам'ятав нашу розмову, коли випадково зустрілися біля універмагу. Тоді дівчина майже освідчилась мені. А я повівся як телепень: забракло мужності признатися, що вона мені лише подобалась і те відвідання її квартири, коли я був приголомшений зливою витончених пестощів, ще не любов. Єва повернулася від трюмо, і лице її полагіднішало.
— Трохи відпочив? — освіжила мене одеколоном. — Тепер мов нова копійка. Гляди, щоб не вкрали сороки.
— Не вкрадуть. — Я справді почувався бадьоріше.
— Сьогодні перший концерт Мусліма Магомаєва. У мене є квитки, — сказала Єва, благально дивлячись на мене.
Я поспішно нахилився за портфелем.
— Мені треба писати звіт, — вибачливо буркнув.
Дівчина, не криючись, важко зітхнула, докірливо похитала головою. Я з неприємним відчуттям провини залишив перукарню, даючи собі слово більше сюди не заходити.