Я відчинив двері до кабінету Махова. Вадим загаявся — забракло рішучості переступити поріг.
— Давай, давай сміливіше, — бадьоро сказав йому.
Зубовський щось буркнув — чи привітався, чи просто вирвався з його горла якийсь звук — і спинився посеред кімнати. Махов з цікавістю дивився на нього, постукуючи пальцями по столі.
— Це — Зубовський, — мовив я, стримуючи усміх.
— Зубовський?! — Гліб теж, як і я нещодавно, здивовано звів брови. — Знайшли, голубчика.
— Ні, сам прийшов до нас, — заперечив.
— Сам? — Слідчий недовірливо зміряв хлопця з ніг до голови. — Це вже добре. І з чим прийшов?
Вадим глянув на мене, ніби питав дозволу на відповідь, і я кивнув головою. Він поклав перед Маховим обручку.
— І у вас? — несамохіть вихопилось у слідчого.
Я нахилився до Гліба й прошепотів:
— Додому він не заходив.
— Ну, Вадиме, розкажіть усе по порядку, — запропонував йому Махов, старанно приховуючи радісні нотки в голосі.
Зубовський майже дослівно розповів йому те, що й мені. Слідчий промовисто зиркав на мене. Я його розумів: Гліб думав про непевний слід, який нам підсунули злочинці. Тепер треба конче переконатись у правильності нашого припущення. Махов видобув заточку з целофанової торбинки. Вадим з інтересом дивився на неї.
— Впізнаєте? — запитав слідчий.
— Вперше бачу, — звів брови Зубовський. — Поржавіла…
— Це кров, — сказав Гліб. — Експертиза довела, що нею поранено людину в сараї біля пограбованого магазину. А знайшли її… — зробив паузу. Зубовський очікувально дивився на Махова, і він продовжив: — Знайшли у вашому хліві. Ось який факт.
— У… у мене? — Хлопець зблід. — В хліві? — З острахом втупився у заточку, вражено прошепотів: — Хто ж її підкинув? Щоб на мене… ніби я…
— Не вірите? — Слідчий подав йому аркуш: — Прочитайте. Постанова про вилучення, поняті…
Зубовський хапливо пробіг очима, відкинувся на спинку стільця й скреготнув зубами.
— Ух, гади… Таке діло почепити мені… Хто?
— Коли б не швендяли базаром, не почепили б, — зауважив я.
Махов вручив йому листки паперу й ручку.
— Напишіть про все і нічого не забудьте, — сказав. — В кінці коридора тридцять перша кімната. Там ніхто не заважатиме.
— А потім? — витяглось лице у хлопця.
— Занесете мені й підете додому. Мати вже виплакала очі…
Вадим мерщій подався з кабінету. Ми трохи помовчали, потім Гліб добув список викрадених речей з магазину, уважно переглянув його і захоплено вигукнув:
— Ну от! Глянь, Арсене, на вартість цих обручок!
Обручки, знайдені у Шалапухи і Зубовського, коштували найдешевше порівняно з іншими. Я вловив думку слідчого: злодії пошкодували дорогих.
— А тепер зверни увагу на коміри, — підказав мені Гліб.
І комір, якого знайшли у Валуйка, теж невеликої вартості. Лише норкова шапка, знайдена Агаповим, мала пристойну ціну.
— Доведеться звільняти Шалапуху, — сказав я.
— Авжеж, — погодився слідчий. — І просити його хоч на тиждень виїхати з міста. Хай собі думають бандити, що ми пошилися в дурні.
Хід непоганий. Тоді злочинці втратять пильність: мовляв, підозрювані затримані, проводиться слідство, а там суд, а ми на волі. О, як здивується Шалапуха, побачивши Зубовського! Як він пояснить те, що зустрічався з дружком біля м'ясного павільйону?
— Ну, з цими шалапутами ніби все з'ясували, — підбив підсумок Гліб. — Зараз мене турбує одна обставина: хтось добре вивчив цю двійку, слідкував за ними для організації прикриття.
— А як з Корчем?
— Наче ти не знаєш. З ним складно. — Махов нахмурився. — Заваров посвідчив, а Роптанов і Шалапуха заперечують, Зубовський не пам'ятає. До того ж Роптанов справді вранці був на базарі. Кому вірити? Нічого, розберемося. Я сьогодні отримав відповідь на Котова. Пишуть, у війну всіх мешканців його села знищили фашисти. Спробуй встанови особу. Дуже копітка робота.
Зайшов Вадим. Поки слідчий читав його показання, Зубовський стояв біля столу й сторожко поглядав на двері. Напевне, чекав на появу міліціонера, який забере його звідси.
— Підпис, число і рік, — підказав йому Махов. — І затямте: тиждень нікуди з дому. Ні-ку-ди.
Хлопець розгублено, бокаса, не вірячи, що не затримали, позадкував до дверей. Вийшов.
— Є новина, Арсене, — мовив Гліб. — Днями з Тбілісі вилетить оперативник. Твоя ідея втілюється. Чи ти вже забув про неї?
— Ні.