Прес-центр

24 Ретроспектива II (шість місяців тому, літо 83-го)

Заступник директора ЦРУ Майкл Велш мигцем глянув на великий годинник, що показував місцевий, вашінгтонський час; до зустрічі з Дігоном лишалося ще чотири години; вертоліт летить до Нью-Йорка сорок сім хвилин; часу вистачає, можна й потрібно прочитати останні зведення з прикордонних з Гаривасом держав; дуже цікаво працює резидент у Пат, зовсім ще молодий Юджін Пат; до розмови з Дігоном треба добре підготуватися.

О 14 годині 45 хвилин Пат повідомляв: «Майбутня конференція у Гавані змусила мене вжити ряд спішних заходів, особливо після того, коли я одержав інформацію, що офіційний представник нинішнього режиму в Гаривасі візьме участь у її роботі як спостерігач. У агента Сіднея, який працює на телебаченні, є матеріали, що компрометують полковника Мігеля Санчеса. Ці матеріали було передано мені ЮСІА[12], але вони не витримували ніякої критики через прямолінійність і недоказовість звинувачень, висунутих проти лідера. Я підключив до переробки матеріалів мого агента з газети «Ель Епока»; зараз «таємні зв’язки» полковника Санчеса з режимом Кастро здаються цілком правдоподібними; гарно прозвучить історія про те, як Санчес не захотів урятувати свого друга під час полювання на акул у затоці і його друг (професор Морієта) загинув у пащі хижака; є також свідчення дівчини, яка звинувачує полковника Санчеса в тому, що він намагався позбавити її невинності. Я запропонував тоді додати ще один епізод: агентура, яка працює в середовищі лівих профспілок, організувала матеріал про те, що якийсь Мітель Санчес з Гаривасу ще дев’ять років тому їздив у Прагу й Улан-Батор на кошти, про які не повідомив фінансово-контрольні органи; отже, ці кошти не що інше, як гроші КДБ чи ЦРУ, хоч я порадив допустити версію «кубинської чорної валюти». Післязавтра буде опубліковано заяву «Конфедерації демократичних громадян Пами», де вихвалятимуть майбутню конференцію, різкими словами «затаврують» американський імперіалізм і колоніалізм, що вживає всіх заходів, аби «придушити» прогресивні режими Латинської Америки; потім наша агентура надрукує повідомлення, що «Конфедерація демократичних громадян» — це запасна штаб-квартира компартії і саме звідси виходять усі накази про проведення страйків у Памі, які руйнують і без того послаблену економіку країни».

О 15 годині 05 хвилин Юджін Пат передав:

«Мій агент, котрий працює зараз у посольстві Гаривасу, на конспіративній зустрічі, яка щойно відбулася, повідомив: начальник генерального штабу полковник Діас, прибічник прем’єра Мігеля Санчеса, в напружених стосунках з міністром оборони майором Лопесом. Вважають, це сталося тому, що в новому кабінеті не всі вірять Лопесу, який дістав освіту у Вест-Пойнті, хоч міністр закордонних справ режиму полковника Санчеса, доктор Малунде, випускник Гарварда, стоїть, однак, на позиціях, близьких до крайніх лівих. Поки що Санчес зберігає видимість єдності кабінету, але я маю намір розпочати в місцевій пресі кампанію проти начальника генерального штабу Діаса, звинувативши його в таємних зв’язках з «американським імперіалізмом» і в змові проти полковника Санчеса, через побоювання, що «надмірний лібералізм гариваського лідера може кинути республіку у вир громадянської війни».

З’явилася можливість вийти на один з контактів майора Лопеса, пов’язаних з його операціями перекуповування на фіктивні імена плантацій какао-бобів, але контакт вимагає п’ятдесят тисяч доларів авансу, пояснюється це надзвичайно великим риском усієї операції. Він вважає, що викладена нам інформація дасть змогу провести конспіративну зустріч з майором Лопесом і встановити з ним ділові стосунки. Жду вказівок».

Майкл Велш відкинувся на спинку крісла, легко закинув ноги на край столу, смачно закурив і натиснув на кнопку селектора.

— Будь ласка, передайте у шифрувальний відділ, що я згоден з пропозицією Пата, ми перекажемо йому десять тисяч баків[13] — десять, а не п’ятдесят — сьогодні ж. Це перше. Тепер друге: я вилітаю через п’ятнадцять хвилин, повідомте в Нью-Йорк, у наше бюро. І третє: мене цікавлять імена всіх тих, хто був знайомий з міністром оборони Гаривасу майором Лопесом тоді, коли він учився у нас у Вест-Пойнті. Це все. Повернуся об одинадцятій. Коли виникне щось невідкладне, дзвоніть мені за місто, я ляжу спати пізно, лишилося багато незавершеної роботи.

О шостій годині вертоліт Майкла Велша приземлився на плоскому даху хмарочоса, де серед інших контор, банків, директоратів розмістився філіал акціонерного товариства «Гонконг — Лос-Анджелес трейд асошіейшн лімітед». Під цим «дахом» розташувався конспіративний центр ЦРУ, зорієнтований на роботу в країнах Центральної Америки та на островах Карібського басейну.

… Дігон заїхав у підземний гараж; там його машину поставили в автоліфт і підняли на сімдесят дев’ятий поверх; біля ліфта його зустрів Велш, спитав, як здоров’я, розповів новий анекдот про президента Рейгана; поремствував на нескінченні дурниці, які робить адміністрація «старого артиста», покартав державний департамент: зовсім заплутались, ніякого курсу, віддали право політичних рішень Білому дому, забули про уроки Джона Фостера Даллеса; о часи, о звичаї! Певна річ, Кремль стриже дивіденди з таких дурниць; ми самі намагаємося щось робити, але всі ці висилання з Європи російських дипломатів — за нашим поданням — навряд чи довго діятимуть, ні, настала пора кардинальних рішень, від слів треба переходити до реального діла, інакше ми втратимо те, що так важко дісталося…

— Правильно, — погодився Дігон, коли вони залишились наодинці у великому залі з голими стінами, куди були вмонтовані карти найважливіших регіонів Центральної Америки, вони починали світитися після легкого торкання до пульта, встановленого на письмовому столі, за яким умостився Майкл Велш, запросивши співрозмовника сісти біля нього в зручному, м’якому кріслі.

— Звідси вам буде краще знайомитися з нашими матеріалами, містер Дігон, — сказав Велш. — Я посадив вас у крісло директора, а він любить комфорт.

— Я згоден поступитися комфортом заради надійності, — відповів Дігон. — Якби ваш директор і наш президент керувалися таким постулатом, думаю, американці жили б спокійно й щасливо. Як у вас з часом, містер Велш?

— Я мушу повернутися до Вашінгтона не пізніше як о десятій тридцять, у Європі напружене становище, шифровки з наших резидентур надходять кожні три хвилини; хоч п’яту частину, але доводиться читати…

— Тоді я сформулюю предмет нашого інтересу дуже твердо…

— Яв курсі, містер Дігон.

— Ні, містер Велш, ви в курсі того, про що вас поінформували мої помічники… Я їм довіряю і люблю їх, але вони — це вони, а я — це я. Річ у тім, що Гаривас мене цікавить не тільки тому, що я не хочу, як і кожен патріот Штатів, повторення Куби чи Нікарагуа, а й тому, що я принципово занепокоєний діяльністю Леопольдо Граціо. Саме тому я й попросив моїх людей влаштувати нам зустріч.

— Але вони нічого не сказали мені про Леопольдо Граціо, — Велш здивовано знизав плечима й витяг свої «Лакі страйк». — Я зрозумів їх так, що об’єктом вашого інтересу є плантації бобів какао в Гаривасі, міра стабільності нинішнього режиму, загроза націоналізації чи соціалізації, персоналії, які можуть бути корисними для вашого підприємства… Я так зрозумів ваших колег.

Дігон усміхнувся.

— Я повторюю: вони — це вони, а я — це я… Певен, що телефонні розмови моєї корпорації фіксуються апаратом ФБР, звідки цілком можливий витік інформації, а втім, вона можлива, на жаль, і в моєму штабі… Саме тому головне я відкриваю вам. Одному. І нікому більше.

Велш натиснув на одну з кнопок пульта; пророкотів низький бас з двох динаміків, прикріплених десь під стелею:

— Центральний пункт інформації слухає.

— Мене цікавлять дані про Леопольдо Граціо, фінансиста.

— Центральний пункт інформації наполягає на тому, щоб ви назвали свій пароль. І номер посвідчення.

— Тридцять вісім — вісімдесят сім, номер картки дев’ять тисяч один, дріб кей даблью.

— Дякую, — пророкотів низький бас, і на стіні якраз навпроти крісла, де сидів Дігон, з’явилося зображення Леопольдо Граціо: високий, ледь розповнілий чоловік з білозубою усмішкою, в строгому чорному костюмі. — Приблизна вартість акцій, скуплених його фірмами за останні місяці, — рокотав далі бас ще на нижчому регістрі, — становить сто сімдесят мільйонів доларів; близький до концерну Бліка, володіє контрольним пакетом акцій у фірмі «Граціо корпорейшн», вартість яких дорівнює двомстам сорока мільйонам доларів; найбільшу активність його представників зафіксовано за останні місяці в Гаривасі, Бразілії та Еквадорі. Об’єкт інтересу в Бразілії — акції «Фольксвагена», в Еквадорі — гра на зниження акцій компанії ITT, у Гаривасі він поставив на какао-боби, скуповуючи акції «Фрут компані» на біржах Женеви, Гонконгу, Амстердама і Франкфурта. Двічі зустрічався з прем’єр-міністром Гаривасу полковником Мігелем Санчесом, запропонував позику — сто мільйонів доларів для реалізації проекту єдиної енергосистеми в країні після того, як какао-боби завоюють світовий ринок. Концерн Граціо виявляє серйозний інтерес до енергетичного бізнесу, володіє сімнадцятьома процентами акцій в «Електрисіте женераль» і сімома процентами «Електришегезельшафт ам Майн». У Граціо надійні зв’язки з керівниками профспілок працівників електростанцій Федеративної Республіки Німеччини, Бельгії, Данії та Іспанії, які, в свою чергу, постійно контактують з міністрами економіки відповідних держав. Отже, в тому разі, якщо Граціо розмістить позику в Гаривасі й уряд полковника Санчеса підпише з ним угоду, інтересам Сполучених Штатів може бути завдано певного збитку, бо ключові пости по зв’язках з економікою Гаривасу перейдуть до рук центристських, а то й соціалістичних (Іспанія, Франція) урядів Європи.

Рокітливий бас продовжував холодно інформувати:

— Оперативні дані про Леопольдо Граціо: дуже скромний на публічних виступах, розбещений в міру, до гомосексуалізму, групенсексу не причетний, має двоє коханок: Мадлен Роша в Парижі, рю… Тільзіт, сім, і Анжеліку Фор, Бад-Годесберг-Лісем, Ауф дем Колленхоф, два; за колишніми італійськими законами не мав права розірвати шлюб, виплачує дружині Анжеліці фон Варецькі, з якою не живе вже дванадцять років, сорок п’ять тисяч доларів на утримання, азартними іграми не захоплюється, затятий у досягненні мети, внутрішньо самотній, цінить ласку, до спроби підвести до нього нашого агента Муар поста-' вився з підозрою, в минулому підтримував ділові зв’язки з представниками марсельської й палермської мафії через якогось Гастона, гадають, що це Ян Гломба, який живе в Мюнхені; його ділерами нз біржі Цюріха є Хуан Бланко і Бенджамін Уфер, сам він ніколи в залі бірж не з’являється, під час кризових ситуацій, як правило, знаходиться на борту свого літака, звідти й підтримує зв’язок з ділерами; серед концернів США у зв’язках з ним зафіксовано групу Моргана, однак використати його в інтересах концерну не вдалося: можна вважати, що він належить до фінансистів «нової хвилі», які впевнені, що розумно розвивати зв’язки не тільки з представниками націоналістичних режимів, що виступають з критикою нашої політики, а й з соціалістичними країнами, бо це, як каже гамбурзька журналістка Марі Кровс, котра взяла інтерв’ю у Граціо, «угодно європейській тенденції, а її досить-таки умовно можна поділити на «західну» й «східну», та й то переважно в ідеологічній сфері; що ж до економіки, то Європа не може бути єдиним організмом…»

— Досить, — сказав Дігон, — це найважливіше. Що ви знаєте про його контакти з Кремлем?

Велш знову закурив, замість нього пророкотів низький бас:

— Зафіксовано факт переговорів фірми «Петролеум індастрі» з Зовнішньоторгбанком Росії про спільний проект; робота експертів триває, Граціо має одинадцять процентів акцій «Петролеум».

— Хай він тепер не слухає нас, — сказав Дігон Велшу, — подякуйте йому, і хай вимкнеться…

— Це автомат, — посміхнувся Велш, — робот, він не вміє реагувати на слово «дякую», гляди, ще вилає… Що стосується підслухування, то гарантувати нічого не можу, ми — в оперативному центрі, тут кожне слово фіксується, як у кабіні реактивного бомбардувальника…

— Добре, тоді скажіть мені під ваш поганий запис: довго ви збираєтеся терпіти цього полковника Санчеса? Якщо ні, то чи є у вас заміна і чи не загрожує моїм і вашим інтересам у прикордонних з Гаривасом країнах можливий розвиток ситуації, якби Леопольдо Граціо зумів зміцнити там свої позиції?

— Існує дев’ять варіантів, розроблених… — зарокотав був бас, але Велш швидко натиснув на кнопку, і на іншому екрані, вмонтованому в стіну, тривожно засвітилися два слова: «Но ансвер!» — «Не відповідати!»

— Ми маємо деякі міркування, містер Дігон, нас ще може не тривожити політика полковника Санчеса, хоч поки що немає реальних доказів його зв’язків з Кремлем чи з Кастро… Мабуть, ми зможемо допомогти вам інформацією, коли ви вирішите поставити на поміркованих елементів у Гаривасі… Насамперед я маю на увазі майора Лопеса, міністра оборони… Я солідарний з Карлом Марксом — тільки покладаючи надію на розв’язання економічних проблем, ми зможемо добитися бажаних нам політичних корективів…

— Про цього самого міністра Лопеса теж буде «Не відповідати!»? Чи, може, відомостями про цього хлопця ви поділитесь зі мною?

— Ми ним дуже дорожимо, містер Дігон, тому я згоден дати вам лише строго дозовану інформацію. Якщо ви зважитесь на прямий контакт з Лопесом і він піде на цей контакт, я відкрию вам те, що поки має бути таємницею Штатів.

— Дякую, містер Велш, я зворушений вашою щирістю і хотів би побачитися з вами після того, як обговорю свої плани з майором Лопесом, не заперечуєте?

— Мої колеги зацікавлені в цьому не менше, ніж ви, містер Дігон, хоч це й не зачіпає їхніх фінансових інтересів…

Дігон посміхнувся.

— А ви купуйте акції моєї дочірньої фірми «Континентл фуд індастрі», саме вона гратиме на зниження ціни на акції какао-бобів Гаривасу… Тоді ви — якщо все закінчиться успішно — на вкладений долар одержите не менше п’яти. Дякую, що знайшли для старого час…