Прес-центр

32 Ретроспектива IV (за два місяці до вбивства Граціо)

На кожну «тривожну» країну Латинської Америки в Центральному розвідувальному управлінні — в різних його підрозділах — зберігаються закодовані, під сургучними печатками, в підземних сейфах так звані варіанти.

Це опрацьовані до найменших дрібниць, по частковостях давно відрепетирувані, але до певного часу не зведені воєдино плани повалення урядів, організації воєнних переворотів, захоплення урядових установ, аеропортів, радіостанцій, казарм, тюрем, сенатів, портів, банків; тут же зібрані відомості про тих людей, яких треба усунути чи, навпаки, привести до влади, причому для кожного «варіанта» визначено свого кандидата на лідерство; співробітники, які готували «варіант № 1», навіть не здогадуються, що існує «варіант № 7», він передбачає негайне знищення людини, затвердженої у них на керівництво путчем.

Право знати всі «варіанти» має тільки директор ЦРУ.

Велш, розуміючи, що настав час зводити «варіанти» воєдино, добре усвідомлюючи, що гру він, перший заступник директора, почав на свій страх і риск, саме тому вирішив підстрахуватись і, таким чином, дістати санкцію на продовження розпочатої роботи, по-перше, і, по-друге, дізнатися про всі «варіанти».

Він попросив директора прийняти його; той відразу погодився і призначив зустріч на вечір; ніхто не заважатиме; метушня закінчилась, можна випити віскі з льодом, попоїсти солоного мигдалю і, не поспішаючи, без телефонних дзвінків, які вимотують душу, поговорити тридцять-сорок хвилин.

Розмову з директором Майкл Велш почав не прямо; спочатку він розповів йому, як служба вичислила французького резидента в Брюсселі, дуже потішався над деталями; і раптом став зосереджений, згадав молодого співробітника в Парижі Френка По, якого він використав у цій операції, і той показав себе блискуче.

— Він не родич Едгара По? — спитав директор.

— Мені чомусь таке навіть на думку не спало, — усміхнувся Велш. — Але я неодмінно попрошу довідатись.

— Було б добре, коли б він виявився якимось правнуком родоначальника нашої детективної літератури… Ми могли б це обіграти в пропагандистському плані.

— Після його виходу на пенсію…

— Заради такого діла ми його розсекретили б, нехай собі виступає в телевізійних шоу… Придумали б йому два-три подвиги в Кампучії чи Гаривасі.

От спасибі, зрадів Велш, ти сам мені допоміг, згадавши Гаривас; після цілоденного мотання нервів не так легко в’язати кільця, щоб не натискуючи підійти до діла, ти сам мені допоміг, бос, дякую тобі.

— До речі, про Гаривас, — мовив Велш. — У мене є деякі цікаві плани, якось я говорив вам про них, але не хотів надокучати подробицями…

— Чому? — директор знизав плечима. — Це навіть приємно, коли ви надокучаєте подробицями, я дилетант, а ви професіонал, є чому повчитися…

Велш не чекав, що директор так відповість йому, тому він заговорив повільно, зважуючи кожне слово, намагаючись у паузах обдумати кілька позицій наперед.

— Санчес є Санчес, він не потребує коментарів… Той «варіант», який я візував — його опрацювали в секторі аналізу і планування, — передбачає початок кризової ситуації у грудні цього року, коли урядові Гаривасу доведеться піти на деякі підвищення цін після одержаної позики від європейського концерну Граціо… Автори «варіанта» виходять з того, що позику все-таки одержать і робота по енергопроекту почне розкручуватись… Через те, що там люди стояли осторонь від машинної цивілізації, міського робітничого класу практично не існує, в основному сільськогосподарські орендатори й дрібні підприємці, зайняті в сфері сервісу, звичайно, можна припустити, буде зрив графіків будівництва, псування обладнання, яке надто дорого коштує; почнеться ломка звичного життєвого спокою, виникне незадоволення серединного елемента, виникнуть економічні чвари, уряд розділиться на дві групи, які боротимуться одна проти одної, праве крило, мабуть, очолить міністр енергетики. І планування, дипломований інженер Енріке Прадо, який увійде в блок з Лопесом, ми маємо змогу допомогти створити такий блок; на лівому крилі будуть міністр закордонних справ Малунде і начальник генерального штабу Діас, Санчес намагатиметься балансувати, але сектор дослідив можливість створення кризової ситуації, наймовірніший вихід з неї у проведенні плебісциту, який закінчиться або переходом влади до Енріке Прадо, це мирний пасаж, або ж, у тому разі коли агентура повідомить про можливу перевагу сил вліво, майор Лопес захопить палац, ставши президентом; крісло прем’єра буде передано Прадо…

Директор приніс віскі, дві склянки, банку з льодом, солоний мигдаль і сказав:

— Взагалі я пригадую цей варіант, Майкл… Ви говорили про цікаві накреслення… Я думав, ви принесли мені щось нове…

— Резидентура повідомляє про підвищення інтересу Баррі Дігона до подій у Гаривасі… Причому, і це досить забавно, його люди начебто йдуть по наших слідах…

— Ви припускаєте витік інформації?

— Це виключено…

Директор посміхнувся.

— Значить, Дігон і його люди такі ж розумні, як наші співробітники… Що ви пропонуєте?

— Мені здавалося б доцільним звернути увагу на активність містера Дігона… Можливо, його дії у Гаривасі якимось чином підштовхнуть розвиток ситуації у вигідному нам напрямі, прискорять процес. Мені невідомі всі варіанти, але, я гадаю, що серед них є й такі, котрі передбачають початок кризи не на грудень, а на ближчий період…

А втім, директор не відповів так, як чекав того Велш, він не сказав, як хотілося б йому, що, мовляв, ознайомтеся з усіма варіантами, подумайте, що можна зробити, а чому б і ні… Він дивився в склянку віскі своїми водянистими пронизливими очима й мовчав важко і, як здалося Велілу, насторожено.

— Чи ви вважаєте, що в нинішній ситуації треба, затаївшись, чекати? — не витримавши паузи, спитав Велш.

Він не міг і не мав права говорити зараз про свій контакт з Дігоном, бо за цим міг стати очевидним його особистий інтерес; він зобов’язаний був примусити директора підштовхнути його до такого контакту чи хоча б витягти з нього слова, які потім можна було б тлумачити як санкцію на дії.

— Я шаную діалектику, — озвався нарешті директор. — Коли варто ждати, то треба ждати, а коли виникне потреба форсувати події, що ж, будемо форсувати…

— Активність Дігона, мені здається, може форсувати ситуацію в Гаривасі… Певна річ, на нашу користь…

… Директор чекав, що Велш скаже про контакт з Дігоном, пояснить свій задум, і тоді питання про тривожну телеграму Ульріха вирішиться саме по собі, однак перший заступник, ас розвідки, кращий професіонал управління мовчав, більше того, він хитрував, і чим далі хитрував, тим зрозумілішим ставало директорові завдання, яке Велш мав намір вирішити.

— Ви хочете просити в мене санкції на якісь дії? — спитав нарешті директор. — На які саме?

— Якби ви дозволили мені зустріч з Дігоном, щоб вичислити імовірність використання його людей у Гаривасі, я думаю, це не завадило б нам у майбутньому.

— Взагалі ви з ним знайомі?

Такого прямого запитання Велш не ждав, тому відповів не зразу, трохи загальмовано:

— Ми, здається, зустрічалися з ним на коктейлях…

Директор випив свою склянку до кінця, зрозумівши, що Велш бреше йому. Що ж, у нього в такому разі розв’язані руки, він дістав право на вчинок, і нехай потім ніхто не звинувачує його в провокації.

Так, він веде свою гру, подумав директор, пригощаючи Велша сигарою, він не хоче ділитися ідеєю навіть зі мною, я вже не кажу про адміністрацію, що ж, нехай нарікає на себе…