Щоденник Майдану та війни

12 травня 2014 року. Україна. Похорон і «референдум»

Людині властиво боятися найгіршого, але таємно сподіватися на краще. Однак іноді настають часи, коли це правило не спрацьовує і люди стають фаталістами, не очікуючи від найближчого майбутнього нічого, крім ка­тастрофи. Велика частина громадян України саме з такими почуттями очікувала «святкування» культового радянського свята 9 Травня — Дня Перемоги над фашистською Німеччиною. Саме в цей день очікувалася різка ескалація насильства на сході та півдні України, яка мусила за два дні трансформуватися в нову, більш масову проросійську революцію, метою якої стало б спочатку проведення референдуму про самостійність, призначеного на 11 травня, а потім вже і фізичне відділення Південного Сходу від держави України. Проте вже за тиждень до Дня Перемоги можливий успіх широкого проросійського повстання було поставлено під сумнів не тільки трагічними подіями в Одесі, а й неможливістю сепаратистів узяти під контроль нові території в Луганській і Донецькій областях. В Одесі, місті, де проживає один мільйон жителів, атака 400 сепаратистів на марш за єдність України викликала контратаку двох тисяч прихильників єдиної України, що закінчилася смертями майже 50 осіб, в основному прихильників Росії. При цьому біль­шість жителів Одеси політикою не цікавляться, і на ці трагічні події вони майже не відреагували. Спроби проросійських сил «розгойдати» ситуацію в інших містах теж успіху не мали. Антитерористична операція поблизу кордону з Росією, в результаті якої було заблоковано з усіх боків взяте сепаратистами під повний контроль місто Слов’янськ, хоч і викликала багато критики, але свою головну мету виконала. Сепаратисти зі Слов’янська не змогли розширити зони свого контролю на прилеглі міста й містечка. Може, тому раптом президент Путін і звернувся до сепаратистів із проханням перенести референдум із 11 травня на більш пізні дати. І тут уперше сепаратисти заявили, що вони Путіна поважають, але «референдум» усе одно проводитимуть 11 травня. Можливо, так спочатку і було заплановано: Путін просить сепаратистів щось зробити, вони цього не роблять, після чого Путін розводить руками і говорить усьому світу: «Бачите, Росія не має ніякого впливу на цих сепаратистів». Але, цілком можливо, причиною такого прохання міг бути й аналіз ситуації в Донбасі, й розуміння російськими кураторами українських сепаратистів, що провести запланований «референдум» так, аби він мав хоч трохи легітимний вигляд, неможливо.

Одначе надія на початок повстання саме в День Перемоги у сепаратистів залишалась. Адже цього дня сотні тисяч людей, особливо старшого віку, виходять на традиційну демонстрацію. Цього дня завжди на демонстрацію виходять українські комуністи з червоними радянськими прапорами, виходять ветерани Другої світової війни з приколотими до лацканів піджаків і військових кітелів «георгіївськими стріч­ками». Росія вже давно ввела «георгіївську стрічку» в ужиток як символ перемоги над фашизмом. А віднедавна «георгіївська стрічка» стала символом сепаратистів, символом і відмітним знаком усіх, хто готовий відстоювати в Україні інтереси «Великої Росії».

І ось, коли настало 9 травня, донбаські сепаратисти вирішили відзначити День Перемоги захопленням іще одного великого міста поблизу кордону з Росією — Маріуполя. Весь день у центрі міста тривало протистояння між українськими військовими, які захищали кілька адміністративних будівель, і великими групами сепаратистів. До вечора сепаратистам удалося захопити і спалити міське управління міліції, убивши при цьому кількох міліціонерів і начальника ДАІ Маріуполя та захопивши в заручники тяжкопораненого начальника міліції. Українські військові, яких постійно оточували, не даючи їм оборонятися, натовпи беззбройних сепаратистів, відступили з міста. В цей же час снайперами сепаратистів по військових вівся прицільний вогонь, у результаті якого було вбито двох офіцерів і кількох поранено. Місто залишилось і без міліції, і без армії. Почалися грабежі та мародерства. Тривало це більше доби, поки самі робітники місцевого великого металургійного заводу, що належить донецькому олігарху Рінату Ахметову, не почали патрулювати місто. Одночасно Рінат Ахметов звернувся до української влади з проханням припинити антитерористичну операцію в Донбасі й вивести всі військові з’єднання. А він у свою чергу з робітників своїх заводів і фабрик створить власну армію, яка забезпечуватиме в регіоні лад. Київська влада сприйняли таке прохання як провокацію і заявила, що військові продовжать боротися з терористами в регіоні до цілковитої перемоги.

Роль «господаря Донбасу» Ріната Ахметова стала викликати ще більше питань минулого понеділка, коли самопризначений губернатор Донбасу Павло Губарєв заявив в ін­терв’ю російським журналістам, що Рінат Ахметов оплачує діяльність сепаратистів. Мені не зрозуміло, навіщо лідеру сепаратистів повідомляти про те, хто дає їм гроші на діяльність?! Така заява може означати тільки одне: в таборі сепаратистів стався розкол і почалася конкуренція за місце губернатора майбутньої «вільної території».

11 травня Маріуполь одночасно ховав 9 загиблих у День Перемоги громадян і «голосував» за незалежність від України. На майже 500 тисяч жителів у Маріуполі відкрили чотири пункти для голосування. Біля чотирьох пунктів одразу виникли черги, які зняли оператори російських телеканалів, аби показати масовість і організованість голосуючих. Українським журналістам ні фотографувати, ні знімати на телекамери хід референдуму не дозволили. Щоправда, українські журналісти могли знімати і фотографувати інший референдум, який улаштував у цей же час в Донбасі губернатор Дніпропетровськой області, олігарх і давній друг та спонсор Юлії Тимошенко Ігор Коломойський. У бюлетені для цього референдуму було тільки одне питання: «Чи хочете ви, щоб ваш район приєднався до Дніпропетровської області?» За даними організаторів цього референдуму, в ньому взяли участь близько 2,5 мільйона жителів.

Говорити про кількість «тих, хто проголосував» за самостійність Донбасу не має сенсу, адже навіть російському жур­налісту, співробітнику радіо «Эхо Москвы», сепарати­сти теж запропонували проголосувати. Мирні громадяни, які підтримують сепаратистів, — а таких чимало, приходили голосувати цілими сім’ями й навіть із тваринами: котами та собаками. Собаки та коти не голосували, але на дітей бю­летені для голосування видавали. При цьому показувати паспорт із місцем реєстрації було не обов’язково. У деяких районах місцем для голосування ставала легкова машина, припаркована на дорозі. В інших місцях — просто столик із пластиковим ящиком, за яким сиділа жінка, яка видавала і брала бюлетені, роздруковані на ксероксі.

Мабуть, ця яскрава картинка референдуму змусила президента Путіна утриматися від визнання його результатів. Але Путін пообіцяв пам’ятати про волевиявлення жителів Донбасу.

Чим краща у Путіна в цьому разі виявиться пам’ять, тим небезпечніше це для України. Хоча тепер з’явився привід побоюватися російської агресії й у Молдови, де Росія активізувала діяльність проросійських сепаратистів у невизнаній республіці Придністров’я, і навіть у Румунії, яка закрила свій повітряний простір для літака з заступником голови російського уряду Дмитром Рогозіним, що потрапив до списку «нев’їзних» до Європейського Союзу. До речі, у відповідь на те, що літак Дмитра Рогозіна не пустили в небо над Румунією, член російського уряду пообіцяв, що наступного разу полетить над Румунією на стратегічному бомбардувальнику Ту-160.

Після 11 травня Україна зітхнула з деяким полегшенням. Тепер президентські вибори, призначені на 25 травня, видаються цілком можливими. Є несподівані зміни і в симпатіях українських виборців. За даними кількох соціологічних опитувань, Юлія Тимошенко перейшла з другого місця в рейтингу кандидатів у Президенти України на третє, пропустивши на друге колишнього члена Партії регіонів, банкіра і бізнесмена Сергія Тігіпка. На першому місці з 40% симпатій ви­борців перебуває Петро Порошенко. Але до виборів іще один тиждень. Так що цілком можна очікувати і нових сюрпризів у дні, що залишилися перед голосуванням.

Особливо коли врахувати, що сепаратисти почали друкувати бланки паспортів «Донецької Народної Республіки». Сподіваючись стати в майбутньому частиною Росії, вони поки що готуються стати другим Придністров’ям. І цілком можуть використовувати день виборів Президента України для ще одного імпровізованого голосування. Один із лідерів сепаратистів Володимир Пономарьов заявив, що вони можуть організувати будь-які вибори за три дні. Так що, можливо, 25 травня вони вирішать вибирати президента неви­знаної «Донецької Народної Республіки».